КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Тема 4. Проблеми ефективності процедур цивільного судочинства
ПЛАН1.Позовне провадження.2.Проблемні питання прийняття заочного рішення3.Наказне провадження.1. Позовне провадження.Відповідно до ст.119 ЦПК України у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав (п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2).Подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Як роз’яснюється у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Враховуючи наведене, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об’єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог ст. 119 ЦПК обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об’єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. У разі відсутності посилання на такі обставини або докази суд має відповідно до вимог ст. 121 ЦПК залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків із наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 121 ЦПК. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об’єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону. Тобто відсутність такого звернення не призводить до повернення позовної заяви, а впливає на вирішення справи.
Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Разом з тим, пред’явлення позову до суду за наявності такого договору не дає підстав дляповернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі (ст.ст.121, 122 ЦПК України), за винятком передбаченого п.6 ч.1 ст.207 ЦПК України обов’язку суду залишити заяву без розгляду, якщо від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді. Якщо заява не відповідає вимогам ст.ст. 119, 120 ЦПК України або не сплачено судовий збір суддя відповідно до вимог ст.ст. 121 ЦПК України постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, ухвала про це повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2). Якщо порушення правил ст.ст.119, 120 ЦПК України виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розгляду або настають наслідки, передбачені п.8 ч.1 ст. 207 ЦПК України.У разі пред’явлення позовної заяви особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи (ч.1 ст.45 ЦПК), у заяві повинні бути зазначені підстави для такого звернення, а їх незазначення тягне наслідки, передбачені ч.ч.1, 2 ст. 121 ЦПК України. Пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст.33 ЦПК України. Питання про відкриття чи про відмову у відкритті провадження у справі, зміну підсудності тощо повинно бути вирішено суддею у встановлений законом строк шляхом постановлення відповідної ухвали. Оформлення зазначених процесуальних дій іншим способом не допускається.Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.Зміст ухвали про відкриття провадження у справі повинен відповідати вимогам ч.5 ст.122 ЦПК України, зокрема, в ухвалі повинні бути зазначені час і місце попереднього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним, або час і місце судового розгляду справи, якщо суддя вирішив, що проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним,пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Суд не вправі в ухвалі про відкриття провадження у справі зобов’язувати відповідача надати письмові заперечення проти позову (п.5 ч.5 ст.122 ЦПК). Проте у багатьох країнах світу відповідач зобов’язаний надати письмові заперечення на позов і не лише з посиланням на докази, а й з наданням доказів на підтвердження тих обставин, які наведені у запереченнях. Згідно з титулом V ЦПК Франції неподання заперечень матеріально-правового та процесуального характеру може стати підставою для відмови в їх розгляді, якщо вони не будуть подані до початку судового розгляду. Відповідно до ст.135 ЦПК Литви подання відповідачем заперечень на позов на стадії підготовки справи до судового розгляду є обов’язковим, невиконання якого без поважних причин свідчить про його небажання сприяти процесу та може стати наслідком їх неприйняття в майбутньому. Згідно зі ст.ст.148-150 ЦПК Латвії окрім вказаних вище наслідків, неподання відповідачем заперечень є також підставою накладення штрафу[1]. Провадження у справі до судового розгляду регулюється Гл.3 Розділу III ЦПК України, у якій визначені процесуальні дії суду з підготовки справи до судового розгляду та проведення попереднього судового засідання (якщо його проведення визнано судею необхідним). Проблемні питання щодо цього провадження роз’яснюються у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 №5. Здійснення учасниками цивільного процесу та судом на цій стадії процесу сукупності процесуальних дій, визначених процесуальним законом, є обов’язковим, оскільки вона є самостійною стадією та створює необхідні умови для правильного і своєчасного вирішення справи, ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення. Підготовка справи до судового розгляду розпочинається з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі, після чого суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копію відповідної ухвали, копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів, які згідно з ч.1. ст. 120 ЦПК України позивач повинен подати суду. Суддя не вправі до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, зокрема, забезпечувати позов (крім випадку, передбаченого ч.4 ст. 151 ЦПК України), проводити попереднє судове засідання тощо. Після відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання про залишення заяви без руху та її повернення (ст.121 ЦПК України) чи про відмову у відкритті провадження у справі (ч.2 ст. 122 ЦПК України). Готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз’яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду.Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 р. №5 з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з’ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об’єктивність і неупередженість. Зокрема, вони мають роз’яснювати сторонам можливості розгляду справи у третейському суді та порядок виконання його рішення, суть та процедуру здійснення кожної дії та їх наслідки. Ухвалюючи в попередньому судовому засіданні рішення у зв’язку з визнанням відповідачем позову або закриваючи провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення ст.ст.174, 175 ЦПК України та до ухвалення відповідного судового рішення роз’яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій. У разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Якщо для цього немає законних підстав, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи. Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами. Слід розрізняти визнання відповідачем позову від визнання ним обставин позову, що згідно з ч.1. ст.61 ЦПК України звільняє позивача лише від доведення цих обставин. Ухвалюючи рішення по суті спору чи постановляючи ухвали в попередньому судовому засіданні, суд у мотивувальній частині судового рішення зазначає лише про дії сторін щодо розпорядження своїми процесуальними і матеріальними правами та здійснені судом заходи з перевірки таких дій. Зупинення, закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду (ст.ст.201, 202, 205, 207 ЦПК України) при проведенні попереднього судового засідання відповідає вимогам ЦПК України. Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо суддя вважає за необхідне його проведення.Наприклад, як зазначено в Узагальненні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010–2011 роках, відповідно до ст. 130 ЦПК України проведення попереднього судового засідання є необов’язковим, проте у справах про відшкодування шкоди воно вважається доцільним, оскільки саме в попередньому судовому засіданні вирішується питання про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, призначення експертизи, витребування доказів, у тому числі матеріалів адміністративних і кримінальних справ, якими підтверджується протиправність дій заподіювача шкоди тощо.
