Організація здійснення фінансової політики

Організація здійснення фінансової політики полягає у ство­ренні відповідної системи фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому розмежуванні функцій з ме­тою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення скоординованості дій усіх суб'єктів. Система управління фінансами охоплює досить розгалужену сукупність фінансових органів та інституцій, які наділені широкими повнова­женнями і виконують різноманітні функції. Кожний із цих органів має свою сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі. Координуючими центра­ми в цій системі є міністерство фінансів та центральний банк.

Міністерство фінансів розробляє засади фінансової політики країни у цілому і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету й забезпечує його виконан­ня. Склад і структура видатків бюджету відображають зміст і на­прями фінансової політики на поточний рік. Водночас бюджет як фінансовий план складається на основі бюджетної резолюції, що розробляється вищим органом законодавчої влади, який і затвер­джує бюджет. Тому фіскальна політика держави є відображенням спільних дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засади цієї політики, а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів, забезпечує її реалізацію. Розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення. На відміну від міністерства фінансів, яке вхо­дить до складу уряду, центральний банк у більшості країн світу діє як самостійна та незалежна фінансова інституція. У нашій державі він під владою уряду і не підпорядкований законодавчій владі. Водночас Рада Національного банку України, що є вищим колегі­альним органом його управління, формується наполовину за при­значенням Верховної Ради і наполовину за призначенням Прези­дента. Голова правління Національного банку затверджується Вер­ховною Радою. Такий статус центрального банку робить його від­носно незалежним у здійсненні монетарної політики. Так, Рада Національного банку України самостійно розробляє основні заса­ди грошово-кредитної політики та забезпечує її реалізацію.

Особливості статусів двох провідних фінансових структур — Міністерства фінансів та центрального банку безпосередньо від­биваються на виробленні та реалізації фінансової політики і за­безпеченні взаємоув'язки її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність їх єдиного підпорядкування і чітко ви­значеного співвідношення функцій може обумовлювати і різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але, з іншого бо­ку, у цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політи­ки у цілому. Водночас це вимагає обов'язкової координації дій міністерства фінансів та центрального банку. І фіскальна, і моне­тарна політика мають бути спрямовані на вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку.

3.3.4. Фінансовий контроль

Ефективність реалізації фінансової політики залежить від ба­гатьох чинників, серед яких особлива роль належить фінансово­му контролю. Саме він забезпечує зворотний зв'язок між наміче­ними і досягнутими результатами. Фінанси є дуже складною системою відносин, вони мають чітко виражений суперечливий ха­рактер. Безумовно, у процесі вироблення засад і напрямів фінан­сової політики треба максимально врахувати всі обставини і спе­цифіку використання тих чи інших фінансових інструментів. Од­нак оскільки економічна і політична ситуація в країні постійно змінюється, то це впливає на характер і напрями дії фінансових інструментів. Необхідний постійний моніторинг, який дав би змогу відстежувати успішність реалізації фінансової політики та дійовість і відповідність впливу на досягнення запланованих ре­зультатів конкретних фінансових інструментів.

Фінансовий контроль являє собою сукупність видів, форм і методів, перевірки законності і доцільності здійснення фінан­сових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.

Отже, фінансовий контроль зв'язаний з реалізацією фінансової політики як безпосередньо, так і через контроль за фі­нансовою діяльністю окремих суб'єктів.

Основні функції контролю за реалізацією фінансової політики покладені на вищі органи законодавчої та виконавчої влади. Без­посередній контроль здійснюють Міністерство фінансів та спеці­алізований незалежний орган — Рахункова палата. При цьому за­вдання Рахункової палати більш важливі. Міністерство фінансів, розробляючи засади і напрями фінансової політики, контролює тільки їх реалізацію. Рахункова ж палата має контролювати як обґрунтованість та доцільність здійснюваної фінансової політи­ки, так і хід її реалізації. При цьому хоча Рахункова палата може здійснювати і детальні перевірки фінансової діяльності окремих суб'єктів, основна її увага зосереджена саме на контролі у сфері реалізації фінансової політики на мікро- і макрорівнях та у сфері міжнародних фінансових відносин.

