Джерела, фактори та рушійні сили розвитку особистості.

Особистість - це соціальний суб’єкт праці, спілкування, якоїсь діяльності. Людина стає особистістю, коли усвідомлює себе в суспільстві, їй властиві певні психічні процеси, які дозволяють усвідомлювати щось і саму себе (мова, мислення, увага), тоді вже поєднуються соціальні і біологічні якості. Від народження людина є індивідом - носієм людських задатків, а формується вона як особистість в результаті боротьби протилежностей. Ті протилежності, які сперечаються наз. Рушійними силами. Протиріччя є джерелом розвитку, протиріччя є: зовнішнім (вимога вчителя і дитина повинна її виконувати), внутрішнє (бачить гарні книжки, читати не вміє). Коли особистість долає протиріччя, вона піднімається в своєму розвитку і ставить перед собою нові задачі. Рушійними силами є можливості і потреби.

Чинниками, які обумовлюють процес розвитку особистості, виступають ті чинники, які об"єднані у дві великі групи: біологічна і соціальна. До біологічних чинників належать:

фізичка спадковість, яку розглядають як спадковість вроджену, яка через генетичний код наслідує задатки своїх батьків ( зовнішність, статура, колір волосся);

Інтелектуальна спадковість (здатність до мислення) вона є набутою, вродженою; соціальні чинники: соціальне середовище, яке може бути макро і мікро середовищем: мікросередовище - найближче середовище людини (сімЯ); макросередовище (все соціальне оточення в якому перебуває людина); виховання, як діяльність, яка формує якості особистості; активність особистості.

Особистість – людина, яка усвідомлює зміст і значення моральних вимог с-ва, здатна сам-но оцінювати свої вчинки і дії оточуючих, яка усвідомлює що таке обов’язок, відповідальність, совість, гідність, має тверді переконання і здатна до самооцінки та самових-ня і є активною в с-ві. Розвиток– це процес становлення ос-ті під впливом різноманітних факторів: політичних, екон-них, естет-х, морал-х. В п-ці виділяють біологічний і соціальний фактори (біол. ф-р - спадковість, соц. ф-р - оточення людини),

Структурні компоненти особ-ті: культура спілкування, світогляд, ідеали, активність, потреби і інтереси, цілеспрямованість пізнавальна д-ть, наукова і культурна ерудиція. Джерелом активності ос-ті є її потреби і мотиви.

4. Навчання, виховання і психічний розвиток особистості Закономірності і психологічні особливості розвитку та формування особистості в онтогенезі.

Навчання - спеціальна організована діяльність учнів, яка здійснюється під керівництвом вчителя і полягає у володінні учнями знаннями, уміннями, навичками, способами творчої діяльності, світоглядними і морально естетичними ідеалами. Виховання - спеціально організована дія на особистість з метою формування у неї певних якостей, властивостей (вчитель діє на учня). В своєму розвитку школяр проходять такі вікові етапи:

• до 5-7 років - дошкільний вік;

• до 10-11 років - молодший шкільний вік;

• до 14-15 років - середній шкільний вік;

• до 17-18 років - старший шкільний вік;

Кожен з цих етапів розвитку характеризується певними психологічними особливостями. У дошкільному віці у учнів переважає ігрова діяльність, тому вчителю на уроках варто використовувати ігри-ребуси. Виховання підлітків середнього віку має свої труднощі, пов’язані з особливостями фізіологічного розвитку (зниження темпів наростання розумової працездатності, швидка стомлюваність, велика збуджуваність і роздратованість). Тому завдання вчителя правильна організація їх діяльності, здійснення індивідуального підходу, дотримання необхідного такту і проявлення витримки і терпіння. В учнів старшого шкільного віку визначаються життєві перспективи і плани. Формується світогляд, тому вчитель повинен допомогти учню у виборі професії, підготовці у створенні сім'ї, формуванні соціальної активності. Важливим є індивідуальний підхід, бо в цьому віці проявляється Індивідуальність, яка відображає духовні потреби, Інтерес особистості.