Загальні засади конституційного ладу України.

Конституційний лад України – це система суспільних відносин, які передбачені і гарантовані Конституцією та законами України.Основою конституційного ладу України є система загальних принципів, серед яких:

1) принцип суверенітету, який проявляється, зокрема, у виключному праві українського народу визначати і змінювати існуючий конституційний лад (стаття 5 Конституції); чинна Конституція України, яка закріплює існуючий конституційний лад, теж була прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей; зміни до розділів І, ІІІ, ХІІІ, які стосуються основ конституційного ладу, передбачають затвердження їх всеукраїнським референдумом;

2) принцип демократизму, який означає належність усієї влади народу України. Показником демократизму є система форм безпосередньої і представницької демократії, політичні права й свободи громадян тощо;

3) принцип гуманізму, тобто реальної і всебічної поваги до особи, її прав та свобод. Даний принцип знаходить своє підтвердження у статті 3, яка визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю, у статтях, що закріплюють широкий спектр прав і свобод людини і громадянина (розділ ІІ), у закріпленій Конституцією України національній, економічній, соціальній, екологічній і культурній політиці держави;

4) принцип реальності, тобто відповідності фактично існуючим суспільним відносинам. Слід зазначити, що окремі положення Конституції на сучасному етапі реалізуються частково (наприклад, права і свободи людини і громадянина у соціальній сфері);

5) принцип програмності, тобто визначення перспектив розвитку існуючого конституційного ладу (наприклад, норми про соціальний і правовий характер Української держави встановлюють напрями її подальшої розбудови);

6) принцип системності, який означає послідовне, повне і всебічне закріплення основних конституційних інститутів;

7) принцип наступності, який слід розуміти як втілення усього позитивного історичного досвіду українського державотворення (наприклад, норми, що закріплюють державні символи України, форми прямого народовладдя та місцевого самоврядування тощо).

Конституційному ладу України притаманні і особливі принципи:

- принцип здійснення державної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ч.1 ст.6), який означає розмежування функцій державної влади, які реалізуються органами законодавчої, виконавчої і судової влади; наявність системи “стримань і противаг”, яка запобігає піднесенню однією з влад над іншими;

- принцип верховенства права (ч.1 ст.8) означає, що вищим регулятором конституційних відносин в Україні є право і правові закони;

- принцип прямої дії конституційних норм (ч.3 ст.8) передбачає їх безпосередній вплив на суспільні відносини;

- принцип цілісності і недоторканості території України (ч.3 ст.2) випливає з принципу державного суверенітету;

- принцип єдиного громадянства (ст.4) і єдиної державної мови (ч.1 ст.10) обумовлені тим, що України є унітарною державою та інші.

Для непорушності конституційного ладу, належного функціонування і розвитку необхідні певні гарантії, передбачені і закріплені Конституцією і законами України. Такі гарантії утворюють цілісну систему, елементами якої виступають усі суб’єкти конституційно-правових відносин: народ України, Українська держава та органи державної влади, політичні партії і громадські організації, територіальні громади і органи місцевого самоврядування та ін. Гарантування конституційного ладу здійснює і сама Конституція, встановлюючи власний статус – статус Основного Закону, забезпечуючи власну стабільність, а тим самим – і стабільність конституційного ладу. Функції забезпечення і захисту конституційного ладу України виконують також конституційні закони та галузеве законодавство України (зокрема, адміністративне, кримінальне, митне, фінансове тощо)

У гарантуванні конституційного ладу велика роль належить органам державної влади. Так, парламент України здійснює нормативне регулювання найважливіших конституційних відносин шляхом прийняття законів, у тому числі конституційних; ратифікує міжнародні договори; може призначати всеукраїнський референдум з питання про зміну території України; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики Української держави тощо. Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, для чого виконує свої конституційні повноваження. Кабінет Міністрів України та інші центральні органи виконавчої влади забезпечують виконання Конституції та законів України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики, реалізацію загальнодержавних програм соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів та дає їх офіційне тлумачення тощо.

Складовою частиною конституційного ладу є державний лад, що являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Державний лад України на сучасному етапі має особливий, перехідний характер, спрямований на побудову дійсно суверенної, незалежної держави, на реалізацію багатовікової ідеї відродження самостійної, соборної, вільної держави, на утвердження України як повноправного члена європейського і світового співтовариства.

Основними засадами державного ладу України є суверенітет, демократизм, республіканська форма державного правління, унітарність, соціальний і правовий характер.

Суверенітет держави означає повноту, верховенство, самостійність і незалежність влади у самій державі (внутрішній суверенітет) і рівноправність її у відносинах з іншими державами (зовнішній суверенітет).

