КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Організація і здійснення державної влади за Конституцією України. ⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 7 Єдина за своєю сутністю державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. За ст.75 Конституції України, єдиним органом законодавчої владив Україні є парламент – Верховна Рада України. Парламент як інститут державної влади нині діє у багатьох країнах світу. Незважаючи на різні назви (Федеральні збори в Росії, Конгрес в США, Генеральні кортеси в Іспанії, кнесет в Ізраїлі), різний кількісний склад (від 15 депутатів законодавчої асамблеї Ліхтенштейну до 3000 депутатів Всекитайських зборів народних представників), різну структуру (однопалатні парламенти у Греції, Данії, Португалії і двопалатні – у Великій Британії, Франції, Індії), сучасні парламенти в основі своєї організації та діяльності мають єдині принципи. За формою парламенти є своєрідними зборами, форумами, зібраннями, на який обговорюються і вирішуються найважливіші питання суспільного і державного життя. За змістом діяльності парламенти є передусім органами законодавчої влади, легіслатурами (від лат. lex – закон). Український парламент – це єдиний, загальнонаціональний, представницький, колегіальний, виборний, однопалатний, постійно діючий орган законодавчої влади в Україні. Так, в Україні не існує жодного іншого органу, який мав би право приймати закони – нормативно-правові акти вищої юридичної сили. Загальнонаціональний характер Верховної Ради України проявляється в тому, що вона представляє увесь Український народ – громадян України різних національностей. Парламент діє від імені народу, виражає його волю та інтереси. Колегіальність полягає у складі парламенту та порядкові його роботи. Конституційний склад Верховної Ради України – 450 народних депутатів, вона є повноважною за умови обрання не менше двох третин від конституційного складу. Виборний характер означає, що формується парламент України виключно шляхом виборів на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Зафіксовані в Конституції і вимоги до особи, що обирається до парламенту: народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Строк повноважень Верховної Ради України становить 5 років. Так само Конституція визначає основні види виборів до Верховної Ради: 1) чергові, які проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень парламенту: 2) позачергові, які призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Детально порядок проведення виборів до парламенту регламентований Законом України “Про вибори народних депутатів України” від 17.11.2011 року. Цей закон закріпив змішану систему виборів. 225 депутатів обираються за партійними списками, 225 – у одномандатних мажоритарних виборчих округах. Результати виборів народних депутатів встановлюються на виборчих дільницях, передаються до територіальних виборчих комісій і відправляються до Центральної виборчої комісії, які здійснює підрахунок голосів і офіційно оприлюднює результати виборів не пізніше ніж на п’ятий день після встановлення результатів виборів. Для реєстрації народним депутатом обрана особа зобов’язана подати до Центральної виборчої комісії документ про її звільнення з роботи, несумісної з депутатською діяльністю, після чого вона отримує тимчасове посвідчення народного депутата і право скласти присягу народного депутата. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат перед відкриттям першої сесії Верховної Ради нового скликання, а депутати скріплюють її своїми підписами. Після цього найстарший за віком депутат відкриває перше засідання новообраного парламенту. Перша сесія має розпочатися не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року; позачергові скликаються головою Верховної Ради на вимогу не менше третини народних депутатів від конституційного складу або на вимогу Президента України. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання. Хоча Верховна Рада працює сесійно, народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада України має свою внутрішню структуру. Її постійно діючими органами є Голова Верховної Ради України, перший заступник і заступник, які обираються зі складу самого парламенту. До повноважень Голови Верховної Ради України належить ведення засідань парламенту, організація його роботи, підписання прийнятих нормативно-правових актів, представництво перед іншими органами державної влади України та органами влади інших держав. Основними галузевими органами є комітети, перелік яких затверджується безпосередньо Верховною Радою України. Кожен із них здійснює законопроектну роботу в межах компетенції (наприклад, це питання правової реформи, соціальної політики і праці, культури і духовності, бюджету, промислової політики, свободи слова та інформації та ін.). Верховна Рада України може створювати і тимчасові органи: 1) тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду окремих питань; 2) тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. До складу Верховної Ради України входять два органи, що мають спеціальний статус – Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Рахункова палата є постійно діючим органом, що утворюється парламентом для контролю за виконанням державного бюджету. Уповноважений Верховної Ради України здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Провідною функцією парламенту є законодавча, яка полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, скасуванні чи призупиненні дії. До повноважень Верховної Ради України належить передусім внесення змін і доповнень до Конституції України в межах і в порядку, передбаченому розділом XIII. Перелік питань, які потребують законодавчого врегулювання, передбачений у статті 92 Конституції (наприклад, права і свободи людини і громадянина, громадянство, власність тощо). Виключно законами України визначаються організація і діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій України, встановлюються Державний бюджет України, податки і збори, статус національної валюти, державні символи і нагороди, державні свята, оголошується амністія та ін. Законодавча функція здійснюється Верховною Радою України у порядку спеціальної процедури, яка називається законодавчою і складається із таких стадій: 1) вияв законодавчої ініціативи, тобто внесення до Верховної Ради України законопроекту. Правом законодавчої ініціативи Конституція України наділяє таких суб’єктів, як народні депутати, Президент України, Кабінет Міністрів України (стаття 93). Законопроекти вносяться разом із супровідною запискою з обґрунтуванням необхідності прийняття даного закону, характеристикою його цілей, завдань та вказівкою на його місце в системі чинного законодавства, на очікувані соціально-економічні наслідки його застосування; 2) розгляд та обговорення проектів законодавчих актів, що здійснюється відповідними комітетами Верховної Ради України на основі таких принципів, як демократизм, гласність, колективність, професіоналізм тощо; 3) прийняття законопроекту Верховною Радою України в трьох читаннях. При першому читанні законопроекту обговорюються концептуальні питання та основні положення проекту, розглядаються альтернативні проекти. Перше читання, як правило, розпочинається з доповіді фактичного ініціатора чи органу, що підготував проект закону. При другому читанні проект приймається постатейно, третє читання передбачає прийняття законопроекту в цілому. Верховна Рада приймає закони більшістю голосів від конституційного складу, причому рішення її буде легітимним, якщо на засіданні присутні дві третини від конституційного складу парламенту. Прийнятий закон підписує Голова Верховної ради і передає його на підпис Президентові; 4) промульгація, що включає підписання закону Президентом України та офіційне оприлюднення, тобто публікація закону в офіційних виданнях – “Відомостях Верховної Ради України” та газеті “Голос України”. Президент України може скористатися правом відкладального вето і упродовж 15 днів повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду. Верховна Рада України може подолати вето Президента України кваліфікованою більшістю голосів. Завершальним етапом законодавчого процесу є набрання законом чинності. За загальним правилом, закон вступає в дію після 10 днів з моменту його оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом. Важливою функцією Верховної Ради України є установча (державотворча), тобто формування або участь у створенні інших органів державної влади. Верховна Рада України затверджує кандидатуру Прем’єр-міністра України, запропоновану Президентом України. Верховна Рада України обирає суддів безстроково, призначає третину складу Конституційного Суду України, надає згоду на призначення Президентом Генерального прокурора, висловлює йому недовіру та ін. Багатогранною є і контрольна функція парламенту. Так, Верховна Рада України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина, за використанням коштів Державного бюджету. Крім головних, Верховна Рада України виконує багато інших функцій: політичну, економічну, соціальну, культурну (визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації). Про зовнішні функції парламенту свідчать такі його повноваження, як ратифікація та денонсація міжнародних договорів України, схвалення рішень про надання військової допомоги іншим державам тощо. Порядок роботи Верховної Ради України визначається Конституцією України, Законами України про регламент Верховної Ради України, про комітети Верховної Ради України, про статус народного депутата України та іншими законодавчими актами. Відповідно до них основними організаційно-правовими формами роботи парламенту України є її сесії і засідання. Сесія – це термін, упродовж якого проводяться пленарні засідання і приймаються рішення з питань, віднесених до відання Верховної Ради України. У перерві між пленарними засіданнями проводяться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради. У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її комітетів починається у вівторок о 10 год і закінчується у п’ятницю о 14 год. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, пов’язаної із здійсненням депутатських повноважень, для роботи в депутатських фракціях, виборчих округах. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання може бути проведено за рішенням більшості від конституційного складу парламенту. На початку засідання головуючий за допомогою електронних засобів проводить поіменну реєстрацію присутніх народних депутатів, інформує про відсутніх з поважних причин, оголошує порядок денний роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій їх включено до порядку денного. Обговорення питання завершується прийняттям відповідного рішення шляхом голосування. Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці біля залу засідань. Роботу парламенту забезпечує Апарат Верховної Ради, структуру та керівника якого затверджує Верховна Рада України, а також інші елементи інфраструктури: Парламентське видавництво, Парламентська бібліотека, Інститут законодавства, друковані органи – “Відомості Верховної Ради України”, журнал “Віче”, газета “Голос України” та ряд інших. За Конституцією 1996 року Президент України є главою держави. Він уособлює державу і державну владу в цілому, а не якусь одну її гілку. Як глава держави, Президент наділений правом виступати від імені Української держави як у внутрішньому житті країни, так і в міжнародних відносинах. Основною метою діяльності Президента є гарантування державного суверенітету та територіальної цілісності України, тобто недоторканості її кордонів зовні та безумовного припинення спроб розділити територію України зсередини; відповідності внутрішньої і зовнішньої політики держави засадам Конституції та реагування на факти порушень конституційних приписів, прав і свобод людини і громадянина. Президент України наділений правом недоторканості. Це особлива гарантія, спрямована на створення безперешкодних умов здійснення повноважень глави держави. Звання Президента України зберігається за особою, яка обіймала цей пост, довічно, за винятком, коли Президент був усунутий з поста в порядку імпічменту. Крім цього, звання Президента України охороняється законом. Це означає, що самовільне безпідставне присвоєння чи використання його тягне за собою юридичну відповідальність (ст.353 Кримінального кодексу України). Життя і здоров’я Президента України як глави суверенної держави підлягають кримінально-правовій охороні (ст.112 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча; ст.346 – відповідальність за погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча). Разом з тим, Президент України не може бути членом будь-яких представницьких виборних органів, обіймати інші посади в державних або громадських органах та організаціях, йому забороняється займатися підприємницькою діяльністю. Все це має на меті забезпечити незалежність Президента від будь-яких державних та недержавних структур. Одночасно він має право займатися науковою та викладацькою роботою. Аналогічні норми містяться у конституціях практично всіх держав, де передбачено посаду президента. Президент України обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Кандидат у Президенти України має відповідати таким умовам: бути громадянином України, який досяг 35-річного віку, мати право голосу, протягом десяти останніх перед днем виборів років проживати в Україні і володіти державною мовою. Одна і та ж особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Це важлива гарантія, яка спрямована на недопущення узурпації влади, зосередження її в руках однієї людини. Порядок проведення виборів регулюється Законом України “Про вибори Президента України” в редакції від 18.03.2004 року (набрав чинності з 06.04.2004 року). За Законом, вибори можуть бути черговими (проводяться в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Президента); позачерговими (проводяться у разі дострокового припинення повноважень Президента в період дев’яносто днів з дня припинення цих повноважень); повторними (якщо до бюлетенів для голосування було включено не більше двох кандидатів і жоден не був обраний або всі кандидати зняли свої кандидатури). Вибори Президента України призначаються парламентом. Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який поділяється на 225 територіальних виборчих округів. В межах територіальних округів формуються виборчі дільниці з кількістю виборців від 20 до 3 тис., у виняткових випадках – з меншою чи більшою кількістю виборців. Право висувати кандидатів на посаду Президента України мають громадяни України, наділені правом голосу. Це право реалізується через політичні партії, виборчі блоки, а також шляхом самовисування. Для реєстрації кандидата у президенти необхідно внести грошову заставу в розмірі 2, 5 млн. гривень. Застава повертається тільки тим кандидатам, які пройшли у другий тур. Кандидат в президенти має право здійснювати передвиборну агітацію, форми і методи якої визначаються законом. Голосування проводиться в день виборів з 8 до 20 год. Результати виборів визначаються Центральною виборчою комісією. Обраним вважається кандидат, який отримав більше 50 % голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, проводиться повторне голосування по двох кандидатах, що набрали найбільше голосів. Обраним Президентом України вважається той кандидат, який в результаті повторного голосування одержав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців. Новообраний Президент вступає на свій пост у термін, визначений Конституцією: не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, а обраний на позачергових виборах – у п’ятиденний строк. Процедура вступу на посаду Президента України називається інавгурацією. Вона відбувається на урочистому засіданні Верховної Ради України і включає в себе складення присяги українському народові, до якої Президента приводить Голова Конституційного Суду України. За всю історію існування інституту президентства в Україні сформувався звичай: Президент складає присягу на тексті чинної