Початок Другої світової війни. Політика сталінського режиму на західноукраїнських землях.

У серпні 1939 р. підписа­ний пакт про ненапад, Підписавши свою безпеку цим пактом, Німеччина через тиждень здійснила агресію проти Польщі. Гітлер 1 вересня 1939 р. напав на Польщу. Почалася Друга світова війна.

До середини вересня 1939 p. німецькі війська перетнули демаркаційну лінію, обумовлену в секретному прото­колі. Було очевидно, що німці не зупиняться, аж поки не ліквідують владу польського уряду. Було також очевидно, що СРСР має вжити достатньо рішучих заходів, якщо буде відстоювати свої права, обумовлені в пакті.

На цю ситуацію радянський уряд реагував в двох напрямках. По-перше, він приступив до поспішної окупації тієї час­тини Польщі, яка була закріплена за ним в секретному протоколі. Голосно про протокол говорити не можна було взагалі, бо він був таємний. Тому для виправдан­ня вторгнення на територію суверенної Польщі СРСР мусив знайти інший привід. І його було знайдено. Це була необхідність об'єднання всіх українських земель у складі СРСР.

По-друге, було висунуто ряд вимог Литві, Латвії та Естонії і Фінляндії про розміщення радянських війсь­кових баз і гарнізонів на їхній території. Перші троє з цією вимогою погодилися, бо не мали достатньо сили для опору. Фінляндія ж відмовилася йти на капітуля­цію перед Москвою, за що остання оголосила їй війну. Почалася так звана «зимова війна», під час якої веле­тенська армія СРСР зазнала ганебної поразки від од­ної з найменших армій Європи, якою тоді була фінська армія.

А потім німецькі і російські війська у вересні 1939 р. зупинилися навпроти одне одного на так званій «лінії Керзона», яка приблизно відповідала етнографічному кордону між поляками і литовцями, білорусами, україн­цями. Найбільш вона кривдила українців, лишаючи Польщі (а тепер німцям) важливі українські етно­графічні території (Лемківщина, Холмщина, Посяння, Підляшшя, а це 16 тис. кв. км, 1,2 млн чоловік). Кор­дон між Німеччиною і СРСР восени 1939 р. проходив, таким чином, по лінії Нарва — Буг — Сян. Загалом СРСР отримав 200 тис. кв. км територій з 12 млн меш­канців.

У червні 1940 р. Румунія передала СРСР Бессарабію і Північну Буковину. Після возз'єднання з У на західно-укр. землях були проведені соціально-економічні, перетворення, що носили суперечливий характер. Реформи включали: 1) конфіскацію поміщицьких і монастирських земель; 2) націоналізацію банків і важкої промисловості; 3) реконструкцію і будівництво нового виробництва; 4) проведення виборів; 5) заходи по українізації, зміцненню системи просвітництва й охорони здоров'я; 6) створення системи соціального забезпечення й ін. Проте ці реформи: 1) здійснювалися уже звичними на сході жорсткими командно-адміністративними методами; 2) не враховували місцевих особливостей, порушували звичний уклад життя західних українців; 3) вели до ліквідації раніше створених структур; 4) супроводжувались. репресіями (було заарештовано і вислано біля 10% населення: службовців старого держапарату, місцевих комуністів, служителів церкви, підприємців, заможних селян, значна частина інтелігенції). Входження Західної У в склад УРСР була важливою подією; вперше українці об'єдналися в рамках однієї державної структури, але через свою нетривалість це об'єднання не призвело до глибоких перерв у житті народу. Поряд із визначеними змінами в економічному, соціальному і культурному житті, населення Західної У придбало і чималий негативний досвід ознайомлення з радянською системою. До того ж у період відступу частин Червоної Армії влітку 1941 року за наказом із Москви органи НКВД знищили більш 15 тисяч ув’язнених, велику частину з них - у в'язницях Західної України.

На окупованих російськими військами землях За­хідної Волині і Східної Галичини радянськими влас­тями було проведено включення Західної України до складу УРСР. Перш за все була припинена діяльність усіх політичних партій у Галичині, громадських орга­нізацій, навчальних закладів, «Просвіти», НТШ тощо. Лише Організація Українських Націоналістів (ОУН) не припинила своєї діяльності внаслідок політичних і територіальних змін, бо вона була підпільною орга­нізацією і дозволу на існування ні в кого не просила.

48.Напад Німеччини на СРСР. Україна в планах загарбників. Захоплення українських земель.

22 червня 1941 р. фашист­ська Німеччина раптово напала на СРСР. За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розг­ромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу — це 3/5 військ, що перебували в західних окру­гах. Уже 16 липня Гітлер ставив питання про приєднан­ня до третього рейху радянських територій — України, Білорусії, Прибалтики та інших районів. Основними причинами поразок Червоної армії на по­чатку війни були раптовість фашистського нападу; ма­теріальна непідготовленість до війни, незавершеність про­цесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзни­ків, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпоро­шення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівниц­тва тощо. Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Ки­їв, наголошуючи, що наступ на столицю України — «без­посереднє стратегічне завдання». На території України групі німецьких армій «Пів­день протистояли війська Київського особливого і Одеського воєнних округів. Незважаючи на те, що у радянських частинах було в 1,5 рази більше гармат і мінометів, у 5 разів — танків і в 2,4 раза літаків - втримати німців на радянсь­кому кордоні не вдалося. Більше двох місяців (липень—вересень) тривала обо­рона Києва. Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецьки­ми військами Південно-Західного фронту захисники Ки­єва опинилися перед загрозою оточення. Проте Сталін, незважаючи на реальні обставини, не дозволив військам своєчасно відійти. Між тим ситуація дедалі більше усклад­нювалася, переростаючи у велику трагедію. Ліквідувавши під Уманню дві оточені радянські армії, німецькі бро­ньовані «кліщі» замкнулися в кільце під Полтавою. Внас­лідок цього в полон потрапило майже 660 тис. осіб, з них 60 тис. командирів. Велике стратегічне і політичне значення мала оборо­на Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій про­тивника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести обо­ронні бої на Кримському півострові. Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. По­гана організація, недостатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії. Поразки радянських військ в Україні та Криму змі­нили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегіч­ною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 р., після за­хоплення гітлерівцями м. Свердловська, вся територія Української РСР була оста­точно окупована.