Оцінка вартості життя

і щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до положень Закону України “Про прожитковий мінімум” набір товарів та послуг має визначатися не рідше одного разу на п’ять років, проте з квітня 2000 р. такий перегляд не здійснювався.

В Україні законодавчо встановлено, що прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя у країні, встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком, допомог, стипендій, визначення права на призначення соціальної допомоги, встановлення величини неоподаткованого мінімального доходу громадян. Проте на практиці цей показник використовується не у всіх випадках передбачених законодавством.

Так, Законом України від 14 грудня 2006 року № 466-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб” встановлено, що “Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Цей Закон мав стати чинним з 1 січня 2009 року, проте фактично МЗП зрівнялася з ПМ лише з 01.11.2009 р.

Проблеми застосування прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту:

1) необхідність забезпечити використання цього стандарту відповідно до Конституції для всіх соціальних виплат та державних гарантій;

Незважаючи на зміну стандартів, застосування прожиткового мінімуму для визначення розміру соціальних виплат обмежене, так званим, рівнем забезпечення прожиткового мінімуму (далі РЗПМ) або гарантованим мінімумом, який ніяким чином не залежить від встановленого прожиткового мінімуму і визначається відповідно можливостей бюджету

2) удосконалення методики встановлення розміру прожиткового мінімуму задля забезпечення максимальної відповідності цього стандарту реальній вартості споживчого кошика та послуг;

Темп зростання ПМ був меншим за індекс споживчих цін у 2003-04 та 2006-2009 рр. Найбільш актуальною ця проблема постала у 2009 році, коли незважаючи на досить суттєві показники інфляції, закладені в державному бюджеті, розмір прожиткового мінімуму залишився на рівні грудня 2008 року.

3) потреба перегляду набору товарів та послуг в бік їх відповідності реальним життєвим потребам людини та медичним стандартам, зокрема, необхідність врахування витрат, зумовлених розширенням платності послуг у сфері медицини та освіти, користування житлом;

4) необхідність врахування регіональних розбіжностей у вартості життя.

Також, слід зазначити, що він є найменшим серед усіх країн СНД.

Більш науково обґрунтованим є вирахування мінімального споживчого бюджету (МСБ), набору продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. МСБ забезпечує нормальне відтворення і розвиток робочої сили працездатних і враховує витрати на більш якісне харчування та більші витрати споживання непродовольчих товарів і послуг, включаючи платні. В умовах стабільного розвитку економіки країни цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, яка дозволяє підтримувати здоров`я і працездатність людини на нормальному рівні, що відповідає вимогам фізіології.

МСБ розраховується на основі натурально – вартісної структури, яка передбачена Законом України “Про мінімальний споживчий бюджет” (1991р.). Але враховуючи кризові умови сучасного розвитку народного господарства поняття МСБ у практичних цілях в Україні не використовується.

Що стосується мінімальної заробітної плати (цей показник з’явився більше 100 років тому у Н. Зеландії, на між народ. рівні – з 1928 р.), то при її застосуванні наявні наступні проблеми:

1) вкрай низький рівень (за рекомендаціями експертів Євросоюзу МЗП має складати 2-2,5 від ПМ) З жовтня 2010 р. згідно з законодавством прожитковий мінімум для працездатної особи та мінімальна заробітна плата становили – 907 (922) грн. Так, низька мінімальна заробітна плата призвела до того, що у червні 2010 року 8% працівників була нарахована заробітна плата, яка не перевищувала законодавчо встановленого прожиткового мінімуму, більш ніж у двох третин працюючих вона була нижче ніж в середньому по країні.

2) необхідність врахування витрат, зумовлених наявністю у працівника сім’ї.

3) необхідність врахування податку на доходи фізичних осіб.

Указом Президента України в 2001 році була затверджена Стратегія подолання бідності, в якій вперше визначені наступні терміни:

§ бідність – неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільстві в конкретний період часу;

§ глибина бідності – відхилення величини доходів та витрат бідних від визначеної межі бідності;

§ межа бідності – рівень доходу, нижче за який неможливо задоволення основних потреб;

§ крайня форма бідності – бідність, яка поряд зі стандартами цивілізації асоціюється з межею виживання;

§ рівень бідності – основна частина сімей (домогосподарств), в яких рівень задоволення (доходів) на одну особу є нижче визначеної межі бідності.

Щодо наслідків реалізації Стратегії подолання бідності, то вони неоднозначні:

1) рівень бідності за абсолютним критерієм засвідчує значне зниження рівня бідності в Україні (з 11 % в 2001 році до 1 % у 2007-му). Тобто рівень крайньої бідності досяг свого природного мінімуму. Проте через наслідки світової економічної кризи у 2009 р. цей показник зріс до 8%, а рівень бідності, виходячи з мінімально допустимої якості харчування (майже весь дохід сім’ї витрачається на продукти харчування) склав 13%;

2) динаміка бідності за прожитковим мінімумом є дуже позитивною. Якщо у 2000 році близько 80 відсотків населення мали доходи нижчі за прожитковий мінімум, то у 2009 році це лише близько 21,4%.

3) відносна межа бідності (75% медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого) динамічна, тому кількість людей, які опиняються за нею, практично не змінюється. В Україні з 2001 року межа бідності зросла майже в п’ять разів - з 172 гривень в 2001 до 835 гривень в 2007 році. Проте економічне зростання не забезпечило зменшення кількості бідних. Рівень бідності за відносним критерієм залишається стабільно високим – з 1999 до 2009 р. становить 26-28 відсотків.

4) через відсутність необхідних реформ не відбулося покращення якості послуг освіти та охорони здоров’я або їх доступності. Соціальні виплати погано зорієнтовані, а пенсійну систему оточують різноманітні проблеми, що загрожують її фіскальній стабільності, особливо беручи до уваги сьогоднішні демографічні тенденції. Епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні характеризується найнебезпечнішими в Європі масштабами поширення.

У 2009 році в Україні Індекс людського розвитку ООН становить 0,71 (0,786 у 2008 р.), що дає 69 місце із 169 країн. Невисоке положення в цьому глобальному рейтингу пов'язане із відкладенням впровадження реформ, необхідних для зміцнення людського розвитку, та невисокий рівень обсягу ВВП на душу населення.

Специфічні особливості бідності в Україні:

1. Низький рівень життя населення в цілому;

2. Надмірне соціальне та майнове розшарування;

3. Поширення бідності серед працюючого населення;

4. Висока питома вага людей, які вважають себе бідними;

5. Т.з. «дитяча» бідність – серед сімей з дітьми бідних вдвічі більше, ніж серед сімей без дітей.

Умови подолання бідності:

1. Забезпечення продуктивної зайнятості трудового населення, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, попередження безробіття.

2. Збільшення рівня заробітної плати – основного джерела доходів населення і забезпечення поступового зростання мінімальної заробітної плати у зв’язку з ростом споживчих цін.

3. Підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями з метою їх професійної реабілітації і попередження соціальної ізоляції.

Окрім вартісних показників, рівень життя оцінюється такими параметрами як середня тривалість життя, дитяча смертність в розрахунку на 1000 дітей віком до одного року, кількість студентів в розрахунку на 100 тисяч жителів, а також кількість автомобілів на 10 тисяч жителів, кількість телевізорів та телефонів на 1000 жителів, рівень споживання протеїну, цукру, паперу на душу населення тощо.