Спрощена процедура приватизації.

Варіант 1 спрощеної процедури приватизації регламентується частинами 1, 2 статті 118 ЗК України та передбачає приватизацію земельних ділянок громадянами України, яким такі земельні ділянки сільськогосподарського призначення належать на умовах користування.

Спрощена процедура приватизації передбачає декілька умов, наявність яких є обов'язковою для реалізації права громадян за частинами 2 ст. 118 ЗК України, до якої варто віднести:

— спеціальну правосуб'єктність — громадянство України (п. «в» ч. 1 ст. 81 ЗК України);

— наявність спеціального земельно-правового статусу — землекористувача, який має бути підтверджений державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (частинами 3— 4 ст. 126 ЗК України) чи договором оренди землі (ч. 5 ст. 126 ЗК України);

— наявність технічних матеріалів та документів, які підтверджують розмір земельної ділянки;

— площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні громадянина, має відповідати нормам безоплатної передачі громадянам земельних ділянок у розмірах, визначених у ст. 121 ЗК України:

а) для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара.

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Процедура реалізації права громадян на приватизації земельних ділянок сільськогосподарського призначення передбачає:

1) подання громадянином України заяви до компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні.

Компетентний орган визначається залежно від місцезнаходження земельної ділянки, яким відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України може бути:

— районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту);

— сільська, селищна, міська рада (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту);

2) прийняття компетентним органом у місячний строк рішення про приватизацію земельної ділянки;

3) замовлення громадянином України у суб'єкта, який має ліценцію на проведення робіт із землеустрою, виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, склад якої передбачений ч. 1 ст. 56 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.;

4) отримання зареєстрованого державного акта на право власності на земельну ділянку.

Варіант 2 спрощеної процедури приватизації земельних ділянок регламентується абз. 2 п. 1 Перехідних положень ЗК України та передбачає приватизацію земельних ділянок громадянами України, щодо яких було прийнято рішення органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у приватну власність, проте яке не було реалізоване до 1 січня 2002 р. (дата набрання чинності Земельним кодексом України).

Процедура приватизації за зазначеною нормою передбачає декілька умов, серед яких наступні:

— наявність рішення сільської, селищної, міської ради, прийнятого відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р. Виходячи з зазначеного рішення ради про передачу земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи садівництва у приватну власність громадянина має бути прийнято з 15 січня 1993 р. (дата опублікування Декрету) по 1 січня 2002 р. (дата набрання чинності Земельним кодексом України);

— відсутність виданого на підставі даного рішення державного акта на право власності на земельну ділянку;

— особа, яка вказана в рішенні (зацікавлена особа), або її спадкоємець є громадянами України (п. «в» ч. 1 ст. 81 ЗК України);

— спадкоємці зацікавленої особи мають свідоцтво про право на спадщину або рішення суду.

Процедура реалізації права громадян на приватизацію земельних ділянок за абз. 2 п. 1 Перехідних положень ЗК України передбачає:

1) подання громадянином України (або його спадкоємцем) до сільської, селищної, міської ради заяви про оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку.

До заяви громадянин додає:

— рішення сільської, селищної, міської ради, прийняте відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 р. про передачу земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, садівництва у приватну власність громадянина;

— щодо земельних ділянок, наданих «для ведення особистого підсобного господарства» — рішення сільської, селищної, міської ради про уточнення цільового призначення земельної ділянки «з особистого підсобного господарства» на «ведення особистого селянського господарства»;

— для спадкоємців громадян, зазначених у рішенні ради — свідоцтво про право на спадщину або рішення суду;

2) передачу сільською, селищною, міською радою до відповідного територіального органу Держкомзему заяви громадянина з додатками за актом приймання-передачі;

3) укладення відповідним територіальним органом Держкомзему договору на виготовлення технічної документації із складання державного акта на право власності на земельну ділянку та договору на виготовлення та державну реєстрацію такого державного акта;

4) отримання зацікавленим громадянином або його спадкоємцем зареєстрованого державного акта на право власності на земельну ділянку.