Галузева організація промисловості України.

1) Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це складна міжгалузева система видобутку та виробництва палива, енергії, їх транспортування, розподілу та використання, який складається з паливної промисловості (нафтової, газової, вугільної, сланцевої, торфової) та електроенергетики.

Від вирішення паливно-енергетичної проблеми залежать можливості, темпи та напрями економічного то соціального розвитку.

Потенційні запаси нафти в надрах становлять 185-390 млрд.т. Загальні запаси торфу оцінюють в 1,9 млрд.т. Нафтопереробні заводи є більш ніж в 90 країнах світу. Достовірні запаси природного газу на початок 90-х років становили 142 трлн.м .
Електроенергетика є капіталомісткою складовою частиною паливно-енергетичного комплексу держави, являючись його базовою галуззю. Це провідна галузь у розвитку НТП, яка в багатьох країнах світу фінансується з держаного бюджету.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива у натуральному виразі є першою серед галузей ПЕК, де зосереджено більшість працівників та основних фондів паливної промисловості. Вугілля видобувають на 295 шахтах, з них 131 шахта з коксівним вугіллям.

Вугілля оцінюється за глибиною залягання та за марочним складом і якістю (кам’яне, буре, коксівне, енергетичне).

У 2009 році видобуток кам’яного вугілля разом з бурим склав 83,8 млн. тон. Основним районом видобутку кам’яного вугілля є Донецький басейн.

Вугільні шахти розташовані у центральній та північній частинах Донецької та південній частинах Луганської області. У Львівсько – Волинському кам’яновугільному басейні добувають 14 млн. тон кам’яного вугілля (має працювати 2 шахти з 15 діючих). Дніпровський буро-вугільний басейн складається з 12 буро-вугільних районів, включає понад 100 родовищ Правобережжя України. Щорічно видобувають близько 4,0 – 4,5 млн. тон бурого вугілля. В інфраструктуру бурої промисловості входять великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикеті фабрики, допоміжні підприємства.

Нафтова промисловість України характеризується невисокими показниками, проте потенціал її набагато вищий. Нафтові родовища в старих промислових районах на Західній Україні вичерпані. Проводиться геологічна розвідка шельфової зони Чорного та Азовського морів, Причорноморської низовини. Нафтогазоносними районами є Лівобережна Україна (Гнідинцівське, Прилуцьке, Охтирське, Качанівське, Сагайдацьке, Зачипилівське, Радченківське родовища).Половину нафти та газу виробляє Прикарпатське нафтогазоносне родрвище (нафтогазовидобувні управління Бориславнафтогаз та Долинонафтогаз).

Нафта України має високу собівартість, тому що фонтанним способом як найдешевшим її практично не добувають. Нафтопереробна промисловість України включає Лисичанський, Кременчуцький, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський, Надвірпянський нафтопереробні заводи. Потреба України складає 40 – 45 млн. тонн нафти за рік. Одним з шляхів виходу з енергетичної кризи є розвідка, розробка нетрадиційних нафтогазоносних об’єктів – глибинних зон кристалічної земної кори, зон гідратоутворення у підводних надрах Чорного моря.

Газова промисловість України. Використання газу у два рази дешевше порівняно з нафтою. Воно забезпечує виробництво азотних добрив та синтетичних матеріалів. На Прикарпатську нафтогазоносну область припадає 3,1% видобутку газу в Україні. Розвідані заноси газу складають 94 млрд. м3. У Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти і газу складають 600 млн. т. умовних одиниць палива. В Івано – Франківській області вони залягають на глибині 5 – 6 км. У Прикарпатті Дамавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче – Волинське газове родовище використовується з 1949 року. Космацьке газоконденсатне родовище з 1969 року використовується і є цінним для хімічної промисловості, а конденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі.

Запаси Опарського, Угорського, Рудківського родовища вичерпані, а Косівське та Кадобнянське родовища використовуються для місцевих потреб. Виявлено наступні газові родовища: Судово – Вишнянське, Немирівське, Саготвинське, Мукачівське, Уршавське. Для добування газу у Прикарпатті потрібно бурити свердловини на глибину 5 – 7 тис. м. Виявлено Дніпровсько – Донецьку газоносну область поряд з покладами нафти у Дніпровсько – Донецькій западині, на яку припадає 93,8% видобутку газу в Україні. Основні родовища газу є наступні: Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське, Західнохрестищенське, Рибальське, Качанівське, Солохо – Диканське, Перещепинське, Гнідинцівське. Запаси газу 111 газових родовищ Дніпровсько – Донецької западини складають 785,4 млрд. м3.

У Причорноморсько – Кримській нафтогазоносній області з наступними родовищами: Блицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорнецьке, Стрілківське складають 14,3 млрд. м3.

Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу України, яка впливає на розвиток народного господарства, територіальну організацію продуктивних сил. У ряді районів України електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування ТВК.

Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливо – енергетичних ресурсів та споживачів. Близько 33% електроенергії виробляється у районах споживання, понад 66% споживається у районах її виробництва.

Класифікація електростанцій України є наступна: теплові, гідравлічні, атомні, електростанції, які використовують нетрадиційні джерела енергії (вітрові, сонячні і т. д.).
Електростанції об’єднуються у енергосистеми, які здійснюють виробництво, транспортування та розподіл електроенергії між споживачами.

2) Металургійний комплексвключає: видобуток і збагачення залізних, марганцевих та хромітових руд, виробництво чавуну, сталі, прокату, феросплавів, повторне використання неметалевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривких та допоміжних металів. Металургійна переробка чавун-сталь-прокат є провідною в металургійному комплексі. На територіальну організацію чорної металургії істотно впливають природні то економічні фактори.

Для галузі характерні велика матеріаломісткість, висока концентрація виробництва.

Чорна металургія є головний споживач палива, електроенергії, води. До її складу входять видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих, хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів та коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів. Розвиток чорної металургії перед визначає розвиток залізорудної та кам’яновугільної промисловості, видобуток мінеральної сировини. 98% чавуну та 97% сталі виробляється на підприємствах з річним виплавленням понад 1 млн. тон, що свідчить про високу концентрацію чорної металургії.

На металургійних комбінатах комбінують коксування вугілля та металургійну переробку. Металургія повного циклу, переробна металургія та “мала металургія” у розміщенні досить подібні. При розміщенні металургії повного циклу пріоритетом є сировина і паливо. У переробній промисловості використовують ресурси металевого брухту, орієнтир іде на місця споживання готової продукції (джерело металобрухту).

У Криворізькому басейні 75% залізної руди добувається відкритим способом. Їх збагачують на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому гірничо-збагачувальних комбінатах. Після збагачення утворюється конгломерат з вмістом заліза 62%, який надходить на агломераційні фабрики, далі – у домни. 30 млн. тон збагаченої залізної руди поставляється на металургійні заводи Росії, Словаччини, Угорщини, Польщі.

Керченський залізорудний басейн містить 1,4 млрд. тон руд з вмістом заліза 30 – 40%, що складає 4,2% загального видобутку України.

Кременчуцький залізорудний басейн освоюється, його запаси складають 4,5 млрд. тон.

Марганцеворудною базою чорної металургії є Нікопольський район Придніпровського марганцеворудного басейну (0,23 – відкритим способом).

У Донбасі і Придніпров’ї розміщені і коксохімічні комбінати. Вогнетривкі глини добувають у Часівярському, Новорайському та Веселинівському родовищах Донецької області. Високоякісні флюсові вапняки та доломіти добувають у Донецькій, Дніпропетровській областях та Автономній республіці Крим. Вогнетривкі матеріали є основою виробництва вогнетривкої цегли, будівництва домен.

Виділяють у структурі чорної металургії наступні центри:

- Дніпропетровський металургійний вузол;

- Запорізький металургійний вузол;

- Криворізький металургійний вузол;

- Кременчуцький вузол чорної металургії;

- Донецький металургійний район, куди входять Донецький Макіївський, Єнакіївський, Апчевсько – Алмазнянський металургійні вузли;

- Приазовський район чорної металургії.

