Передісторія конституціоналізму: античний і середньовічний конституціоналізм

У генезисі конституціоналізму можна виділити три періоди (етапи): його передісторію (становлення), розвиток (історію) і системне формування. Конституціоналізм як теорія, ідеологія і практика конституційного будівництва держави і суспільства виникає в період перших буржуазних революцій. Період до появи перших буржуазних конституцій – це передісторія конституціоналізму. Тут виділяють як перший етап – його передісторію: період античності; період раннього середньовіччя (IV–X ст.); період класичного середньовіччя (XI−XII ст., XV ст.); період пізнього середньовіччя (поч. XVI – XVII ст.). До етапу розвитку (історії) відноситься період Нового часу (XVII−XIX ст.). Етап системного формування починається з періоду Новітнього часу. Така періодизація відповідає історичній логіці виникнення і розвитку конституційних ідей, теорій, принципів і формування державно-правових інститутів.

Конституціоналізм тісно пов'язаний з конституціями. Цей зв'язок виражається, перш за все, в тому, що нормативною основою конституціоналізму є конституція держави і його конституційне законодавство. Передумови конституціоналізму виникають значно раніше, ніж з'являються перші конституції.

Період античності цікавий для конституціоналізму своїми основоположними морально-правовими правилами. Найяскравіше подібні правові уявлення виражені в Біблії (Ветхий Завіт). У цей період виникає юриспруденція як система понять і категорій, яка дозволяє аналізувати і систематизувати уявлення про правила гуртожитку, засновані на принципі формування рівності, рівною мірою свободи, визнання і захисту індивідуальних інтересів.

Одним з перших видів демократичного устрою держави і суспільства з'явилася Афінська демократія (близько 495–429 рр. до н.е.). Старогрецьким полісам були властиві політична демократія і свобода (право брати участь в управлінні державними справами на народних зібраннях (екклесія), у здійсненні правосуддя, право на приватну власність, можливість реалізації роздрібних операцій, право на свободу слова та ін.). Відомий документ того часу – “Конституція Афін” Арістотеля (“Афінська Політія”),у якій Арістотель вживав термін “конституція”, але як синонім форми держави, точніше її устрою (у сьогоднішньому розумінні даних понять).

У аспекті конституціоналізму інтерес представляють учення «старших» софістів (Протагор, Горгій, Антіфонт, Гіппій). Саме їм належить першість у розмежуванні права на «закони і веління природи», зіставлення писаного закону законами природи. Софісти цього напряму висували ідеї про демократію.

Римське право було основною правовою системою в Середземномор'ї. Саме римські юристи сформували положення, які увійшли до скарбниці загальнолюдських цінностей, а саме: принцип природної рівності всіх людей, гуманність у тлумаченні і застосуванні закону, принцип сприяння особистій свободі особи та ін. Інститут власності як передумова формування конституціоналізму розглядався як найважливіший аспект державності ще у період Стародавнього Риму.

Незважаючи на великий вклад, що був здійснений античною історією та мислителями, все ж таки витоки сучасного конституціоналізму слід шукати у Середньовіччі, коли вперше ідеї божественного, а згодом і природного права були використані для обґрунтування концепцій обмеження королівської влади правом, яке б унеможливило державне свавілля. Першими кодифікаторами та розробниками багатьох ідей, концепцій, принципів та норм були саме «батьки церкви», такі як І.Севільський, Св. Августин, І. Шартрський тощо, які, взявши за основу Святе писання, розвинули його ідеї, приписи та принципи у норми регулювання публічного та приватного життя.

Передумови конституціоналізму періоду раннього середньовіччя простежуються у «Варварських правдах» і Едиктах королів. У «Правдах» знаходить своє віддзеркалення сама ідея права, правового врегулювання основ державності, відбивається правосвідомість середньовічних франків і германців. Крім того, закріплюється така найважливіша категорія конституціоналізму, як влада, інститут публічної влади, який є одним з основних інститутів конституціоналізму. Простежуються ростки правосвідомості, яка також є складовим елементом системи конституціоналізму.

Друга половина XI ст. – XII ст. знаменували собою початок класичного середньовіччя, за часів якого розвивається міське право. З його виникненням пов'язано формування громадянського суспільства, поява «конституційно-договірного» джерела права – міського статуту. Норми міського права відбивалися у міських хартіях, які поєднували у собі конституційні встановлення, а також норми кримінального, торгового та іншого права, і закріплювали принципи міської демократії, право участі городян у міському управлінні, суді, закріпили особисту свободу городян, формальну їх рівність перед законом.

Особливий інтерес представляє право Магдебурга, яке виникло у XII ст. і стало моделлю муніципального устрою для міст Німеччини і Центральної Європи.

Ближче до сучасного уявлення про конституційні акти, що складають нормативну основу конституціоналізму, Велика Хартія Вільностей 1215 р. Вона займає особливе місце у розвитку англійської правової думки і істотно вплинула на становлення принципів конституціоналізму. У Хартії отримали закріплення такі принципи конституціоналізму, як права, свободи людей, самостійність міст, їх право «мати всі стародавні вільності і вільні свої звичаї». Важливим є те, що в Хартії закріплювалася система гарантій прав осіб.

Правові документи конституційного характеру у цей історичний період приймаються у ряді інших європейських держав. Наприклад, «ідея німецького багатовладдя» знайшла закріплення у Золотій буллі 1356 р. — своєрідній «конституції» Німеччини XIV ст. У Франції передумови конституціоналізму найяскравіше виявилися у такому конституційно-правовому документі, як Великий Березневий ордонанс 1357 р. У ньому звертають на себе увагу два моменти: спроба підсилити роль Генеральних штатів, зробивши їх регулярним органом з достатньо широкими повноваженнями політичного характеру; формування ідеї «загального блага» і «державного інтересу».

Ідеї передісторії конституціоналізму отримали свій розвиток у творах філософів, мислителів періоду класичного середньовіччя. Так, принцип підпорядкування (обмеження) влади держави правом простежується у вченні І. Солсберійського про необхідність підпорядкування государя закону справедливості і загального блага. М. Падуанський, розглядаючи питання «народного суверенітету», розкривав поняття закону, умови його забезпечення і цілі, які він бачив у справедливості і загальному благополуччі. М. Падуанський розмежовує «законодавців або першу основну діючу причину закону», до яких він відносить «народ або сукупність громадян або їх найбільш впливову частину» і виконавця законів, з яким він пов'язує образ государя. Прихильником комунальної демократії, республіканського правління був один з найбільших гуманістів XV в Л. Аретино Бруні.

До останнього етапу передісторії конституціоналізму можна віднести період пізнього середньовіччя – раннього Нового часу. Не дивлячись на те, що національні правові системи європейських держав цього історичного періоду, в основному, характеризуються формуванням абсолютизму і зміцненням абсолютної влади монархів, ідеї конституційно-демократичного характеру яскраво відбивалися в думках, теоріях мислителів того часу (Н. Макіавеллі, Е. Роттердамський, Е. де Ла Боесі, Ф. Отман, Ж. Боден, І. Алтузій).