РОЗДІЛ 2.ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГРУПОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ

2.1 Групова соціальна робота в сучасній Україні

На сучасному етапі практика професійної роботи з групами ставить перед соціальним працівником такі ключові завдання: розуміння розвитку групи, володіння базою теоретичних категорій, планування основних етапів процесу втручання, наголос на перспективі розвитку кожного члена групи у його соціальній системі.

У 1996 році теоретик і практик соціальної роботи у Канаді Е.Месбур, у співпраці з Ф.Марра та К.Вебб, проаналізували роботу 32 агенцій соціальної роботи у Торонто. При цьому дослідники виявили, що соціальні працівники у клініках та агенціях соціальної роботи, будинках проживання, інших організаціях, а також у помешканнях клієнтів працюють із близько 90 типами груп. Практика соціальної роботи з групами поділяє усі категорії та типи груп на так звані «відкриті» та «закриті». Група закритого типу не допускає введення нових членів після початку її роботи. Така стабільність членства, з одного боку, сприяє більшому об'єднанню групи, а з іншого – може бути причиною застою її динаміки та недостатньої стимуляції її членів. Група відкритого типу допускає введення нових членів на будь-якому етапі роботи групи.

Процес роботи з переважною кількістю цих груп є короткотривалими (16 тижнів або менше). Більше половини груп є групами закритого типу*, функціонування яких спрямоване на взаємну допомогу і самодопомогу, а також досягнення певної мети.

Мета професійного втручання виступає основним чинником, що визначає категорію групи, яка формується. У практиці соціальної роботи Канади існує дві широкі категорії груп:

- лікувальні групи, які сприяють особистій позитивній зміні кожного із своїх членів, покращенню їх особистого і соціального функціонування;

- групи, срямовані на виконання певних завдань. Метою роботи таких груп є досягнення зміни у контексті середовища та зосередження уваги на соціальних змінах.

У межах першої категорії (лікувальних груп) існує ще кілька типів груп, серед яких:

1. Терапевтичні групи. Члени таких груп, здебільшого, досить емоційно вразливі особи, яким важко справлятися з серйозними особистими проблемами. Соціальний працівник, який спеціалізується у роботі з групами, в даному випадку, повинен бути дуже майстерним, високо кваліфікованим фахівцем. Він повинен розуміти поведінку групи та її динаміку, щоб у кінцевому результаті досягти бажаної зміни. Завдання терапевтичної групи, як і соціальної роботи з індивідами, є змусити членів цієї групи глибше зрозуміти першопричини своїх проблем і, у співпраці із соціальним працівником, розробити одну чи кілька стратегій їх вирішення і досягнення позитивних змін. Практика соціальної роботи з групами у Канаді налічує 4 різновиди терапевтичних груп:

а) група особистого росту – терапевтична група, основною метою діяльності якої є розвиток навичок міжособистісного спілкування і сприяння позитивній зміні кожного окремого її члена;

б) структурована група має багато спільного з освітніми групами. Робота структурованої групи, здебільшого, присвячена розгляду певної теми, наприклад: майстерність спілкування, опанування стресом, насильство у сім’ї і т.д.;

в) консультаційна група (групове консультування) – короткотермінова група, що фокусує увагу на консультуванні членів щодо поведінки у стресовій ситуації. Програма роботи такої групи може включати профілактику та освіту;

г) група самодопомоги – мала волонтерська групова структура. Її члени зазвичай однолітки, які формують таку групу і організовують зустрічі для надання взаємної допомоги у подоланні певних спільних проблем, в такий спосіб спричинюючи бажані особисті і соціальні зміни.

2. Освітні групи створюються з метою надання своїм членам знань та інформації стосовно важливих аспектів сімейного та соціального життя. Заняття у освітніх групах проводяться, здебільшого, у формі тренінгів. У практиці роботи освітніх груп Канади серед найпоширеніших проблем, яким присвячується переважна більшість тренінгів, можна виділити: освіта батьків та практика виховання дітей, поведінка у кризовій ситуації, стосунки між подружжям та стосунки між батьками і дітьми, насильство.

3. Групи відпочинку забезпечують своїх членів різними видами діяльності, розваг та занять спортом. Більшість таких груп - волонтерські об”єднання. У Канаді діяльність груп відпочинку орієнтується, в основному, на молодь. Відпочинок, заняття спортом та позитивне спілкування між представниками однієї вікової групи допомагають сформувати характер і запобігти скоєнню злочинів та здійсненню правопорушень серед молоді, пропонуючи альтернативу проведенню вільного часу на вулиці.

