Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки зовнішньоборгової залежності держави

На­ве­де­нні показники ха­рак­­те­ризують валютно-фінан­со­вий стан країни-бор­ж­ни­­ка, а також рівень її загальної пла­то­спроможності та тимчасової лік­від­ності. З ана­­лі­тич­ною метою ці показники прийнято обмежувати по­ро­говими або граничними значен­нями опти­маль­ного рівня зов­ніш­ньої заборгованості, оскільки до кон­крет­них меж си­ту­ація із впли­вом боргу на економіку і стан фі­нансово-кредитної сфе­ри країни в цілому може пере­бу­ва­ти під контролем держави, а перевищення меж веде до ство­рен­ня і поглиблення кризо­вих явищ в країні.

Оцінити безпечність дер­жа­ви за рівнем зовнішньої забор­го­ва­нос­ті можна шляхом експер­т­них оцінок, порів­ню­ючи боргові індикатори конкрет­ної дер­жави із їх граничними зна­чен­нями, що використовуються у світо­вій практиці. Однак, прог­нозна точність зазначених інди­ка­то­рів та методика їх розрахунку часто не спрацьовує і має виклю­чен­ня (наприклад, Австралія у 30-х роках і Бразилія в 70-х роках ХХ ст. успішно ви­рі­шу­ва­ли проблеми обслугову­ван­ня зовнішнього боргу, не дивлячись на те, що кое­фі­ці­єнт обслуговування боргу у них помітно перевищував 20%, і, навпаки, Індонезія в кінці 60-х роках ХХ ст. і Заїр в 1975 році змирилися з банкрутством, хоча їх кое­фі­ці­єнт обслуговування боргу не перевищував відповідно 10% і 12%). Тому порогові зна­чен­ня бор­го­вих індикаторів не потрібно сприймати як єдині загальноприйняті для всіх без винятку країн, оскільки такі показники мо­жуть відображати певний стабіль­ний рівень розвитку економіки держави і реальні перспективи її економічного зростання у майбутньому; натомість, в умовах кризового економічного стано­вища держави, від’ємному сальдо її торгового балансу і достатньо неодно­знач­них перс­пек­ти­вах економічного зростання, наведені індикатори і їх порогові значен­ня не можуть бути вичерпними і потре­бують постійного допов­нення і коректуван­ня.

Удосконалюючи систему індикаторів, що характеризують зовнішньоборгову залежність держави, Світовий банк розробив нову методологію (відповідно до якої при розрахунку індикаторів до уваги беруть поточну (теперішню), а не номінальну величину запланованого погашення заборгованості. Тобто платежі на погашення заборгованості оцінюються не по вартості боргу на момент підписання кредитного договору (як було до 1993 року), а на основі концепції чистої поточної вартості на певну дату по поточній відсотковій ставці (так звана чиста дисконтна вартість). Дана методологія використовується з 1994 ро­ку для оцінки загальної платоспроможності країн-боржників та їх класифікації за рівнем заборгованості. Згідно нової методоло­гії, рівень заборгованості держави визна­чають за такими двома індикаторами заборгованості:

1) співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування заборго­ва­нос­ті до ВНП;

2) співвідношення поточної (теперішньої) вартості обслуговування боргу до експорту.

Ці співвідношення оцінюють рівень заборгованості країн за двома важливими аспектами їх потенційної здатності обслуговування боргу:

ü експорт (через те, що він забезпечує іноземну валюту для обслуговування боргу);

ü ВНП (через те, що це узагальнюючий вимірник створення доходу в економіці).

Згідно з методикою Світового банку, якщо хоча б один із цих двох індикаторів перевищує критичний рівень – 80% (поточної вартості погашення заборгованості до ВНП) або 220% (поточної вартості погашення заборгованості до експорту), то країна відноситься до категорії країн з надмірною заборгованістю. У випадку, коли критичного рівня не досягнуто, але співвідношення складає ³/₅ критичного показника (тобто 48% поточної вартості погашення заборгованості до ВНП і 132% поточної вартості погашення заборгованості до експорту), країна відноситься до категорій країн з помірною заборгованістю. Якщо ж обидва співвідношення менші за ³/₅ критичного значення, рівень заборгованості країни вважається низьким[7].

Окрім цього Світовий банк також класифікує країни залежно від рівня ВНП на душу населення. Країна вважається з низьким рівнем доходу, якщо ВНП на душу населення не перевищує 765 дол. США і з середнім рівнем доходу, якщо ВНП на душу населення становить більше 765 дол. США, але менше 9 386 дол. США[8].Комбінація зазначених вище критеріїв дає змогу класифікувати країни за певними категоріями (див. Табл. 3.2).

Таблиця 3.2