Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Внутрішня та зовнішня політика лівобережних гетьманів доби «Руїни».




І. Брюховецький (1663 – 1668 рр.) В червні 1663 р. козацька чернь, підтримана селянами та бідним міщанством обрала гетьманом Брюховецького.

Перебуваючи у цілковитій залежності від Москви, Брюховецький робив царському урядові одну поступку за іншою. Він із готовністю схвалив невигідний Переяславський договір 1659 р., запропонувавши, крім того, власним коштом утримувати російські залоги на Україні. У 1665 р., висловивши бажання «постати перед ясними монаршими очима», він у супроводі почту з п'яти сотень козаків здійснив подорож до Москви.

Щедро улещений почестями московитів, він у відповідь підписав угоду, яка ще більше обмежувала українські права.

Та минуло зовсім небагато часу, як Брюховецький дорого поплатився за нехтування українськими інтересами. Найбільше обурення серед українців викликав Андрусівський договір 1667 р., який рішуче повернув їх проти Брюховецького та Москви.

У 1667—1668 рр. по Лівобережжю прокотилася хвиля повстань проти царських залог та їхніх українських прибічників. Весною 1668 р., коли полки Дорошенка перейшли на Лівий берег, розгніваний натовп колишніх прихильників спіймав Брюховецького й забив до смерті.

Дем'ян Многогрішний (1668—1672). Під тиском поляків Дорошенко був вимушений повернутися на Правобережжя й призначити наказним гетьманом Лівобережної України чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного. «Людина проста й неписьменна», Многогрішний мав репутацію ватажка, здатного змусити підлеглих якщо не віддано служити собі, то хоч коритися. З падінням свого номінального зверхника Дорошенка Многогрішний облишив і думати про розрив із Москвою й натомість іще раз поклявся у вірності цареві, за що дістав у нагороду визнання його гетьманом Лівобережної України.

З типовою для нього прямолінійністю Дем'ян Многогрішний повідомив росіян про невдоволення українців і настояв на виведенні з Лівого берега московських залог. Ідучи на компроміс, цар погодився обмежити кількість залог п'ятьма найбільшими містами.

Крім часткового відновлення автономії, втраченої його попередником, Многогрішний також узявся за встановлення на Лівобережжі правопорядку, спираючись на загони своїх компанійців. Проте фатальними недоліками гетьмана були нетактовність і невміння порозумітися із старшиною. Побачивши, що непокірний гетьман втрачає підтримку, цар віддав наказ заарештувати Многогрішного, піддати його тортурам і заслати до Сибіру.

Іван Самойлович (1672—1687). Побоюючись сильної гетьманської влади як такої, старшина три місяці зволікала з виборами наступника Многогрішного. Водночас вона звернулася до царя з пропозицією обмежити гетьманські прерогативи.

Так, коли у 1672 р. гетьманом обрали Самойловича, йому поставили умови не судити й не карати представників старшини, а також не вступати у зовнішні зносини, не проконсультувавшись із старшинською радою. До того ж нового гетьмана примусили розпустити загони компанійців, що, за традицією, підкорялися безпосередньо йому.

Самойлович протягом майже всього свого гетьманування він намагався підтримувати добрі стосунки зі старшиною. Самойлович сприяв формуванню старшинських династій на Лівобережжі.

У зовнішній політиці Самойлович, як і всі гетьмани, намагався поширити свою владу на всю Україну.

Чи не найщасливіший момент у кар'єрі Самойловича настав, коли Дорошенко урочисто склав перед ним гетьманську булаву, після чого він став величати себе «гетьманом обох берегів Дніпра». Проте через два роки турки витіснили Самойловича з його російськими союзниками з Правобережжя.

Залишаючи ці землі, Самойлович організував масовий вихід правобережного населення на Лівий берег. Новим ударом по надіях Самойловича об'єднати Україну стало підписання у 1686 р. так званого «Вічного миру» між поляками та росіянами. За ним Київ і землі Війська Запорозького переходили під постійний суверенітет царя. Невдоволений московською політикою, Самойлович неохоче приєднався до грандіозного походу на Крим, що його у 1686 р. організували росіяни. Брак підготовки й тяжкі природні умови призвели до провалу цієї акції та великих втрат. Вороже настроєні представники старшини звинуватили Самойловича в тому, ніби він незаконним шляхом збагатив себе й свою родину, а російські воєводи звалили на нього вину за провал походу, внаслідок чого у 1687 р. Самойловича скинули й заслали до Сибіру.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-18; просмотров: 101; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты