Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Внутрішня та зовнішня політика правобережних гетьманів доби "Руїни".




Читайте также:
  1. Внутрішня політика князів Київської Русі.
  2. Внутрішня та зовнішня політика лівобережних гетьманів доби «Руїни».
  3. Встановлення радянської влади в Україні. Політика «військового комунізму» та її наслідки.
  4. Гетьманат П.Скоропадського і його політика.
  5. Директорія в Україні і її політика. Проголошення ЗУНР.
  6. Зовнішня політика князів Київської Русі.
  7. Нова економічна політика: суть, причини, наслідки.
  8. Політика десталінізації та її наслідки.
  9. Політика обмеження автономного устрою Гетьманщини в 20 - 40-х роках ХVІІІ ст.

Внутрішня та зовнішня політика правобережних гетьманів доби «Руїни».

І. Виговський у зовнішніх стосунках схилявся до заснування незалежного українського князівства. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею.

Наприкінці 1657 р. проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї вийшов Виговський. Розуміючи неминучість розриву з Москвою, Виговський активізував зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. У 1658 р. після тривалих дискусій українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат.

Ще навіть до підписання Гадяцької угоди Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького. Спішно зібравши сили та з'єднавшись із своїми союзниками — поляками та кримськими татарами, Виговський рушив на північний схід назустріч загарбникам. 29 червня 1658 р. під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. Проте гетьман не зміг скористатися своєю блискучою перемогою. На Україні продовжували перебувати московські залоги; напад запорожців на Крим змусив союзників Виговського — татар — повернутися додому; на Полтавщині знову спалахнули заворушення. Кілька промосковських полковників звинуватили гетьмана в тому, що «він продає Україну полякам», і повстали. Це було останнім ударом. У жовтні 1659 р., не маючи змоги продовжувати війну з Москвою, Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі.

Сподіваючись, що ім'я батька допоможе згладити внутрішні конфлікти, старшина обирає гетьманом 18-річного Юрія Хмельницького. Переляканий силою російського війська й погрозами Трубецького, Юрій повірив підробленому тексту Переяславської угоди 1654 р. і у 1659 р. підписав новий і дуже невигідний варіант документу. У 1660 р. між Москвою та Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною. Молодий гетьман вступив у переговори з поляками, й коли росіяни зазнали нової страшної поразки під Чудновом, Юрій погодився на повернення України до складу Речі Посполитої.

Козаки виступили проти Хмельницького, обравши наказним гетьманом Якова Сомка.

У січні 1663 р. пригнічений власною неспроможністю опанувати становище Хмельницький складає гетьманську булаву і йде в монастир.



Влада його наступника Павла Тетері обмежувалася лише Правобережжям. Переконаний прибічник пропольської політики на відміну від попередників він відмовився формувати незалежну козацьку політику і в основному підпорядковувався полякам. Разом із ними він захопив Лівобережжя, спонукаючи короля Яна Казимира продовжувати наступ аж до Москви. Коли наступ провалився, Тетеря з поляками повернувся на Правобережжя, щоб придушити виступи проти шляхти, що відбувалися тут.

На вимогу Тетері поляки заарештували й стратили Виговського як його потенційного суперника. Юрія Хмельницького витягли з чернечої келії й кинули до польської в'язниці. Поведінка Тетері та поляків викликала загальну ненависть, внаслідок чого гетьман Правобережної України втратив серед козаків останніх прибічників, зрікся гетьманства і втік до Польщі.

Серед найдіяльніших прибічників відродження козацтва був 38-річний черкаський полковник і наступний гетьман Правобережної України Петро Дорошенко.

В 1666 р. Дорошенко стає гетьманом. Він підкреслював, що ставить собі за мету об'єднати під власною зверхністю Право- і Лівобережну Україну. Щоб зміцнити своє становище, новий гетьман впроваджує ряд ретельно продуманих реформ.



Щоб позбутися надмірної залежності від старшини, гетьман організовує 20-тисячний корпус найманців (сердюків), що підкорялися лише йому особисто. Проте найбільш далекосяжними були почини Дорошенка в царині зовнішніх відносин.

На початку гетьманування Дорошенко, як і всі гетьмани Правобережної України, проводив пропольський курс. Але його політика докорінно змінилася, коли в січні 1667 р. поляки та росіяни підписали Андрусівський мир.

Дорошенко, дізнавшись про Андрусів, відкинув пропольський курс і вирішив відродити один із давніх проектів Богдана Хмельницького — звернутися по допомогу до Оттоманської Порти. Восени 1667 р. об'єднане турецько-козацьке військо напало на польські сили в Галичині, змусивши короля Яна Казимира надати Дорошенку на Правобережжі широку автономію.

Але цей успіх не задовольнив гетьмана. Щоб цілком позбутися поляків, він передає Україну під відносно символічну зверхність Туреччини. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко переходить із військом на Лівий берег і скидає свого суперника — гетьмана Івана Брюховецького. У 1668 р. Дорошенко досягає вершини влади, коли, спираючись на турків, підпорядковує як Право-, так і Лівобережжя та проголошує себе гетьманом усієї України.

Проте ці успіхи виявилися скороминучими. Занепокоєні зростанням гетьманової влади, численні вороги взялися підривати її. З падінням своєї влади Дорошенко ледве міг контролювати навіть Правобережжя. Розуміючи безвихідь становища, він поступається гетьманськими клейнодами на користь Івана Самойловича, нового гетьмана Лівобережжя. Цар поставився до нього порівняно милостиво, наказавши заслати «цього останнього із справжніх козаків» під Москву.



Турки знайшли Дорошенкові досить несподівану заміну. В 1677 р., сподіваючись використати славне ім'я Хмельницьких, вони призначають Юрія гетьманом Правобережжя. Несподівано турки витягли з камери цю нещасну людину, увіпхнули їй до рук гетьманську булаву і, щоб надати своїй малосимпатичній маріонетці більшої гідності, присвоїли їй помпезний титул «князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького». Проте титул цей мало чим допоміг, бо у другому гетьмануванні Юрій виявився таким самим нездарою, як і в першому.

Його влада була настільки хисткою та ще й деспотичною, що у його мусульманських покровителів зрештою увірвався терпець і в 1681 р. вони стратили його.

 


Дата добавления: 2015-04-18; просмотров: 110; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты