Інноваційна діяльність

Системне вивчення основних етапів процесу перетворення наукового знання на інновацію призвело до появи поняття інноваційний процес. Інноваційний процес – це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів на фізичну реальність, яка змінює суспільство [4].

Інноваційний процес розглядають як ланцюг послідовних видів діяльності – фундаментальні та прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, проектні розробки, освоєння та промислове виробництво, маркетинг та збут.

Інноваційний процес поєднує науку, техніку, виробництво, економіку, підприємництво і управління. Дії науковців, конструкторів, технологів, маркетологів, економістів, спрямовані на створення чи впровадження інновацій на певній стадії інноваційного процесу, визначають як інноваційну діяльність.

Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розроблень і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг (Закон України “Про інноваційну діяльність”).

Інноваційна діяльність передбачає впровадження комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових та маркетингових заходів, результатом яких є інновації.

Розрізняють такі види інноваційної діяльності:

§ підготовка й організація виробництва, що включає придбання виробничого обладнання, внесення в них змін, а також у процедури, методи і стандарти виробництва та контролю якості;

§ передпроектні та проекті розробки, що стосуються модифікації продуктів, технологій послуг;

§ перепідготовка персоналу з метою використання нових технологій та обладнання;

§ маркетинг нових продуктів, що передбачає попереднє дослідження ринку, адаптацію продукту до різних ринків, розроблення та проведення рекламної кампанії;

§ придбання технологій у формі патентів, ліцензій, ноу-хау, торгових марок, конструкцій, моделей та послуг технологічного змісту;

§ придбання машин та обладнання, технологічно пов’язаних з упровадженням інновацій;

§ виробниче проектування, що включає підготовку планів та креслень для визначення виробничих процедур, технічних специфікацій, експлуатаційних характеристик [1] .

Інші сфери (правова, інформаційна, торговельна тощо) характеризуються іншими видами інноваційної діяльності.

Основою інноваційної діяльності є науково-технічна діяльність (НТД), що пов’язана зі створенням, розвитком, поширенням і застосуванням науково-технічних знань в усіх сферах науки і техніки. Поняття НТД було розроблене ЮНЕСКО і є базовою категорією міжнародних стандартів статистики науки та техніки. Розрізняють три види НТД:

· наукові дослідження і розробки;

· науково-технічна освіта та підготовка кадрів;

· науково-технічні послуги.

При здійсненні НТД важливого значення набуває поняття “масштаб наукових робіт”, який охоплює:

· науковий (науково-технічний) напрям – велика наукова діяльність, що має самостійний характер і присвячена вирішенню актуального завдання розвитку певної галузі науки і техніки і може здійснюватися зусиллями декількох наукових організацій;

· наукова (науково-технічна) проблема – частина наукового напряму, яка є одним із можливих шляхів його вирішення. Наукова робота може здійснюватися у вигляді цільової науково-технічної програми, яка є комплексом робіт, визначених за ресурсами, виконавцями і термінам виконання. Координацію цих робіт здійснюють головні наукові організації;

· наукова тема – частина проблеми, що вирішується в межах наукової організації і є основною одиницею тематичного плану при фінансуванні, плануванні та обліку робіт.

Наукові досягнення є генератором інноваційних ідей, які після практичного застосування в певній царині людської діяльності власне й стають новою продукцією, новою технологією – інновацією.

Змістом інноваційної діяльності в економічній сфері є створення і поширення наукомістких нововведень у виробництві. Інноваційна діяльність виступає єднальною ланкою між наукою і виробничою сферою, це своєрідна “продуктивна сила”, що задовольняє техніко-економічні потреби економічних агентів шляхом використання наукових досягнень.

Розрізняють суб’єкти і об’єкти інноваційної діяльності. Об’єктами інноваційної діяльності є [1] :

§ інноваційні програми і проекти;

§ нові знання та інтелектуальні продукти;

§ виробниче обладнання та процеси;

§ інфраструктура виробництва та підприємництва;

§ організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

§ сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

§ товарна продукція;

§ механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які проводять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів. Серед суб’єктів можуть бути автори відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка тощо (інноватори). У таблиці 7.16 (глава 7) систематизовано найважливіші чинники, що впливають на розвиток інноваційної діяльності.

Взаємодія інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції в рамках інноваційної інфраструктури формує сферу інноваційноїдіяльності (рис. 1.1)

Ринок новаційформують наукові організації, вищі навчальні заклади, тимчасові творчі колективи, окремі винахідники. Основним товаром на цьому ринку є новації як наукові та науково-технічні результати, що є продуктами інтелектуальної діяльності і на які поширюються авторські права.

Ринок чистої конкуренції нововведень формують інноватори – підприємства, що впроваджують різні види нововведень (технічні, економічні, продуктові, організаційні, соціальні). Сутність конкуренції нововведень полягає в тому, що підприємець обере ту інновацію (або певну альтернативу, що не пов’язана з інновацією), яка за менших коштів на впровадження може принести більший прибуток.

Рис. 1.1. Сфера інноваційної діяльності

Ринок капіталів (інвестицій) створюють вільні фінансові кошти різних організацій, фінансово-кредитних установ, фондів, які можуть бути залучені суб’єктами підприємництва для реалізації новацій. Ціна інвестицій, обсяги та період, на який їх надають, впливають на інноваційну активність підприємницьких структур. На активність інвесторів також може впливати держава через надання пільг для інноваторів.

Інноваційна інфраструктура – це сукупність державних і приватних структур, що надають послуги для забезпечення розвитку інноваційної діяльності. Складовими інноваційної інфраструктури є:

§ виробничо-технологічні структури (технопарки, інноваційно-технологічні центри та бізнес-інкубатори);

§ об’єкти інформаційної системи (аналітичні, статистичні центри, інформаційні бази та мережі);

§ заклади з підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

§ фінансові структури (фонди бюджетні, позабюджетні, венчурні, страхові);

§ система експертизи (центри, що надають експертні висновки для виробників, інвесторів, страхових служб тощо);

§ об’єкти патентування, ліцензування, консалтингу;

§ система сертифікації, стандартизації, акредитації.

Усі об’єкти інноваційної інфраструктури мають працювати узгоджено, сприяти ефективній реалізації етапів інноваційного процесу. Тому їй мають бути притаманні такі властивості:

1. Поширеність всіма регіонами для розв’язання на місцях завдання функціонально повного інноваційного циклу зі здаванням об’єкта інноваційної діяльності “під ключ”.

2. Універсальність, що дасть змогу забезпечити реалізацію будь-якого проекту в будь-якому секторі економіки чи виробництва.

3. Професіоналізм, що базується на сумлінному і якісному обслуговуванні замовника.

4. Конструктивність, яка забезпечує орієнтацію на кінцевий результат.

5. Фінансова та інформаційна забезпеченість.

6. Гнучкість, що забезпечує адаптивність інноваційної інфраструктури до вимог ринку.

7. Високий рівень інструментальних засобів, що сприяють прискоренню отримання кінцевого результату.

Досвід розвинутих країн свідчить, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку виграє той, хто має розвинену інноваційну інфраструктуру створення і реалізації нововведень, як найефективніший механізм інноваційної діяльності.