Типологія держави та її політико-організаційні форми управління.

Типологія держав (з лат. typus– взірець, зразок і λόγος – слово, вчення) – класифікація груп держав за спільними для них ознаками, які визначать сутнісну характеристику цих груп держав. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи — типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип.

Філософія типології — це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли мова йде про типологію держав, то це означає, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і сьогодні. Такий поділ покликаний допомогти з’ясувати, яку форму управління обрала та чи інша країна. Особливості держави конкретного історичного періоду визначаються станом і рівнем розвитку суспільства. При незмінності формальних ознак (території, публічної влади, суверенітету) держава по мірі суспільного розвитку відбуваються суттєві зміни. Змінюються зміст і методи управління, цілі, завдання і соціальна спрямованість.

Під типом держави необхідно розуміти класифікаційну характеристику держав, що мають схожі загальні риси, з точки зору устрою, управління, субординацією повноважень суб’єктів держави, рівні культурно-духовного розвитку, цільової спрямованості тощо. В такій інтерпретації під терміном “держава” ми позначаємо особливий тип соціальних явищ, що характеризуються наступними рисами: а) відношенням влади і підпорядкування; б) монопольним використанням насильства тими, хто володіє владою; в) наявністю соціального порядку; г) відносною сталістю; д) інституціональним виміром.

Типологія держав тісно пов’язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою, методів здійснення державної влади. Форма хоча й означає зовнішнє оформлення інституційних засад державності, але вона й відображає її соціальний зміст[2]. Мова йде про те, яким чином організоване державне управління через облаштування структури державних органів і форм правління, національно - територіальний устрій держави і спосіб реалізації державної влади (впливу - примусу).

Форма держави характеризується трьома основними елементами:

- формою державного правління,

- формою державного устрою,

- формою політичного режиму.

Необхідно проводити єдність та відмінності між категоріями «форма державного правління» і «форма державного управління». В найбільш широкому (абстрактно-узагальненому) під «формою державного правління» слід розуміти організацію верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими державними та недержавними організаціями та суб‘єктами господарювання, громадськими організаціями, соціальними групами та політичними партіями. В даному контексті поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму.У вузькому розумінні дефініції «форма державного правління» і «форма державного управління» можна вживати в якості синонімів, між яким не існує відмінностей[3].

Форма державного правління залежить від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які мають різні види.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних — федерація, конфедерація, імперія.

Державний (політичний) режим — це система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада (примус) в суспільстві.

У відповідності до вище зазначеного, класифікацію типів держави можна здійснити за наступними критеріями: формою правління, формою державного устрою та по діючому державному (політичному ) режиму.

В науковій літературі загальновизнаною є наступна класифікація типів держави:

1. За формою правління:

- парламентська - вищим органом влади є законодавчий орган, який з свого складу формує уряд, що йому підзвітний;

- президентська– вищим органом влади є інститут президентства, який вибирається прямим голосуванням виборців або парламентом;

- президентсько-парламентська (змішана) -це коли вищим органом влади є парламент і президент, між якими владні функції поділено.

2. За формою державного облаштування (устрою) :

- унітарні - діляться на адміністративно-територіальні одиниці.

федеративні - єдина держава з широкою державною автономією.

конфедеративні – союз держав.

3. По діючому державному (політичному) режиму:

- деспотичний: до якого відносять тоталітарний, авторитарний (король, дуче ,фюрер) виступає за обмеження свободи.

- ліберальний - державна влада виходить з абсолютизації прав і свобод людини.

- демократичний: державна влад формується на основі суспільного договору, виявлення волі народу завдяки проведенню демократичних виборів.

Крім вище зазначених, базисних підходів до визначення типів держави, існує найбільш поширений, узагальнений - це поділ форм держави за кількістю правлячих осіб.Якщо влада належить одному – монархія, якщо багатьом – аристократія, якщо всім – демократія, або республіка. Існування такої класифікації відмічено ще Геродотом4. Зафіксований Геродотом поділ форм правління дійшов до наших днів. Республіка, як форма правління, відрізняється наступними ознаками:

· обранням органів державної влади на визначений термін і її колегіальним характером;

· наявністю обраного на певний термін глави держави;

· таким характером державної влади, яка користується владними повноваженнями не за власним бажанням, а за дорученням суверенного народу;

· юридичною відповідальністю глави держави.