Конституції та Пересопницькому Євангелії (відома національна реліквія, одне з найдавніших (1556-1561 рр.) рукописних україномовних Євангелій, що отримало свою назву від місця створення – містечка Пересопниці, а нині – село неподалік Рівного). У присязі, текст якої закріплено у ст.104 Конституції, Президент України офіційно й урочисто зобов’язується боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо народу, обстоювати права й свободи громадян, підносити авторитет України в світі. Юридичне значення інавгурації полягає в тому, що з моменту складення присяги новообраний Президент приступає до виконання своїх повноважень, а повноваження попереднього припиняються. Конкретні повноваження, які покладаються на Президента України при здійсненні функцій глави держави, закріплені у ст. 106 Основного Закону. Їх можна поділити на кілька груп: 1) представницькі повноваження: Президент України представляє Україну у міжнародних відносинах, веде переговори і укладає міжнародні договори, приймає ввірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав тощо; 2) повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради України, наприклад, право припинити її повноваження, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії не можуть розпочатися її пленарні засідання; 3) повноваження у сфері законодавчої діяльності: право призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, право законодавчої ініціативи, право вето з наступним поверненням законів на повторний розгляд Верховної Ради; 4) повноваження у сфері забезпечення державної незалежності, національної безпеки та оборони країни, наприклад, прийняття рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану та ін. Згідно зі статтею 107 Конституції України при Президентові України і під його головуванням створюється координаційний орган – Рада національної безпеки і оборони України для координації й контролю за діяльністю всіх органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони нашої держави. Її персональний склад формує Президент, але до неї обов’язково повинні входити Прем’єр-міністр, міністри оборони, внутрішніх і закордонних справ та Голова Служби безпеки України; 5) повноваження в галузі правосуддя: утворення судів, перше призначення на посаду професійного судді, здійснення помилування; 6) повноваження, пов’язані з прийняттям до громадянства України та його припиненням, наданням притулку в Україні. У межах своїх повноважень Президент України видає укази і розпорядження, обов’язкові до виконання на всій території України. Вони є правовою базою для актів органів виконавчої влади. Слід мати на увазі, що окремі акти Президента потребують контрасигнатури, тобто стають обов’язковими до виконання лише за умови попереднього їх скріплення підписами Прем’єр-міністра чи міністра, який безпосередньо відповідає за підготовку конкретного акта та за його виконання (наприклад, указ про призначення дипломатичних представників України в інших державах підписує міністр закордонних справ). За Конституцією України, термін повноважень глави держави становить 5 років. Повноваження Президента припиняються у момент вступу на посаду новообраного. Але Конституцією України (стаття 108) передбачені підстави дострокового припинення повноважень Президента України. До них належать: 1) відставка, тобто заява Президента про складення з себе повноважень глави держави.; 2) неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 3) усунення Президента з поста в порядку імпічменту; 4) смерті особи, яка займала цей пост. У випадку дострокового припинення повноважень Президента України на період до обрання і вступу на посаду нового Президента виконання його обов’язків покладається на Прем’єр-міністра України, який, однак, в період виконання ним обов’язків Президента не може здійснювати всіх повноважень глави держави, наприклад, призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції чи припиняти повноваження парламенту. Виконавча влада – це самостійна гілка державної влади, головною функцією якої є реалізація Конституції та законів України, підзаконних нормативно-правових актів, а також організації виконання цих актів шляхом розпорядництва. Метою виконавчої діяльності є забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. Система органів виконавчої влади регламентована розділом VI Конституції України. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Середню ланку цієї системи утворюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Органами виконавчої влади місцевого, або територіального рівня є місцеві державні адміністрації в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Кабінет Міністрів України очолює єдину систему виконавчої влади в Україні, забезпечує здійснення функцій і повноважень виконавчої влади на всій території України, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади, самостійно вирішує питання, віднесені до його компетенції статтею 116 Конституції України. Конституція не встановлює кількісного складу Кабінету Міністрів України, але зазначає, що до нього входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри і міністри. Порядок формування уряду охарактеризований вище. Зміст функцій і повноважень Кабінету Міністрів України закладено у статті 116 Основного Закону. Зокрема, діяльність уряду спрямована на організацію виконання Конституції та законів України, актів Президента, забезпечення прав та свобод людини і громадянина, проведення фінансової, податкової, інвестиційної, цінової політики тощо. Повноваження уряду охоплюють усі сфери суспільного життя: соціальну, економічну, культурну, екологічну та ін. До центральних органів виконавчої влади належать міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом виконавчої влади, що реалізовує державну політику у визначеній сфері. Особисту відповідальність за діяльність міністерства несе його керівник – міністр. В Україні діють такі міністерства: аграрної політики, екології і природних ресурсів, економіки, фінансів, палива та енергетики, транспорту, юстиції, оборони, освіти і науки, культури і мистецтв, охорони здоров’я та ін. Державний комітет (державна служба) – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр або один із віце-прем’єр-міністрів. Державний комітет забезпечує реалізацію державної політики у певній сфері, а також міжгалузеву координацію і функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Серед цих органів: Державний комітет архівів, Державний комітет з енергозбереження, Державний комітет у справах релігій, Державна служба зайнятості, Національне космічне агентство України, Пенсійний фонд, Державне казначейство та ін. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України спеціальні повноваження; щодо них може встановлюватися спеціальний порядок утворення та ліквідації, призначення та звільнення керівників тощо. До них відносяться: Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державна митна служба, Служба безпеки України та ін. До системи органів виконавчої влади в України входять місцеві державні адміністрації. Згідно ст. 118 Конституції України вони здійснюють виконавчу владу в областях і районах, а також у Києві та Севастополі. Місцеві державні адміністрації наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці. У своїй діяльності вони керуються такими принципами: верховенства права, законності, пріоритетності прав людини, гласності, поєднання державних та місцевих інтересів. Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з неї Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Голови місцевих державних адміністрацій у межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних адміністрацій, формують їх склад і структуру. Місцеві державні адміністрації вирішують питання забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб на відповідній території; соціально-економічного розвитку відповідних територій; бюджету, фінансів та обліку; управління майном, приватизації та підприємництва; промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку; науки, освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури та спорту; використання земель, природних ресурсів, охорони довкілля тощо. Місцеві державні адміністрації здійснюють також повноваження, делеговані їм відповідними радами. У частині делегованих повноважень вони підзвітні і підконтрольні радам. Обласна чи районна рада можуть висловити недовіру голові місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь відповідній раді. Якщо недовіру висловили дві третини від складу ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації. Судова владав Україні, за Конституцією, представлена Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція (від лат. jurisdictio – судочинство, тобто надані законом повноваження вирішувати правові суперечки та справи про правопорушення) судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Делегування функції здійснення правосуддя іншим органам, а також створення надзвичайних чи особливих судів забороняється. Система судів загальної юрисдикції базується на конституційних принципах: 1) територіальності, який означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певну територію, яка переважно збігається з адміністративно-територіальними одиницями. Така побудова судової системи забезпечує максимальне наближення судових органів до населення; 2) спеціалізації, який передбачає розгляд окремими судами певних категорій справ і сприяє більш надійному захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. За Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Конституційні принципи правосуддя – це закріплені у Конституції та законах України основні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду , а також форми діяльності інших учасників процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя – постановлення законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства: 1) законність, який означає, що при здійсненні правосуддя суд неухильно і точно повинен дотримуватися положень Конституції та законів України, а також встановленої законодавством процесуальної форми; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тобто недопущення будь-яких привілеїв чи обмежень щодо права громадян на судовий захист, застосування одного і того ж матеріального і процесуального законодавства до всіх учасників процесу; разом з тим чинне законодавство України передбачає винятки з цього принципу стосовно Президента України, народних депутатів України, суддів; 3) забезпечення доведеності вини, тобто спростування презумпції невинуватості особи за допомогою доказів, одержаних виключно законним шляхом; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, який означає таку побудову