Т. 5. СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ

Емоційні стани людини. Фізіологічні та патологічні афекти. Стрес, фрустрація, емоційна напруга. Диференційно – діагностичні критерії фізіологічного афекту та афективного спалаху, що виник внаслідок фрустрації та стресу

Даний вид експертизи призначається в тих випадках, коли перед правоохоронними органами постає питання про можливість кваліфікувати дії підслідчого або підсудного як вчинені в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту). Цей стан передбачено законодавцем як пом'якшуюча провину обставина у справах про вбивства і заподіянні тяжкої або середньої тяжкості шкоди для здоров'я (ст. 107,113 КК РФ).

Як правило, в числі доказів, необхідних для встановлення емоційного стану підекспертного, використовується висновок судово-психологічної експертизи, в якому міститься відповідь на питання, чи не перебував підекспертний в момент скоєння злочину в стані фізіологічного афекту.

У психології «афект» розглядається як сильний короткочасний емоційний стан, що супроводжується руховими і вісцеральними проявами. Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. Патологічний афект - короткочасне надінтенсивне переживання, досягаючи такого ступеня, при якому настає повне затьмарення свідомості і паралізація волі.

Патологічний афект повністю виключає адекватність, а отже, і кримінальну відповідальність за вчинене діяння. Фізіологічний афект - такий емоційний стан, при якому підеспертний адекватний, проте його свідомість суттєво обмежено і підлягає кримінальній відповідальності.

В юриспруденції поняття «фізіологічний афект» співвідноситься з поняттям «раптово виникле душевне хвилювання». Необхідно відзначити, що новий Кримінальний кодекс РФ розширив поняття «афекту» стосовно кваліфікації злочинів за відповідними статтями. Це дозволяє говорити про склад злочинів, передбачених ст. 107 і 113 КК РФ не тільки у випадках фізіологічного афекту в чистому, а й в інших емоційних станах, наприклад стресу, фрустрації та ін.

Знаходження індивіда в стані афекту при вчиненні злочину - обставина, що суттєво знижує його відповідальність за здійснене діяння. В Кримінальному кодексі РФ є дві статті, що передбачають відповідальність за скоєння злочину в стані афекту: вчинення вбивства (ст.107) і заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю (ст. 113). Злочин, передбачений ст. 113, є злочином невеликої тяжкості, в той час як навіть навмисне заподіяння середньої шкоди здоров'ю без кваліфікуючих ознак (ст. 112 ч. 1) - злочин середньої тяжкості; вбивство, вчинене в стані афекту (ст. 107), - злочин середньої тяжкості, а умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ст. 105 ч. 1) - тяжке. Вчинення інших злочинів у стані афекту може бути признано обставиною, що пом'якшує покарання (ст. 61). Більш того, новий Кримінальний кодекс РФ вказує у якості пом'якшуючих більш широку групу обставин, а саме вчинення злочину, причиною якого стала протиправна або аморальна поведінка потерпілого.

Перебування особи в стані афекту - обставина, що підлягає доведенню (ст. 68 КПК РРФСР). Наявність цієї обставини утворює, як вже вказувалося, інший склад злочину. У зв’язку з цим доцільно при психологічному аналізі причин раптово виниклого душевного хвилювання орієнтуватися на наявність не тільки фізіологічного афекту, а також і інших емоційних станів.

Отже, поняття «фізіологічний афект» і «раптово виникле душевне хвилювання» не можна ототожнювати. Перше з них відноситься до психологічних категоріїв, а друге - до правових і може включати в себе крім фізіологічного афекту інші психічні стани.

Фізіологічний афект в психології розглядається як емоційний стан, який може виникнути у психічно здорової людини в ситуації конфлікту. Як зазначає М. М. Коченов, визначення «фізіологічний» було введено, щоб підкреслити відмінність простого, нормального афекту від патологічного, тому що він включає в себе природні для здорової людини нейродинамічні процеси. Причини, що спостерігаються при афекті фізіологічних явищ мають психологічну природу. Можливо, що правильніше було б назвати фізіологічний афект психологічним (Коченов, 1977, с. 126). Важливою особливістю фізіологічного афекту є те, що він сприймаються як незвичайна, парадоксальна, чужа особистості підекспертного, форма реагування на конфліктну ситуацію. Найчастіше підекспертний характеризується позитивно на роботі і в побуті, має позитивні соціальні установки, високий самоконтроль поведінки.

Однак взаємини підекспертного з потерпілим, як правило, відрізняються конфліктністю, причому конфлікт може виникнути як безпосередньо перед ситуацією делікту, так і задовго до неї. У практиці розрізняються два види фізіологічного афекту: класичний і кумулятивний. Як при класичному, так і при кумулятивному афекті виниклий конфлікт глибоко зачіпає високозначимі потреби підекспертного, загрожує його самооцінці і системі життєвих цінностей. Важливим є те, що сформована ситуація переживається подекспертіим як безвихідна, нерозв'язна.

Класичний афект - це стрімка, бурхливо протікаючи емоційна реакція вибухового характеру, яка слідує безпосередньо за протиправною дією потерпілого і триває вкрай малий період часу, після чого настає спад.

Між двома однокурсниками в навчальній лабораторії відбулася сварка, під час якої один з них вдарив іншого у присутності по сторонніх людей, висловився нецензурно, в тому числі і щодо його дівчини. Інший у стані афекту схопив скальпель, який знаходився на столику з інструментами, і вдарив ним кривдника в око і груди, заподіявши йому тяжкі поранення, в результаті яких кривдник став інвалідом.

Важливою причиною для виникнення афективних реакцій є наявність конфліктної ситуації, пов'язаної з психогенними переживаннями суб'єкта. При аналізі ситуації експерту-психологу необхідно враховувати особливість конфлікту, його зовнішні і внутрішні прояви. До зовнішніх факторів відноситься фактор раптовості виникнення конфліктної ситуації. Наприклад, у наведеному вище прикладі - раптова груба образа. Однак для виникнення афективних реакцій необхідно ставлення людини до виниклої ситуації, його суб'єктивне сприйняття і оцінка ситуації, тобто внутрішній фактор.

Нерідко слідство і суд стикаються зі складними проблемами аналізу причин делікту. Тому на етапі попереднього слідства, навіть коли не ясна конкретна причина злочину, аналіз індивідуально-психологічних особливостей особистості буде сприяти виявленню типу афективних ситуацій і характеру псіхогенії.

Молода жінка, Галина П., мати тяжко хворої доньки, їхала в трамваї з соцзабезу, де вона оформляла дочці інвалідність. Злегка п'яний літній чоловік, який увійшов в трамвай, став чіплятися до дівчини, яка сиділа на першому сидінні, і вимагати від неї, щоб та уступила йому місце. Дівчина була інвалідом, її милиці лежали на підлозі, і чоловік не бачив їх. Хтось із пасажирів попередив скандаліста, що дівчина - інвалід і має право сидіти на цьому місці. Чоловік продовжував кричати, ображати дівчину. Пасажири, намагаючись заспокоїти знахабнілого скандаліста, стали доводити йому, що дівчина не може стояти у транспорті. Чоловік, побачивши милиці у дівчини, став називати її «потворою», «недоноском» та іншими такими, що ображають словами. Дівчина плакала, а Галина П. протягом усього часу мовчала, але, почувши ці слова, несподівано для себе вдарила чоловіка важкою сумкою по голові, в результаті чого той втратив свідомість, був госпіталізований і потім подав заяву до прокуратури. На Галину П. було заведено кримінальну справу. У процесі слідства вона вела себе пасивно, на питання відповідала неохоче, причину скоєного не пояснювала, часто плакала. За клопотанням адвоката була проведена судово-психологічна експертиза. Експерти відзначали гармонійну особистісну структуру підекспертної, її емоційну стійкість, стриманість, безконфліктність. Виявлені особистісні характеристики не відповідали вчинку підекспертної у досліджуваній ситуації. Аналіз психічного стану підекспертної в момент делікту виявив виражену звуженість свідомості, амнезію. За свідченнями свідків подекспертна в момент делікту виглядала «ненормальною», «вона вся поблідніла», «несподівано вдарила сумкою по голові», «не намагалася втекти», «була в якомусь ступорі». За заключенням психолога подекспертна в момент делікту перебувала в стані фізіологічного афекту. Виниклий у трамваї конфлікт мав високу особистісну значимість для підекспертної. Маючи дочку-інваліда з дитинства, подекспертна значно глибше і болючіше, ніж інші пасажири, сприймала ситуацію, що виникла у трамваї. Висока суб'єктивна значимість цієї ситуації стала визначальною обставиною виникнення у підекспертної афективної реакції, що досягла глибини фізіологічного афекту.

На відміну від класичного афекту, при кумулятивному афекті афективні переживання у підекспертного зазвичай сильно розтягнуті в часі - від декількох місяців до декількох років. Протягом цього часу розвивається психотравматизуюча ситуація, яка обумовлює кумуляцію (накопичення) емоційного напруження у підекспертного. Сам по собі афективний вибух може настати і за незначного приводу, який грає роль «останньої краплі».

