Необхідність демографічної політики в Україні та її напрямки

В Україні, коли вона була в складі Радянського Союзу, де­мографічна політика зводилася до заохочення багатодітності й здійснення комплексу заходів, що забезпечували матеріальне і моральне стимулювання родини.

^ Останні 15 років у демографічній історії України були ро­ками боротьби населення за виживання. У цей період у демог­рафічному розвитку країни можна було спостерігати більше деструктивних моментів, ніж конструктивних а самий його ха­рактер слід визначити швидше як дефіцитний і витратний, аніж відновлювальний. Здобувши державну незалежність у серпні 1991 р., Україна мала на той час одну з найбільших в Європі (майже 52 млн. осіб) чисельність населення. Надто швидка трансформація політичної, економічної та соціальної сфер жит­тя спричинила глибоку соціально-економічну кризу, яка вра­зила всі верстви населення.

Неготовність та непристосованість основної маси населен­ня до нових умов, з одного боку, і різке падіння рівня життя, з другого, спричинили погіршення основних показників відтво­рення населення, стану його здоров'я і в результаті призвели до зниження рівня демографічного, трудового та соціального по­тенціалу країни.

Вихідні чинники, які зумовлюють проблемні аспекти фор­мування сучасної соціально-демографічної ситуації в Україні (це створює загрозу перспективам стабільності держави) на­ступні:

• Падіння рівня народжуваності, який сьогодні майже на 40 % нижчий зареєстрованого на початку 90—х років (12,7 %о), і у 2000 р. становив 7,8 осіб на 1000 населення.

• В Україні втрачені традиції багатодітності. Різке знижен­ня життєвого рівня населення і невирішеність екологічних про­блем, загострених Чорнобильською катастрофою, без сумніву, змінили погляди на сімейні традиції та формування сім'ї. Ди­наміка показника сумарної плідності, або кількість дітей, яких народжує жінка за своє життя (сьогодні —1,1 дитини на одну жінку) свідчить про те, шо рівень народжуваності вже давно став недостатнім для заміни старших поколінь новими.

• Інтенсифікація смертності населення — з 1990 по 2000 рік рівень смертності зріс майже на 30 % і складає нині 15,3 %о на 1000 населення (у 1990 р. — 12,1 %о).

• Оскільки кількість померлих перевищує кількість наро­джених, з 1991 р. в Україні спостерігаємо депопуляцію. Насьо-годні втрати у чисельності населення країни склали близько З млн. осіб. На 1.09.2001 р. населення країни становило 48,9 млн. осіб.

• Різко зменшилася кількість шлюбів. Протягом 10 ос­танніх років кількість шлюбів скоротилася з 9,3 до 5,5 на 1 тис. населення (тобто на 41 %), а кількість розлучень за той же пе­ріод зросла з 3,7 до 4,0 на 1 тис. осіб. Таким чином, у суспільстві зростає орієнтація на неформальні шлюбно—сімейні стосунки. Збільшується частка бездітних та однодітних родин, зростає кількість дітей, народжених поза шлюбом, а також матерів, які виховують дітей без чоловіка, що ще більше погіршує демо­графічні перспективи держави.

• Відбувається старіння населення. Частка осіб похилого віку у 2000 р. перевищила в цілому по Україні 20 %, а в селах навіть 1/3 всього населення. Відповідно до вказаної ситуації демографічне навантаження на 1 тис. населення працездатно­го віку непрацездатними особами пенсійного віку складало у 2001 році в середньому по Україні — 402 особи, у сільській місце­вості — 561 особу, а в містах — 340 осіб. Подальше старіння на­селення неминуче призведе до виникнення додаткових еконо­мічних та соціальних проблем з утримання зазначеної групи населення.

• Наявна тенденція й реалізація намірів до трудової емі­грації працездатного населення країни. Україна постійно втра­чає кваліфіковану робочу силу, яка знаходить тимчасову робо­ту закордоном. Заданими Держкомстату України, з 1997 по 2001 роки за кордон офіційно емігрували майже 90 тис. громадян України з вищою освітою та майже 128 тис. — з незакінченою вищою та середньою освітою. Упродовж останніх десяти років за кордон емігрували 574 доктори наук та 907 кандидатів наук, третина з них — перспективні фахівці, молодші 40 років.

У Спеціальній доповіді Уповноваженого з прав людини наводилася кричуща цифра експертної оцінки, яка свідчить, що у зв'язку з виїздом наукових та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад 1 млрд. доларів США нарік.

Серед пов'язаних з міграцією проблем — зростання чисель­ності транзитних, нелегальних мігрантів та біженців у складі населення України. Ще одним видом нелегальної міграції ста­ла торгівля жінками, в основному молодого та середнього віку, -процес, який також призводить до демографічних втрат насе­лення країни. Соціологічні обстеження свідчать, що в основі цього процесу, крім кримінальних причин, криються соціальні негаразди у суспільстві.

• Негативні зміни позначаються не тільки на кількісних, але і на якісних показниках розвитку населення. Погіршення стану здоров'я населення, що спостерігається з покоління в поколін­ня українських громадян, негативно впливає на формування людського потенціалу країни, зокрема, нових контингентів ро­бочої сили, потенційних призовних контингентів, та загалом відбивається на демографічних перспективах нації, оскільки хво­ре населення не може відтворювати здорових членів суспільства.

Погіршення здоров'я як результуючий показник погіршен­ня генофонду нації та негативного впливу соціального оточен­ня в широкому контексті відображається у такому узагальнюю­чому демографічному показнику як середня очікувана три­валість життя. За даними 2000 р., вона становила 68,1 років для всього населення та 63,2 і 73,8 років для чоловіків і жінок відпо­відно. У 1990 р. очікувана тривалість життя в Україні була більшою майже на 2,5 роки — 70,5 років.

Зростають захворюваність і смертність населення від інфек­ційних та паразитарних хвороб, реальною стала загроза епідемії туберкульозу — понад 600 тис. громадян України хворіють сьо­годні на цю хворобу. В Україні спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІДу. Особливу тривогу вик­ликає те, що найбільшу частину інфікованих складає молодь, серед якої 15 % — діти та підлітки. Тривожним є те, що ВІЛ вже поширюється за межі певних груп ризику населення країни. Національні та міжнародні експерти вважають, що понад 550 тис. жителів України на сьогодні є ВІЛ—інфікованими. Перед­бачається, якщо не вжити запобіжних заходів, то до 2010 р. ВІЛ буде інфіковано близько 1,5 млн. українців, а його розповсюд­ження стане практично неконтрольованим.

Зростають масштаби значною мірою соціально зумовлених хвороб — в Україні нараховується 1,2 млн. психічно хворих осіб, 720 тис. хворих на алкоголізм, 56 тис. наркоманів.

Ще більше погіршує демографічні перспективи нації неза­довільний стан здоров'я материнського та дитячого населення країни, основні показники якого — материнська та дитяча смертність — залишаються вищими, ніж у інших розвинених країнах. Особливе занепокоєння викликає високий рівень вро­джених вад розвитку; сьогодні у кожної третьої дитини можна спостерігати відхилення у фізичному або психічному розвитку. Основними причинами такого стану є загальне ослаблення організму як матерів, так і новонароджених, зумовлене пробле­мами соціально-економічного розвитку, а також низьким рівнем життя населення. Іншою проблемою є стан здоров'я дівчат—підлітків — майже кожна десята з них у віці 15—17 років має хронічні захворювання сечостатевої системи, розлади мен­струального циклу або залізодефіцитну анемію. На додаток, серед дітей значно поширилися хвороби, що передаються ста­тевим шляхом.

Ці суто демографічні тенденції відображають не тільки не­гаразди з сучасним станом та перспективами відтворення на­селення і його трудового потенціалу, а також є ознаками розбалансованості сьогоднішнього суспільства, що загрожує його соціальній стабільності.

Зменшення чисельності молоді, яка вступає в працездат­ний вік, викликає небезпеку загострення проблеми комплек­тування збройних сил, правоохоронних органів та інших сило­вих структур, що становить загрозу збереження оборонного по­тенціалу країни, охорони державних кордонів та проведення інших заходів, пов'язаних з національною безпекою.

Скорочення чисельності дітей і підлітків приведе до виник­нення проблем формування трудових ресурсів, здатних відтво­рювати і розвивати матеріальний та інтелектуальний потенціал України, до зменшення обсягів підготовки кваліфікованих кадрів у загальноосвітніх, професійних і вищих навчальних закладах, руйнування системи підготовки кадрів, що може створити за­грозу посилення зовнішньої технологічної залежності України.

Реальна економічна загроза пов'язана зі зменшенням чи­сельності населення робочого віку і відповідно зі скороченням економічного потенціалу країни. В умовах очікуваного еконо­мічного росту, скорочення чисельності економічно активного населення викликає дефіцит робочої сили, що може покрива­тися за рахунок нерегульованої імміграції з країн Середнього Сходу, Китаю, В'єтнаму.

У зв'язку зі старінням населення виникне небезпека дефі­циту робочої сили, збільшення демографічного навантаження на працездатне населення, підвищиться навантаження на сис­тему охорони здоров'я, загостряться проблеми з виплатами пенсій і соціальних допомог.

Наприклад, депопуляція, старіння населення та інші демо­графічні структурні диспропорції загрожують погіршенням пер­спектив забезпечення та солідарної підтримки працездатним населенням непрацездатного. Погіршення здоров'я населення призведе до перевантаження та збоїв у роботі фондів медично­го страхування. Поширення соціально небезпечних хвороб — до переорієнтації обмежених фондів охорони здоров'я з про­філактичної спрямованості на термінове, швидке подолання не­безпечних хвороб.

В основі вказаних процесів лежать соціальні проблеми, на­явні в сьогоднішньому суспільстві. Неадаптованість значної частини населення до ринкових умов, неможливість забезпе­чення оплати праці, відповідно до її кількості та якості, а також її недостатній рівень для забезпечення потреб самого праців­ника та залежних від нього членів сім'ї, відсутність диферен­ційованого підходу до оцінки вкладеної сукупної праці при виз­наченні рівня пенсійного забезпечення, розваленість держав­них систем охорони здоров'я та освіти — все це проблеми останнього десятиріччя, сьогодення й найближчого майбутнь­ого країни, оскільки насьогодні держава не має достатніх ресур­сів для їхнього вирішення.

Однак, якщо не розпочати роботу зі збереження людсько­го потенціалу країни сьогодні, внаслідок інертності демогра­фічних процесів та їхньої слабкої керованості з боку держави, ситуація погіршуватиметься, загрожуючи стабільному та неза­лежному існуванню самої держави.

Сучасний стан демографічних процесів обумовлює комп­лекс наслідків, які необхідно мати на увазі при розробці заходів демографічної політики.

Із 1994 року в Україні розпочалось реформування соціаль­ної сфери відповідно до вимог ринкової економіки. На основі визначеної Президентом України соціальної стратегії у 1999 році уряд ухвалив Програму — 2010, яка містить головні пара­метри соціально-демографічного розвитку країни. Для надан­ня Програмі — 2010 більшої конкретності в 2000 р. одним із го­ловних її завдань було ухвалення й реалізація програми бороть­би з бідністю. Нині ця проблема є найактуальнішою.

У 1997 році Фонд Народонаселення ООН розпочав свою діяльність в Україні з надання підтримки Національній програмі планування сім'ї. У спільних заходах з українського боку брали участь Міністерство охорони здоров'я, Міністерство освіти, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, приватні та гро­мадські організації, засоби масової інформації. За допомогою ФН ООН було створено національну мережу центрів репродук­тивного здоров'я та планування сім'ї.

З самого початку своєї діяльності ФН ООН разом з націо­нальними партнерами провів дослідження стану репродуктив­ного здоров'я в Україні. Крім того, за фінансової підтримки ФН ООН та ВООЗ були проведені наукові дослідження репродук­тивного та статевого здоров'я підлітків, а також сексуального насильства стосовно дітей та підлітків.

Діяльність Фонду спрямовано на допомогу урядові Украї­ни у створенні системи підвищення кваліфікації та якості по­слуг медичного й освітнього персоналу задля покращання здо­ров'я молоді (віком 15-28 років), а також усіх жінок репродук­тивного віку; зниження кількості абортів та захворювань, що передаються статевим шляхом; підвищення рівня використан­ня сучасних контрацептивів; зниження материнської смерт­ності та смертності новонароджених. Для цього організовують професійне навчання, проведення семінарів та конференцій, закупівлю та безкоштовне розповсюдження в регіонах України контрацептивів; придбання діагностичного обладнання та по­всякденних матеріалів для регіональних центрів планування сім'ї, випуск інформаційних та навчальних матеріалів з питань репродуктивного здоров'я, в першу чергу розрахованих на мо­лоду аудиторію. З метою підвищення ефективності управлінсь­ких рішень, розробляють та впроваджують менеджмент-інформаційну систему для закладів охорони репродуктивного здоров'я. Всі ці заходи реалізуються спільно з Міністерством охоро­ни здоров'я та Державним Центром соціальних служб для мо­лоді.

Крім цього, ФН ООН разом з програмою ООНСНІД співпрацюють у галузі профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції, СНІДу та захворювань, що передаються статевим шляхом у збройних силах України. Національним партнером у цій програмі виступає Міністерство оборони України.

Як позитивний досвід діяльності ФН ООН в Україні, було створено діючу модель взаємодії міжнародних установ з урядови­ми та неурядовими організаціями, а також з іншими агенціями системи ООН, такими як Програма Розвитку ООН (ІЖБР), Ди­тячий Фонд ООН (ШІСЕР), Програма ООНСНІД (ШАГО5), з Агенцією з міжнародного розвитку США (ШАГО), Британською Радою, міжнародними неурядовими організаціями.

Метою демографічної політики в Україні є поступова ста­білізація чисельності населення і формування передумов на­ступного демографічного зростання.

Завдання демографічної політики сучасної України є таки­ми:

у сфері зміцнення здоров'я і збільшення очікуваної тривалості життя:

• збільшення очікуваної тривалості життя населення за ра­хунок поліпшення якості життя, зниження передчасної, зокре­ма такої, що можна їй запобігти смертності, у першу чергу, в дитячому віці, серед підлітків і осіб працездатного віку;

• поліпшення репродуктивного здоров'я населення;

• збільшення тривалості здорового (активного) життя, шляхом скорочення захворюваності, травматизму й інвалід­ності;

• поліпшення якості життя хронічно хворих та інвалідів, че­рез надання їм умов для реалізації наявного потенціалу здоров'я.

у сфері стимулювання народжуваності і зміцнення родини:

• створення передумов для підвищення рівня народжува­ності шляхом поступового переходу від переважно малодітно­го до середньодітного типу репродуктивної поведінки родин;

• усебічне зміцнення інституту родини як форми найбільш раціональної життєдіяльності особистості та її нормальної со­ціалізації;

• створення умов для самореалізашї молоді;

• соціальний захист і матеріальне заохочення відповідаль­ного батьківства.

у сфері міграції і розселення:

• регулювання імміграційних потоків з метою створення діючого механізму міграційного заміщення природного збитку населення України;

• створення умов для скорочення еміграційного відтоку, що веде до скорочення науково-технічного, інтелектуального і творчого потенціалу населення країни.

Стратегічне значення демографічного фактора має непе­ресічне значення для майбутнього розвитку держави, наголо­шувалося у посланні Президента України до Верховної Ради України. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічно­го розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають відігра­вати:

• подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня жит­тя всього населення;

• глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних на­станов, віталістичної поведінки, здорового способу життя;

• забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати на­дійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.

Завдання Кабінету Міністрів України та місцевих органів влади:

• гарантувати належне фінансування та виконання існую­чих програм реформування системи охорони здоров'я населен­ня;

• забезпечити повну і ефективну імунізацію дітей та підлітків; відновити практику профілактичних оглядів населення;

• вжити результативних заходів щодо запобігання поши­ренню таких соціальних захворювань, як туберкульоз та ВІЛ\СНЩ;

• розробити і здійснити комплекс заходів щодо поліпшен­ня умов праці із дотриманням вимог її охорони; • сприяти створенню професійних пенсійних фондів і пе­ренесенню на них обов'язків фінансування дострокових пенсій, підставою для яких є праця у шкідливих та тяжких умовах;

• забезпечити зменшення кількості ДТП та зниження смерт­ності від них;

• задовольнити все населення країни (незалежно від місця проживання) якісною питною водою;

• утворити дієві механізми, які б істотно обмежили мож­ливості надходження до торговельної мережі та підприємств громадського харчування неякісних продуктів, виготовлених з порушенням технологічних вимог, та їх реалізації з порушен­ням терміну їх використання тощо;

• з метою скорочення масштабів паління та надмірного вживання алкоголю заборонити рекламу паління та алкоголю, встановити дієвий контроль за продажем алкогольних та тю­тюнових виробів неповнолітнім, розвивати пропаганду та еко­номічне стимулювання здорового способу життя.