Демократизм виявляється у закріпленому Конституцією порядкові формування й функціонування органів державної влади (наявність виборних представницьких органів, гласність і відкритість їх діяльності тощо).

Республіканська форма державного правління означає таку організацію державної влади, за якої всі вищі органи обираються народом. Аналіз конституційних норм дає змогу зробити висновок, що Українська держава є змішаною республікою. За Конституцією 1996 року Україна є президентсько-парламентською республікою: Президент України обирається народом, формує уряд, але не очолює його, має право відкладального вето щодо законів, прийнятих Верховною Радою України, може розпустити парламент, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; Верховна Рада України може висловити недовіру Кабінету Міністрів України і відправити його у відставку, має право усунути Президента з поста в порядку імпічменту і т.д.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Це означає, що Україна – єдина централізована держава, територія якої поділяється на складові частини, що не мають ознак державності. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка включає суходіл, надра, води (внутрішні води і територіальне море), повітряний простір над ними. Держава зобов’язана розпоряджатися територією лише в інтересах своїх громадян. Питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом (ст. 73).

Територіальний устрій України, тобто її внутрішня територіальна будова, регламентований розділом ІХ Конституції України. У ст. 132 формулюються основні засади територіального устрою України:

1) єдності та цілісності державної території, який забезпечується єдиною політичною, економічною і правовою системами, єдиною системою державної влади;

2) поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, що має забезпечувати паритетність державних і регіональних інтересів;

3) збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Система адміністративно-територіального устрою нашої держави закріплена у ст. 133. Цю систему складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Розділ Х Конституції України визначає статус Автономної Республіки Крим, яка перебуває у складі України як адміністративно-територіальна автономія та є невід’ємною складовою частиною України. Автономна Республіка Крим наділена правом її територіального колективу (громадян відповідної держави, які постійно проживають у межах цієї автономії) і тих органів, які вони обирають, самостійно вирішувати питання, віднесені до відання автономії, здійснювати нормативне регулювання шляхом прийняття нормативно-правових актів. Особливістю конституційного статусу АРК є те, що вона має свою Конституцію, яку приймає Верховна Рада АРК та затверджує Верховна Рада України (ст. 135 Конституції України). Конституція Автономної Республіки Крим була прийнята на другій сесії Верховної Ради АРК 21 жовтня 1998 року і затверджена Верховною Радою України 23 грудня 1998 року. Вона складається із V розділів, які містять 9 глав і 48 статей.

Іншою важливою особливістю автономії є те, що, крім власних повноважень, вона має свої представницькі та виконавчі органи, в особі яких здійснюються її повноваження. Представницьким органом АРК є Верховна Рада АРК. Виконавчим органом АРК, її урядом є Рада міністрів АРК.

Незважаючи на ці ознаки державності, Автономна Республіка Крим не є носієм державного суверенітету.

Стаття 1 Конституції України характеризує Українську державу як правову і соціальну, у інших статтях це положення деталізується. Так, Україна як правова держава характеризується такими ознаками, як верховенство права (стаття 8), здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (стаття 6), взаємна відповідальність держави та особи (стаття 3), закріплення широкого спектру прав і свобод людини і громадянина (розділ ІІ), право на судовий захист (стаття 55), незалежність суддів і підкорення їх лише закону (стаття 129) тощо. Але належить ще багато зробити, щоб наповнити ці положення реальним змістом: наприклад, щоб закони, які приймає Верховна Рада, відповідали принципам справедливості й гуманізму, забезпечували реалізацію і захист прав, свобод та законних інтересів громадян. Так само належить підняти рівень правової культури громадян України, оскільки у правовій державі громадяни знають і поважають право, готові виконувати його норми і боротися з порушеннями закону.

Соціальною державою можна назвати ту державу, діяльність якої спрямована на забезпечення добробуту громадян та їх соціальний захист. Передусім вона повинна піклуватися про незахищені верстви населення (діти-сироти, інваліди, безробітні). Працездатне населення вона повинна забезпечувати роботою, охороняти найману працю і власність, дбати про розвиток освіти й науки тощо. Ознаки соціальної держави зафіксовані в Конституції: проголошення людини найвищою соціальною цінністю (стаття 3), рівність усіх суб’єктів права власності (стаття 13), захист працівників від незаконного звільнення (стаття 43), право на соціальний захист (стаття 46), на безоплатне отримання житла (стаття 47), на достатній життєвий рівень (стаття 48) та ін. Однак в Україні існує проблема реальності зазначених прав, і має вона не стільки правовий аспект, скільки економічний.