Микола К., 23 р., проживав з батьками в заміському будинку. Його батько постійно зловживав алкоголем, влаштовував в будинку часті скандали. Микола «звик» до такої поведінки батька, намагався згладжувати конфлікти, заспокоював матір. Незадовго до делікту у матері була виявлена злоякісна пухлина молочної залози, виникнення якої лікарі пов’язували з колишньою травмою грудей. Кілька років тому батько сильно побив матір, у неї були удари в області грудної клітини. Микола важко переживав хворобу матері, постійно відвідував її в лікарні, втішав. У день делікту він, приїхавши з лікарні, побачив п'яного батька, який ходив по ділянці біля будинку і брутально лаявся. Микола зробив зауваження батьку, але той Став лаятися ще більше, ображати і погрожувати йому. Микола намагався не звертати уваги на крики батька, але коли батько недобре відгукнувся про хвору матір, Микола завдав йому безліч ударів кулаками і заштовхав в гараж, біля якого стояв батько. Після того, що сталося Микола пішов до знайомих, сидів у них, потім прийшов додому і ліг спати. Вранці став збиратися на роботу і помітив, що батько не виходить у двір і не чути його в будинку. Микола став шукати батька, звернув увагу на те, що гараж закритий з внутрішньої сторони, став стукати у двері, потім викликав міліцію.

За висновком судово-медичної експертизи смерть батька наступила в результаті набряку мозку, який виник у зв'язку з множинними забоями голови, особливо тім'яно-потиличної області.

Судово-психологічна експертиза показала, що у підекспертного гальмівні процеси переважають над збудливими, відзначаються нерішучість, стриманість, підвищена чутливість до думок і оцінок оточуючих, схильність до підвищеної фіксації на джерелі конфлікту. Виявлено високу фрустраційна напруженість особистості в зв'язку зі склавшоюся життєвою ситуацією (важка хвороба матері, постійні п'янки і цинічна поведінка батька). Спостерігаються сумлінність, працьовитість, високі моральні вимоги до себе. Виявлені особистісні особливості підтверджуються характеристиками, представленими в матеріалах кримінальної справи.

Афективні переживання накопичувалися у підекспертного протягом тривалого часу. Основним механізмом психологічного захисту підекспертного було витіснення афективних переживань з метою ослаблення напруженості. Підекспертний до делікту багато працював, постійно відвідував матір в лікарні, багато часу проводив з коханою дівчиною, яка за тиждень до злочину виїхала у відпустку, не попрощавшись з ним. Все це сприяло поглибленню афективних переживань у підекспертного, а груба поведінка п'яного батька стала «останньою краплею» афективної напруги, яка проявилася в афективному спалаху, що досягла глибини фізіологічного афекту.

Дослідження вітчизняних експертів-психологів показали, що при класичних афектах афективні реакції можуть виникнути в осіб з недостатньо стійкою самооцінкою, нездатністю до швидкого ухвалення рішень в складних конфліктних ситуаціях, з егоцентричними установками.

До акумуляції (накопичення) афективних переживань схильні особи, що відрізняються нерішучістю, соціальної боязкістю, тривожною самооцінкою, ригідністю, схильністю до «застрявань» на джерелі конфлікту (Кудрявцев, 1988; Васильєв, Мамайчук, 1993; Почернікова, Гульдан , Острішко, 1983).

Дуже важливим є психологічна оцінка динаміки та специфіки психічного стану підекспертного в період самого злочинного діяння. В. В. Гульдан виділяє три основні фази фізіологічного афекту.

Перша - підготовча фаза. Вона включає в себе переробку підекспертним психогенних переживань, виникнення і наростання афектної напруги. Класичному і кумулятивному афектам властива раптовість, тобто миттєва реакція на відповідну поведінку потерпілого.

Друга фаза - саме афективний діяння. Вона відрізняється вибуховим характером реакції, несподіваною для самого індивіда. Вона характеризується трьома інформативними ознаками:

1. Афективна звуженість свідомості.

У підекспертного спостерігається виражене звуження ня свідомості, що проявляється в концентрації уваги тільки на джерелі делікту, у фрагментарності сприйняття. Свідомість підекспертного відрізняється високою емоційною насиченістю переживань образи, гніву, відзначається зниження орієнтування в навколишньому просторі, відсутність реакцій на вигляд крові, крики, стони та ін.

2. Порушення поведінки та діяльності.

Поведінка підекспертного відрізняється вираженою ригідністю (негнучкістю), імпульсивністю, недоцільністю. Спостерігається зниження довільності дій. Як наголошує І. А.Кудряев, «зниження довільності дій супроводжується різким посиленням їх енергетики. Рухи стають стрімкими, виконуються безперервно з великою силою. У цей період особа здатна долати значні перешкоди, розвивати зусилля, недоступні йому в звичайному стані (Кудрявцев, 1988, с 98).

У нашій практиці був підекспертний, який відрізнявся низьким зростом, малою фізичною силою. У своєму будинку він застав улюблену дружину в ліжку з чоловіком, який був значно вище і сильніше його. За словами свідка (дружини), він накинувся на її коханця так, що «коли скидав його з ліжка, то з великою силою підкинув його вгору, а потім відкинув до дверей».У результаті чоловік отримав черепно-мозкову травму і помер в лікарні.

3. Зовнішні ознаки афекту проявляються у виражених вегетативних реакціях і рухових проявах. У процесі афективних реакцій виникає порушення саморегуляції функцій организму, що проявляється в порушенні діяльності ряду життєво важливих його систем: ендокринної, серцево-судинної, дихальної, рухової, - яке супроводжується порушенням рухів (стрімкість, імпульсивність), порушенням дихання (часте або сповільнене), вазомоторними реакціями (почервоніння, збліднення, розширення зіниць).

Третя фаза фізіологічного афекту - стадія виснаження. На даній стадії у підекспертного відмічаються, як правило, апатія, млявість, астенічні прояви, амнезія (забування конкретних дій у період делікту). При гострих психогеніях більшість підекспертних відчувають жалість до жертви, розкаяття. При пролонгованих психогеніях частіше спостерігаються відсутність каяття або жалю після делікту, але наростає астенія, що проявляється в утомі, байдужості.

Ефективна оцінка емоційних станів підслідчого чи свідка в значній мірі залежить не тільки від досвіду психолога, а й від обсягу інформації про особу і поведінку суб'єктів злочину в матеріалах кримінальної справи. Нажаль, при проведенні допитів та інших слідчих дій слідчі рідко фіксують свою увагу на особливостях самопочуття, настрою підслідчого перед тим, що трапилося. Дуже важливе також опитування свідків про те, як виглядав підследчий перед деліктом і в момент делікту, які особливості в його поведінці спостерігалися після того, що сталося.

Ми рекомендуємо в процесі допиту свідків чи потерпілих задати їм наступні питання:

1. Як виглядав підслідний у момент делікту:

• яким був колір його обличчя?

• як виглядали його очі (бігають зіниці, звужені або розширені зіниці)?

• чи спостерігався тремор в руках або в інших частинах тіла?

• які були особливості інтонації його голосу?

2. Як виглядав підслідчий і які були особливості його поведінки після делікту?

• плакав?

• сидів нерухомо?

• намагався надати допомогу потерпілому?

• адекватно відповідав на запитання?

• яким був темп його мови (прискорений, сповільний, нормальний)?

• який був зміст його висловлювань?

3. Які особливості взаємин між підслідчим та потерпілим?

4. Які особливості особистості та поведінки підслідчого?

5. Які особистісні особливості потерпілого?

У процесі допиту підслідчого, особливо на перших етапах слідчих дій, слідчому необхідно:

- з'ясувати його соматичний стан напередодні делікту (наявність соматичних, нервових та інших захворювань, наявність хронічної втоми, безсоння тощо);

- визначити особливості міжособистісних відносин підслідчого з потерпілим (наявність конфліктів, їх специфіку і способи їхнього вирішення);

- розпитати підслідного про особливості особистості жертви (особливості темпераменту, характеру, взаємин з оточуючими, взаємовідносин в сім'ї тощо);

- з'ясувати особливості та динаміку їх взаємовідносин (що послужило джерелом конфлікту, чи були раніше конфлікти, якщо були, то як вони вирішувалися, чи є у них спільні знайомі, спільні інтереси та ін.)

У матеріалах кримінальної справи обов'язково повинні бути характеристики на підслідного, причому не тільки побутові і виробничі, але і характеристики свідків. При опитуванні свідків рекомендується поставити їм питання: «Чи є для вас несподіваним вчинок підслідчого?» або «Чи відповідають особливості особистості підслідчого його вчинку?». Відповіді свідків на ці питання мають високу інформативну значущість для експерта-психолога.

За даними ряду психологів і нашими власними даними, особи, які вчинили злочин в стані фізіологічного афекту, як правило, не відрізняються агресивністю, у них слабо виражена афективність, вони врівноважені і безконфліктні. Змістовна сторона їх діянь не узгоджується з їх особистісними характеристиками (Коченов, 1980; Цочернікова, Гульдан, Острішко, 1983; Кудрявцев, 1988; Мамайчук, 1995,1997,1998).

Експерт-психолог у процесі СПЕ повинен виявити наступне:

1. Обставини, що передували скоєнню злочину: наявність насильства, знущання або тяжкі образи з боку потерпілого або інших протиправних або аморальних дій (бездіяльність) потерпілого. Тривала психотравматична ситуація, що виникла у зв'язку з систематичною противоправною або аморальною поведінкою потерпілого.

2. Поведінка підекспертного під час здійснення злочину.

3. Поведінка підекспертного після вчинення злочину: чи пам'ятає він обставини того, що сталося, як виглядав безпосередньо після вчиненого діяння, що робив. Таку інформацію можна отримати при вивченні показань свідків, в бесіді з підекспертним.

Фізіологічний афект необхідно відрізняти від патологічного. Суб'єктом патологічного афекту є особистість з порушеннями психічного розвитку. Це може проявлятися як у слабких порушеннях (таких, як патологічне формування особистості, психопатія), так і в тяжких (ендогенні психози, психічне недорозвинення). Патологічний афект є хворобливим станом психіки, і тому його експертна оцінка повинна здійснюватися лікарем-психіатром. Якщо у підекспертного спостерігаються ознаки розумової відсталості, психопатичні риси характеру, є дані про перенесені черепно-мозкові травми або менінгоенцефалітів, психічних захворюваннях - необхідно призначити комплексну судово-психолого-психіатричну експертизу. Лікарі-психіатри визначають стан осудності у підекспертного на момент вчинення злочину.

Інформативними ознаками патологічного афекту є:

- глибоке затьмарення свідомості;

- бурхливе рухове збудження;

- повна (або часткова) амнезія.

Дії у стані патологічного афекту відрізняються вираженою руйнівною силою, в постафективній стадії часто спостерігається глибокий сон (Почернікова, Гульдан, Острішко, 1983).

У нашій практиці був випадок, коли підекспертний, що страждає епілептичними припадками, убив свою жертву, вирізав у неї серце і глибоко заснув біля окровавленого трупа.

Перерахуємо типові питання, що виносяться юристом до постанови про призначення судово-психологічної експертизи емоційних станів:

1. Які індивідуально-психологічні особливості підекспертного?

2. Які особливості міжособистісних відносин жертви і підекспертного (соціально-психологічна характеристика динаміки їх міжособистісних взаємин, їх конфлікту, аналіз способів вирішення конфліктних ситуацій тощо)?

3. Як виявлені особистісні характеристики могли вплинути на особливості поведінки підекспертного в досліджуваній ситуації?

4. В якому психічному стані перебував підекспертний в момент вчинення делікту?

5. Чи знаходився підекспертний в стані фізіологічного афекту чи іншому емоційному стані, що істотно вплинула на його поведінку?

Питання про інші емоційні стани доречне тому, що підекспертний в момент вчинення злочину міг знаходитися в такому психічному стані, який за свого руйнівного впливу на поведінку не досяг глибини фізіологічного афекту, але мав негативний вплив на свідоме регулювання його поведінки. Такими емоційними станами, що надають дезорганізуючий вплив на поведінку людини в ситуації конфлікту, можуть бути стрес і фрустрація. Ці емоційні стани діагностуються психологом. Вони можуть інтерпретуроватися юристом як стан сильного душевного хвилювання і розглядатися в якості обставини, що пом'якшуює провину.

У психології під стресом розуміється стан психічного напруження, що виникає у людини в "процесі діяльності в найбільш складних, важких умовах як у повсякденному житті, так і при особливих екстремальних станах. Провідною психологічною характеристикою стресу виступає напруга. Напруга супроводжується зміною інтенсивності багатьох процесів в організмі і психіці в сторону підвищення або зниження.

У одних людей у стані стресу може наростати сила емоцій, а у людей тривожних, вразливих, ранимих, образливих може змінитися звичайний емоційний фон. Людина може відчувати і деякий емоційний дискомфорт, не припускаючи, що його стан є стресом. Нерідко стан стресу призводить до повної дезорганізації поведінки. Повніше усвідомлювати стрес часто заважають захисні механізми особистості.

Розрізняють дві основні форми стресу: гострий (короткочасний) і затяжний. Кожна з цих форм має свої особливості проявів. Об'єктивними ознаками, за якими можна судити про стрес, являються його фізіологічні прояви (підвищення кров'яного тиску, зміна серцево-судинної діяльності, м'язове напруження, почастішання дихання та ін.) та психологічні (переживання тривоги, дратівливість, відчуття неспокою, втома та ін.) Але головною ознакою стресу є зміна функціонального рівня діяльності, що проявляється в її напрузі. У результаті такого великого напруження людина може мобілізувати свої сили, або навпаки, в результаті надмірної напруги функціональний рівень знижується, що може сприяти дезорганізації діяльності в цілому.

Розрізняють фізіологічний і психологічний стреси. Фізіологічний стрес викликається безпосередня дією несприятливого стимулу на організм. Наприклад, ми занурюємо руку в крижану воду і у нас виникають стереотипні реакції (ми швидко виймаємо руку з води).