процесу, що забезпечує рівні можливості для його учасників подавати докази, вільно викладати свої аргументи, давати тлумачення фактів і подій; 5) підтримання державного обвинувачення прокурором, який виступає від імені держави, беручи участь у дослідження доказів, подаючи суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. Прокурор зобов’язаний відмовитись від обвинувачення, якщо у нього недостатньо доказів для доведення вини; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист, який передбачає участь у судовому процесі адвоката. За згодою підсудного його функції можуть виконувати близькі родичі, опікуни чи піклувальники. Підсудний може відмовитися від захисника і захищатися сам. Не допускається відмова від захисника осіб, які не досягли 18 років, або які через свої фізичні чи психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист. Захисник повинен використати усі законні засоби захисту підсудного і не може відмовитися від виконання своїх функцій; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, який означає відкритий розгляд справ у судах, за винятком випадків, коли справа стосується державної, військової чи комерційної таємниці, інтимного життя особи тощо; 7) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Суд апеляційної інстанції має право повністю або частково розглянути справу, скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок. Касаційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише з точки зору додержання вимог кримінально-процесуального законодавства. Виявивши істотні порушення, він може скасувати вирок і передати справу на повторний розгляд до суду першої інстанції; 8) обов’язковість рішень суду, що набрали законної сили. Вони підлягають неухильному виконанню на всій території України. Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції. Конституційна юрисдикція, або судочинство – це вирішення питання про відповідність конституційним приписам законів та підзаконних нормативно-правових актів. Конституційний Суд України складається із 18 суддів, до яких пред’являються досить високі вимоги: кандидат на посаду судді Конституційного Суду України повинен бути громадянином України віком не менше 40 років, мати вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше 10 років, проживати в Україні протягом останніх 20 років і володіти державною мовою. Механізм утворення, функції і повноваження, процедура діяльності Конституційного Суду України визначені Конституцією (розділ ХІІ) та Законом України “Про Конституційний Суд ”від 16.10.1996 р., регламентом Конституційного Суду України. Конституційний Суд України утворюється так: по 6 суддів призначає Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України на один дев’ятирічний термін. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні цього органу лише на один трирічний термін. Конституційний Суд України наділений повноваженнями вирішувати питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, Указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Суб’єктами звернень до Конституційного Суду України з цих питань можуть бути Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Конституційний Суд України може прийняти рішення про неконституційність правового акта, в результаті чого він втрачає чинність. Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. З цього приводу звертатися до Конституційного Суду України можуть усі суб’єкти конституційно-правових відносин (органи державної влади і місцевого самоврядування, об’єднання громадян, окремі громадяни України, іноземці тощо). Конституційний Суд України розглядає також справи про відповідність Конституції України чинних чи тих, що підлягають ратифікації, міжнародних договорів України за поданням Президента України або парламенту. Орган конституційної юрисдикції надає висновок щодо додержання конституційної процедури імпічменту за поданням Верховної Ради України. Конституційний Суд України розглядає справи на пленарних засіданнях. Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів, які не мають права утримуватися від голосування. Суддя Конституційного Суду має право на окрему думку, яка викладається у письмовій формі і додається до рішення чи висновку. Рішення й висновки Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню. Питання і завдання для самоконтролю: 1. Дайте визначення поняття “конституційне право України як галузь права” і назвіть суспільні відносини, які складають предмет конституційного права. 2. Що означає поняття “конституція” і за якими критеріями можна класифікувати конституції? 3. Як співвідносяться між собою поняття “конституційний лад”, “державний лад”, “суспільний лад”? 4. Що таке громадянство і на яких принципах базується українське громадянство? 5. Які основні групи прав і свобод людини і громадянина ви знаєте? 6. Які конституційні обов’язки закріплені Конституцією України? 7. Дайте визначення понять “вибори”, “референдум” 8. Що означає принцип розподілу влад і яким чином він реалізується в Україні за Конституцією України? 9. Назвіть і коротко охарактеризуйте основні повноваження українського парламенту. 10. Які органи утворюють систему виконавчої влади в Україні? 11. Розкрийте зміст конституційних принципів правосуддя. 12. Якими нормативно-правовими актами регламентується організація і діяльність Конституційного Суду України?
|