Розкрийте етапи становлення регіональної системи музичної освіти і виховання.

Сучасна концепція художньо-естетичного виховання школярів визначає мету, завдання, структуру загальної мистецької освіти, яка реалізується за предметно-інтегративною моделлю, що включає інваріантну та варіативну частини. Розширення меж варіативної частини дає змогу застосовувати краєзнавчо-регіональний підхід, сутність якого полягає в реалізації теоретичних основ музичного виховання й навчання школярів на національних традиціях; розумінні єдності образу і зв’язків його з природою, побутом, працею, історією народу; утвердження у свідомості та художньо-творчій діяльності школярів культурно-історичної пам’яті; активне застосування краєзнавчих форм залучення школярів до мистецтва.

Історію розвитку музичного виховання на Полтавщині О.О. Лобач поділяє на такі періоди:

Перший період охоплює кінець ХУШ середину ХІХ ст., коли в елітних навчальних закладах закритого типу (наприклад, передбачалася широка загальногуманітарна підготовка, однією з головних тенденцій якої вважалася естетизація виховного процесу через введення циклу мистецьких дисциплін (малювання, каліграфія, церковні та світські співи, переважно італійські, танці, гімнастика, літературна творчість, декламація). У повітових училищах губернії, згідно зі Статутами 1804, 1824 років, окрім церковного співу, обов'язковими були заняття малюванням.

У духовних середніх навчальних закладах губернії – Полтавській Слов'янській семінарії (1780 р.) та Полтавському Духовному училищі (1818 р.) – основним видом мистецької діяльності також був хоровий богослужбовий спів. До того ж із 1776 р. Полтавська семінарія існувала як школа півчих при Полтавському Хрестовоз­движенському монастирі. До предметів естетичного циклу Полтавської семінарії належали також малювання, риторика, мистецтво поезії. Особливо активною діяльністю місцевої "поміщицької спільноти" стає із перетворенням Полтави на губернське місто у 1802 році, коли Директором училищ Полтавської губернії було призначено відомого літературного і громадського діяча В. Капніста. Мережа державних приватних навчальних установ Полтавщини у першій половині XIX ст. формується за сприяння найвпливовіших осіб губернії (Ґалаґанів, Капністів, Кочубеїв, Рєпніних, Розумовських). З 1806 по 1820 роки на території Полтавщини існували чоловіча гімназія (1808), Інститут шляхетних дівчат (1818), школа садівництва (1820), школа чистописців (1823), дещо пізніше – Полтавський кадетський корпус (1840),

Другий період припадає на другу половину ХІХ ст., коли музичне виховання і в цілому освіта набуває масового характеру, створюється розгалужена система різноманітних навчальних закладів (училища, гімназії, єпархіальні, церковнопарафіяльні, земські, приватні, громадські, міністерські, міські школи, школи грамотності тощо), де обов’язковим був хоровий спів. Закриті дворянські інститути Полтавщини стали показником мистецького виховання і започаткували традиції комплексного використання предметів естетичного циклу в організації освітньо-виховного процесу інших середніх навчальних закладів. На Полтавщині відкриті перші в Україні недільні школи (1858, за деякими даними – у 1860 рік), жіноче училище Першого розряду (21 серпня 1861 року). На рік раніше була організована Мариїнська жіноча гімназія (нині у цьому будинку маємо Школу мистецтв), а також Єпархіальне жіноче училище (1876), приватні музичні класи, на базі яких згодом відкривається музичне училище. У нас працювали О.Я.Кониський, І.С.Нечуй-Левицький, Д.П.Пильчиков, брати Єдлічки.