В НТП кольорові метали посідають особливе місце. Їх руди характеризуються різноманітним комплексним складом, вони містять порівняно низький відсоток корисної речовини в руді (часто не більше 5-10%), їм властива складна форма залягання, що покладає відбиток на розміщення галузей кольорової металургії. Під час розміщення підприємств враховують сировинний та енергетичний фактори, які збігаються територіально. Таке поєднання трапляється дуже рідко.
Кольорова металургія включає виробництво основних кольорових металів (алюмінію, міді, свинцю, олова, ртуті, сурми), легуючих (хрому, титану, нікелю, кобальту, вольфраму та ін.), рідких та розпорошених (кадмію, індію, цирконію та ін.). Вона розвинена слабше і представлена наступними галузями:

- алюмінієва;

- цинкова;

- магнієва;

- титанова;

- ртутна;

- феронікелева.

У кольоровій металургії сировина використовується комплексно. Для зниження собівартості підприємства кольорової металургії комбінуються з іншими галузями (наприклад, виробництво соди, цементу, титанових білил і т. д.). Провідне місце займає алюмінієва промисловість (глинозем та алюміній), яка як побічні продукти випускає кристалічний кремній, алюмінієво – кремнієві сплави, содові продукти, мінеральні добрива, цемент, пятиоксид ванадію, металевий галій. Запаси бокситів (алюмінієві руди) в Україні невеликі і сконцентровані у Високопільському (Дніпропетровська область) та Смілянському (Черкаська область) родовищах. Сировиною для виробництва алюмінію є нефеліни, алуніти, каоліни та глини. Деякі запаси нефелінових руд є в Приазов’ї (Жовтневе та Єпанчицьке).
Підприємства титаново – магнієвої металургії, добуваючи і збагачуючи титаново – магнієву сировину, виробляють титан і магній.

В Україні виробляється титан, напівпровідниковий германій, магній. На місцевих покладах кіновару працює у Донецькій області Микитівський ртутний комбінат.

У Донбасі та Прикарпатті є значні поклади поліметалевих руд, свинцю, цинку, які на даному рівні розвитку продуктивних сил не мають промислового значення.
Побузький нікелевий завод у Кіровоградській області переробляє місцеві окислені залізо – нікелеві руди, виробляючи нікель та феронікель.
Артемівський завод у Донецькій області випускає мідний, латунний круглий та плоский прокат.

Світловодський завод випускає напівпровідники, Донецький – кольорові сплави.
Виробляється кобальт, ніобій, гафній, рідкісні метали. 25% товарної продукції припадає на виробництво вторинних кольорових металів.
Відкрито ще родовища золота промислового значення біля Кривого Рогу, у Донецькій області та у Закарпатті. Потенціал України становить близько 95 тон золота щорічно.

3) Машинобудування є однією з провідних галузей промисловості, матеріальною основою технічного переозброєння економіки. Важливою умовою розміщення машинобудівних галузей є наявність в регіоні кваліфікованої робочої сили, потреба регіону в продукції галузі, паливо- та енергозабеспеченість, забезпеченість транспортом.

Виділяють наступні групи в машинобудуванні:

- Галузі з високою металомісткістю, низькою працемісткістю продукції, які доцільно розміщувати біля металургійних баз;

- Галузі з середньою металомісткістю,- невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску;

- Галузі, які випускають масову продукцію з високою- працемісткістю і фондомісткістю, які розміщуються в центрі машинобудування;

- Галузі точного машинобудування.

Виділяють наступні галузі машинобудування:

- металообробне- устаткування;

- транспортне машинобудування;

- автомобілебудування;

- вантажне автомобілебудування;

- виробництво автобусів;

- морське- машинобудування;

- с/г машинобудування;

- авіа - та ракетобудування.

Галузева структура та асортимент продукції машинобудування визначають особливості розміщення машинобудування.

Спеціалізація у машинобудуванні визначається профілем машинобудівних підприємств та характером продукції: масовим, велико - , дрібносерійним, індивідуальним. Спеціалізація є предметна (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів), по детальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування). Важке машинобудування об’єднує виробництво металургійного, гірничо – шахтового, підйомно – транспортного та енергетичного устаткування. Характерними особливостями є низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. У важкому машинобудуванні переважна більшість підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання). Виробництво металургійного устаткування (95,5%) сконцентрована у Донецькому та Придніпровському економічних районах (наприклад, Ново краматорський машинобудівний завод).

Виробниками металургійного устаткування є Дебальцівський машинобудівний завод, завод прокатних валків у м. Пугатіно, Кадіївський ливарно – механічний завод, Маріупольський завод важкого машинобудування. Торезький завод виробляє рудникові електровози, машини та вагонетки, Горлівський – вугільні комбайни та устаткування, Ясинуватський машинобудівний завод – гірничо прохідне устаткування, завод у Славянську – коксохімічне устаткування.
У Кривім Розі виробляють гірничо – шахтове устаткування для залізорудної промисловості, Харкові – енергетичне машинобудування, Запоріжжі – силові трансформатори і т. д.

Загальне машинобудування об’єднує транспортне (за виключенням автомобільного), сільськогосподарське (за виключенням тракторного), будівельного обладнання ( за винятком легкої, харчової та переробної промисловості).
Локомотиво будування є дуже капіталомістким та прив’язаним до джерел сировини. Тепловози виробляють у Луганську, електровози – у Дніпропетровську, залізничні вагони – у Кременчуці та Дніпродзержинську.

Суднобудування – це будівництво і ремонт суден, суднове машинобудування. Суднобудування є морське та річкове. Найважливіші типи суден є наступні: транспортні (вантажні, пасажирські), промислові, промислово – видобувні, спортивно – туристичні.

Центрами сільськогосподарського машинобудування є наступні:

- Харків – двигуни для самохідних комбайнів;

- Кіровоград – сівалки;

- Дніпропетровськ, Тернопіль – бурякозбиральні комбайни;

- Одеса – тракторні плуги;

- Київ, Миколаїв, Первомайськ Миколаївської області, Бердянськ, Мелітополь, Біла Церква, Чернівці, Донецьк, Луганськ, Житомир, Коломия, Кременчук, Умань, Конотоп.

Середнє машинобудування включає широкий спектр галузей, має високий рівень кооперації виробництва. На розміщення середнього машинобудування вагомий вплив здійснюють населення, трудові ресурси, кваліфіковані кадри.
Автомобільні заводи випускають:

- Львів – автобуси;

- Кременчук – великовантажні автомашини;

- Запоріжжя – малолітражні легкові автомобілі;

- Луцьк – легкові автомобілі для села;

- Мелітополь – автомобільні двигуни.

Авіаційна промисловість розвинута у Києві, Харкові (зокрема АН – 225).
Центром тракторобудування є Харків (тракторний, самохідних шасі, моторобудівний заводи). У Дніпропетровську випускають трактори. Верстатобудування розташоване у районах розвинутого машинобудування (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Запоріжжя, Львів). Виробництво приладів, точних машин, інструментів та механізмів зосереджено у районах високої технічної культури, для нього характерною є мінімальна металомісткість.

Центрами виробництва є:

- телевізорів – Львів. Київ, Харків, Сімферополь;

- електронно – обчислювальних машин – Київ;

- приладобудування та інструментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів.

4) Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, які виробляють сировину та конструкційні матеріали. Хімічна промисловість комбінується з нафтопереробкою, коксуванням вугілля, чорної та кольорової металургією, лісовою промисловістю.

Неорганічна хімія виробляє напівфабрикати, виняток становлять лише мінеральні добрива. Органічна хімія складається з виробництва вуглеводної сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Сировинною базою для неорганічної хімії є гірничо-хімічна промисловість

У структурі хімічної та нафтохімічної галузі виділяють наступні підгалузі:

- гірничо – хімічна;

- основна хімія;

- хімія органічного синтезу;

- мікробіологічна;

- фармацевтична.

Склад сировинної бази України для хімічної промисловості є наступний:

- родовища самородної сірки (Прикарпаття);

- родовища калійних солей (Донбас, Закарпаття, Прикарпаття, Причорномор’я, Крим);

- запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, графіту, інших нерудних копалин;

- вугілля, продукти коксового виробництва, горючі гази, нафта.

Спеціалізацію у хімічній промисловості доцільно здійснювати разом з кооперуванням. Нафтопереробна промисловість зосереджена у місцях добування нафти та нафтопереробних заводах. Гумова промисловість представлена Дніпропетровським та Білоцерківським шинним заводами, Київським АТ “Київ – Рума” та ін. Фосфорні добрива виробляють на Вінницькому та Костантинівському заводах, Сумському ВО “Хімпром”, азотні – “Азот” у Черкасах і т. д., калійні – у ВО “Оріана” (Калуша) та Стебниківський завод.