ВІЙНА ГРИБІВ ІЗ ЯГОДАМИ

Як гриби до кошика стрибали

В одному великому-превеликому лісі серед ялинок і сосенок, берізок, грабів і лип жило багато різних звірят.
Зайчики-стрибайчики, що полюбляли гризти кору та корінці, їжачки-колючки, що на голочках яблучка і листочки носили, білочки, які любили горішки понад усе.
Але всі вони любили лісові грибочки.
Хоча знайти хороші було дуже важко. І зараз розкажу, чому.
Якось дуже-дуже давно, коли ще всі дерева були малесенькі, а грибочки і отруйні, і їстівні не вміли ховатися, звірят у лісі було так мало, що на білого, боровичка чи поганку з мухомором ніхто уваги не звертав.
Та ліс ріс, ягідок під осінь ставало менше, а голодний їжачок якось почув сильний запах. Такий незвичний. Але пахло смачно. Він вперся носиком у підберезовика. Велика червона шапочка від удару похилилась, а на носику крихітний шматочок залишився.
Їжачок скуштував.
Грибочок був досить поживний, і цього шматочка вистачило, щоб наїстися.
Решту він почепив но голочки і поніс додому.
Аж тут на гостину до колючого друга завітали білочка і зайчик.
Гостинний господар і їм дав гриба скуштувати.
-- Яка смакота, -- підхопила білочка.
-- Смачніше, ніж корінчики, -- додав зайчик.
Наступного ранку вже всі білочки, зайчики і їжачки взяли кошички і пошли по грибочки.
Їстівні грибочки, як почули звірят, почали під листочки та хвою ховатися. Вони ще хотіли підрости.
А отруйні, навпаки. Поганки і мухомори випрямляли свої ніжки, розправляли шапочки і поставали перед звірятами у всій красі.
Осіннє сонечко ще й виблискувало на їхніх шапочках.
Звірята розділились.
Їжачок розказав всім колючим товаришам, який грибочок він учора знайшов, тому всі шукали червоні шапочки на біло-сірих ніжках.
Білочки шукали маленькі грибочки, що ховалися під листочками. А руденькі опеньки теж їм сподобались.
Зайчик же, як побачив з блискучими шапочками поганки, набрав їх до кошика.
Але після першого відкушеного шматочка у нього розболівся животик.
Довелося йти до ведмедика-лікаря і пити гіркі ліки.
А сова, що дуже багато знала, потім всіх зібрала, про їстівні і отруйні гриби звірятам розказала.
Тому більше животики не боліли, а їжачки і зайчики голодні восени не ходили.

ВІЙНА ГРИБІВ ІЗ ЯГОДАМИ

Літньої пори чого в лісі тільки немає: і грибів із чудернацькими шапочками, і ягід різноманітних.

Суниця та чорниця, малина з журавлиною, чорна смородина... Усіх і не перелічиш! А квіти які яскраві та запашні! Куди не глянь: дивовижна краса.

Дівчата лісом гуляють, ягоди збирають і пісні співають. А гриб боровик, найстарший у родині, під дубочком сидить, дметься, із землі пнеться. Старий на ягоди ображається та безперестанку бурчить:

– Ти дивися, скільки їх уродилося. Бували й ми в шані та повазі. А зараз ніхто навіть і не погляне! Ну, зачекайте, – міркує, – в нас, грибів, велика сила. Затінимо, задушимо її, молоду ягідку!

Отак, сидячи під дубом, задумав-загадав боровик війну. І вирішив непогамовний усіх своїх родичів скликати.

– Гей, вовнянки, руді панянки, – загукав боровик, – на війну!

Грибочки здивовано поглянули на родича та примхливо відповіли:

– Ми, тендітні панночки, не можемо воювати!

– То йдіть ви, опеньки! – звернувся тоді боровик до хлопців у лускатих капелюхах.

Гриби лише розвели руками:

– У нас ніжки дуже тоненькі. Як ступнемо – враз переломимося!

– Гей, ви, печериці, – крикнув боровик, – не ховайтеся у траві, а хутко збирайтеся на війну!

Маленькі грибочки тяжко зітхнули:

– Ми – старенькі. Куди вже воювати?!

Розсердився боровик, розгнівався. Ногою затупотів, головою захитав і крикнув громовим голосом:

– Грузді, хлопці дружні, ходімо воювати, пихату ягоду з лісу виганяти!

Зашуміли гриби, загуділи:

– Не дозволимо, щоб суниця та чорниця нас зневажали! Підемо з тобою на війну проти лісової та польової ягоди. Шапками закидаємо, ногами затопчемо, але не дозволимо їй панувати!

Цієї ж миті грузді дружно полізли з-під землі. Сухе листя над їхніми головами здіймається – грізне військо збирається.

– Ну, бути біді, – сумно вирішила зелена травиця.

Того дня прийшла до лісу тітка Варвара. Побачивши на галявині величезну кількість груздів, вона ахнула, присіла й нумо підряд усі гриби збирати та в кошик класти. Набрала повний-повнісінький. Ледь донесла. А вдома розібрала гриби по родах: вовнянки – в діжечку, опеньки – в бочечку, печериці – на полицю, грузді – в горщик, а задерикуватий боровик опинився у в’язці. Його висушили та продали.

Відтоді гриб із ягодами більше ніколи не воював.