Успішний результат професійного втручання у роботі з групами вимагає, щоб соціальний працівник – фахівець по роботі з групами - ретельно продумував такі найважливіші етапи роботи з групою, як: планування, проведення курсу занять, оцінювання та завершення роботи. Визначення мети і завдань професійного втручання, а також теоретична орієнтація є дуже вагомими аспектами планування роботи з групами. Не менш важливими питаннями етапу підготовки до роботи є визначення структури групи, її розміру та підбору її членів. Соціальний працівник повинен ретельно оцінити готовність членів до роботи в групі, а також їхню зацікавленість в основному спрямуванні роботи. Кожного потенційного члена групи потрібно поінформувати щодо тем та проблем, які підніматимуться у процесі діяльності, а також щодо того, як група могла б змінити їх, чи певні сторони їхнього життя. Основним критерієм підбору членів групи є можливий потенційний внесок членів у розвиток групи або їхня непродуктивність (стан активної кризи, активного психозу, суіцидального психозу).

Тривалість роботи групи - окремий і дуже важливий аспект її структури. Робота короткотермінових груп різних типів є ефективною для вирішення багатьох проблем, хоча мета формування певних груп вимагає довготривалої роботи. Стандарт тривалості діяльності терапевтичних та освітніх груп – 10-16 тижнів. Досить часто, якщо зустрічі групи продовжуються понад 12-14 тижнів, більшість її членів перестає відвідувати ці зустрічі.

На ранній стадії роботи з групою соціальний працівник повинен створити атмосферу взаємної довіри і підтримки. Разом з учасниками визначити основні напрямки діяльності групи і, що дуже важливо, групи, він розробляє норми поведінки та роботи під час групових занять. Культура групи певним чином пов”язана з нормами роботи групи, але, мабуть більш чітко її визначає таке поняття, як спільні цінності членів групи з однаковим або подібним життєвим досвідом. Таким чином, високий рівень культури групи швидше з”являється в невеликих групах, які складаються з так званих “однорідних” членів. В той час, як на ранній стадії роботи групи її керівник запрошує членів до активної участі у всіх видах діяльності з метою забезпечення послідовності роботи, на робочій стадії, у процесі комунікації та взаємодії учасників групи менш відчувається роль лідера-керівника групи. Учасники безпосередньо активно взаємодіють один з одним, таким чином забезпечуючи належний рівень роботи групи без докладання зайвих зусиль з боку її керівника. Важливими питаннями цієї стадії розвитку групи є питання контролю та дотримання визначених самими учасниками групи норм поведінки, а також вирішення конфліктних ситуацій. Контроль здійснюється, здебільшого, керівником групи – соціальним працівником, який, використовуючи прийоми психотерапевтичного втручання, заохочує саморозкриття учасників, забезпечує конструктивну конфронтацію і зворотній зв”язок. На заключному етапі у практиці соціальної роботи з групами у Канаді важливо, спільно з усіма учасниками групи, обговорити і оцінити її роботу та розвиток. Керівник повинен, виражаючи об”єктивне ставлення до участі усіх членів, мотивації, взаємодії, а також емоційного клімату підсумувати результати роботи групи.

Такі аспекти, як мотивація активної участі членів групи у розвитку самої групи, їх взаємодія, емоційний мікроклімат, солідарність та підтримка серед членів групи, а також продуктивність їх роботи, яка характеризується рівнем досягнення мети, складають основні критерії виміру розвитку групи. Р.Тоусланд та Р.Рівас наголошують, що процес оцінювання роботи групи повинен характеризуватись більш узагальнюючим підходом і задіювати такі елементи, як планування роботи, керівництво групою, розвиток групи та ефективність методів її роботи.

У процесі роботи кожної групи, під впливом самих учасників або певних зовнішніх факторів, відбуваються зміни в її структурі, як-от, перерозподіл влади, позицій та ролей, моделей поведінки учасників, характеру їхніх міжособистісних стосунків. – Ці зміни є показниками групової динаміки. Умовно в процесі роботи групи можна вирізнити декілька послідовних етапів: I - об’єднання людей спільною метою; II - початковий етап роботи, що супроводжується затвердженням регламенту роботи (порядок, правила, структура); III - перегляд (правил, порядку роботи) і перерозподіл (ролей, функцій, влади); IV - посилення активності, пожвавлення роботи“оновленої” групи; V - стабільне функціонування; VI - завершальний етап функціонування, коли підводяться підсумки і проводиться оцінювання спільної роботи.

Переваги групової роботи: а) універсалізація проблем - люди розуміють, що подібні проблеми є і у інших; б) згуртування в групи сприяє формуванню у людей відчуття підтримки і розуміння з боку інших; в) постійний зворотній зв’язок з іншими учасниками групи сприяє розширенню обізнаності людей із власною проблемою та можливими шляхами її вирішення.[17]

Соціальна робота з групою чи групова соціальна робота визначається як метод психосоціальної роботи і як форма соціальної роботи, якщо за критерій береться кількість об'єктів соціально-психологічного впливу. У зарубіжній науковій літературі соціальна робота з групою традиційно визначається як метод соціальної роботи. Група клієнтів, які включаються у груповий процес, розглядається як об'єкт соціальної роботи. Група спеціалістів та професіоналів, які беруть участь у роботі міждисциплінарних груп, є суб'єктом соціальної роботи.

Розвиток психологічних підходів, прийомів, напрямків діяльності таких груп відбувався у рамках психотерапії і практичної психології. Груповий процес будується відповідно до психоаналізу, біхевіоризму, когнітивної психології, гуманістичної психології та інших психологічних теорій і напрямків. Клієнтами групової соціальної роботи є особи з проблемами соціальної адаптації та інтеграції, жертви несприятливих умов соціалізації, ті, хто має проблеми психологічного та емоційного стану як наслідки життєвих криз різного віку і соціального становища.

Засновниками теоретичних напрямів групової соціальної роботи вважають американських учених К. Паппел І Б. Ротман. Їм належить розробка наукових підходів, які базуються на его-психології, когнітивній теорії і теорії соціального научіння, теорії відносин, рольовій теорії особистості, теорії комунікації.

Его-психологія пропонує соціальному працівнику можливість зрозуміти поведінку клієнта як окремого індивіда і як члена групи, спостерігати, як відбувається його індивідуальне пристосування до дійсності, інших людей, як він реагує на зовнішній тиск і внутрішній неспокій. Це дає змогу пояснити внутрішню самоорганізацію індивіда та його стосунки з зовнішнім світом. При вивченні особистості особлива увага приділяється питанням розвитку та адаптації, автономії, свободи й особливостям функціонування власного Я. Соціальний працівник у процесі групової роботи намагається актуалізувати навички психологічного захисту клієнтів, допомагає розвинути їх за допомогою групи, віднайти різні варіанти функціонування. В его-психології опір розглядається не як конфлікт, а як діалог індивіда із середовищем. Відповідно до понять его-психології основне призначення роботи з групою — підтримка психічного здоров'я особистості, її ідентичності, розвиток самореалізації.

Когнітивні теорії і теорії соціального научіння дають можливість соціальним працівникам інтерпретувати і аналізувати мотиви поведінки індивідуумів у груповій взаємодії, визначати ціннісні орієнтації клієнтів, допомагати їм зрозуміти, як вони "відчувають один одного", як формуються їх знання про світ і життєві ситуації. Досвід групової взаємодії формує ціннісні орієнтації, позитивні очікування, компетентність і навички соціальної взаємодії.

Теорія відносин розглядає відносини у групі як певні стійкі зв'язки, що допомагають клієнту зрозуміти свої обов'язки у міжгруповій взаємодії, навчитися співіснувати з іншими членами групи в обставинах, які змінюються, сформувати необхідні навички для "вибудовування" психологічної дистанції у груповій взаємодії.

Рольова теорія особистості основується на знаннях про рольові очікування, рольові конфлікти, відносини, які формуються у процесі групової роботи. Для соціального працівника важливо створити умови для особистісного зростання клієнта, поліпшити його соціальне функціонування у суспільстві.

Теорія комунікації створює уявлення про динамічний обмін інформацією між членами групи. Комунікація виступає як рольовий обмін інформацією, націлений на досягнення певного результату. У цьому контексті комунікація є певним інструментарієм для вирішення завдань групової роботи. Теорія комунікації надає можливість соціальному працівнику спостерігати у процесі групової динаміки специфічні перешкоди, які ускладнюють соціальне функціонування особи, розробляти програми з їх подолання, розвивати навички виявлення індивідуальних почуттів і уявлень у груповому спілкуванні.