Фінансовий контроль за діяльністю окремих суб'єктів має на меті перевірку її відповідності чинному фінансовому законодав­ству. Водночас з огляду на те, що чинні закони відображають зміст фінансової політики, такий контроль також безпосередньо пов'язаний з її реалізацією. Незаконність дій окремих суб'єктів веде до викривлення фінансової політики та перешкоджає досяг­ненню намічених результатів. Якщо у процесі контролю виявля­ються постійні порушення фінансового законодавства багатьма суб'єктами, та це може свідчити про те, що фінансова політика не враховує їхніх інтересів. Необхідно внести певні корективи у та­ку політику, бо ніяке посилення контролю не дасть бажаних ре­зультатів, доки фінансова політика не буде враховувати інтереси всіх суб'єктів фінансових відносин.

Фінансовий контроль за діяльністю суб'єктів фінансових відносин передбачає різноманітні його види, форми і методи. Види контролю визначають співвідношення контролюючого і контрольного суб”єктів. Форми фінансового контролю відображають стадію його здійснення відносно руху грошових потоків. Методи контролю — це сукупність прийомів та способів його здійснення.

Види фінансового контролю. Залежно від взаємодії об'єкта контролю — фінансової діяльності, і суб'єкта контролю фінансовий контроль поділяється на два основні види: внутрішній і зовнішній. При внутрішньому контролі фінансова діяльність кожного суб'єкта контролюється ним самим через спеціальні підрозділи — контрольно-ревізійні відділи тощо. Такий контроль має форму внутрішнього аудиту, метою якого є перевірка доцільності та обґрунтованості окремих фінансових операцій, їх відповідності фінансовій стратегії і тактиці фінансового суб’єкта. Зовнішній контроль полягає у перевірці фінансової діяльності того чи іншого суб'єкта відповідними уповноваженими органами контролю. Метою цього контролю є перевірка відповідності фінансової діяльності чинному фінансовому законодавству. Цей контроль за ознакою суб'єктів його здійснення поділяється на державний, відомчий, внутрішньокорпоративний, незалежний і суспільний.

Державний — це контроль з боку держави як за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб, так і за власними коштами. Він покладається на спеціальні органи фінансового контролю (в Україні це Рахункова палата і Контрольно-ревізійна служба) та на органи управління фінансами і фінансовою системою, міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, органи управління державними цільовими фондами. Це найбільш організований та дійовий вид контролю, який охоплює мікро- та макрорівень розподілу і перерозподілу утвореного ВВП, а відповідно і реалізацію загальнодержавної фінансової політики. У разі виявлення порушень застосовуються фінансові санкції, а винні особи можуть притягуватися до адміністративної, а в окремих випадках і кримінальної відповідальності.

Відомчий та внутрішньокорпоративний контроль полягає у перевірці фінансової діяльності суб'єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпоратив­них об'єднань. Цей контроль охоплює три напрями. По-перше відповідність фінансової діяльності чинному фінансовому конодавству. По-друге, її узгодженість із фінансовою стратегією і тактикою міністерств, відомств.

По-третє, внутрішньовідомчі (внутрішньокорпоративні) роз­подільні та перерозподільні відносини. Цей вид контролю спрямований насамперед на виявлення та усунення порушень і недоліків у фінансовій діяльності підвідомчих підприємств і організацій. За результатами контролю приймаються адмініст­ративні рішення відповідно до чинного законодавства та ста­тутних документів.

Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними контролюючими органами — аудиторськими фірмами. Цей конт­роль теж спрямований на перевірку законності фінансової діяль­ності і доцільності здійснення окремих фінансових операцій. Од­нак висновки за результатами контролю мають рекомендаційний характер. Вони визначають відповідність чи невідповідність фі­нансової діяльності чинному законодавству, реальність та повноту відображення у фінансовому обліку та звітності.

Суспільний фінансовий контроль — це контроль з боку суспі­льства за фінансовою діяльністю держави. Він не має, як прави­ло, організованих форм (певною мірою функції цього контролю виконує Рахункова палата) і здійснюється за рахунок відкритості, гласності й прозорості фінансової діяльності держави. Кожний громадянин повинен мати право на ознайомлення, наприклад, з процесом складання і виконання бюджету, який формується пере­важно за рахунок доходів юридичних і фізичних осіб. Контрольні функції громадян реалізуються також через виборчу систему — обираючи певні партії чи окремих депутатів, виборці обирають чи відкидають і певну фінансову політику.