Психологічний стрес як більш складний інтегративний стан вимагає обов'язкового аналізу значущості ситуації, з включенням інтелектуальних процесів і особистісних особливостей індивіда. Якщо при фізіологічному стресі реакції індивідів стереотипні, то при психологічному стресі реакції індивідуальні і не завжди передбачувані. Виникнення психологічного стресу в визначених життєвих ситуаціях може відрізнятися не в силу об'єктивних характеристик ситуації, а в зв’язку із суб'єктивними особливостями сприйняття людиною даної ситуації. Тому неможливо виділити універсальні психологічні стресори і універсальні ситуації, що викликають психологічний стрес в рівній мірі у всіх людей. Наприклад, навіть дуже слабкий подразник у певних умовах може грати роль психологічного стресу або один, навіть дуже сильний, подразник не може викликати стрес у всіх без винятку людей, які зазнали його дії. Ці фактори являються дуже важливими при оцінці емоційного стану людини, особливо у судово-слідчій практиці.

Інженер Г., 58 років, ввечері вийшовши з квартири, наніс удар ножем людині з компанії, яка щовечора збиралася під вікнами Г., голосно розмовляла, сміялася, співала пісні та ін. Це тривало протягом двох літніх місяців. Незважаючи на неодноразові попередження мешканців будинку і самого Г., компанія продовжувалася посиденьки і заважала відпочивати оточуючим.

В останні місяці Г. страждав безсонням, що було обумовлено напруженою роботою, дрібними сімейними негараздами, загальним невротичним станом у зв'язку з клімактеричним віком. За кілька годин до делікту Г. прийшов додому, він погано себе почував, йому хотілося виспатися, відпочити - і в цей час почалися звичні вигуки з вулиці, заграла гітара, пролунав сміх. Г. схопив ніж, яким дружина різала картоплю, і вискочив на вулицю. У цей час із кущів вийшов молодий чоловік. Г. наніс йому удар ножем в область руки, після цього прийшов додому і попросив дружину викликати «швидку допомогу» і міліцію.

Після судово-психіатричної експертизи, яка визнала Г. осудним, була проведена судово-психологічна експертиза. Підекспертний в контакт вступав легко, охоче відповідав на питання, в тому числі і пов'язані з матеріалами кримінальної справи. Аналіз індивідуально-типологічних особливостей виявив достатню силу нервових процесів, але гальмівні процеси переважали над збудливими.

Г. відрізнявся помірною комунікабельністю, конформністю, високим ступенем нервово-психічної напруженості, тривожністю. У побутових і виробничих характеристиках підкреслюються його врівноваженість, спокій, дисциплінованість, стійкість моральних принципів.

Психологічний аналіз виявив імпунітивний тип реагування на конфлікт, що проявляється у схильності уникати конфліктних ситуацій, замикатися в собі з метою пом'якшення емоційного дискомфорту.

Ситуацію делікту Г. описував досить докладно; амнезії, афективна звуженість свідомості не простежилось. У момент делікту відзначалося виражене емоційне переживання гніву, образи, глибокого невдоволення. На допитах і в процесі експертизи детально описував, в якій позі знаходився потерпілий, куди вдарив ножем. Аналіз динаміки психічного стану Г. в момент делікту не виявив у нього стану фізіологічного афекту.

На наш погляд, судово-психологічна експертиза не повинна обмежуватися простою констатацією факту: був афект чи його не було. Перед експертом стоїть важливе завдання встановлення причинних зв'язків емоційних реакцій підекспертного. Опис психологічних закономірностей виникнення емоційних реакцій у підекспертного допомагає слідству і суду висвітлити важливі аспекти, що відображають юридичне поняття «раптово виникше сильне душевне хвилювання ». Особлива складність при вирішенні цього завдання виникає у разі кумулятивних афективних реакцій, що наочно представлено в описаному вище випадку з Г. Безпосередня, роздільна причина афективних реакцій у Г. носила лише провокуючий характер, а справжньою психологічною причиною його вчинку була вся конфліктна ситуація в цілому. Афективний вибух у Г. відбувся одразу за вирішальним приводом - появою галасливої компанії під вікнами, але розглядати його ізольовано у відриві від наступних психотравмуючих чинників, які мали місце у підекспертного, не доцільно. Психологічний аналіз показав, що Г. протягом тривалого часу перебував у стресовому стані, що було обумовлено безліччю причин: неприємності на роботі на тлі хронічного навантаження і напруженості трудового процесу; перенесене незадовго до делікту соматичне захворювання, що сприяло розвитку астенічного синдрому; клімактеричний вік.

«Останньою краплею» у формуванні афективної напруги стало хронічне безсоння в зв'язку з постійним шумом під вікнами. Аналізуючи внутрішню картину делікту, тобто суб'єктивну значимість афектогенного приводу для підекспертного, психолог ні в якому разі не повинен змішувати її з правовим поняттям. Оцінка об'єктивної сторони вчиненого - прерогатива юриста.

Стан сильного душевного хвилювання може бути обумовлено не тільки стресом, але й фрустрацією. Фрустрація - це психічний стан дезорганізації свідомості і діяльності людини, викликаний об'єктивно непереборними перешкодами. Незважаючи на різноманіття фруструючих ситуацій, вони характеризуються двома обов'язковими умовами: 1) наявністю актуально значимої потреби і 2) наявністю перешкод для здійснення цієї потреби. Необхідними ознаками фрустрації є сильне бажання індивіда досягти мети, задовольнити значущу потребу, і перешкоду, що заважає досягненню цієї мети.

Поведінка людини в період фрустрації може проявлятися в різних варіантах: у руховому неспокої, в апатії, в агресивних і деструктивних реакціях, в регресивній поведінці (зверненні до моделей поведінки більш раннього періоду життя).

Необхідно відрізняти псевдофрустраційну поведінку людини від істинної фрустраційної поведінки. Головною ознакою фрустраційної поведінки є порушення як її мотивованості, так і доцільності. При псевдофрустраційній поведінці зберігається лише одна з перерахованих вище характеристик (Василюк, 1984).

Наприклад, людина перебуває в стані люті, при бажанні досягти мети. Незважаючи на лють і агресивність такої людини, її поведінка доцільна.

Двоє молодих людей підійшли до незнайомого чоловіка з метою пограбування і попросили його дати прикурити. Незнайомець грубо відмовив у проханні, і вони стали його бити, потім взяли гаманець і втекли. Один з них, який наніс перший удар потерпілому, стверджував, що той образив його і він був у сліпій люті. Однак поведінку цієї молодої людини не можна розглядати як фрустраційну, оскільки він мав конкретну мету - пограбувати потерпілого.

Описана вище псевдофрустраційна поведінка характеризується втратою контролю з боку суб'єкта злочину, але воно доцільна і мотивована і тому - усвідомлено. Фрустраційна поведінка - це така поведінка, яка не контролюється ні волею, ні свідомістю людини; вона дезорганізована і не має змістовно-смислового зв'язку мотиву з ситуацією. При такій поведінці свобода усвідомлення і волевиявлення обмежені.

У зв'язку з цим фрустрацію можна виділити як особливий стан, який може розглядатися юристами як пом'якшувальний чинник, за наявності якого людина не повинна нести повну відповідальність за діяння, вчинене в такому стані.

Підекспертна Б., 26 років, перебуваючи в неприязних стосунках зі своїм батьком Д., завдала йому удару ножем у ліву половину грудної клітки, від чого потерпілий помер на місці. За висновком судово-психіатричної експертизи Б. визнана осудною, експерти-психіатри рекомендували провести судово-психологічну експертизу на предмет фізіологічного афекту.

Б. - друга дочка в сім'ї, сестра старша за неї на 13 років. Б. охарактеризувала своє дитинство як безрадісне через систематичні п'янки батька. Старша сестра теж пила, у зв'язку з чим відносини з нею також були неприязні. Закінчила 8 класів, ПТУ, має двох дітей, на період делікту перебувала на сьомому місяці вагітності. У матеріалах кримінальної справи відображається наявність тривалих конфліктних ситуацій в сім'ї, груба цинічна поведінка потерпілого, постійні скандали.

Психологічний аналіз показав, що основною життєвою потребою Б. була її сім'я: діти, чоловік, якого вона любила, але він жив окремо із-за скандалів тестя. У підекспертної був діагностований сильний, рухливий тип нервових процесів з переважанням збуджувальних процесів над гальмівними. У структурі особистості виявлена емоційна нестійкість, що проявлялося в слабкому самоконтролі поведінки, у схильності до імпульсивних реакцій. Виявлено самостійність, відповідальність, довірливість, наполегливість у досягненні поставленої мети. У ситуації конфлікту схильна до зовнішньообвинувачувальних форм реагування з підвищеною фіксацією на джерелі конфлікту.

Аналіз показав стійкую тенденцію до зняття емоційної напруги через підвищену дратівливість, афективність. Спостерігаються слабка саморегуляція і неспроможність до пошуку адекватних способів вирішення конфлікту. Напередодні делікту Б. повернулася додому від свекрухи, де проживали чоловік і старший син. У будинку батька зустріла сестру, яка була вже п'яною. Не звертаючи уваги на родичів, Б. пройшла в свою кімнату, погодувала і поклала спати молодшого (півтора року) сина, потім вивела собаку на вулицю. Коли на вулиці з'явилися батько з сестрою, собака почав гавкати й стрибати на сестру. Батько став кричати, погрожувати, що задушить собаку, штовхати її ногою. Підекспертна пішла в будинок, у свою кімнату, і стала пити чай. Батько продовжував буянити в будинку. Підекспертна мазала ножем булку з маслом, вийшла на крики батька, щоб нагадати йому про сплячому дитину. Батько продовжував кричати, погрожувати, обзивати Б. Побачивши Б. з ножем, він став кричати ще голосніше, відштовхнув її до дверей. Б. завдала йому удар ножем, після чого пішла в спальню до плакала дитина. Спочатку заспокоїла дитину, а потім сказала матері, щоб та викликала «швидку» і міліцію.