У п. 8 Постанови Пленнуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» ураховуючи складність та особливість спорів, що виникають із кредитних правовідносин, проведення попереднього судового засідання є необхідним. При його проведенні суд має вчинити дії для врегулювання спору до судового розгляду, а якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою статті 130 ЦПК, то суд має виконати дії, передбачені частиною шостою цієї статті. Зокрема, суд має визначити, які правовідносини виникли між сторонами та які норми права підлягають застосуванню при вирішенні справи. Оскільки суд визначає, яка правова норма підлягає застосуванню до встановлених обставин (пункт 4 частини першої статті 214 ЦПК), то посилання позивача у позовній заяві на норму права, яка не підлягає застосуванню, саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.
У п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2011 року № 10 «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» попереднє судове засідання у справах цієї категорії не проводиться. Проте суд має здійснити необхідні дії, направлені на підготовку справи до судового розгляду, зокрема, невідкладно надіслати особам, які беруть участь у справі, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із заявою та доданими до неї документами; вирішити питання про повідомлення таких осіб про дату розгляду справи у порядку, передбаченому ЦПК, з урахуванням скороченого строку розгляду справи (наприклад, за правилами ч.ч. 5, 6 ст. 74 ЦПК). Якщо в заяві ставиться питання про розгляд справи з повідомленням тільки заявника з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, то відповідні мотивовані висновки має бути наведено в ухвалі про відкриття провадження у справі. Зокрема, розкриття терміну «охорона інтересів держави» надано Конституційним Судом України в Рішенні від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді). У такому разі наведені в абз. 2 цього пункту процесуальні документи іншим особам, які беруть участь у справі, не надсилаються. З метою недопущення порушення принципів цивільного процесу – гласності та відкритості (ст. 6 ЦПК), положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) розгляд справи з повідомленням тільки заявника можливий у виняткових випадках.
За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки будуть визнані судом поважними. Відкладання попереднього засідання допускається один раз. Неявка на попереднє засідання належно повідомлених третіх осіб не перешкоджає його проведенню. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з’ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, які було подано до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу. Не виключається можливість оголошення перерви у проведенні попереднього судового засідання у зв’язку з необхідністю повідомлення чи подання доказів (наприклад, у разі пред’явлення зустрічного позову), для врегулювання спору до судового розгляду, пред’явлення зустрічного позову чи позову третьої особи із самостійними вимогами. Проте як відкладення проведення попереднього судового засідання, так і оголошення в ньому перерви мають здійснюватися в межах установленого строку його проведення (ст.129 ЦПК) (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 №5). Враховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться у наказному та в окремому провадженнях, а також при вирішенні скарг на дії державного виконавця, клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів. Однак, у справах окремого провадження, зокрема, при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою чи про відновлення прав на втрачені цінні папери, здійснюються певні підготовчі дії, визначені законом (ст.ст.239, 248, 262 ЦПК України). У тих випадках, коли проведення попереднього судового засідання не є обов’язковим, справа до судового розгляду призначається ухвалою про відкриття провадження у справі.Як зауважується у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 №5, підготовка цивільних справ до судового розгляду, у тому числі призначення та проведення попереднього судового засідання, повинні бути проведені також при новому розгляді після скасування ухваленого судового рішення судом вищої інстанції та після скасування судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами залежно від підстав скасування. Певні підготовчі дії можуть бути здійснені й після відновлення зупиненого провадження у справі (ст.204 ЦПК України). У разі скасування рішення суду в касаційному порядку з направленням справи на новий судовий розгляд постановляти ухвалу про відкриття провадження у справ не потрібно, оскільки провадження у справі вже відкрито і строк розгляду справи продовжується[2].Попереднє судове засідання проводиться суддею одноособово за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, з додержанням загальних правил, установлених нормами ЦПК України для судового розгляду, з винятками, встановленими Гл.3 Розділу III ЦПК України. Зокрема, обов’язковими є повідомлення осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання технічними засобами, роз’яснення учасникам процесу їхніх прав та обов’язків на цій стадії процесу, наприклад, про право заявлення відводу, обов’язок подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень і наслідків невиконання цього процесуального обов’язку. При проведенні попереднього судового засідання сторони та свідки не допитуються (проте сторони дають пояснення з приводу того, чи підтримують свої вимоги та заперечення, чи є підстави для примирення), вирішуються питання щодо прийняття доказів, але вони не досліджуються та не оцінюються, судові дебати не проводяться тощо (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №5). Якщо спір не врегульовано до судового розгляду, суд повинен здійснити процесуальні дії, спрямовані на правильне та швидке вирішення справи. Для визначення процесуальних дій, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє відповідну ухвалу, в якій зазначаються дії як суду, так і учасників процесу, строки їх здійснення. Перелік таких дій передбачений ч.6 ст.130 ЦПК України і не є вичерпним; дії визначаються характером матеріально-правового спору, законодавством, яке підлягає застосуванню, та обставинами справи і можуть проводитись у різній послідовності. Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з’ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З’ясовується правильність об’єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов’язаними між собою, для вирішення питання про їх об’єднання або роз’єднання (ст.126 ЦПК). У відповідача суд з’ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий). З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування – ст. 179 ЦПК України).У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №5 зауважується, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (ст.26 ЦПК України), суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Суд має також вирішити питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя (ст.47 ЦПК України). Якщо позов пред’явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд. У випадку пред’явлення зустрічного позову відповідачем або позову третьої особи із самостійними вимогами при проведенні попереднього судового засідання суд за наявності для цього підстав постановляє ухвалу про об’єднання цих вимог в одне провадження та може відкласти проведення попереднього судового засідання. Відповідно до вимог ч.3 ст.45 ЦПК України суд повинен з’ясувати необхідність залучення до участі у справі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов’язковою у справах: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (ст.240 ЦПК України); про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст.244 ЦПК України); про усиновлення дитини (ч.1 ст.254 ЦПК України) тощо. Якщо при проведенні попереднього судового засідання з’ясується, що у позивача є до того чи іншого відповідача (відповідачів) вимоги, які випливають з пред’явленого позову і не зазначені в ньому, або у відповідача є зустрічні вимоги до позивача, суд відповідно до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України повинен роз’яснити право як на пред’явлення позивачем додаткових позовних вимог, так і на пред’явлення відповідачем зустрічного позову. Разом з тим, при пред’явленні позову до частини відповідачів (наприклад, при солідарному обов’язку боржників згідно зі ст.543 ЦК України суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов’язаний вирішити справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у п.12 Постанови Пленуму від 12.06.2009 №5, у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв’язку з характером спірних правовідносин (наприклад, при розгляді справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі зі своєї ініціативи. Мотиви, з яких суд визнав неможливим розгляд справи без зазначених осіб, повинні бути зазначені в ухвалі, копія якої разом з копією позовної заяви невідкладно надсилається залученим особам. Проте така позиція не є безспірною з огляду на те, що за ч.1 ст.33 ЦПК України залучення співвідповідача допускається лише за клпотанням позивача. При з’ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд виходить з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов’язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема ст.61 ЦПК України. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з ч.3 ст.277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов’язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів (ч.4 ст.10, ст.137 ЦПК України).Після проведення всіх дій, необхідних для розгляду справи, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи. Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 7 днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду (ч.2 ст. 156 ЦПК). Проведення попереднього судового засідання і проведення підготовчих дій до судового розгляду – це різні поняття. За ст.129 ЦПК України встановлений строк для проведення попереднього судового засідання, в якому повинні бути лише визначені процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду. А самі ці дії вчиняються судом і після цього строку. Тобто підготовка справи до судового розгляду закінчується не постановленням ухвали попереднього судового засідання, а закінченням всіх процесуальних дій, визначених цією ухвалою. Лише після цього постановлюється ухвала про призначення справи до судового розгляду (ст.156 ЦПК) і призначається дата судового засідання[3]. Якщо в ході проведення попереднього судового засідання визначено, що справа підготовлена до судового розгляду і проводити підготовчі дії не потрібно, суд відповідно до п. 9 ч.6 ст.130 ЦПК України визначає час і місце судового розгляду з урахуванням строків повідомлення (ст.74 ЦПК України); у такому випадку окремо постановляти ухвалу про призначення справи до судового розгляду не вимагається. Після призначення справи до судового розгляду суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, а також викликає інших учасників процесу в порядку, передбаченому Гл. 7 Розділу I ЦПК України.Якщо учасники процесу не заперечують, всі особи, які беруть участь у справі, присутні, то суд може призначити справу до розгляду у цей же день[4].Окремі процесуальні дії, які здійснюються при підготовці справи до судового розгляду, в разі необхідності можуть здійснюватись і при розгляді справи по суті, наприклад, вирішення клопотань, розгляд питання про призначення експертизи, прийняття позову від третіх осіб із самостійними вимогами тощо (п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 №5). Відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті (ч.1 ст. 123 ЦПК України), а треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, можуть вступити у справу шляхом пред’явлення позову до однієї чи обох сторін до закінчення судового розгляду (ч.1 ст. 34 ЦПК України). Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі). Роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи (зокрема, у зв’язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи кількох з позивачів або відповідачів). У разі роз’єднання позовів підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз’єднання позовів і копія пред’явленого позову. За правилами ч.1 ст. 21 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь в розгляді цієї справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв’язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі. Проте скасування іншої ухвали, якою не закінчувалося провадження у справі(про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу, забезпечення позову або скасування забезпечення позову, повернення заяви позивачеві (заявнику), відмову у відкритті провадження у справі, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду тощо), не відстороняє суддю від повторної участі у справі. Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з’явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений ч.4 ст. 74 ЦПК України. При цьому відповідно до ч.9 ст.74 ЦПК України щодо виклику відповідача в суд через оголошення в пресі належним повідомленням буде вважатися те, яке здійснене через друкований орган, визначений Кабінетом Міністрів України, і лише у разі, якщозареєстроване місце проживання (перебування),місцезнаходження чи місце роботи відповідача невідоме. Тобто таке оголошення не допускається у разі неявки відповідаса в судове засідання, коли відоме його місце проживання, оскільки явка до суду є правом, а не обов’язком сторони у справі (ч.1 ст.27 ЦПК України).У разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, належним чином і в установленому порядку повідомленої про дату судового засідання, питання про можливість судового розгляду вирішується з урахуванням вимог ст.ст. 169, 224 ЦПК України. Встановлюючи особи учасників процесу, які з’явилися в судове засідання, суду на підставі даних паспорта, службового посвідчення чи іншого документа, що посвідчує особу, належить з’ясувати їх прізвище, ім’я та по батькові, дату народження, рід заняття і місце проживання. З’ясування інших відомостей чи обсягу повноважень у певних учасників процесу (наприклад, представника юридичної особи, свідка, експерта, спеціаліста) здійснюється на підставі окремих норм процесуального законодавства з метою забезпечення встановлення наявності/відсутності обставин, які виключають можливість участі в процесі, чи родинних та інших стосунків зі сторонами, що впливає на оцінку доказів. Як зазначається у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, клопотання осіб, які беруть участь у справі, з питань, пов’язаних з розглядом справи, суд вирішує негайно. Відкладення вирішення клопотань не допускається. Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду, проте з інших підстав (ч.1 ст.168 ЦПК України). Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання. Розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності та диспозитивності, суди відповідно до положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України повинні роз’яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права та обов’язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.При відмові позивача від позову суд лише перевіряє повноваження на такі дії його представника, якщо він бере участь у справі та висловив такий намір.У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з’ясування і дослідження інших обставин справи. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Якщо сторони виявили намір укласти мирову угоду, то при необхідності їм може бути надана можливість оформити умови мирової угоди, для чого суд оголошує перерву в судовому засіданні (п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2). Якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб (не сторін), суд визнає мирову угоду та закриває провадження у справі. До ухвалення судового рішення щодо кожної із зазначених процесуальних дій суд роз’яснює сторонам їх наслідки. Згідно зі ст.191 ЦПК України відкладення розгляду справи може мати місце у випадках, передбачених ЦПК України (наприклад, ст.ст.169, 170, 224), а також у разі неможливості розгляду справи у зв’язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб. У разі необхідності подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього, і після його закінчення розгляд справи продовжується. Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з’явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день у порядку, визначеному ст.ст. 74 - 76 ЦПК України. У разі відкладення справи суд повинен допитати свідків, які з’явилися, якщо в судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі. Лише у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову (ч.4 ст.191 ЦПК України).Відповідно до вимог ч.2 ст. 208 ЦПК України всі питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, установлених ЦПК, суд має вирішувати шляхом постановлення ухвал, які залежно від характеру і складності питання, що ними вирішуються, оформляються або окремим процесуальним документом, постановленим у нарадчій кімнаті, або проголошуються усно в судовому засіданні із занесенням до журналу судового засідання і мають відповідати за змістом ст.210 ЦПК України та окремим вимогам з цього приводу, що містяться в інших нормах ЦПК. Суд зупиняє або закриває провадження у справі чи залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених відповідно ст.ст. 201, 202, 205, 207 ЦПК України, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI перелік підстав для зупинення провадження був розширений за рахунок таких підстав, як надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення; звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому ст.132 ЦПК України. Закінчення провадження у справі з цих підстав без ухвалення рішення має бути належно вмотивовано в ухвалах, постановлених з цього приводу. Про наслідки вчинення зазначених процесуальних дій суд роз’яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України і правил, що їх регулюють. Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у випадках, передбачених ст.201 ЦПК України, а за наявності підстав, визначених ст.202 ЦПК України, має право як на зупинення, так і на відмову в задоволенні такої заяви. Визначаючи наявність передбачених ст.201 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає обов’язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у п. 4 ч.1 цієї статті – неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.Підставою для зупинення провадження за п.4 ч.1 ст. 201 ЦПК України може бути також відкриття Конституційним Судом України провадження за зверненням відповідно до ст. 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» про офіційне тлумачення положень Конституції України чи закону, що мають застосовуватися при вирішенні справи, яка перебуває у провадженні суду. При неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства, підставою для зупинення провадження у цивільній справі може бути лише наявність кримінальної справи на розгляді в суді.Разом з тим підставою зупинення провадження у справі не може бутикасаційне оскарження попередніх судових рішень у справі (п.33 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 ). Застосовуючи п.п.2, 3, 5 ч.1 ст. 202 ЦПК України відповідно про зупинення провадження у зв’язку із захворюванням сторони, перебуванням її у службовому відряджені чи призначенням судом експертизи, суд повинен виходити з того, що у таких випадках відповідно до змісту ст.157 ЦПК України провадження у справі може бути зупинено, якщо передбачається, що зазначена відсутність сторони або проведення експертизи триватиме понад установлені строки розгляду справ. Правило ч.2 ст.202 ЦПК України про те, що суд не зупиняє провадження у випадках, установлених п.п. 1 - 3 ч.1 ст.202 ЦПК України, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника, не застосовується до випадків, коли суд викликає позивача або відповідача для особистих пояснень. Враховуючи, що ст.203 ЦПК України пов’язує строки зупинення провадження у справі з обставинами, після усунення яких суд зобов’язаний відновити провадження у справі, то суддя повинен періодично перевіряти, чи не усунені ці обставини, що викликали його зупинення. Суду також слід роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх процесуальний обов’язок інформувати суд про усунення обставин, що викликали його зупинення. Час, який минув з моменту зупинення провадження у справі і до його відновлення, не включається до строку розгляду справи. Фіксування судового процесу є однією з гарантій його гласності як основоположного принципу правосуддя. Це означає обов’язковість процесуального оформлення документів, які фіксують процесуальні дії суду, сторін та інших учасників цивільного процесу, а також обставини (факти) при розгляді справи. У зв’язку з цим суди мають забезпечити суворе виконання вимог ст.ст. 197 - 200 ЦПК України про порядок складання та оформлення журналів і протоколів та їх зміст.Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Конституційність цієї норми була предметом розгляду Конституційного Суду України. У рішенні від 08.12.2011 р. № 16-рп/2011 КСУ зауважив, що Відповідно до п.14 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються питання судочинства, до яких належить, зокрема, повне фіксування судового процесу технічними засобами. У судових засіданнях, які проводяться за відсутності всіх учасників судового процесу (як через неявку таких осіб, так і у зв'язку з письмовою формою провадження у справі), фактично відсутній предмет фіксування технічними засобами у розумінні п. 7 ч.3 ст. 129 Конституції України. На основі системного аналізу оспорюваних положень кодексів Конституційний Суд України дійшов висновку, що вони ґрунтуються на принципі верховенства права, зокрема на таких його складових, як ефективність мети і засобів правового регулювання, розумність та логічність закону. Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися з технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом трьох днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.Подані письмові зауваження щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання, журналу судового засідання розглядаються одноособово головуючим після закінчення розгляду справи, без проведення судового засідання не пізніше трьох днів з дня їх подання; і в разі їх задоволення (частково чи повністю) або відхилення постановляється відповідна ухвала.У разі неможливості розгляду зауважень у встановленому порядку (зокрема, не задоволена судом заява про поновлення пропущеного строку на подання зауважень) вони приєднуються до справи, а їх наявність відповідно враховується судом апеляційної або касаційної інстанції. Суди повинні здійснювати підготовку цивільних справ до судового розгляду та розглядати їх протягом розумного строку, який у кожній конкретній справі з урахуванням справедливого і своєчасного їх розгляду визначається: складністю справи; поведінкою заявника; процесуальними діями суду, але не більше строку, визначеного ч.1 ст.157 ЦПК України. При цьому, якщо в одному провадженні об’єднані вимоги, для одних з яких законом установлений строк розгляду в один місяць, а для інших – у два місяці, справа підлягає розгляду і вирішенню в розумний строк, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі (п.36 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2). Верховний Суд України у п.36 Постанови Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 звертає увагу судів на необхідність дотримання вимоги ч.2 ст.157 ЦПК України щодо постановлення ухвали про подовження розгляду справи, але не більш як на 15 днів. Оскільки закон передбачає дослідження певних обставин при постановленні такої ухвали (виняткові випадки, особливості розгляду справи тощо), то зміст ухвали повинен відповідати вимогам ч.1 ст.210 ЦПК України.
