Входження України під протекторат Московського царства. "Березневі статті" 1654 р. Військові дії 1654-1657 рр.

Прагнення до створення суверенної держави визначило позицію Б. Хмельницького в пошу­ку союзників. Найбільш реальною кандидатурою була православна Московська держава.

Московська держава зайняла вичікувальну позицію. Але бажання розши­рити територію та сферу свого впливу в Східній Європі, залучити українські козацькі озброєні формування для охорони Московської держави сприяли тому, що цар погодився прийняти Військо Запорозьке «під свою руку».

1 жовтня 1653 р. на Земському соборі в Москві було вирішено прийня­ти Україну до складу Росії. Юридично договір був оформлений під час російсько-українських переговорів у січні—березні 1654 р. у Переяславі. 8 січня 1654 р. на відомій Раді козацьких старшин були узгоджені прин­ципові положення майбутньої угоди: антипольський військовий союз Ук­раїни та Росії, верховенство московського царя над Україною, збереження основних прав та вільностей Війська Запорозького, усний акт присяги.

Результати Переяславської Ради були по-різному прийняті на У. Конфлікт виник вже в самому Переяславі: коли козацька старшина присягала царю, вона зажадала, щоб царські посли також присягнули і від імені царя завірили козаків у виконанні прийнятих на себе зобов'язань стосовно У. На це послідкувала відмова, посли заявили, що цар, як самодержець, не зв'язує себе присягою стосовно своїх підданих. Конфлікт завершився поступкою Б. Хмельницького російським послам. Не захотіли прийняти присягу на вірність Росії полковники Іван Богун і Іван Сірко і полки Уманський і Брацлавський.

У березні 1654 р. були підписані «Березневі статті», або «Статті Богдана Хмельницького», які юридично оформили українсько-москов­ський союз. Основні засади договору:

—Україна увійшла до складу Росії на правах широкої автономії;

—Україна (Гетьманщина) займала територію Київського, Брацлавського, Чернігівського воєводств, частини Уманського воєводства, мала республіканську форму правління;

—Росія підтверджувала права та привілеї володіння Запорозького війська та української шляхти;

—встановлення 60-тисячного козацького реєстру;

—введення плати старшині;

—збереження місцевої адміністрації, що збирала податки для царської скарбниці;

—підтвердження прав Війська Запорозького обирати гетьмана;

—гетьман міг вести переговори з іншими державами (крім Польщі, Туреччини, Криму);

—царські воєводи не втручалися у внутрішні справи України;

—збереження прав Київського митрополита;

—встановлення військової застави на кордоні України з Польщею та у фортеці Кодак;

— гетьмана обирає військо і тільки сповіщає царський уряд;

— реєстр визначався в 60 тисяч;

—Збереження в містах виборного управління і т.д.

Богдан Хмельницький фактично зберіг положення незалежного глави держави. Сторони по-різному оцінювали положення Переяславского угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина розпочали розширення і зміцнення української автономії, то царський уряд розпочав розширювати згодом свою участь у внутрішніх справах України, перетворюючи її поступово в звичайну провінцію Московської держави. Укладення Переяславсько-московського договору кардиналь­но змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відповідь на появу українсько-російськрго союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують "Вічний договір" про взаємодопо­могу. Вже у жовтні цього ж року кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. Протягом кіль­кох місяців Б. Хмельницький добивався від Москви обіцяної у договорі

допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було перетворено на пустелю (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят і взято у неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли

на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських деле­гатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене пе­ремир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-україн­ському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західно­українських земель, що не увійшли до складу Війська

Запорозь­кого; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних замірів — приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Воло­щини та Литви. Все чіткіше у цей час почав виявляти себе

швед­ський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У чер­вні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвер­дженням готовності до

спільної боротьби проти Речі Посполи­тої. Проте трагічне закінчення об'єднаного українськосько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б.Хмельницького роз­бив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. Помирає так і не здійснивши своїх задумів.