Класифікація інновацій

Класифікація інновацій означає розподіл їх на конкретні групи за певними критеріями. Економічна література пропонує різні підходи щодо класифікації та численну кількість критеріїв. Передусім на значну увагу заслуговують класифікаційні критерії, запропоновані розробниками інноваційних теорій – Й.Шумпетером, Г.Меншем, К.Павіттом, Ю.Яковцем та іншими. Й.Шумпетер у праці “Кон’юнктурні цикли” виокремив базисні та вторинні інновації. Згідно з його теорією базисні інновації стають основою формування нових поколінь техніки, а вторинні спрямовані на поліпшення властивостей використовуваних продуктів та процесів виробництва.

Г.Менш виокремив базисні, поліпшувальні та псевдоінновації. Базисні інновації, на його думку, це такі нововведення, завдяки яким з’являються нові галузі та нові ринки. Поліпшувальні інновації вносять зміни в технологію з метою економії ресурсів, проте не змінюють основної технологічної схеми. Завдяки поліпшувальним нововведенням розкриваються всі можливості базових технологій. Псевдоінновації вносять незначні зміни в продукти та технології під впливом переваг споживачів [24].

Погляди Г.Менша були розвинуті в роботах Ю.Яковця, який пропонує виділяти такі групи інновацій [5]:

1.Базисні інновації, які виникають на основі значних винаходів і стають підґрунтям революційних переворотів у техніці, формування її нових напрямків, створення нових галузей. Такі нововведення потребують чималих витрат і тривалого часу на їх освоєння, але забезпечують значний економічний ефект.

2.Поліпшувальні інновації, засновані на реалізації винаходів середнього рівня, що формують базу для створення нових моделей і модифікацій даного покоління техніки (технології). Завдяки таким інноваціям розширюється сфера застосування цього покоління техніки та технології.

3.Мікроінновації поліпшують окремі виробничі та споживчі параметри моделей техніки, яка випускається, та застосовуваних технологій. Вони засновані на використанні незначних винаходів, які сприяють ефективному виробництву цих моделей або ефективнішому їх використанню.

4.Псевдоінновації, які спрямовані на покращання машин та технологій, що є вчорашнім днем техніки і збільшує відставання в технічному рівні виробництва і продукції.

Зазначені підходи до класифікації використовують єдиний критерій класифікації – рівень радикальності нововведення, тобто рівень його новизни, і зосереджують увагу лише на технологічних нововведеннях.

Класифікація інновацій за глибиною змін, запропонована Ф.Валентою, доповнює зазначений критерій і дає змогу простежити шлях від інновацій нижчого рівня до вищого [19].

Інновації нульового порядку – регенерація початкових властивостей системи, збереження й оновлення її функцій.

Інновації першого порядку – зміна кількісних властивостей системи.

Інновації другого порядку – перегрупування складових системи з метою вдосконалення її функціонування.

Інновації третього порядку – адаптивні зміни елементів виробничої системи з метою пристосування один до одного.

Інновації четвертого порядку – новий варіант, найпростіша якісна зміна, що виходить за рамки адаптивних змін; початкові ознаки системи залишаються незмінними, проте відбувається деяке поліпшення їхніх корисних властивостей (наприклад, оснащення електровоза потужнішим двигуном).

Інновації п’ятого порядку – нове покоління; змінюються всі або більшість властивостей системи, але базова структурна концепція залишається (наприклад, перехід від електродвигунів серії А до серії АІ).

Інновації шостого порядку – новий вид, якісна зміна початкових властивостей системи, початкової концепції без зміни функціонального принципу (наприклад, виникнення безчовникового ткацького станка).

Інновації сьомого порядку – новий рід, найвища зміна функціональних властивостей системи або її частини, яке змінює її функціональний принцип (наприклад, перехід до напівпровідників і транзисторів, заміна класичного залізничного транспорту транспортом на “повітряній подушці”).

К.Павітт виокремлює сім типів інновацій залежно від рівня використання в них наукових знань і широти їх застосування [11]:

1.Інновації, засновані на використанні фундаментальних наукових знань, результати яких широко застосовуються в різних сферах діяльності.

2.Інновації, що базуються на наукових дослідженнях, які мають обмежену сферу застосування.

3.Інновації обмеженої сфери застосування, розроблені з використанням наявних технічних знань.

4.Інновації, в яких сконцентровано комбінацію різних типів знань в одному продукті.

5.Інновації з використанням одного продукту в різних сферах діяльності.

6.Технічно складні новації, поява яких є побічним результатом великої дослідницької програми.

7.Застосування вже відомої техніки або методів у новій галузі.

Зазначеним підходом можна скористатися не лише для класифікації технологічних інновацій, але він хибує на використання єдиного критерію.

Багатокритеріальні підходи для класифікації інновацій пропонують російські та українські дослідники: П.Завлін, А.Пригожин, Ю.Морозов, В.Мединський, С.Ільєнкова, Л.Оголєва, Ю.Бажал, О.Лапко, Л.Антонюк і А.Поручник, І.Павленко та інші.

Ю.Бажал вважає, що інновації необхідно класифікувати за такими ознаками [18]:

1.За типом – продуктові, технологічні, сировинні, організаційні, збутові та інфраструктурні.

2.За новизною місця впровадження – нова галузь (нове виробництво), наявна галузь (наявне виробництво).

3.За інноваційною функцією – базисні, поліпшувальні та псевдоінновації.

С.Ільєнкова використовує п’ять критеріїв для класифікації інновацій, причому один із них – глибина змін – збігається з розглянутими підходами Г.Менша та Ю.Яковця; таку ж ознаку використовує Ю.Бажал, але під назвою “інноваційна функція”. Класифікаційна ознака “за новизною місця впровадження”, запропонована Ю.Бажалом, близька за змістом другій ознаці – новизна, що її пропонує С.Ільєнкова.

Таблиця1.4

Класифікація інновацій за С.Ільєнковою [20]

П. Завлін пропонує поєднати дванадцять критеріїв для класифікації інновацій [15].

Аналіз підходів багатьох дослідників показав, що вони виокремлюють різну сукупність класифікаційних ознак. Наприклад. Л.Оголєва пропонує дев’ять ознак для класифікації нововведень [21] , В.Мединський виокремлює їх вісімнадцять [22], А.Пригожин – п’ять [17] тощо. Розглянувши підходи до виокремлення критеріїв класифікації вищезгаданих авторів, зазначимо, що попри однакові наведені назви класифікаційних ознак, структура і розподіл інновацій за цими ознаками у різних авторів відмінні. Тому узагальнивши наукові розробки з цього питання, вважаємо за доцільне запропонувати класифікацію інновацій за ознаками, наведеними у табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Класифікатор інновацій

Однією з найважливіших класифікаційних ознак інновацій є рівень новизни, який, своєю чергою, визначає глибину змін в економічному і соціальному середовищі внаслідок упровадження нововведень. Основою для появи радикальних (базових) інновацій є нові фундаментальні знання, що зумовлюють появу принципово нових видів техніки і технологій, нових галузей виробництва, нових ринків. Діяльність зі створення радикальних нововведень пов’язана зі значним рівнем як технічних, так і комерційних ризиків.

Покращувальні інновації створюються завдяки новому сполученню відомих наукових знань. Вони можуть бути спрямовані на поширення і вдосконалення базових поколінь техніки і технології, внаслідок чого можна залучити нові групи споживачів або освоїти нові ринки. Для реалізації таких інновацій потрібні ідеї значного рівня новизни, але не радикального характеру. Це інновації з передбачуваним рівнем ризикованості, оскільки розробка нових поколінь техніки/технології (можливо, за рахунок різних конструктивних сполучень елементів), хоча й потребує значних ресурсів, є очікувано успішною.

Модифікувальні інновації спрямовані на вдосконалення або доповнення наявних продуктів. Ці інновації з порівняно низьким рівнем новизни є найпоширенішим видом. Кожне вдосконалення обіцяє безризикове збільшення споживчої цінності продукції, зниження витрат на її виробництво і тому обов’язково реалізується. Такі інновації спрямовані на збереження і посилення ринкових позицій підприємства.

За масштабом новизни інновації розрізняють як нові у світовому масштабі, нові для країни, нові для галузі та нові для конкретного підприємства.

За змістом та сферою діяльності можна виокремити чимало інновацій. Серед техніко-технологічних інновацій, згідно з Керівництвом Осло, розрізняють продуктові та процесні.

Продуктові інновації – це створення нових видів продукції, які дають споживачеві змогу задовольнити як нові, так і традиційні потреби, але вже на суттєво іншому рівні. Відповідно до рівня технологічного вдосконалення це можуть бути як принципово нові вироби (радикальні продуктові інновації), так і створені з використанням нових або значно вдосконалених методів виробництва (інкрементальні продуктові інновації).

Процесні інновації – це використання нової технології та/або нових методів організації виробництва продукції, підвищення рівня автоматизації.

Виробничі інновації спрямовані на розширення виробничих потужностей, диверсифікацію виробничої діяльності, зміну структури виробництва, модернізацію обладнання.

Економічні інновації – це зміни форм і методів поточного і перспективного планування в будь-якій сфері діяльності, зміни, що ведуть до зменшення виробничих витрат, упровадження нової системи стимулювання, нової системи розрахунку показників ефективності виробництва.

До організаційно-управлінських інновацій відносять зміни в організаційній структурі, стилі та методах прийняття рішень, використанні нових методів опрацювання інформації й документації.

Соціальні інновації – це інновації, спрямовані на поліпшення соціального захисту, умов і характеру праці, її безпеки і гігієни, а також охорони здоров’я, освіти, культури, охорони довкілля.

Фінансові інновації призначені для вдосконалення системи платежів, обміну та опрацювання фінансової інформації, раціоналізацію системи калькулювання витрат, упровадження нових форм фінансових відносин між суб’єктами господарювання.

Інформаційні інновації необхідні для раціональної організації інформаційних потоків у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, а також підвищення їх достовірності, повноти й оперативності. Успішна господарська діяльність будь-якої організації неможлива без аналізу інформації про стан зовнішнього, проміжного та внутрішнього середовища її функціонування.

Інновації у сфері торгівлі – це зміни в торговій діяльності, що пов’язані з використанням нових методів цінової політики, нових форм взаємовідносин із постачальниками і замовниками, надання чи отримання фінансових коштів у формі кредитів тощо.

За джерелом ідеї інновації можуть бути реалізовані на основі відкриття або винаходу; раціоналізаторської пропозиції та ноу-хау; товарних знаків, торгових марок; нових документів, де наведено опис технологічних, виробничих, управлінських процесів, типів конструкцій або структур; даних маркетингових досліджень.

За сферою економіки, де впроваджується нововведення, розрізняють інновації, створені й реалізовані в матеріальному виробництві (промисловість, будівництво, сільське господарство тощо); сфері науки; сфері послуг (включно з освітою); в соціальній сфері (культура, мистецтво, охорона здоров’я тощо).

За способом використання розрізняють інновації для застосування безпосередньо в організації, для накопичення в ній або для продажу стороннім організаціям.

За особливостями механізму застосування виокремлюють одиничні інновації, які реалізують на одному об’єкті, та дифузні, що поширюються на багато об’єктів.

За характером задоволення попиту інновації можуть бути спрямовані на формування нового попиту (радикальні інновації) або на задоволення наявного попиту (за рахунок покращувальних та модифікувальних нововведень).

Можна виокремити такі види ефекту, які організація отримує в результаті впровадження інновації – економічний, екологічний, науково-технічний, соціальний та інтегральний.

Призначення інновацій можна визначити, розглянувши їх види за змістом та сферою діяльності, за сферою економіки, де вони будуть впроваджуватись та за способом використання.

Прогнозна перспективність інновацій оцінюється завдяки класифікації за рівнем новизни та глибиною змін, а також за масштабом новизни. Як уже зазначалося, найперспективнішими є радикальні інновації найбільшого масштабу новизни, але вони є найризикованішими при впровадженні. У світовій практиці для впровадження ризикових інновацій використовують малі венчурні фірми та специфічний вид фінансування – венчурне фінансування.

Класифікація інновацій необхідна для прийняття рішень щодо надання певних пільг інноваційним структурам або виділення безвідсоткових кредитів. Щодо базових (радикальних) інновацій держава має брати на себе частину ризику, через участь у фінансуванні інноваційних проектів під час їх впровадження, і сприяти створенню значного попиту при їх ринковому освоєнні. Інновації меншого рівня та масштабу новизни можуть розраховувати на фінансування з регіональних, галузевих фондів або фондів розвитку своїх підприємств.

