Шлюб як демографічна категорія.

ТЕМА. 6. ШЛЮБ ЯК ДЕМОГРАФІЧНА КАТЕГОРІЯ

Шлюб як демографічна категорія.

Шлюб і сім'я

Припинення шлюбу

Показники шлюбності і припинення шлюбу

Шлюбність в Україні

Шлюб як демографічна категорія.

Шлюб — форма відносин між чоловіком і жінкою, що виз­начає їх взаємні права й обов'язки стосовно одне одного та їхніх дітей. Історично шлюб має тривалий багатовіковий шлях роз­витку, зазнаючи змін одних його форм іншими.

Для демографії шлюб, насамперед, передумова створення родини і народження дітей, а також процесів народжуваності і смертності. При цьому демографія традиційно вивчає не стільки юридичну форму шлюбу як законного співжиття чоловіка і жінки, скільки наявність реальних і ефективних шлюбних (под­ружніх) відносин незалежно від того, чи зареєстрований шлюб відповідно до існуючих в тій або іншій країні правил і законів чи ні, тобто фактичний шлюб.

Відомості про шлюби і розлучення демографія одержує як за результатами переписів населення, так і завдяки поточному обліку населення. Державна статистика опрацьовує відомості подані в других примірниках актів громадянського стану, які ук­ладаються в державних органах реєстрації актів громадянського стану. Поточний облік шлюбів і розлучень враховує тільки укла­дання і припинення шлюбів оформлених юридично, і не врахо­вує випадків припинення шлюбів, якщо розлучення не були оформлені, а також припинення незареєстрованих шлюбів.

Останнім часом демографію цікавить і юридична форма шлюбу, оскільки з цим поняттям пов'язане таке явище, як по­зашлюбна народжуваність. Кількість позашлюбних народжень включає народження, на час реєстрації яких походження дити­ни від батьків встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком і матір'ю дитини або тільки за заявою матері чи за рішенням суду, про що роблять запис в акті про народження.

Шлюб є результатом, фінальною стадією шлюбного добору. Шлюбним добором називають процес, у результаті якого із су­купності можливих, потенційних шлюбних партнерів (яких іноді називають шлюбним колом) так чи інакше, тим або іншим способом добирають того єдиного партнера (партнерку), який (яка) і стає чоловіком (дружиною) або тим, з ким «живуть ра­зом».

Процес шлюбного добору історично-конкретний, він за­лежить від економічних, соціальних, соціокультурних та інших умов, існуючих у суспільстві. Основні особливості процесу шлюбного добору пов'язані з тим, що в різних культурах і на різних стадіях історичного розвитку відмінні й простір можли­вих шлюбних партнерів, і ступінь волі індивідуального вибору.

Шлюбний вік в Україні, установлений законом, - 17 років для жінок і чоловіків. Органи місцевого самоврядування при наявності поважних причин мають право на прохання осіб, які бажають одружитися, дозволити одружитися тим, хто досяг віку 16 років.

Видами або формами шлюбу називають конкретні варіації шлюбних союзів, які створюють чоловіки і жінки. Серед видів шлюбу насамперед розрізняють моногамію (одношлюбність) і полігамію (багатошлюбність).

Моногамія, або моногамний шлюб, - це шлюб одного чо­ловіка з однією жінкою. Полігамія, або полігамний шлюб, - це шлюб одного чоловіка з декількома жінками (полігінія, або ба­гатоженство) або шлюб однієї жінки з декількома чоловіками (поліандрія, або багатомужжя). Усупереч широко розповсю­дженій думці, спеціальні історико-етнографічні дослідження показали, що полігамія (полігінія) в історії мала значно більше поширення, ніж моногамія: за даними американського соціо­лога Дж. Мердока, число культур з перевагою полігамії майже в 4 рази перевищує число тих культур, де переважала монога­мія. При цьому найбільш розповсюдженою формою полігамії є полігінія, яку й дотепер широко практикують у країнах, насе­лення яких сповідує іслам.

Що ж до поліандрії, то поширеність цієї форми шлюбу вкрай незначна. Вона існує в деяких народів Індії й Тибету, пе­реважно у вигляді т.зв. фратернальної поліандрії, тобто шлюбу однієї жінки з декількома чоловіками, які є братами стосовно один одного.

Сучасна тенденція полягає в тому, що поширеність по­лігамії знижується, на зміну їй приходить моногамія. Нині усе більшого вияву одержує т.зв. серійна моногамія (послідовна мо­ногамія), тобто повторні, головним чином шлюби чоловіків і жінок після розлучення. Це явище досягло таких масштабів, що багато дослідників — щонайбільше журналісти і політики — пе­рестали вважати шлюб довічним союзом чоловіка і жінки, роз­глядаючи його як тимчасовий, а не довічний альянс, що може бути розірваним у будь-який час за бажанням чоловіка або жінки.

За дослідженнями д. мед. наук О. Голяченка, розбіжності стосовно відтворення населення у полігамному й моногамно­му шлюбі є суттєвими. Полігамія не сприяє відтворенню людсь­кого роду, моногамія — навпаки. Причин тут багато, найва­гоміші такі. По-перше, біологічні. Жінка, яка знає багатьох чо­ловіків, відносно рідше вагітніє у порівнянні з тією, що знає одного чоловіка. Це пояснюється біологічною природою зап­ліднення, більшою інтенсивністю руйнування статевих клітин, що надходять від багатьох чоловіків.

Полігамія є першопричиною цілого букета статевих хвороб: трихомоніазу, гонореї, сифілісу, хламідіозу, а тепер й СНІДу. Усі ці болячки ведуть до захворювань статевої сфери і безпліддя, передовсім серед жінок. Порівняно недавно генетики відкри­ли таке явище, як телегонія. Суть його полягає у зв'язку цноти з якістю суспільства. Вирішальним є вплив на дитину першого в житті жінки чоловіка. Саме він закладає генофонд, навіть коли жінка народжує дитину від іншого чоловіка, тобто він є генним батьком її майбутніх дітей. .

Видатний учений Ломброзо, досліджуючи родоводи бага­тьох відомих і простих людей, довів, що доброчесні характери­стики батьків передаються у спадок менше, ніж згубні, переда­ються також і хвороби, причому в гіршій формі.

По-друге, соціальні причини. Полігамія, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне перери­вання вагітності.

Історія відтворення людської спільноти дає переконливі докази наведеним постулатам. Перші сучасні людські цивілі­зації виникли в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні та Ассирії. Показовим є порівняння їх. Усі вони зробили неоцінен­ний внесок у розвиток науки, культури, мистецтва. Була, од­нак, між ними одна суттєва різниця — ставлення до сім'ї. В Китаї та Індії сім'я була культом, її охорона стала першим державним пріоритетом. Згідно із законами Ману, кожного, хто прагнув одружитися, ретельно досліджували як чоловіка. Жоден брамін не одружувався з дівчиною, яка мала спадкові хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в індійських Аюр-ведах (науках життя) цілі розділи відведе­но питанням шлюбу та дотримання сексуальної гігієни.

Нічого подібного не бачимо в давньому Єгипті. Тут про­цвітає полігамія, більше того, буденним є подружнє життя між близькими родичами. Так, діти фараонів брали шлюби між со­бою, щоб легше утримати владу. Шлюб між близькими роди­чами призводить до виродження потомства. Отож людність у Китаї та Індії потужно збільшувалась, а в Єгипті занепадала, поки не була завойована арабами-і не роз­чинилась в їхньому морі.

У X ст. Християнська церква заборонила шлюби між роди­чами аж до сьомого коліна, виходячи з історичного досвіду. Особливо вона пильнувала за коронованими сім'ями, і це слід поставити в заслугу церкві. У давньому Римі розвинулись гірші традиції попередників. Чистота сімейних стосунків тут була зневажена. Римським внеском у відтворення людності став по­гляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матеріального збагачення. Тут народилась традиція, яка в кінці XIX ст. у Франції набула форми афоризму: «робіть не дітей, а заощадження». Вільні люди Риму обмежували дітонароджен­ня, широко застосовували аборти, життя проводили в любов­них утіхах і гулянні. Результат відомий: коли прийшли варва­ри, Рим, що шість віків владарював над світом, не було кому захищати.

На рубежі нової ери виникають три найбільші світові релігії — буддизм (У-УІ ст.), християнство, іслам (VII ст. н.е.) Усі вони стали на захист моногамії, правда, іслам — з особливостями. Час панування й розквіту цих релігій став і періодом найбільшого поширення моногамії та стрімкого зростання числа усіх людей на планеті. З І до початку XIX ст. людство зросло до одного мільярда, або більше ніж у 60 разів. Разом з усіма європейськи­ми народами у цей період потужно зростала й українська на­родність. Прийнявши в X ст. християнство, українці послуго­вувались його заповідями, як-от: «шануй батька свого і матір свою», «не убий» (у тому числі в утробі матері), «не перелюб­ствуй».

Перелом настав у XIX ст. Велика французька революція проголосила нові моральні цінності. її гасла — свобода, рівність, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава як апарат пригнічення людини мала вмерти. Франція — христи­янська держава, і її ідеї поширились переважно в християнсь­кому світі. Реалізація ідей французької революції пішла двома шляхами. Хронологічно перший полягав у тому, щоб поновити колективну власність (як у первісному суспільстві) і зробити всіх людей рівними й щасливими. Реалізувати цей шлях у Західній Європі не вдалося, в Росії, як виявилося, на наше горе, вдалося.

Моральний кодекс будівничого диктатури пролетаріату, соціалізму і комунізму формально не визнав повернення до полігамії як моральної норми за колективної форми власності, але фактично було зроблено все, щоб полігамія переважала у відносинах чоловіка і жінки. Християнська мораль у нашій країні була розтоптана, духовні храми знищено. Мільйони, пе­реважно чоловіків пішли на «гражданскую» та інші війни; мільйони були заслані в табори, що призвело до різкої диспро­порції у співвідношенні чоловіків і жінок. Формально моногам­на молода сім'я, однак, перші 10-15 років подружнього життя, коли й відтворюється потомство, жила по «общагах», нерідко в різних кімнатах, щорічно мільйони радянських чоловіків і жінок за профспілковими путівками порізно їздили в санаторії й ку­рорти. Доходило до анекдотів. 1954 рік, освоєння цілини, щоб виконати рознарядку з відправки випускників на цілину, чоло­віка посилають у Казахстан, а жінку — в Чернігівську-область. Уся оця руйнація повернула нам полігамію, з усіма її на­слідками. Річ не лише в масовому поширенні так званих «ви­падкових статевих зв'язків», а в шлюбній реальності. За 2001 рік в Україні зареєстровано 309602 шлюби і 1813 34 розлучення, або 58,6% числа шлюбів. Отже, переважна більшість шлюбів роз­падається, потім повторюється в новому варіанті, ще раз повто­рюється (правда, не у 100% випадків).

З поверненням у XX ст. в Україну полігамії вбивства дітей в утробі матері (аборти) набули гігантських розмірів і з початку 60-х років перевищили дітонародження; венеричні хвороби зросли в сотні разів, пияцтво й наркоманія збільшилися в де­сятки і сотні разів. Все це врешті-решт призвело до вимирання нації на початку 90- х років XX ст., темпи якого наростають.

Зупинився природний приріст людності в Європі. Після французької революції, врахувавши досвід жовтневої революції, її народи стали на шлях побудови т. з. громадянського суспіль­ства. Тепер на планеті проживає 6 млрд. людей. Один мільярд належить до країн, де людність вимирає або практично зупи­нилась у своєму природному розвитку. Це — країни Європи і Північної Америки. Цей мільярд, що становить 16% людської спільноти, споживає тепер 90% земних благ. У стосунках чо­ловіків і жінок тут переважає тіньова полігамія. Решта п'ять мільярдів відноситься до країн, де людність потужно зростає. Це передовсім Китай, Індія та мусульманський світ. Тут панує моногамія. Співвідношення двох діаметрально протилежних спільнот 1:5. Але вже через п'ять десятиліть воно зміниться до 1:8, а далі ще зменшуватиметься не на користь теперішнього мільярда.

У нашому суспільстві, тобто в суспільстві європейського, західного типу, історична тенденція полягає в переході від су­ворої моногамії, коли вступ у повторний шлюб навіть у випад­ку овдовіння було ускладнено (особливо для жінок) до моно­гамії серійної, коли повторні шлюби стають звичайною спра­вою.

Демографія як наука про відтворення населення вивчає процес формування шлюбних союзів (і їх розпад), тобто масо­вий процес зміни шлюбних статусів — шлюбність, розлучуваність, овдовіння, а також розподіл населення за шлюбним статусом, тобто шлюбною структурою. Питання шлюбної і сімейної структури було висвітлене в розділі 3. Тому в цьому розділі розглянемо основні характеристики головного компо­нента масового процесу зміни шлюбних статусів — шлюбність, розлучуваність.