Категорія «конституціоналізм»: термінопоняття і взаємозв'язок

Тема 1. Конституціоналізм: теоретичні та історичні аспекти формування

1. Категорія «конституціоналізм»: термінопоняття і взаємозв'язок.

2. Передісторія конституціоналізму: античний і середньовічний конституціоналізм.

3. Зародження концепції конституціоналізму.

4. Періодизація еволюції змісту конституцій.

Категорія «конституціоналізм»: термінопоняття і взаємозв'язок

Сьогодні важко назвати явище, яке відіграло б таку позитивну роль у новітньому процесі демократичного розвитку людства, як конституціоналізм. Як політико-правова категорія та доктринальне вчення він з’являється після виникнення і утвердження конституції держави у сучасному розумінні цього терміна. Конституціоналізм є нерозривним і прямо похідним від конституції держави, хоч не завжди факт наявності конституції автоматично означає появу тої чи іншої моделі конституціоналізму як такого. Водночас для існування конституціоналізму не завжди обов’язковим є наявність конституції як безпосередньо писаного документа. З цього приводу слушною є думка Ю.М. Тодики про те, що в "Англії, наприклад, не має писаної конституції, але є конституціоналізм як система демократичних поглядів суспільства, політичної еліти, як строгий порядок, що базується на повазі прав і свобод людини".

Безпосередньо сам термін "конституціоналізм", за твердженням американського дослідника права Г. Дж. Бермана, "було винайдено в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. для позначення головної американської доктрини верховенства писаної конституції" над іншими законами, що видавались у той час. Конституціоналізм слід віднести до рівня "категорій" науки конституційного права, оскільки "категорія" є "логічним утворенням, що об’єднує знання про конституційно-правові явища і процеси на більш вищому, "надпонятійному" рівні".

В широкому (політологічному) розумінні конституціоналізм розглядають у трьох аспектах: як ідейно-політичну доктрину, як ідейно-політичний рух, як державно-правову практику. У вужчому (юридичному) розумінні до конституціоналізму підходять як до, по-перше, "державного правління обмеженого конституцією"; по-друге, "як вчення про конституцію в якості основного закону держави, закону який визначає взаємовідносини держави і суспільства"; по-третє, "як політичної системи, в основі якої лежать конституційні методи правління".

Конституціоналізм, як і конституція та конституційна держава, є продуктом не якоїсь однієї нації чи народності. Вони, без сумніву, є витвором світової політичної та правової культури, насамперед європейської, а також явищем деякою мірою універсальними. Водночас у кожній демократичній державі (або державі, яка стала на шлях побудови демократичного суспільства), твориться певним чином своя національна модель конституціоналізму. Звичайно, фундамент, основу таких національних моделей становлять вироблені тривалою практикою функціонування конституційної держави певні конституційно-правові ідеї та доктрини, проте в окремих демократичних державах об’єктивно існують свої відмінності та особливості. Це зумовлено низкою чинників, серед яких: історичні традиції народу у сфері державотворення; належність країни до тієї чи іншої системи права; рівень правової культури народу; рівень розвитку демократичності суспільства; особливості національного менталітету (світосприйняття). Тому сьогодні можна говорити як про європейський, так і про німецький, французький, російський чи український конституціоналізм.

У літературі, окрім поділу категорії "конституціоналізм" за так званим країнознавчим чи національним чинником, пропонуються й інші підходи щодо класифікації конституціоналізму. Так, з позиції часових вимірів (розвиток у часі конституціоналізму), в окремих джерелах знаходимо поділ на "античний", "середньовічний" та "сучасний" конституціоналізм. Виявлено також, як свого роду пропозиції щодо типологізації цього явища, словосполучення "номінальний і дійсний" конституціоналізм, "парламентський, дуалістичний, республіканський, народний, договірний та монархічний" конституціоналізм, "революційний" конституціоналізм.

Треба зазначити, що конституціоналізм як філософсько-правове явище має два виміри: описовий (descriptive) та приписовий (prescriptive). В описовому сенсі, – пише професор Г.Каспер, – він переважно стосується історичної боротьби за конституційне визнання права народу на те, що він має конституційні права, свободи та привілеї… В приписовому сенсі… його значення включає всі ті характеристики організації державної влади, які розглядаються як невід’ємні елементи… Конституції.

До визначення якоїсь єдиної дефініції (єдиного, універсального поняття) конституціоналізму у сучасному конституційному праві вчені поки що не дійшли. Вітчизняні конституціоналісти мають різні уявлення щодо визначення терміна «конституціоналізм». Так, С.А. Авак’ян, спеціально підкреслюючи складність конституціоналізму як суспільно-політичної та державно-правової категорії, в його основу покладає ідеали конституційної демократії, наявність певних інститутів влади, політичний режим, що відповідає конституції, а також систему захисту цінностей демократії, прав і свобод людини та громадянина, конституційного ладу загалом.

Дещо інакше тлумачить поняття конституціоналізму О.Ф. Скакун, а саме: як "систему ідей, концепцій (реалізованих чи нереалізованих), спрямованих на пошуки державно-правових засобів, конструкцій і форм (розподіл влади, парламентаризм, виборча система, місцеве самоврядування), здатних запобігти узурпації публічної влади й безвідповідальності перед індивідами і суспільством".

На думку Ю.О. Тихомирова, конституціоналізм трактується як складне явище, яке містить: а) конституційні ідеї та категорії, що відображають первинні ба­зові цінності суспільства; б) масову конституційну свідомість громадян, населен­ня в цілому; в) конституційні норми, акти й інститути як нормативно структурований вираз двох згаданих вище елементів; г) конституційний порядок як процес і стан реалізації конституційних норм.

Ю.М. Тодика визначає конституціоналізм як систему "ефективно діючих конституційно-правових інститутів, направлених на забезпечення зв’язаності держави правом, реалізацію прав людини і громадянина, а також систему поглядів і переконань про конституцію, її соціальну сутність і призначення, про політико-правові цінності та їх втілення на практиці".

В.М. Шаповал пропонує розглядати конституціоналізм як єдність та взаємозв’язок двох понять (визначень), а саме: 1) конституціоналізм як суспільно-політичний режим, за якого функціонують держава та її інститути, взаємні стосунки людини і держави; 2) конституціоналізм як правову (конституційну) ідеологію, яка відображає і прогнозує розвиток відповідної нормотворчості та нормозастосування...".

Інші автори, серед яких В. Шевчук, А.Г. Пархоменко, трактують конституціоналізм як "теорію і практику здійснення керівництва на основі та у відповідності з конституцією,... як систему, в якій конституція виступає безпосередньо діючим правом".

Цілком змістовне та деякою мірою системне визначення конституціоналізму подає Н.О. Богданова, яка цю категорію розуміє як систему ідей і поглядів, у яких втілено уявлення про конституційну державу, їх конституційне оформлення, а також політико-правова практика реалізації ідей і закріплюючих їх норм.

На думку Н.О. Бобрової, конституціоналізм треба розглядати і визначати як систему конституційної ідеології і теорії, конституційного законодавства і прак­тики, що підрозділяється на практику політичного конституційного процесу і практику дії, реалізації, гарантування й охорони конституційних норм, принципів та інститутів.

Подібні висловлювання щодо поняття, змісту та сутності конституціоналізму присутні в працях зарубіжних учених-конституціоналістів та політологів. Приміром, класичним вважається висловлювання англійського вченого С. Маклвейна про те, що "конституціоналізм, або верховенство права, є юридичним обмеженням держави та повною протилежністю свавільному правлінню". Угорський вчений А. Шайо визначає конституціоналізм як обмеження державної влади в інтересах громадського (суспільного) спокою. Е. Барендт говорить про конституціоналізм як про "віру в існування конституційних засобів щодо встановлення державних обмежень". Польський дослідник М. Вирзиковські ототожнює поняття конституціоналізму із "новітньою концепцією конституційної правової держави", а румунський конституціоналіст Б. Янку розглядає це поняття як "самообмеження держави індивідуальними правами, розподіл влади і конституційний (судовий) контроль".

Отже, широке сприйняття категорії "конституціоналізм" призводить до певної неузгодженості, розмаїтості у розумінні змісту й сутності відображуваного даною категорією політико-правового явища, його системно-структурної будови, визначення базових елементів тощо.