2. Проблемні питання прийняття заочного рішення.
Заочний розгляд у цивільних справах широко застосовується у різних правових системах світу у зв’язку з необхідністю забезпечувати ефективність і своєчасність цивільного судочинства. У ЦПК України 2004 р. відновлено інститут заочного розгляду справ у цивільному судочинстві (гл. 8 розд. III).
Заочний розгляд відповідно до ЦПК України є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення.
Особливості заочного розгляду справ полягають, передусім, у тому, що у дослідженні обставин справи бере участь лише позивач. Таким чином, при розгляді справи фактично відсутня змагальність сторін.
Цей інститут спрямований також на розвиток ч. 3 ст. 27 ЦПК України про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
Винесення заочного рішення є додатковою гарантією позивачеві від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу, дотримання судами строків розгляду справи.
Заочне рішення може ухвалюватися лише у справах позовного провадження, адже норми гл. 8 ЦПК, які регулюють порядок заочного розгляду справи, розміщені в межах розд. III ЦПК «Позовне провадження» і встановлюють особливості розгляду справ у порядку позовного провадження, а не окремого, наказного чи іншого провадження. Проте на практиці зустрічаються випадки порушення судами цієї вимоги.
Відповідно до п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 заочний розгляд судом цивільної справи відповідно до ст.. 224 ЦПК України допускається лише у тому разі, коли відповідач або всі відповідачі у справі, якщо їх було кілька, повідомлені належним чином про час і місце судового розгляду, не з’явилися в судове засідання при відсутності в ньому їх представників і від них не надійшло повідомлення про причини неявки чи зазначені ними причини визнані неповажними або такі особи залишили залу судового засідання до його закінчення і проти такого розгляду справи не заперечує позивач та ним не було змінено предмета або підстави позову чи розміру позовних вимог. У разі внесення таких змін заочний розгляд справи провадиться у випадку неявки за зазначених вище умов відповідача (всіх відповідачів) після одержання ним (ними) повідомлення суду про ці зміни. Відповідач, який був видалений із зали судового засідання в порядку застосування заходів процесуального примусу, не може вважатися таким, який не з’явився в судове засідання.Як зауважується Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах» суди повинні дотримуватись таких умов проведення заочного розгляду справ:
1) неявка відповідача в судове засідання. При цьому, ч.3 ст.169 ЦПК України передбачає, що неявка має бути повторною, а ч.1 ст. 224 ЦПК України передбачає лише одну неявку;
2) належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання;
3) відсутність поважних причин неявки відповідача;
4) відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності;
5) відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи.
Лише за наявності всіх п’яти умов суд може провести заочний розгляд справи.
Найбільш поширеною підставою скасування заочного рішення є розгляд місцевим судом справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 224 ЦПК України суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов’язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог ст.ст. 74 - 76 ЦПК України. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.
Численними є випадки порушення судами вимог ч. 4 ст. 74 ЦПК України про те, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за 3 дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 52 затверджено Порядок визначення друкованого засобу масової інформації, в якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме. Відповідно до зазначеного Порядку, оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки одночасно у друкованих засобах масової інформації: 1) загальнодержавної сфери розповсюдження; 2) місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків.
При цьому відповідно до ч.9 ст. 74 ЦПК України щодо виклику відповідача в суд через оголошення в пресі належним повідомленням буде вважатися те, яке здійснене через друкований орган лише у разі, якщо місце місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідача невідоме, а не при його неявці в судове засідання, коли відоме його місце проживання, оскільки явка до суду є правом, а не обов’язком сторони у справі (ч.1 ст.27 ЦПК України).У разі, якщо суд встановить, що відомості про належне повідомлення відповідача відсутні, він повинен відкласти провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України.
Неявкою відповідачає його фактична відсутність у залі судового засідання при розгляді справи по суті, а також відсутність його представника.
У випадку явки в судове засідання представника відповідача з належно оформленими повноваженнями суд не вправі ухвалювати заочне рішення. Це випливає зі змісту ст. 38 ЦПК України про те, що сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника, і ст. 44 ЦПК України щодо можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представляє, а також того, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.
Однак деякі суди помилково проводили заочне провадження за участі в судовому засіданні представника відповідача.
Так, Київський районний суд м. Донецька ухвалив 27 липня 2006 р. заочне рішення у справі за позовом К. до Б., третя особа – Комунальне підприємство «ЖЕУ № 5 Київського району м. Донецька» – про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення за участі у судовому засіданні представника відповідача.
Інший приклад, Верховний Суд України ухвалою від 16 травня 2007 р. скасував рішення Генічеського районного суду від 14 червня 2006 р. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 грудня 2006 р. й передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що не взято судом до уваги і того, що на підставі ч. 2 ст. 224 ЦПК у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів, а в судовому засіданні 14 червня 2006 р., коли судом ухвалено рішення, був присутній представник одного з них – Генічеського БТІ.
