Кредитний ринок та ринок цінних паперів. Види цінних паперів, їх класифікація та характеристика

Кредитний ринок охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Кредитний ринок є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він забезпечує найшвидший до­ступ до фінансових ресурсів. По-друге, переваги кредитного рин­ку випливають із функціонального потенціалу основних суб'єктів цього ринку — комерційних банків, які не тільки опосередкову­ють рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх.

Сукупність фінансово-кредитних інститутів складається з таких сегментів фінансового ринку:

— банківський сектор (дворівнева банківська система: НБУ та комерційні банки);

— небанківський сектор (спеціалізовані небанківські фі­нансово-кредитні установи);

— страховий сектор (страхові компанії, пенсійні фонди та ін.).

Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі.

За стадіями торгівлі розрізняють:

— первинний ринок — первинний випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію; тор­гівля ведеться між емітентами з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками — з другого;

— вторинний ринок — характеризується операціями пе­репродажу раніше випущених цінних паперів, які здійсню­ються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяють:

— на біржовий ринок, що включає угоди, які укладаються на фондовій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних па­перів може здійснюватись через фондову біржу;

— позабіржовий ринок, що охоплює угоди, які укладають­ся і здійснюються поза біржею; він пов'язаний насамперед з первинним ринком, однак позабіржові операції можуть здій­снюватись і на вторинному ринку.

Ринок цінних паперів складається з акцій, облігацій, каз­начейських векселів, депозитних та інвестиційних сертифі­катів, комерційних паперів, що є інструментами цього ринку. Певною мірою до цінних паперів належить комерційний век­сель, однак його слід розглядати насамперед як інструмент комерційного кредиту. Крім того, є так звані деривативи — похідні інструменти (опціони, ф'ючерси та ін.), які відобра­жають різні види контрактів з торгівлі цінними паперами. У зв'язку з цим, як правило, розрізняють ринок цінних паперів і ринок похідних інструментів. Однак останній за своїм змістом не відображає самостійних фінансових ресурсів, а показує форми і методи торгівлі ними.

Акція — це документ, який засвідчує право на певну час­тину власності у статутному капіталі акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Є різні види акцій, які визначають різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред'явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом. Використання різних видів акцій пов'язане з різними цілями, якими керуються заснов­ники акціонерних товариств.

Облігація — це боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Це такий цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів та підтверджує зобов'язання позичальника відшкодувати кре­дитору номінальну вартість облігації у визначений строк з виплатою доходу у вигляді процента або дисконту. Є різні види облігацій залежно від емітента, способу виплати доходу, тер­мінів, на які вони випускаються, умов обігу та надійності.

Функціонування ринку цінних паперів забезпечується його суб'єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондо­вою біржею.

Емітент — це юридична особа чи уповноважений держа­вою орган, що здійснює випуск цінних паперів в обіг. Залеж­но від емітента розрізняють корпоративні (акціонерних това­риств) і державні цінні папери.

Інвестор — це юридична чи фізична особа. В окремих ви­падках — держава, яка, купуючи цінні папери певного емі­тента, вкладає (інвестує) кошти в його діяльність. Маючи широкий вибір різних видів цінних паперів великої кількості емітентів, інвестори обирають найкращі, на їхній погляд, ва­ріанти розміщення своїх коштів.

Посередники відіграють роль сполучної ланки між емітен­том та інвестором. Посередників на фінансовому ринку поділя­ють на фінансових, якими є інституційні інвестори, та обслуго­вуючих — реєстратори, депозитарії та ін. Інституційних інвес­торів розглядають як колективних інвесторів на ринку цінних паперів, які централізують фінансові ресурси індивідуальних інвесторів. Видами фінансових посередників є інвестиційні фонди, трасти та компанії. Вони мобілізують кошти шляхом випуску власних цінних паперів — інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні фонди та трасти здійснюють тільки мобіліза­цію коштів. Розміщують кошти спеціальні компанії — інвес­тиційні керуючі, а зберігання забезпечують депозитарії.

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, будучи центром торгівлі ними. Вона виконує три ос­новні функції — посередницьку, індикативну та регулятивну.

Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й усебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Торговельні угоди на біржі укладають брокери.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вар­тості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в орга­нізації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, механізм контро­лю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі.