Об’єкт та метод бухгалтерського обліку.

Предмет банківського обліку- інформаційне відображення стану активів і пасивів банку та їх раціональне використання в процесі розширеного суспільного відтворення.

Об'єкт банківського обліку- складова частина предмета з урахуванням відповідного ступеня його деталізації та конкретизації.

До об'єктів банківського обліку належать:активи, пасиви та фінансово-господарські процеси кредитної установи (рис. 1.1).

Активи — це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому.

До активів банку належать:готівка, залишки на кореспондентському рахунку в НБУ, казначейські цінні папери, кошти в інших банках, заборгованості за кредитами, цінні папери на продаж, інвестиційні цінні папери, вкладення в асоційовані та дочірні компанії, основні засоби та нематеріальні активи тощо.

Пасиви — це ресурси банку, які складаються з власних, залучених і запозичених коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку.

Рис.1.1. Предмет та об’єкти банківського обліку.

До пасивів належать:статутний капітал, фонди та загальні резерви банку, нерозподілений прибуток (власні кошти), рахунки та депозити інших банків, фізичних та юридичних осіб, депозитні сертифікати (залучені); міжбанківські кредити, боргові зобов'язання (позичені).

Фінансово-господарські процеси- об'єкти банківського обліку, які приймають участь у формуванні та використанні ресурсів банку. Функціонування банківської структури пов'язане з такими основними процесами:

— створення банківського продукту;

— просування банківського продукту до споживача;

— розподіл одержаних результатів.

Створення банківського продуктупередбачає взаємодію трудового потенціалу з наявними в розпорядженні банку ресурсами. Витрати, які здійснює банк у процесі створення нового банківського

продукту, становлять одну зі сторін фінансово-господарської діяльності, яка підлягає відображенню в інформаційній обліковій системі.

Просування банківського продуктуохоплює проміжок часу від створення банківського продукту до його споживання. Цей процес також пов'язаний з витратами праці, ресурсами та доходами банку внаслідок реалізації банківського продукту, що, відповідно, потрібно належно обліковувати.

Розподіл одержаних результатіввід фінансово-господарської діяльності охоплює розрахунки з працівниками із заробітної плати, з власниками (акціонерами) банку, з органами соціального страхування з відрахувань, з держбюджетом із податків і відрахувань.

Метод банківського обліку -це сукупність прийомів і способів, що використовуються при вивченні стану активів і пасивів банку та рівня ефективності їх використання.

Метод банківського обліку складається з окремих специфічних методичних прийомів, основними з яких є:

—документування;

—інвентаризація;

—оцінка;

—калькуляція;

—рахунки;

—подвійний запис;

—бухгалтерський баланс;

—звітність.

Практичне використання кожного з них визначається методиками, принципами та техніками збирання, агрегування та опрацювання облікової інформації, розробленими та затвердженими відповідними органами (НБУ, Державний комітет з регулювання ринку фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, вищі органи правління банку, спеціалізовані уповноважені органи банку та ін.).

1. Документування — це спосіб відображення об'єктів банківського обліку з метою здійснення за ними безперервного спостереження. У документах фіксують усі відомості про банківські операції, при цьому на кожну операцію або групу однорідних операцій оформляють відповідний документ. Документи є носіями вихідної інформації, на основі якої в подальшому здійснюються економічні групування й узагальнення. Бухгалтерські документи слугують єдиною підставою для записів у системі рахунків банківського обліку, передачі розпоряджень і підтвердження виконання операцій. Крім цього, документи відіграють важливу роль для забезпечений вірогідності облікових показників, а також для контролю за збереженням ресурсів банку, за правильністю та ефективністю їх використання. Правильність даних у документах підтверджують підписами відповідальні за це особи.

2. Інвентаризація — це спосіб виявлення фактичної наявності та стану матеріальних цінностей і грошових коштів на визначений час шляхом перерахування, зважування, обміру, оцінки всіх ресурсів банку і зіставлення з даними облікової системи з метою усунення можливих розбіжностей їх з дійсністю.

Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник банку. Контроль за проведенням інвентаризації покладається на внутрішній аудит та ревізійну службу банку.

Об'єкти та строки проведення інвентаризації визначаються керівником банку, крім тих випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим.

В інформаційній обліковій системі відображення інвентаризаційних різниць (недостачі, надлишки, пересортування) здійснюється після затвердження керівником банку пропозицій інвентаризаційної комісії в тому місяці, в якому вона була закінчена, але не пізніше звіту за грудень.

Залежно від міри охоплення засобів перевіркою, інвентаризації поділяють на повні та часткові. Повна інвентаризація охоплює всі ресурси банку, її, як правило, проводять як мінімум один раз у рік перед складанням річного звіту станом на 1 січня.

Обов'язкова повна інвентаризація активів, зобов'язань, резервів, включаючи й обліковане на позабалансових рахунках, яка передує складанню річного звіту, повинна проводитися не раніш як 1 жовтня звітного року.

Часткова інвентаризація охоплює певну частину активів, зобов'язань чи резервів. Її проводять кілька разів протягом року для забезпечення точності звітних даних і для контролю за діями матеріально-відповідальних осіб.

За характером проведення інвентаризації бувають планові та непланові (їх проводять поза планом за розпорядженням керівництва банку).

Непланову інвентаризацію здійснюють також після стихійного лиха і при зміні матеріально відповідальних осіб.

3. Оцінка - процес визнання тієї суми коштів, за якою статті фінансової звітності мають визнаватися і обліковуватися у балансі та звіті про фінансові результати.

Активи та зобов'язання мають бути оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому становищу установи, на наступні звітні періоди.

Активи і зобов'язання обліковують за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або справедливою вартістю).

При обліку за первісною (історичною) вартістю активи визнають за сумою фактично сплачених за них коштів, а зобов'язання — за сумою мобілізованих коштів в обмін на зобов'язання.

При обліку за справедливою (ринковою) вартістю активи визнають за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких активів у поточний період, а зобов'язання — за тією сумою коштів, яка вимагалася б для проведення розрахунку в поточний період.

Приведення вартості активів відповідно до ринкової здійснюється шляхом їх переоцінки.

4. Калькуляція —це спосіб обчислення в грошовому вимірі витрат на розробку та реалізацію банківських послуг.

Розрізняють планові та фактичні калькуляції собівартості. Планові калькуляції собівартості відображають рівень витрат на створення та збут банківських послуг у плановому періоді, виходячи з норм витрат і нормативів відрахувань. Таку калькуляцію використовують при розробці тарифної політики банку.

Фактичні (звітні) калькуляції собівартості складають після закінчення звітного періоду на основі даних обліку і характеризують фактичний рівень витрат. Фактичну калькуляцію собівартості використовують для аналізу змін собівартості, контролю за використанням резервів, зниження собівартості.

5. Рахунки — це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю і рухом засобів банку, джерел їх утворення і фінансово-господарських процесів у певній системі для систематичного контролю за ними. Кожному об'єкту банківського обліку відповідає окремий рахунок. На рахунках реєструється стан засобів і джерел їх утворення, а також зміни, які відбуваються з ними під впливом фінансово-господарських процесів. На підставі даних рахунків одержують інформацію для прийняття управлінських рішень.

6. Подвійний запис —це спосіб реєстрації інформації в обліковій системі банку, згідно з яким кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунка й одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом. Такий запис зумовлений характером банківських операцій, які ведуть до взаємопов'язаних, одночасних і рівновеликих змін двох об'єктів банківського обліку. Подвійний запис сум банківських операцій показує взаємозв'язок між рахунками і пов'язує облік кожної операції зі зміною засобів банку та їх джерел загалом. Таким чином встановлюється внутрішній взаємозв'язок між рахунками банківського обліку.

7. Бухгалтерський баланс —це спосіб економічного групування і підбиття в грошовій оцінці стану активів, пасивів та власного капіталу на певну дату. Баланс є головним інструментом для вивчення діяльності банку. За його допомогою здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за попередньо визначеними критеріями. Основою для складання балансу є записи на рахунках. Щоб забезпечити найбільшу точність балансу, записи на рахунках періодично уточнюють інвентаризацією.

Відображення інформації в балансі досягають за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням:

А = П = 3 + К,