Організована модель системи управління

Підприємство є виробничо-господарською, соціальною і екологічною цілеспрямованою системою, що розвивається. Таке визначення об’єкта управління означає, що:

1) система управління підприємством має багатоцільовий характер;

2) цілі управління мають різну природу (виробничі, економічні, соціальні, екологічні і технічні цілі);

3) результатом діяльності підприємства є ефекти різної природи, що характеризують ступінь досягнення цілей;

4) у системі управління необхідно здійснювати постійне стеження за зміною цілей і коректувати цілеспрямованість об’єкта управління (стратегію), що особливо важливо в умовах нестабільності зовнішнього середовища, коли мета спочатку носить характер орієнтиру;

5) помилки в постановці і прогнозуванні цілей неминуче приводять до порушення паритетності цілей і невиправданої витрати ресурсів;

6) розвиток підприємства, як і виробництво продукції, є постійним процесом і здійснюється на користь досягнення всієї сукупності цілей.

Отже, цільове управління, під яким розуміють управління для досягнення динамічної системи цілей, органічно властиве управлінню підприємством.

Подолання зростаючої складності управління.Постійне зростання складності і різноманітності продукції і зростання нестабільності зовнішнього середовища приводять до підвищення складності функцій підприємства (НДДКР, виробництво, маркетинг) і, відповідно, до зростання складності управління ними. У практиці зарубіжних компаній у зв'язку з цим виявляються дві тенденції:

· розробляти складніші і швидкодіючі системи управління, щоб складність і швидкість ухвалення рішень відповідали складності і швидкості змін;

· спрощувати систему управління, зменшувати період довгострокового планування і навіть відмовитися від планування на користь інтуїції і досвіду.

Таким чином, якщо керівництво компанії не хоче ускладнювати систему управління, воно повинне піти шляхом спрощення стратегічних позицій компанії, покинувши нестабільні сфери діяльності.

Рис.7.1. Моделі управління підприємством.

Узагальнення українського досвіду управління показує, що подолання зростаючої складності управління, може бути досягнуте:

· застосуванням матричних структур функціонально-цільового або функціонально-програмно-цільового управління (рис. 7.1);

· декомпозицією складних цілей на менш складні для здійснення відособленого управління по порівняно простій цілі;

· розділенням основних функцій управління на конкретні функції, по яких спеціалізуються менеджери і підрозділи управління;

· розділенням конкретних функцій управління на підфункції – спеціальні функції, орієнтовані на досягнення однієї або декількох відособлених цілей;

· поєднанням цільового управління по відособлених цілях або програмах з функціональним управлінням по сукупності цілей для організації взаємодії по вертикалі і горизонталі матриці функціонально-цільового або функціонально-програмно-цільового управління і подолання цим негативних наслідків управління по відособлених цілях і відособлених функціях;

· розробкою системи корпоративних норм, що визначають чітку організацію управління;

· формуванням в системі управління єдиної інформаційної бази, відкритої для всіх рівнів управління (підвищення радикальності нововведень і зростання невизначеності зовнішнього середовища ведуть до збільшення потрібного для управління обсягу інформації і необхідності застосування новітніх методів її збору, обробки і контролю достовірності).

Склад системи управління.Система управління компанією містить рис.7.2.

· багатоцільову підсистему вищого керівництва, в якій здійснюється переважно стратегічне управління, контроль за діяльністю підрозділів компанії і дочірніх компаній, а також спостереження за діяльністю залежних компаній. Альтернативою виділенню такої підсистеми може бути розподіл функцій вищого керівництва по цільових підсистемах;

· цільові підсистеми,орієнтовані на основні цілі діяльності компанії. У цих підсистемах здійснюється взаємодія лінійних керівників і функціональних органів управління на користь досягнення запланованих кінцевих результатів по кожній основній цілі;

· підсистеми управління програмами(у моделі функціонально-програмно-цільового управління). Розрізняють програми, розроблені за стратегічними напрямами діяльності компанії (наприклад, програма досягнення лідируючого становища на тому чи іншому ринку), і програми створення, виробництва і реалізації складних видів продукції (наприклад, створення нового магістрального літака) або комплексів продукції (наприклад, комплексу побутової техніки);

· підсистема лінійного керівництвавиробництвом, в рамках якої здійснюється безпосереднє управління виробничими процесами на основі єдиноначальності і інтеграції цільового (програмно-цільового) і функціонального управління. Ця підсистема включає всіх лінійних керівників виробництва (від керівника СЗГ до майстра виробничої ділянки). На відміну від цільових і функціональних підсистем, в яких переважають горизонтальні зв'язки взаємодії (координації) між суб'єктами управління, в підсистемі лінійного керівництва переважають вертикальні зв'язки підпорядкування (субординації);

· функціональні підсистеми,що реалізовують управління по конкретних функціях (таких як: корпоративне або внутрізаводське техніко-економічне планування виробництва; організація виробництва, організація праці і т. д.), що диференціюються за основними цілями на спеціальні функції управління;

· підсистема забезпечення управління,щоорганізовує правове, нормативне, інформаційне і технічне забезпечення управління шляхом створення відповідних структур, які здійснюють ці функції, формування банків даних, організації комунікацій, організації сервісного обслуговування автоматизованих робочих місць менеджерів і т. д.

Рис.7.2. Склад та призначення підсистем системи управління компанією.