Обов’язки членів дружини

Головним обов’язком членів дружини була вірність князеві. Боярин повинен був з’являтись на кожен заклик князя на війну чи в іншій потребі, мав обов’язок скрізь князеві допомагати й дотримувати йому вірність в небезпеці та нещасті.

Бояри виконували військову службу самі, власною особою. Коли князь був у бою, бояри разом з ним зустрічали ворога. Більш заможні бояри йшли на війну не тільки самі, але й водили за собою й свої прибічні дружини.

Коли траплялись такі випадки, що бояри князеві зраджували, відповідали за це своїм майном й власною особою. Найлегша кара була - вигнання за межі держави.

Дружина була найціннішим військом і князі вважали за свій обов’язок дбати про її добробут. Літопис розповідає про Володимира Великого, що був дуже ласкавий до дружини. Забезпечував її так, що дружинники почали вже вередувати і одного разу, коли понапивалися, почали дорікати князеві: “Біда нашим головам, кажуть нам їсти дерев’яними ложками, а не срібними”. Коли Володимир про те почув, наказав виготовити срібні ложки для дружини, та сказав так: “За срібло й золото дружини не добуду, але з дружиною добуду срібло й золото”.

Утримання дружини. На утримання війська йшли різні державні доходи. З найдавніших часів князь вів дружину на т.зв. полюддя – стягати данину з підвладних племен.

Таке полюддя відбувалось суворим способом – це знаємо з літописного оповідання про похід Ігоря на древлян. Коли Ігорова дружина почала скаржитись йому, що зубожіла й не має в що одягнутися, Ігор вивів її на древлян: "пішов у Дерева по дань і до першої данини придумав нову і брав силою він і його люди".

Потім при поверненні він ще раз роздумав і ще раз пішов з невеликою дружиною добувати ще більше данини для себе. Тоді древляни змовились проти нього: «Як вовк унадиться між вівці, то виносить усе стадо, доки його не вб’ють", і зробили засідку і Ігоря вбили.

Якщо на Україну приходили чужі війська як воєнна підмога, тоді князі давали їм утримання в містах чи селах. Це називалося - розпустити військо на "покорм". В 1018 р. польський князь Болеслав, союзник Святослава, зажадав: "розведіть дружину мою по городах на покорм" – і так сталося".

Можна здогадуватись, що й руські війська, коли були вже мобілізовані й чекали походу, діставали таке ж утримання.

На військо йшли також доходи з суду, т.зв. вири. Володимир Великий не карав розбійників смертю, а назначав на їх грошові кари: "війни багато, вира хай буде на зброю й на коні".

Княжа дружина діставала на утримання й цілі городи та землі.

Але були також маєтності, призначені для утримання тих частин, які постійно були готовими до війни /постійне регулярне військо/.

Так, галицький літописець згадує, що «в 1240 р. Данило призначив коломийську сіль», тобто солеві джерела в околицях Коломиї «на роздавання оружникам», тяжкозбройним відділам війська. В пізніші часи княжої доби військова служба вже постійно зв'язувалась з посіданням землі. Хто ходив на війни, той мав право до земельного наділу. Ця система давала державі користі, коли княжа влада була сильна. Князь міг покарати дружинника, що не виконав військового обов’язку тим, що позбавляв його землі.

Старша та молодша дружина

Дружина за своїм складом поділялась на старшу та молодшу. Старша дружина називалась ще – перша, лучша, більша, або великі бояри.

Належали до неї представники наймогутніших боярських родів, великі землевласники, найбільш впливові члени суспільства. Вони приймали участь в княжій раді, мали вплив на рішення князя, мали в своїх руках найвищі посади. Князь повинен був враховувати їхню думку в кожній справі. Коли він цього не робив, старша дружина виявляла невдоволення.

Другою категорією була дружина молодша – отроки, дітські, боярські діти або просто молодь – таку назву мали молодші дружинники.

Хто ж належав до цієї категорії ? Це була лицарська молодь, що походила з боярських родів. В княжій дружині вона готувалась до військової служби. Отроки готувались до бою під наглядом князів, а найпідготовленіші з них брали участь у легких походах, розвідці та роз’їздах.

Особливо активно виступає боярська молодь в передовій сторожі в походах на половців. Так, в 1149р. князі «пустили чорних клобуків «найманих половців», (мова про них йтиме далі) і молодь важко озброєними полками пішли слідом».

Саме в походах на степовиків особливо потрібно було виявити такі військові якості, як обережність, осторожність, військовий хист – тому це була найкраща школа для молодих.

Молодші дружинники могли згодом ввійти до складу старшої дружини, стати "великими" боярами, діставати великі посади.

Коли державі загрожувала небезпека, дружинники, як старші так і молодші буди не єдині, хто вступав в бій з ворогом. Вони складали ядро війська, яке значною мірою поповнювало народне ополчення.