Травматичний токсикоз

Травматичний токсикоз (синдром тривалого стиснення, краш-синдром) – своєрідний патологічний стан, що обумовлений тривалим стискуванням м’яких тканин кінцівок, в основі якого перебуває ішемічний некроз м’язів, інтоксикація продуктами некрозу з розвитком печінково-ниркової недостатності.

Виникає після вивільнення кінцівки постраждалого з-під уламків зруйнованого будинку, споруди, ґрунту тощо. Патогенетичні фактори, які сприяють розвитку травматичного токсикозу: 1) больовий подразник; 2) травматична токсемія; 3) плазмо- та крововтрата.

Періоди клінічного перебігу:

Період зростання набряку та судинної недостатності (ранній, триває 1-3 доби); клінічні ознаки: біль, неможливість рухів, через декілька годин виникає набряк кінцівки, який прогресивно зростає а шкіра її набуває багряно-свинцевого кольору з поступовим утворенням крововиливів та пухирів із серозно-геморагічним вмістом, зростає температура тіла, блідість шкіри, слабкість, розвивається картина шоку. Виникає олігурія (до 70-100 мл сечі на добу). Сеча набуває лаково-червоного кольору, вміст білка в ній - 600-1000 мг/л.

Період гострої ниркової недостатності (проміжний, триває з 3-ї доби до 9-12 доби); клінічні ознаки: відновлення кровообігу, але прогресування ниркової недостатності (перехід олігурії в анурію, зростання сечовини, креатиніну в крові) з розвитком вираженої уремії на 5-7 добу.

Період реконвалесценції (пізній, після 12-14 доби); клінічні ознаки: стан постраждалого поліпшується, зменшується азотемія, відновлюється добовий діурез, зменшується набряк кінцівки, відновлюється чутливість, але визначаються осередки некрозу м’яких тканин, атрофія м’язів.

Лікування. На місці травмування проводиться адекватне знеболення наркотичними анальгетиками, бинтування кінцівки еластичним бинтом, іммобілізація транспортною шиною, термінова госпіталізація до хірургічного стаціонару. У стаціонарі проводять протишокову та дезінтоксикаційну терапію. Внутрішньовенно уводять протишокові плазмозамінники, розчини альбуміну, плазми, гідрокарбонату натрію (загальна кількість рідини 3000-4000 мл/добу). Антибіотики широкого спектру дії. Місцево обкладання кінцівки пухирями із льодом протягом 2-3 діб із зніманням пухирів кожні 3-5 годин. Якщо симптоми гострої ниркової недостатності зростають - проводять широкий розтин м’яких тканин, а у випадках травматичного токсикозу, який загрожує життю постраждалого проводять термінову ампутацію кінцівки. Для лікування ниркової недостатності можна за показаннями використовувати гемодіаліз;

У період реконвалесценції проводять лікування гнійних ран, некрозів, гангрени за загальними правилами.

Враховуючи, що травматизм посідає перше місце в загальній структурі летальності особливо актуальним є вміння медпрацівника надати адекватну першу допомогу потерпілим із закритими та відкритими пошкодженнями. Знання правил застосування транспортної іммобілізації при переломах, вивихах, пошкодженнях м’яких тканин, черепа, грудної клітки, черевної порожнини.

При транспортній іммобілізації потрібно дотримуватись правила, яке умовно назвали: “тричі обережно”:

1. Обережно накласти пов’язку;

2. Обережно накласти транспортну шину;

3. Обережно перенести, перекласти на ноші та транспортувати потерпілого.

Медпрацівник повинен вміти застосувати стандартні шини: Дітеріхса, Крамера, Єланського, відвідну ЦІТО, вакуумну іммобілізаційну.

Починати потрібно іммобілізацію:

1. Безпосередньо на місці пригоди. Перенести потерпілого без імобілізації неприпустимо;

2. Знімати одіж та взуття не рекомендується, це призведе до зміщення фрагментів;

3. Не накладати шину на голе тіло;

4. При наявності кровотечі зупинити її, накласти асептичну пов’язку, ввести знеболюючі;

5. Надати кінцівці (сегменту) перед імобілізацією підвищенного положення;

6. Моделюють шину на здоровій кінцівці;

7. Накладаючи шину бажано виконувати легке, обережне витяжіння кінцівки по вісі, яке виконують до кінцевого накладання пов’язки;

8. Шина повинна імобілізувати два сусідніх з місцем пошкодження суглоби, а при переломі плеча та стегна – три суглоби;

9. Прибинтована шина не повинна врізатись в шкіру і не здавлювати судини та нерви;

10. Після імобілізації потрібно повторити знеболення.

Кожний медпрацівник повинен пам’ятати про можливі помилки, що призведуть до шоку, гангрени, зміщення фрагментів, інтерпозиції.

До них відносяться:

1. Використання коротких шин;

2. Накладання шин без попереднього обгортання їх ватою та марлею;

3. Неправильне моделювання шин у відповідності з анатомічною локалізацією області пошкодження;

4. Недостатня фіксація шини, або надмірне стягування її бинтом чи пасками.;

5. Ні в якому разі не закривати кровозупинний джгут пов’язкою;

6. Недостатнє утеплення імобілізованої кінцівки в зимовий час.

Даною методичною рекомендацією передбачається відпрацювання техніки накладання транспортних шин на різні області тіла, це:

1. Методика імобілізації голови-шиї з допомогою м’якого круга, ватно-марлевим коміром, коміром Шанца, шини Крамера по Башмакову, шиною Єланського;

2. Методика накладання стандартної пластикової пращеподібної шини при переломі нижньої щелепи;

3. Методика накладання шин Крамера, пневматичної шини при переломах верхніх кінцівок;

4. Методика накладання шин Крамера, (на гомілку) Дітеріхса, шини медичної пневматичної (ШМП) на нижню кінцівку;

5. Методика накладання нош імобілізаційних вакуумних (НІВ) при пошкодженні хребта, кісток таза.

Студентам на макеті або муляжі можна дозволити провести спицю за допомогою дриля, щоб вони могли набути навичок в цій маніпуляції. Студенти повинні уміти підібрати інструментарій для скелетного витяжіння (дриль, спиця Кіршнера, дуга, фіксатори, блок-шнур, шина Белера, анестетики, шприц), та інструменти для зняття гіпсових пов’язок.