Форми фінансового контролю. Залежно від стадії здійснен­ня контролю він поділяється на попередній, поточний і наступний. Попередній контроль здійснюється до початку руху грошових потоків. Його мета — перевірити доцільність і надійність даної фінансової операції, виявити рівень ризику, що пов'язаний з нею, та передбачити конкретні способи його хеджування, з'ясувати відповідність даної операції чинному фінансовому законодавст­ву, інтересам підприємства чи фізичної особи. Важливим напря­мом цього контролю є перевірка контрагента — отримувача кош­тів: його юридичного статусу, фінансового стану, ділових рис, партнерської відповідальності тощо.

Поточний контроль здійснюється у процесі руху грошових потоків. Його мета — забезпечити реальність проходження грошових потоків, реалізацію їх адресності й цільового призна­чення та дотримання встановлених термінів проведення фінан­сових операцій.

Наступний контроль проводиться після здійснення фінансових операцій та за підсумками фінансової діяльності за певний період. Його мета — перевірка реалізації стратегії і тактики фінансової ді­яльності того чи іншого суб'єкта, а в масштабах суспільства — процесу реалізації фінансової політики. Наступний контроль дає повну і вичерпну інформацію про фінансову діяльність як кожного суб'єкта, так і суспільства у цілому.

Методи фінансового контролю розрізняються за харак­тером його здійснення, за комплексністю і технологією конт­ролю, його спрямованістю, оформленням результатів. Виділя­ються такі основні методи контролю: ревізії, тематичні пере­вірки, обстеження.

Ревізія є методом комплексного контролю усієї фінансової і господарської діяльності підприємств та організацій стосовно її відповідності чинному законодавству. Тематичні перевірки полягають у контролі за окремими сторонами фінансової дія­льності. Зокрема, це камеральні (у податковій інспекції) і до­кументальні (у платника) перевірки податкових декларацій та звітів.

Обстеження являє собою ознайомлення з окремими напря­мами фінансової діяльності з метою виявлення проблем та шля­хів їх удосконалення. За результатами ревізій і перевірок склада­ються акти, за результатами обстеження — довідки.

Основні терміни і поняття:

— дискреційна фінансова політика;

— недискреційна фінансова полі­тика;

— фінансовий механізм;

— фінансове забезпечення;

— самофінансування;

— кредитування;

— зовнішнє фінансування;

— фінансове регулювання;

— фінансові інструменти;

— фінансові важелі;

— фінансове право;

— фінансове планування;

— фінансовий контроль.

— фінансова політика;

— фіскальна політика;

— монетарна політика;

— податкова політика;

— бюджетна політика;

— боргова політика;

— фінансова стратегія;

— фінансова тактика;

— політика жорсткої регламентації;

— політика помірної регламентації;

— політика мінімальних обмежень;

— політика стабілізації;

— політика економічного зростання;

— політика стримування ділової активності;

Контрольні запитання

1. У чому полягає сутність фінансової політики?

2. Які складові містить фінансова політика?

3. У чому сутність та які інструменти монетарної політики?

4. У чому сутність та які інструменти фіскальної політики?

5. Що являє собою податкова політика?

6. У чому сутність бюджетної політики?

7. Що являє собою боргова політика?

8. Чим визначається зміст фінансової стратегії?

9. На що орієнтована фінансова тактика?

10. Які існують типи фінансової політики?

11.У чому полягає сутність політики жорсткої регламентації фінансових відносин ?

12. Які ознаки помірної регламентації фінансових відносин?

13. На що спрямована політика мінімальних обмежень?

14. Які існують види фінансової політики?

15. На чому ґрунтується політика стабілізації?

16. Які існують фінансові способи реалізації політики економічного
зростання?

17. Які засоби використовуються при здійсненні політики стримування ділової активності?

18.У чому сутність дискреційної та недискреційної фінансової
політики?

19. Що таке «вмонтовані стабілізатори»?

20. Які етапи охоплює процес формування і реалізації фінансової
політики?

21. Що таке фінансовий механізм?

22.У чому полягає сутність та які існують форми фінансового забезпечення?

23.У чому полягає сутність та які існують інструменти фінансового регулювання?

24. Чим забезпечується ефективність фінансового механізму?

25. На чому грунтується управління фінансовим механізмом?

26.У чому полягає організаційно-правове забезпечення реалізації
фінансової політики?

27. Що являє собою фінансове право та як воно формується?

28.У чому сутність і завдання фінансового планування?

29. Яким чином організується здійснення фінансової політики?

30. Що таке фінансовий контроль і яка його роль?

31. Які існують види фінансового контролю?

32.У чому полягають відмінності між державним, відомчим, корпоративним і незалежним фінансовим контролем?

33. Які використовуються форми і методи фінансового контролю?