Республіканська форма правління з’являється там, де мова про політичне об’єднання вільних громадян, які є самостійними суб’єктами господарського й суспільного життя.

Форма правління тоталітарної держави, звичайно, є спотвореною формою республіки і відрізняється наступними ознаками:

· наявністю правлячої партії, що утворює ядро політичної системи і відіграє керівну роль в управлінні всіма державними й суспільними справами країни:

· співпаданням вождя партії і глави держави в одній особі, прагнучих до довічного збереження своїх політичних постів;

· наділенням глави держави диктаторськими повноваженнями;

· формальним характером партійних і державних виборів;

· підвищеною роллю партійної й державної бюрократії, яка вирішує всі конкретні справи суспільного й державного життя;

· відсутністю юридичної відповідальності глави держави й партії.

У різних країнах одного типу держави мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв’язку й взаємодії. Разом із тим держава одного типу, особливо сучасна, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному складовому елементу.

Як було зазначено вище, республіки з точки зору форми правління поділяються на такі види: президентську; парламентську; президентсько-парламентську (змішану).

Президентська республіка базується на концепції незалежності органів законодавчої, виконавчої та судової влад. Ця форма врядування не визнає поняття вищого державного органу, із повноважень якого могли б виводитись повноваження інших державних органів. Президент обирається на всенародних виборах і є главою держави та виконавчої влади. Він формує уряд, очолює його і несе відповідальність за його функціонування. Весь апарат державного управління діє в умовах жорсткого підпорядкування президентові (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія).

Парламентська республіка - глава держави не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН). Президентсько-парламентська республіка – глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція).

Характеристика типів держави з позицій державного устрою відображає єдність та відмінність між унітарною державою, федерацією і конфедерацією. Унітарна держава – це єдине державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади й не мають ознак державної незалежності. Зокрема, згідно статті 2 Конституції України [4], Україна є унітарною державою, її територія в межах існуючого кордону є недоторканою.

Унітарна держава характеризується наступними ознаками :

· унітарний пристрій допускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;

· на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;

· складові частини унітарної держави (області,
департаменти, провінції, графства) державним
суверенітетом не володіють;

· унітарна держава, на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну й законодавчу автономію;

· усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені;

• має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади.

Розходження в ступені і формах контролю центральної влади над місцевими органами керування дозволяють говорити про централізовану й децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери керування. До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.

Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю. Головна відмінність між унітарною та федеративною державами полягає в тому,що територія унітарної держави складається з тією чи іншою мірою самоврядних адміністративних чи політико-адміністративних одиниць, які не мають політичної самостійності, тоді як федеративну державу складають державні утворення з певною політичною самостійністю, а сама федеративна держава виступає як союз цих утворень. Тому унітарні держави називаються ще простими, а федеративні — складними. Федеративна форма державного устрою існує більш ніж у 20 країнах: Австралії, Австрії, Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Індії, Канаді, Малайзії, Мексиці, Нігерії, Росії, США, ФРН, Швейцарії та ін. Державні утворення, які складають федерацію, є її суб'єктами і мають свої органи влади і власний адміністративно-територіальний поділ. Території суб'єктів федерації мають різні назви: штати (Австралія, Бразилія, Венесуела, Індія, Малайзія, Мексика, Нігерія, США), провінції (Аргентина, Канада, Пакистан), землі (Австрія, ФРН), республіки (Росія, Югославія), кантони (Швейцарія).

Федеративна форма державного устрою має такі характерні ознаки:

1. Територія федеративної держави в політико-адміністративному плані не є єдиним цілим. Вона складається з територій суб'єктів федерації. У деяких федераціях поряд з державними утвореннями наявні такі територіальні одиниці, які не є суб'єктами федерації і не входять до їх складу. Прикладом може бути федеральний округ Колумбія в США з розташованою у ньому столицею держави Вашингтон. Державні утворення, які складають федерацію, не є державами у повному розумінні слова, оскільки вони не мають такої обов'язкової ознаки держави, як суверенітет, тобто верховенства на своїй території і незалежності у зовнішніх зносинах. Верховенство на території суб'єктів федерації мають центральні (федеральні) органи державної влади. Суб'єкти федерації не можуть мати власної грошової одиниці, армії, виступати суб'єктом міжнародного права. У разі порушення загальнофедеральної конституції або загальнофедерального законодавства центральна влада має право застосування примусових заходів стосовно суб'єктів федерації. За суб'єктами федерації не визнається право одностороннього виходу (сецесії) з союзу (виняток становили лише СРСР і ЧССР, конституції яких таке право передбачали, проте правового механізму виходу не існувало).

У більшості федеративних держав поряд із загально-федеральною конституцією і загальнофедеральними законами діють конституції і закони суб'єктів федерації. При цьому забезпечується верховенство федеральної конституції і федеральних законів. Суб'єкти федерації наділяються правом видання законодавчих актів у межах конституційно встановленої для них компетенції. Ці акти діють лише на території суб'єкта федерації й повинні відповідати федеральному законодавству.

3. У федеративній державі поряд із федеральною системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади існують системи органів законодавчої, виконавчої та судової влади суб'єктів федерації. Порядок їх організації і компетенцію визначають, як правило, конституції суб'єктів федерації. Загальною закономірністю є те, що організація органів влади суб'єктів федерації майже завжди копіює федеральну форму правління.

4. Відмінною ознакою федеративного державного устрою є двопалатна структура союзного парламенту. В минулому були однопалатні парламенти при федеративному державному устрої. Нині двопалатна структура парламенту прийнята майже в усіх федеративних державах. При цьому верхня палата забезпечує представництво суб'єктів федерації.

5. У більшості федерацій поряд з федеральним громадянством існує і громадянство суб'єктів федерації. Тут ідеться не про подвійне громадянство, а про два рівні громадянства однієї держави. Передумовою отримання громадянства суб'єкта федерації є наявність загальнофедерального громадянства. Наявність громадянства суб'єкта федерації впливає на зміст правового статусу громадянина всередині країни, але в міжнародно-правовому плані всі громадяни федеративної держави мають єдиний статус.

Федеративна держава може утворюватися:

1) в результаті договору між незалежними суб'єктами про створення нового державного об'єднання з перетворенням учасників договору у суб'єктів федерації (так були утворені США);

2) шляхом приєднання до держави нових територій і наділення їх правами суб'єкта федерації (так, до США в результаті завоювання був приєднаний штат Техас, шляхом купівлі — штати Луїзіана та Аляска) або утворення нових суб'єктів федерації на частині території раніше існуючої держави (наприклад, утворення п'яти нових німецьких земель на території колишньої НДР);

3) в результаті підвищення статусу регіональних утворень і перетворення їх на суб'єкти федерації (Бельгія)

4) шляхом еволюції конфедерації у федеративну державу з перетворенням колишніх незалежних держав у суб'єктів федерації (так були утворені Швейцарія та Об'єднані Арабські Емірати). Утворення конфедерації є одним з найбільш реальних шляхів переходу до федеративного державного устрою.

Конфедерація— це форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації. Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Конфедерація є не особливою формою державного устрою, а формою об'єднання суверенних держав. У різний час конфедераціями були: Австро-Угорщина до 1918 p., Швеція і Норвегія до 1905 р., США з 1781 до 1787 p., Швейцарія з 1815 до 1848 p., Германський союз з 1815 до 1867 p., з 1958 до 1961 р. конфедерацію Об'єднана Арабська Республіка складали Єгипет і Сирія, з 1982 по 1989 р. Сенегал і Гамбія утворювали конфедерацію Сене-Гамбія. Хоча нині Швейцарія офіційно називається конфедерацією, реально за своїм устроєм вона є федерацією. Своєрідною формою конфедерації в умовах монархічного правління є унія — об'єднання двох держав під спільним правлінням одного монарха.У XIX ст. унія існувала між Нідерландами і Люксембургом, з 1814 до 1905 р. — між Швецією і Норвегією, з 1918 до 1944 р. — між Данією та Ісландією. Нині відоме тільки одне об'єднання держав з ознаками конфедерації — Європейський Союз, до складу якого входять 15 європейських держав.

Конфедеративна форма об'єднання держав характеризується такими основними ознаками:

1) конфедерація утворюється на основі відповідних договорів;

2) суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу з неї;

3) суверенітет у конфедерації належить державам, які входять до її складу;

4) до предмету відання конфедерації входить невелике коло питань: війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, системи комунікацій тощо;

5) у конфедерації утворюються тільки ті державні органи, які необхідні для вирішення завдань, особливо виокремлених за договірними актами;

6) постійно діючі державні органи конфедерації позбавлені владних повноважень;