Концепція групової діяльності зумовлює формування відносин не тільки у груповому просторі, але і поза ним. Зовнішнє соціальне середовище включається у процес соціальної роботи, коли окремим членам групи необхідно навчитися змінювати ситуацію, впливати на її оточення. Кожен член групи може екстраполювати індивідуальні концепції компетенції, вони можуть бути прийняті групою або ж відкинуті нею. Особливістю групової соціальної роботи є також її концепція зумовлювати розвиток групи в ситуації "група як ціле*'. Це означає, що з часом група створює структуру автономного розвитку, в якій з'являються лідери, які беруть на себе функції керівництва, координації групових процесів.

Вважають, що основними домінантами групової роботи є спонтанність і планування. Дії розгортаються за принципом "тут і зараз", дають можливість клієнтам отримати досвід, який вони зможуть актуалізувати у майбутньому.

Виділяють такі стадії терапевтичного процесу:

1. Стадія орієнтації — клієнти усвідомлюють себе членами групи, відбувається вибір ролей, орієнтація в ситуації, з'являються страхи перед невідомими подіями, формується псевдозгуртованість.

2. Стадія влади — оформлюються ролі в групі, йде боротьба за лідерство, підвищується опір, може поширюватися агресія, спрямована на того чи іншого члена групи, оформлюються норми і цінності за безпосередньої участі групи.

3. Стадія переговорів — відбувається структурування групи, оформлюється групова позитивна згуртованість, спільно визначаються цілі, ролі й завдання групи, з'ясовуються схожі проблеми та емоційні переживання.

4. Функціональна стадія — група активно працює, виявляючи зацікавленість у вирішенні проблем, клієнти підтримують один одного, окреслюючи відвертість і спонтанність, які характеризують особливості цієї стадії, на якій приймаються рішення.

5. Стадія розпаду групи — ситуація, коли окремі члени групи і група в цілому приходить до розв'язання своїх проблем, клієнти формулюють висновки про необхідність припинення спільної групової діяльності.

Цілі терапевтичного процесу:

· змінити сприйняття членів групи шляхом вивчення групового досвіду;

· змінити поведінку, яка ускладнює соціальне функціонування індивіда, через взаємовідносини у групі і використання механізмів зворотного зв'язку;

· усвідомити і змінити норми, цінності та стосунки для ефективного соціального функціонування;

· досягти емоційної стабільності, яка підтримує сили і життєдіяльність індивіда.

У соціальній роботі розрізняють різні цільові підходи до соціальної групової роботи.

· Індивідуальне оцінювання (фостерні групи, робота з образами літніх людей тощо).

· Індивідуальна підтримка і обслуговування (підтримка клієнтів, не здатних до самообслуговування, які відчувають труднощі у соціальній адаптації).

· Індивідуальні зміни і соціальний контроль (профілактична робота з групами сексуальної агресії):

— соціалізація (робота з групами з формування соціальних навичок для функціонування у мікросоціумі);

— міжособистісна поведінка (групи особистісного зростання).

— індивідуальні орієнтації і цінності (групова робота, спрямована на зміни ціннісних орієнтацій);

— матеріальні обставини (групова робота з безробітними, тими, хто отримує матеріальну допомогу);

— особистісний захист (групова робота з меншинами);

— особистісне зростання і розвиток (Т-групи).

Освіта, інформування, тренінг (правові групи, освітні групи).

Дозвілля / компенсація (групи розвитку, дозвільневі групи).

Посередництво між особистостями і соціальними системами (посередництво між групами, агенціями, сервісом).

Групові зміни і підтримка (групи роботи з сім'єю, групи комунікативної компетенції).

Зміни навколишнього середовища (групова робота зі змін навколишнього життєвого простору).

Соціальні зміни (групові цілі пов'язані із соціальною і політичною взаємодією групи та інших соціальних інститутів).

Соціальна групова робота - це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні сфери людської життєдіяльності - від добробуту і освіти до адаптації та відновлення. Клієнтами соціальної групової роботи є індивідууми, які мають різну етіологію проблем.

Методологія та технологія соціальної роботи з групою базується на психосоціальних теоріях, що дозволяють аналізувати інтерактивні процесив міжособистісному взаємодії.

Ідеологія соціальної роботи з групою грунтується на тому твердженні, що людина може змінити важку життєву ситуацію, якщо йому сприяти.У цьому виявляється гуманістична сутність соціальної роботи взагалі і групової практики зокрема.

Згідно з підходом Г. Конопки, соціальна групова робота - це практичний метод соціальної роботи, який допомагає особистостям розширювати своє соціальне функціонування і, використовуючи цілеспрямований досвід групи, більш ефективно справлятися з індивідуальними, груповимиситуаціями чи проблемами в мікросоціумі. Термін «соціальна групова робота» запропонований Г. Конопко та іншими дослідниками, щоб показати специфіку і відмінність її від групової психотерапевтичної роботи. Якщо у соціальній груповій роботі акцент робиться на проблеми, пов'язані з соціальним функціонуванням, то в груповий психотерапії - на емоційні і психологічні процеси у хворих людей.

Для групової соціальної роботи характерно:

• проблемно-орієнтовані підходи, де специфіка проблем клієнтів викликає до життя певні техніки групової роботи;
• орієнтація групової роботи на роботу з випадком через встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин із групою, де соціальному працівнику визначена роль посередника і фасилітатора;
• орієнтація на техніки і методи групової роботи, прийняті в суміжних дисциплінарних областях, орієнтованих на роботу з патологіями;
• привласнення і переосмислення в теоретичних і практичних підходах понятійного апарату, методів і принципів з практики роботи психотерапевтів та практичних психологів;
• створення індивідуальних підходів, діяльнісних принципів і цінностей у роботі з різними випадками.

Соціальна групова робота включає в себе різні підходи поведінкового обміну, індивідуального розвитку, інтерперсональних умінь, групових орієнтованих проблем, соціальних акцій. На практиці соціальна групова робота представлена ​​досить широко - від групового консультування до терапевтичних підходів.

Група розглядається як система обслуговування клієнтів, вона являє собою певний континуум, в якому здійснюється процес інтеракцій, спрямований на вирішення проблем клієнтів. Груповий континуум складається з певних складових частин, куди входять: організаційний процес, робота по залученню нових членів групи, виявлення проблем та інтересів, укладення контракту, забезпечення обслуговування відповідно до умов агентства і цілями групи. Груповий континуум вимагає, щоб соціальний працівник виконував певні норми і процедури. Так як процес групового розвитку здійснюється безперервно, соціальний працівник повинен забезпечити умови його розвитку з урахуванням дій і внеску окремих членів групи.

Досягнення цілісності групи, реалізація принципу «група як ціле» здійснюється шляхом виявлення спільності: загальні інтереси, подібні важкі життєві ситуації, одна етнічна приналежність, статева ідентифікація і т.д. Такі фактори є межабонентскімі зв'язками, які дозволяють групі разом проходити всі стадії групового розвитку.

Основним завданням соціального працівника є посилення групового і індивідуального соціального функціонування. Це досягається постійною допомогою групі у прийнятті рішень, оцінці ситуацій, результатів дій.

Соціальний працівник допомагає формувати норми, вирішувати конфлікти, управляти ситуацією - це важливо для просування групи на всіх стадіях її розвитку

В основі групової роботи соціального працівника лежать наступні принципи:

1. Визнання унікальності кожного клієнта в міжгруповому взаємодії.

2. Визнання широкого розмаїття груп як видів людської спільноти.

3. Прийняття індивіда з його унікальними можливостями, здібностями, слабкостями і своєрідністю.

4. Затвердження цілеспрямованих взаємодій між членами групи і соціальним працівником.

5. Підтримка та надання корисних контактів всім членам групи.

6. Модифікація групового процесу в контексті зміни групових завдань.

7. Підтримка кожного члена групи, надання йому можливості для реалізації та актуалізації своїх потреб.

8. Надання кожному члену групи можливості брати участь в груповому процесі, вирішуючи свої індивідуальні проблеми.

9. Створення умов членам групи для отримання нового досвіду соціальних відносин.

10. Розумне використання обмежень, оцінювання індивіда та його ситуації в груповій взаємодії.

11. Цілеспрямоване використання програми роботи з групою з метою досягнення поставлених завдань.

12. Прояв теплих та дружніх відносин з боку соціального працівника до всіх членів групи.