Аналіз показав, що в момент делікту Б. перебувала в стані високого нервово-психічного напруження, однак обмеження сприйняття, порушення контролю над собою у неї не спостерігалося. Вона стверджувала, що відчула, як увійшов ніж, «відчуття неприємне». Спостерігалася відсутність порушення невимушеності дій, стереотипів. Б. сама вийняла ніж з грудей батька, почула плач дитини, пішла в кімнату, щоб її заспокоїти, потім попросила матір викликати «швидку» і міліцію.

У постафектній стадії глибокої психічної астенії не спостерігалося. Б. пішла до сусідки чекати приїзду міліції, покурила з сусідкою; почувши плач дитини, знову пішла до неї. Експерти прийшли до висновку, що емоційні реакції підекспертної не досягли глибини фізіологічного афекту. Однак самі дії Б. відрізнялися раптовістю і імпульсивністю. На особливості поведінки Б. у досліджуваній ситуації вплинула наявна у неї висока афективна напруга у зв'язку з хронічною конфліктною ситуацією в сім'ї, а також низький рівень її психічної адаптації внаслідок загальної емоційної нестійкості, яка посилилася вагітністю. Висока фрустраційна напруженість сприяла дезорганізації її поведінки в досліджуваній ситуації, що суттєво обмежувала свободу волі.

Дослідження осіб, які вчинили злочини у стані фрустрації, виявило у них основні особистісні та поведінкові характеристики, які підводять їх під злочин. Це – підвищенна емоційна залученість в ситуацію, тенденція оцінювати свої потреби як високозначущі, недостатня адекватність поведінки. Підвищена емоційна залученість в ситуацію проявляється у них в емоційному відгуку на будь-які, навіть несуттєві стимули і готовність до емоційних відповідей на широке коло стимулів.

У Б. за кілька років до того, що сталося були неприємності на роботі, які виражалися в конфлікті з майстром. Підекспертна ніколи не скаржилася вищепоставленому начальству на упереджене ставлення майстра до її роботи, намагалася сама з'ясувати з ним відношення, що значно посилювало конфлікт, а потім вилилося в агресивну реакцію (вона кинула в майстра заготовку, у зв'язку з чим отримала сувору догану і змушена була піти з роботи).

Емоційна залученість в ситуацію проявляется у фрустрованих осіб не тільки в агресивних формах поведінки. У деяких випадках спостерігається «відхід у себе» (емоційне замикання) з метою ослаблення емоційного дискомфорту. В інших випадках можуть спостерігатися регресивні форми поведінки, тобто повернення до примітивних способів поведінки.

На специфіку поведінкових реакцій суттєвий вплив надають особистісні характеристики, особливо ступінь емоційної стійкості. Емоційна нестійкість являється значущим розполагаючим до фрустрації чинником, вона проявляється у суб'єкта в підвищеній чутливості, емоційної дратівливості, підвищеній збудливості, нестачі самоконтролю і тривожній самооцінці.

Тенденція оцінювати індивідуальні потреби як високозначущі у фрустрованої особистості можуть бути зумовлені зовнішніми і внутрішніми факторами. Зовнішніми факторами є перешкоди при досягненні поставленої мети. Наприклад, Б., яка змушена була у зв'язку з сформованими побутовими умовами терпіти батька-п'яницю. Внутрішній фактор визначається інтелектуальними й особистісними характеристиками підекспертного. Дослідження показали, що такі особистості характеризуются неадекватною самооцінкою, низьким рівнем психічної адаптації, егоцентризмом, ригідністю, слабкими комунікативними якостями. Причому якщо при фізіологічному афекті і стресовому стані визначальну роль у розвитку динаміки цих станів відіграє зовнішній фактор, наприклад переляк, загроза тощо, то при фрустрації - внутрішній чинник, тобто особистісна структура суб'єктів незалежно суб’єкта.

Отже, стан фрустрації у суб'єкта злочину може сприяти виникненню сильного душевного хвилювання. Диференціальна діагностика фізіологічного афекту від інших емоційних станів надзвичайно складна і вимагає висококваліфікованого експерта-психолога.