Класифікація (за очікуваним ефектом, за особливостями механізму застосування тощо) спонукає менеджерів упроваджувати зміни в організації інноваційних процесів, наприклад застосовувати програмно-проектний метод для прискорення технологічного освоєння масового виробництва нової продукції. Часто керівництво здійснює зміни системи стимулювання, щоби прискорити процес розроблення та реалізації інновацій, які є важливими для підприємства і в майбутньому впливатимуть на його конкурентоспроможність.

Резюме

1. Для успішного управління інноваційною діяльністю потрібно розуміти сутність таких понять як “новація”, “нововведення”, “інновація”. Новація є результатом наукових досліджень і розробок, які оформлені у вигляді відповідних документів, методик, рекомендацій тощо. Новацію можна розглядати як потенційну інновацію або предмет інновації. Новація, відкриття, винахід стають інновацією від моменту впровадження у виробництво, соціальну сферу, тобто із початком їх використання, комерціалізації.

2. У світовій економічній літературі немає однозначного визначення поняття інновація, що пояснюється багатогранністю цього явища. Аналіз літературних джерел свідчить, що інновацію здебільшого розглядають як результат, як процес та як зміни. Будь-які зміни, здійснювані в процесі реалізації інновації, мають привести до результату у вигляді нового продукту або технології, що впроваджені на ринку і дають економічний, соціальний, екологічний, науково-технічний чи інший ефект. Відтак, вказані підходи є взаємозумовленими і не містять значних суперечностей.

3. Системне вивчення основних етапів процесу перетворення наукового знання на інновацію призвело до появи поняття інноваційний процес. Інноваційний процес розглядають як ланцюг послідовних видів діяльності – фундаментальні та прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, проектні розробки, освоєння та промислове виробництво, маркетинг та збут.

4. Дії науковців, конструкторів, технологів, маркетологів, економістів, спрямовані на створення чи впровадження інновацій на певній стадії інноваційного процесу визначають як інноваційну діяльність. Згідно із Законом України “Про інноваційну діяльність” виокремлюють види інноваційної діяльності, її суб’єкти і об’єкти.

5. Взаємодія інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції в рамках інноваційної інфраструктури формує сферу інноваційноїдіяльності. Ця взаємодія відбувається на ринках новацій, чистої конкуренції нововведень та капіталів (інвестицій).

6. Інноваційна інфраструктура визначається як сукупність державних і приватних структур, що надають послуги для забезпечення розвитку інноваційної діяльності.

7. Важливою складовою інноваційної діяльності є інноваційне підприємництво. В розширеному тлумаченні під інноваційним підприємництвомчасто розуміють господарську діяльність будь-якої компанії, яка використовує інновації. Інноваційне підприємництво у вузькому розумінні, або власне інноваційне підприємництво визначають як підприємницьку (комерційну) діяльність з розроблення та (або) комерціалізації (продажу та/або впровадженню) будь-яких новацій, яких потребує ринок. Розрізняють інноваційне підприємництво повного та неповного циклу. Інноваційне підприємництво тісно пов’язане зі створенням бізнес-моделей підприємства, тобто описом методу (позиція в ланцюжку створення цінності, вибір споживача, продукту, ціноутворення) ведення бізнесу.

8. Класифікація інновацій є важливим етапом їх аналізу, що дасть змогу обрати ті з них, що сприятимуть розвитку підприємства. Класифікація інновацій означає їх розподіл на конкретні групи за певними критеріями. Узагальнення наукових розробок дає можливість запропонувати класифікацію інновацій за такими ознаками: за рівнем новизни та глибиною змін; за масштабом новизни; за змістом та сферою діяльності; за джерелом ідеї; за сферою економіки, де впроваджується; за способом використання; за особливостями механізму застосування; за характером задоволення попиту; за видом ефекту.

За допомогою класифікації можна:

Ø визначити призначення, перспективність та ризикованість майбутніх інновацій;

Ø прийняти рішення щодо джерела інвестування інновацій;

Ø обрати організаційну форму реалізації інновації;

Ø обрати методи управління, адекватні особливостям виду запроваджуваних інновацій;

Ø розробити стимули для активізації розроблення та реалізації інновацій.