Третій період (1898 – 1938) характеризується зародженням професійної педагогічної та музичної освіти на Полтавщині, що сприяло збагаченню культурно-мистецького життя в регіоні, підготовці науково-педагогічних кадрів, урізноманітненню теорії й практики музичного виховання особистості. Відкриваються Полтавське музичне училище (1903 р., перший директор Ахшарумов), Полтавський учительський інститут (1914 р.), історико-філологічний факультет Українського університету – третій в Україні україномовний навчальний заклад після Києва та Кам’янець-Подільська (1918), Полтавський інститут народної освіти (1921), зараз Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, який подарував світові Макаренка, Сухомлинського, Ващенка, Кондратюка та багатьох інших учених і педагогів-новаторів.. Але ці ж роки несуть на собі жахливу печатку політичних репресій, коли викладачів і студентів, вчителів шкіл звинувачували в контрреволюційній націоналістичній діяльності: “Група організувала під виглядом хорових гуртків і інших гуртків бойові групи серед селянства”, “учнів шкіл ця група виховувала в націоналістичному дусі і готувала з них кадри бойових повстанських груп”. Це справа, за якою проходили 15 полтавських освітян, серед яких були В. Верховинець, В. Щепотьєв і О. Панкратьєв.

Період занепаду музичного виховання на Полтавщині (1938 – 1956), коли основна увага приділялася не художньо-естетичному, а трудовому вихованню молодого покоління з метою післявоєнної відбудови зруйнованої країни. Варто наголосити, що після визволення Полтави від німецько-фашистських загарбників 23 вересня 1943 року, уже 27 вересня було підписано наказ про створення Полтавської обласної філармонії.

Період інтенсивного розвитку та розквіту музичного виховання на Полтавщині (1956 – 1990), яке набуває експериментального характеру; урізноманітнюються форми музичного виховання (платні музичні гуртки при школах, класи з поглибленим вивченням музики, гурткові позакласна музично-виховна робота, величезна мережа позашкільних мистецьких закладів, проведення художньо-естетичних заходів різного рівня); впроваджуються різноманітні форми підвищення кваліфікації вчителів.

У 60-ті роки розпочали свою музично-педагогічну діяльність відомі на Полтавщині вчителі В.Г. Алексєєв (СШ № 2), С.Д. Білохвіст (СШ № 25), Н.Г.Боханько (СШ № 6), В.О. Сліпак, В.Г. Тесленко та баг. інших.

З 1982 року у середній школі № 30 м. Полтави за рішенням Міністерства освіти розпочався експеримент з музичного виховання школярів на релятивній основі З.З. Жофчака. Ініціатором проведення експерименту була директор школи І.В. Лубан і вчитель музики – Зінаїда Сергіївна Улахович.

У ці роки атестація вчителя музики відбувалася на оглядах художньої самодіяльності. У Полтаві були відомі хорові колективи СШ № 30 (керівник З.С.Улахович), СШ № 16 (керівник Заслужений працівник культури України Г.С.Калайда). При школах діяли платні музичні гуртки, де дітей вчили грати на різних музичних інструментах (СШ № 29, 30, 32). Існували колективи художньої самодіяльності не лише учнів, але й вчителів, зокрема, діяв також міський хор вчителів (художній керівник В.Ф. Коваленко).

Період музично-педагогічних інновацій (90-ті роки – сьогодення) в умовах відродження національної культури, коли впроваджуються оригінальні ідеї музичного виховання, авторські програми, відкриваються гімназичні класи художньо-естетичного профілю та експериментальні майданчики, розробляються параметри професійної атестації, проводяться конкурси вчителів, ярмарки педагогічних технологій, тижні педагогічної майстерності, семінари-практикуми, регіональні науково-практичні конференції тощо. Так, серед новаторських навчальних закладів вирізняються експериментальна школа-комплекс № 17 “Вибір” імені М.Г.Неленя м. Кременчука, гімназія м. Комсомольська, Опішнянський коледж мистецтв тощо. Назвемо хорові колективи 90-х рр. – перший шкільний український народний хор СШ № 2 (вчитель музики В.Г. Алексєєв), хор СШ № 21 (керівник Т.В. Мосіна), СШ №31 (учитель музики Н. Павлова), хор хлопчиків СШ №28 (вчитель музики Л. Шпортько), переможець міжнародних і всеукраїнських конкурсів фольклор (керівник – учитель музичного мистецтва, учитель-методист В.М. Слюсар). В останньому конкурсі «Учитель року -2013» у номінації «Вчитель музичного мистецтва» перемогу здобула вчитель СШ №16, випускниця Полтавського педагогічного університету, в минулому солістка українського народного хору «Калина» Ярослава Петрівна Ясько.