Опосередковано Конституція закріплює національний (стаття 11) і світський характер (стаття 35) Української держави.

Організаційну основу Української держави складає система органів, організацій та інститутів, які утворюють механізм держави. Найважливішим елементом цієї системи є органи державної влади:

1) орган законодавчої влади – Верховна Рада України, яка є виборним, представницьким, колегіальним, постійнодіючим однопалатним парламентом України;

2) глава держави – Президент України;

3) органи виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи центральної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації;

4) органи судової влади – суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України;

5) інші органи держави – Центральна виборча комісія, Вища рада юстиції прокуратура тощо.

Механізм Української держави спрямований на виконання її основних функцій, які закріплені Конституцією: політична (статті 1, 5, 15, 36, 102, 106), економічна (статті 13, 14, 41, 42), соціальна (статті 1, 3, 13, 43, 46, 47, 49), культурна (статті 10, 11, 12, 53, 54), екологічна (статті 16, 50); зовнішні функції визначені у статтях 17, 18, 54, 92, 116.

Українська держава має свою державну символіку і державну мову. Державними символами називають закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові зображення, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного та історичного характеру та символізують суверенітет держави. Стаття 20 Конституції встановлює: “Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України”.

Державна мова – це мова офіційного спілкування. В Україні державною мовою є українська мова, що зафіксовано в Законі “Про мови в Українській РСР” від 28.10.1989 року і закріплено в Конституції України (стаття 10). Це означає, що українська мова є мовою діловодства і документації державних установ і громадських організацій, законів та інших актів державної влади, провадження судочинства, наукових конференцій і з’їздів, офіційних засобів масової інформації тощо. В Україні вживаються заходи для всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Разом з тим держава дбає про мови інших національностей, що проживають на її території. Так, громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства (ст.53 Конституції України).

Суспільний лад, тобто організація і діяльність суспільства, є другою складовою частиною конституційного ладу України. З часу проголошення незалежності Україна приступила до формування й утвердження суверенного і незалежного суспільного ладу. Його зміст складає система політичних, соціальних, економічних, духовних та інших відносин.

Суспільне життя в Україні є багатоманітним. В політичному плані це означає визнання народу повноправним і пріоритетним суб’єктом політичної системи, свободу політичної діяльності, свободу об’єднання громадян у політичні партії, які сприяють формуванню і вираженню політичної волі народу, беруть участь у виборах.

Багатоманітною є і соціальна система України як сукупність соціальних спільностей, організацій і форм соціальної діяльності. До соціальних спільностей належать українська нація як етнос, корінні народи і національні меншини; серед соціальних організацій розрізняють профспілки, молодіжні, жіночі організації тощо; формами соціальної діяльності є охорона здоров’я, державне соціальне страхування, соціальний захист у разі втрати працездатності, безробіття, у старості та ін.

Економічний плюралізм в Україні підтверджується рівноправністю усіх форм власності та їх захистом з боку держави, правом на підприємницьку діяльність, обмеженням монополізму та недопущенням недобросовісної конкуренції у підприємництві.

Основою духовної (культурної) сфери суспільного життя є освіта, наука, культура. У більшості розвинених країн світу їх значення постійно зростає. В Україні треба ще чимало зробити для піднесення духовної системи на належний рівень. Конституція створила для цього необхідні передумови: закріплено право людини на освіту, свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості; завданням держави проголошено сприяння розвиткові науки та встановлення наукових зв’язків України зі світовим співтовариством, забезпечення збереження історичних пам’яток та культурних цінностей українського народу, в тому числі повернення в Україну тих об’єктів, що знаходяться за кордоном. Великою мірою впливає на духовне життя в Україні церква і релігія, незважаючи на те, що вони відокремлені від держави.

Конституція України визначає загальні засади суспільного ладу, створюючи тим самим необхідні передумови для розвитку усіх суспільних відносин і формування громадянського суспільства (хоча цього терміна у її тексті немає).

Для становлення в Україні громадянського суспільства необхідно:

- подолати кризові явища в політичній, економічній та соціальній сферах;

- створити належні умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод;

- утверджувати загальнолюдські цінності ;

- розширювати соціальну базу влади, забезпечувати доступ усіх громадян до управління державними і суспільними справами;

- формувати різноманітні інститути громадянського суспільства (фонди, товариства, асоціації тощо), сприяти розвитку різних форм громадського самоврядування і самодіяльності;

- удосконалювати механізми взаємодії і взаємоконтролю суспільства та держави та ін.

Формування громадянського суспільства є необхідною передумовою розбудови України як правової і соціальної держави.