Завдання Кіотського протоколу

1. Встановити реальні терміни та показники викидів парникових газів для країн-учасниць.

2. Використовувати гнучкі ринкові механізми, а не «обов’язкові схеми та заходи»

3. Досягти серйозної участі країн, що розвиваються.

Виконання першого завдання полягає в наступному:

- Замість фіксованого року для скорочення обсягу атмосферних викидів була прийнята, запропонована США, концепція багаторічного періоду. Багаторічний графік надає державам більш гнучкі можливості при виконанні встановлених показників. Установлення середніх показників для п’ятирічного періоду, а не для кожного року дозволить знизити витрати, особливо якщо врахувати невизначеність перспектив економічного розвитку. Усереднення показників може вирівняти вплив короткострокових факторів, таких як флуктуація бізнес-плану і попиту на енергоносії, чи холодна зима і жарке літо, коли збільшується споживання енергії і, відповідно, обсяги викидів в атмосферу.

- Країни-учасниці повинні досягти встановлених показників у період з 2008 по 2012 роки, що дає їм можливість для поступового впровадження нових технологій при оптимальних витратах і, відповідно, для зм’якшення наслідків цього для компаній та працівників;

- Установлено диференційовані показники ключових промислово розвинутих країн у діапазоні від 6 до 8 відсотків нижче базових рівнів (1990 і 1995 років) викидів парникових газів;

- Була внесена пропозиція, що дозволяє ставити в залік скорочення викидів визначені види діяльності, наприклад, посадку дерев, що поглинають двоокис вуглецю, тобто створення так званих «природних поглиначів». Сприяючи впровадженню економічних способів рішення проблеми зміни клімату, це буде стимулювати також корисну практику лісонасадження.

Виконання другого завдання полягає в наступному:

У Кіотському протоколі зафіксовані так звані „гнучкі механізми”.

Третє завдання Кіотського протоколу пов’язане з участю країн, що розвиваються:

Глобальне потепління являє собою глобальну проблему, що вимагає глобального вирішення - у пошуках якого повинні приймати участь не тільки розвинуті країни, але й країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються. Потрібно врахувати, що приблизно до 2015 року Китай стане найбільшим джерелом атмосферних викидів парникових газів, а до 2025 року, країни, що розвиваються будуть в цілому викидати в атмосферу більше парникових газів, ніж промислово розвинутий світ. Таким чином, з погляду екологічної перспективи, дана проблема може бути вирішена тільки при співпраці промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються.