Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Диспозиція як теорія риторичної композиції усних і письмових текстів. ДИСПОЗИЦІЯ




Читайте также:
  1. Жанрові класифікації PR-текстів.
  2. Інвенція, диспозиція та элокуція як частини риторики.
  3. Класична кількісна теорія грошей, її сутність, характеристика основних постулатів. Внесок І.Фішера в кількісну теорію.
  4. Особливості жанроутворення в письмових PR-комунікаціях.
  5. Поняття вторинного тексту в PR. Специфіка створення і поширення медіатекстів. Правові та етичні проблеми функціонування вторинних текстів в PR. Жанри вторинних PR-текстів.
  6. Проблема класіфікації та тіпологізації PR-Текстів.
  7. Теорія аргументації: аргументи до логосу, етосу, патосу.
  8. Теорія ефекту масштабу Пола Кругмана
  9. Теорія журналістської автономії Дж. Мерзіла

Слово диспозиція (від лат. dispositio — розташування) має в риториці два значення: 1) як етап підготовки промови, що відбувався за інвенцією (лат. inventio- — винахід, вигадка); 2) як розділ риторичної науки, в якому висвітлюються головні питання мистецтва організації повідомлення, власне, структури майбутнього тексту, його композиції.

Основна частина диспозиції складається з двох частин (планів): викладу предмета (теми) розмови й аргументації його. Перша частина — виклад — справляє враження об'єктивного погляду на предмет (так є!), друга частина — аргументація — суб'єктивована (так є, бо я таким бачу цей предмет тому-то й тому-то). В практиці судової риторики тривалий час (та й нині) ці частини функціонують окремо, тому що особливо важливо відділити корпус фактів від аргументів та коментарів промовця. В живих промовах і писемних текстах інших сфер діяльності такого чіткого фізичного розмежування (ось виклад, а ось — аргументація) може й не бути, бо первісно лінійні відношення між цими частинами поступово ускладнювалися, взаємопроникали одне в одне і спочатку могли називатися аргументами, а потім тезою. Проте це не означає, що в композиції теми і її мовному вираженні не повинно бути чіткого розуміння опозиційності предмета розмови і його доказовості.

Топос, визначений в інвенції, в диспозиції, в основній її частині має бути розгорнутим у певному напрямку. Тут можливі дві моделі розгортання, які у зіставленні одна з одною деякою мірою відображають принципову ідею античної риторики, філософії і взагалі класичної науки, а саме: природа (natura) і мистецтво (ars), природне (живе) і витворене (штучне).

Перша модель має відображати природний порядок елементів, ніби нагадуючи природний плин подій у житті, коли попередні події є причиною наступних, а наступні — наслідком попередніх. Логіка топіків мовного повідомлення йде за логікою реального життя. Так виробилася лінійна схема побудови повідомлень, за якою події подавались одна за одною

Вся увага в лінійному викладі спрямована на сам виклад предмета, а мовець виконує роль реєстратора фактів, літописця чи хронікера подій, не втручаючись у їх хід. Чим офіційніший (діловий) текст, тим менше помітний там автор.

Виклад за моделлю "ав ovo" одержав згодом назву історичного (хронологічного) методу. Він зручний для промовця, тому що можна "пливти за течією" подій, особливо не мудруючи над композицією, користуючись порадою давнього ритора Катона: "Ret teсe, verba sequentur", що означає: "Тримайся теми — слова прийдуть самі". Якщо, звичайно, ти маєш слова з цієї теми.



Друга модель викладу потребує від промовця мистецтва групування фактів не за послідовністю їх виникнення, а за сутністю, а це означає, що треба володіти мистецтвом групування фактів, аналізу їх. Ця модель, на противагу "ав ovo", мала назву "in medias res" ("в середину речей"). Різне комбінування, перестановка частин викладу стимулюють інтерес слухачів до повідомлюваного. Тут не можна пливти за течією подій, треба самому уважно стежити за промовцем, визначати, запам'ятовувати, оцінювати авторський мовний виклад, маневри думки, створювати атмосферу мовної взаємодії.

Для другої моделі викладу характерним є поняття "інтриги" (фр. intrique, від лат. intricare — заплутувати) та "фабули" (від лат. fabula — байка, переказ) як штучних побудов тексту для стимулювання інтересу слухача.



Прямому сюжетному тексту першої моделі викладу протистоїть фабульно-інтригуючий текст другої моделі викладу. У фабульно-інтригуючому тексті попередня й наступна події можуть мінятися місцями, щось пропускатися, членуватися на епізоди або, навпаки, об'єднуватися, розвиватися в обох напрямках — до фіналу і до початку. Текст може починатися з висновку, конфлікту, якоїсь незначної деталі.

Перша модель викладу предмета оперує історичним (хронологічним) та сюжетним методами. Матеріал викладається в часовій послідовності та за розвитком сюжетної лінії.

Друга модель послуговується кількома методами: дедуктивним, індуктивним, аналогійним, стадійним, концентричним.

11. Красномовство консолідації таконфронтації. Как и в эпидейктическом, в деловом красноречии консолидация преобладает над конфронтацией. Цель здесь – объединять, а не сталкивать интересы. Последнее может быть предметом политического, т. е. совещательного красноречия. В основе же делового красноречия лежит взаимная заинтересованность людей друг в друге. Товаропроизводитель объективно нуждается в потребителе, работник – в работодателе, устроители презентаций и посетители собираются ради общего дела. (Сравните заведомо

 


Дата добавления: 2015-04-18; просмотров: 9; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты