Колективізація в Україні: причини і наслідки.

Більшовики пов'язували побудову соціалізму із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) був про­голошений курс на кооперування сільського гос­подарства. Хлібна криза 1927—1928 рр. і брак валюти,що надходила від продажу хліба за кордон, мо­гли зірвати форсовані темпи індустріалізації.. 1929 рікЙ. Сталін назвав «роком великого перелому»— «рішучого на­ступу соціалізму на капіталістичні елементи міста й села». У країні розпоча­лася суцільна колективізація— процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи). Прискорення темпів колективізації відбувалося за рахунок насильниць­кого залучення селян до колгоспів під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його лік­відації як класу. Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця пер­шої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933—1937 рр.) у колгоспи було об'єднано 90 % селянських господарств. У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Вони були найміцніше прив'язані до землі й не бажали її позбутися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, за­боронено використання найманої праці, купівля машин та інвентарю; по­чалося вибіркове «розкуркулювання». я. На початку 1930-х рр. влада розпо­чала терор проти селян. Ліквідація заможних господарств супроводжува­лася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблиз­но 1,2—1,4 млн осіб з них було виселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». Їхню працю використовували на найважчих роботах. Створи­вши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації. Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став го­лодомор 1932—1933 рр. Основні причини голоду в Україні: виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно у колгоспів. Погіршили становище селян запроваджен­ня паспортного режиму в містах і так званий закон про «п'ять колосків», що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності роз­стріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна. . Голодомор 1932—1933 рр. викликав величезну смертність населення, особ­ливо дітей і старих. За різними підрахунками під час голодомору загинуло від 3,5 до 8—9 млн осіб.