По-різному тлумачать суди поняття «неявка в судове засідання відповідача» з точки зору стадій судового розгляду. Одні суди вважають, що заочне рішення можна ухвалити лише тоді, коли відповідач не з’являється до суду зі стадії підготовки справи до слухання і до ухвалення судового рішення.
Так, ухвалюючи заочне рішення від 15 лютого 2006 р. Компаніївський районний суд Кіровоградської області у справі Н. до Ч. про захист честі і гідності дійшов висновку, що відповідач, достовірно знаючи про розгляд справи в суді, з невідомих для суду причин не з’являється до суду, не надає свої докази та заперечення на позов, а тому правильно виніс заочне рішення за наявними в матеріалах справи доказами.
А, наприклад, у справі за позовом В. до К. про відшкодування шкоди Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 22 травня 2006 р. ухвалено заочне рішення на тій підставі, що відповідач не з’явився до суду після перерви, хоча до цього він брав участь у справі, давав у ній пояснення.
Верховний Суд України у листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах» визначає, що неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення провадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз’яснювали його права та обов’язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог.
Як зауважується у п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, є можливим прийняття заочного рішення й у тому випадку, коли відповідач (відповідачі) залишив залу судового засідання до його закінчення.
ЦПК України також встановлює вимогу, що у разі участі в справі кількох відповідачів заочний розгляд можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів (ч. 2 ст. 224).
На підставі ст. 224 ЦПК України суд повинен перевірити не лише факт належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, але й поважність причин неявки відповідача в судове засідання, якщо вони відповідачем були повідомлені. За відсутності відповідача з причин, які судом визнано поважними, заочний розгляд справи виключається.
У разі надходження від відповідача заяви про розгляд справи у його відсутності суд також не вправі ухвалювати заочне рішення. Причини неявки відповідача в цьому випадку судом не з’ясовуються. Суд за таких обставин розглядає справу у загальному порядку або відкладає розгляд справи на підставі.
Зазначена ситуація, як зауважується у Листі Апеляційного суду м.Києва від 01.01.2007 р. «Узагальнення судової практики ухвалення та перегляду судами м. Києва заочних рішень у цивільних справах за 2006 рік» є правовою фікцією в процесі, тобто випадок, коли закон пов’язує настання певних правових наслідків із завідомо неіснуючим фактом. У зв’язку з цим, незважаючи на те, що відповідач особисто не бере участі у судовому засіданні, але подав заяву про розгляд справи за його відсутності, суд приймає її за особисту явку і розглядає справи у звичайному порядку.
Відповідно до ст. 224 ЦПК України не допускається проведення заочного розгляду справи за наявності заперечень позивача проти такого вирішення спору. У судовій практиці численними є випадки, коли суди не з’ясовують думку позивача щодо заочного розгляду справи, не роз’яснюють позивачу порядок та наслідки розгляду справи в порядку заочного провадження.
Зустрічаються також випадки, коли суди помилково ухвалювали заочне рішення у справі за відсутності позивача.
Оскільки ЦПК України не встановлює способів висловлення згоди позивача на заочний розгляд справи, то вона може бути й усною, проте обов’язково повинна фіксуватися у протоколі судового засідання.
Як зауважується Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах», суд повинен роз’яснити позивачеві його право на розгляд справи в порядку заочного провадження. Водночас позивачеві необхідно роз’яснити його право на розгляд справи у звичайному порядку.
Суд також повинен роз’яснити позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача є одночасно відмовою від частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема, щодо неможливості зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог. Якщо ж позивач реалізує ці права, то у такому випадку суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ч. 3 ст. 224 ЦПК України для повідомлення про це відповідача.
Як зауважується Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах», норма ч. 3 ст. 224 ЦПК України не підлягає звуженому тлумаченню, і суд у разі зменшення позивачем розміру позовних вимог також повинен відкласти судовий розгляд для повідомлення про це відповідача, оскільки відповідач у цьому випадку може визнати позов із відповідними наслідками (ст. 174 ЦПК України).
Разом з цим, існують різні думки щодо можливості ухвалення заочного рішення за наявності прохання від позивача про розгляд справи за його відсутності, оскільки неможливо позивачу роз’яснити наслідки розгляду справи в заочному провадженні і з’ясувати його волевиявлення. За таких підстав ухвалення заочного рішення є неможливим, адже за ч.1 ст.224 ЦПК України позивач має не заперечувати проти заочного розгляду, а у разі подання заяви про розгляд без участі позивач не наводить позиції щодо можливості заочного розгляду, що не може прирівнюватися до відсутності заперечень.
ЦПК України не містить відповіді на питання про те, як бути у разі пред’явлення зустрічного позову і неявки до суду одного з відповідачів: чи-то за первісним позовом, чи-то за зустрічним позовом? Тому позиція суддів з приводу можливості постановлення заочного рішення також є різною.
Вбачається, що оскільки розгляд обох позовів проводиться в одному провадженні, то заочний розгляд одного з позовів є неможливим. У разі повторної неявки позивача за одним з позовів, суд може залишити його без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України.
У суддів постає питання, як бути з ухваленням заочного рішення у разі наявності у справі третіх осіб.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, вступають в процес, який вже відкритий. При цьому захищають свої самостійні права на предмет спору.
Вони користуються всіма правами і несуть усі обов’язки позивача. Такий позов може бути пред’явлений до обох сторін або до однієї сторони за первісним позовом. У випадку явки в судове засідання первісного позивача та третьої особи і неявки відповідача за первісним позовом ухвалення заочного рішення виключається, оскільки позивач і відповідач є співвідповідачами за позовом третьої особи, а явка в засідання хоча б одного відповідача не дає право на заочне рішення.
А як бути коли і позивач, і відповідач за первісним позовом у судове засідання не заявились, будучи повідомленими належним чином?
Вбачається, що прийняття заочного рішення за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову, можливий лише у разі залишення без розгляду первісного позову.
При цьому за наявності у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, питань у суддів не виникає, оскільки вони не володіють правами позивача і їх згода на ухвалення заочного рішення не потрібна.
Суд вирішує питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Оскільки процесуальним законом не встановлено вимоги щодо форми її прийняття, така ухвала може бути оформлена як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК України, так і протокольно, відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 ЦПК України.
Проте на практиці трапляються випадки, коли суди взагалі не постановляють ухвалу про заочний розгляд справи. Деякі суди замість ухвали про заочний розгляд справи помилково постановляють ухвалу про винесення у справі заочного рішення. Є випадки, коли суд постановляє ухвалу про розгляд справи за відсутності відповідача.
У судів немає єдиної практики щодо процесуально-документального оформлення заочного рішення.
Суди по-різному формулюють саму назву рішення, яке ухвалюється в порядку заочного провадження. Правильною з позиції Верховного Суду України, висловленої у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах», необхідно вважати практику тих судів, які вказують у найменуванні «Заочне рішення» у зв’язку з особливостями процедури ухвалення таких рішень та з огляду на необхідність чіткого визначення для осіб, які беруть участь у справі, а також для судів належного порядку оскарження чи перегляду заочного рішення. Цей підхід ґрунтується, зокрема, на ч.4 ст.169 ЦПК України, за якої якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). У ст.226 ЦПК України також йдеться про зміст і форму заочного рішення.В описовій частині заочного рішення вказується, що справа розглядалася за відсутності відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням вимог, встановлених законом.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України у резолютивній частині заочного рішення має зазначатися строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, а також відповідно до ст. 226 ЦПК України має бути зазначено строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд.
Суди в резолютивній частині заочного рішення повинні вказувати, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої протягом 10 днів з дня отримання його копії. Також повинно зазначатися, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене до апеляційного суду з визначенням порядку апеляційного оскарження, а також вказуватися, що позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку до апеляційного суду.
Відповідно до ст. 227 ЦПК України відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше 3 днів з дня його проголошення.
На практиці одним з найбільш характерних порушень, які допускають місцеві суди, є недотримання строків та порядку повідомлення відповідачів, які не з’явилися в судове засідання, про заочне рішення. У багатьох матеріалах справ взагалі відсутні дані про отримання відповідачем копії заочного рішення. У деяких справах наявні лише копії супровідних листів про направлення звичайною кореспонденцією копії заочного рішення відповідачу.
Такі порушення в подальшому можуть негативно позначитися на дотриманні строків розгляду справи, виконанні заочного рішення, ускладнити вирішення питання про своєчасність подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення і зумовити виконання судом додаткових процесуальних дій (поновлення процесуальних строків тощо), яких можна було б уникнути в разі дотримання відповідних вимог законодавства.
Національне законодавство передбачає скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, за заявою відповідача, якщо:
1) відповідач не з’явився усудове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин;
2) докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Право на апеляційне оскарження виникає у відповідача лише щодо повторного заочного рішення (ч. 3 ст. 232 ЦПК України), а вперше прийняте заочне рішення він може оскаржити у апеляційному порядку лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (ч. 4 ст. 231 ЦПК України). У апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду (п. 16 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
ЦПК України не містить положень щодо порядку оскарження заочного рішення третіми особами або особами, які не брали участі у розгляді справи, проте суд прийняв рішення щодо їх прав та обов’язків. Відповідно до позиції Верховного Суду України, у цьому випадку оскарження заочного рішення має відбуватися у загальному порядку.
Складним питанням у судовій практиці є можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною і повернення її заявникові. Частиною 7 ст. 229 ЦПК України передбачено, що до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила ст. 121 ЦПК, тобто про залишення заяви без руху та про визнання заяви неподаною та повернення
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 70; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |