Регулювання

1.Правове значення елементів податку.

2.Суб’єкт оподаткування. Предмет та об’єкт оподаткування.

3.Масштаб податку та одиниця оподаткування. Податкова база.

4.Ставка податку та методи оподаткування.

5.Податкові пільги та їх класифікація.

6.Порядок та способи обчислення і сплати податку. Податкові періоди та строки сплати податку.

1. Правове значення елементів податку.

До законів, які встановлюють податки і порядок їх справляння держава висуває особливі вимоги, встановлюючи елементи, які входять до механізму, що застосовується при справлянні податків (а для платників при їх сплаті).

Система елементів правового механізму податку складається з обов’язкових і факультативних елементів.

Обов’язкові об’єднано у 3 групи:

1) Основні елементи – до них належать:

а) платник податку чи збору;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору.

2) Додаткові елементи – деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму. Вони обов’язкові як і основні.

Сукупність додаткових елементів правового механізму податку складається з 2-х підгруп:

а) деталізація основних чи пов’язаних з ним (предмет, база, одиниця оподаткування – категорії, що прямо залежать від об’єкта оподаткування).

б) мають самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни і способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Основні і додаткові елементи мають обов’язків характер, без якого неможливо закріпити відповідний податковий механізм.

3) Факультативні елементи не є обов’язковими і можуть закріплюватись в законодавчих актах, але їх може і не бути. (Ведення спеціальних кадастрів по майнових податках, специфічні реєстри і інші).

2. Суб’єкт оподаткування. Предмет та об’єкт оподаткування.

Діюче законодавство не дає вичерпного переліку видів об’єктів оподаткування, а виділяє найпоширеніші з них, залишаючи перелік відкритим.

Об’єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) використання природних ресурсів.

Об’єктом є переважно такий предмет, з приводу якого необхідна сплата податку, наприклад, отриманий дохід , володіння будь чим , споживання відомих предметів.

Об’єкт – те, що підлягає оподаткуванню. Визначення можливих переліків об’єктів оподаткування дано в ст.6 Закону України «Про систему оподаткування». Об’єктами можуть бути операції з реалізації товарів, послуг, майно, прибуток, дохід і вартість реалізованих товарів, наданих послуг або інший об’єкт , що має вартісну, якісну або фізичну характеристику , з якою законодавчий акт пов’язує виникнення обов’язку сплатити податок.

Об’єкт оподаткування – явище , предмет чи процес справляння податку.

Є два підходи до оцінки об’єкта:

а) кількісний і натуральний;

б) грошовий.

Суб’єкт податку – юридична чи фізична особа, яка зобов’язана сплачувати податок. Крім обов’язку вносити кошти до бюджету або централізованого цільового фонду, платник зобов’язаний своєчасно подавати фінансовим органам звіти про одержані доходи, про сплату податків.

З об’єктом податку пов'язаний предмет оподаткування, який відбиває ознаки не юридичного, а фактичного характеру. Наприклад, об’єкт податку на землю. Сама по собі ділянка не породжує ніяких правових наслідків, але право власності пов’язане саме з нею.

Одне і те ж майно може бути предметом кількох податків: автомобіль – іномарка оподатковується митом, акцизом, ПДВ при ввезенні, а потім щороку податком на власника транспортних засобів.

3. Масштаб податку та одиниця оподаткування. Податкова база.

Для визначення параметрів оподаткування, його виміру, обирається певна фізична характеристика, цей критерій прийнято іменувати масштабом податку. На встановлення бази оподаткування впливає насамперед масштаб податку ( грошова одиниця для прибуткового податку).

Одиниця оподаткування – це умовна розрахункова характеристика предмета оподаткування, одиниця виміру, масштаб податку. Приклад: при обкладанні податком такого майна, як автомобілів в Україні можуть застосовуватись різні масштаби: об’єм циліндрів двигуна, вартість транспортного засобу (мито), потужність двигуна і навіть довжина транспортного засобу.

Одиниця обкладання – частина податкового об’єкту, на який встановлюється ставка податку: 1₤, 1 м², 1 га землі, 1 квт, об’єм циліндра.

Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша) характеристика певного об’єкта оподаткування.

База оподаткування – це вартісна, фізична або інша характеристика оподаткування (дохід, що підлягає оподаткуванню у громадянина - 800 грн.).

Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов’язок сплатити податок, тобто об’єктом оподаткування.

Заниження бази оподаткування не можна кваліфікувати як приховування чи відсутність обліку оподаткування, оскільки платник податків заявляє про наявність об’єкта оподаткування.

База оподаткування встановлюється по кожному податку окремо на підставі таких принципів:

1) однорідність бази оподаткування;

2) можливість застосування до неї конкретної одиниці її виміру;

3) простота і зрозумілість визначення бази;

4) зручність застосування бази оподаткування для нарахування податку;

5) можливість обліку бази оподаткування.

4. Ставка податку та методи оподаткування.

Чинне законодавство України не містить поняття ставки податку (оподаткування). Але у ст.1006 Законопроекту Податкового кодексу України (№ 3266 – 1 прийнятому у першому читанні 13.07.2000р.):

Податкова ставка (норматив) – це величина податкових відрахувань на одиницю , виміру бази оподаткування.

Вона виражається у відсотках або ж у твердій сумі. Ст.7 Закону України

«Про систему оподаткування» визначено: ставка встановлюється ВРУ і органами місцевого самоврядування і не змінюється протягом року, якщо інше не передбачено законодавством. Разом з тим ст.15 Закону України «Про систему оподаткування » місцеві податки і збори , механізм стягнення і порядок сплати встановлюють сільські, селищні, міські ради відповідно до переліку та у межах граничних розмірів ставок , встановлених Законами України, крім збору за проїзд територією прикордонних областей, що встановлюють обласні ради.

Види ставок:

1) Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на платника податків:

а) єдина ставка

б) диференційована ставка

- базова

- знижена

- підвищена

2) Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна

б) відносна

в) змішана

3) Залежно від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна)

б) негативна

в) обмежуюча

4) Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична

б) економічна

Розміри ставок податку можуть змінюватися відповідно до обраного методу оподаткування. Під методом оподаткування розуміють механізм зміни ставок оподаткування залежно від збільшення податкової бази.

Основні методи оподаткування:

1. Рівне оподаткування (цільові податки).

2. Пропорційне оподаткування (стабільна ставка, незалежно від збільшення об’єкта оподаткування).

3. Прогресивне оподаткування–із зростанням бази оподаткування збільшується ставка податку.

4. Змішане оподаткування-поєднання окремих елементів зазначених вище методів.

Існує три методи встановлення ставок:

1. Інтуїтивний – бажання волі законотворців.

2. Емпіричний – на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами.

3. Метод математичного моделювання.

5. Податкові пільги та їх класифікація.

Податковою пільгою визначається звільнення платника податків від нарахування і сплати податку чи сплати ним податку в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України.

Звільнення від сплати податку можливо в повному чи частковому обсязі.

При звільненні в повному обсязі платник цілком звільняється від нарахування і сплати. При звільненні в частковому – платник податку звільняється від сплати податку тільки у певній частині його податкового обов’язку.

Підставами для надання податкових пільг є особливості , що характеризують певну групу платників, вид їхньої діяльності й об’єкт оподаткування. Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший – податкові закони, що закріплюють принципові винятки для певних категорій платників чи галузей. Другий – підзаконні акти , що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних суб’єктів.

Види податкових пільг (класифікація):

1. Відрахування (вилучення). Цей вид пільг проектується на об’єкт оподаткування, що безпосередньо зменшується.

2. Знижена – вид пільги в галузі оподаткування, що зменшує суму податку на певні величини.

Форми податкових пільг:

1. Неоподаткований мінімум об’єкта податку (Мін. заробітна плата).

2. Вилучення з обкладання певних елементів об’єкта оподаткування (природоохоронні заходи, нові технології).

3. Звільнення від сплати податку окремих осіб чи категорій платників (ветерани війни, учасники ЧАЕС).

4. Зниження податкових ставок.

5. Цільові податкові пільги (податковий кредит).

6. Інші податкові пільги (податкові канікули).

6. Порядок та способи обчислення і сплати податку. Податкові періоди та строки сплати податку.

Способи сплати податків і зборів.

1) Кадастровий (використання кадастрового способу при оцінці вартості земельних ділянок. Фіксовані строки їх сплати).

2) Деклараційний (надання декларації про отримані доходи за певний період і про свої податкові зобов’язання).

3) Попередній (авансовий) – податок стягується з джерела доходів – до одержання платником доходу.

Порядок сплати – це способи внесення платником податку або агентом суми податку до відповідного бюджету.

Обчислення податку, являє собою сукупність дій платника податків (податкового агента) або податкового органу з визначення суми податку , що підлягає сплаті до бюджетів або цільових фондів.

Виходячи з цього розрізняють:

1) Окладні податки – обчислює безпосередньо податковий орган;

2) Неокладні податки – обчислює самостійно платник податків;

- безпосередньо неокладні – обчислює сам платник податків;

- опосередковано неокладні – обчислює податковий агент;

3) Змішані податки– обчислюють на різних етапах і платник, і податковий орган.

Розрахунок суми податку пов'язаний з визначенням податкового періоду – строку, протягом якого формується оподаткована база і визначається розмір податкового зобов’язання. Обчислюється податок у межах одного податкового періоду, але здійснювати це можна кількома способами.

Існує два основних способи обчислення податку:

1.Кумулятивний – спосіб визначення об’єкта, за якого податкова база визначається наростаючим підсумком. На конкретну дату визначається оподаткована база, зменшена на суму пільг, якими користується платник на цю дату. На кожний момент виплати доходу визначається загальна сума виплат конкретній особі. При цьому сума зменшується на розмір податку, утриманого раніше.

2. Не кумулятивний – спосіб визначення податкової бази вроздріб. У цьому разі кожна частина доходу обкладається податком окремо, поза зв’язком з іншими джерелами доходів.

Податковим законодавством України передбачено застосування обох способів , а також їх поєднання.

Як правило, обчислення податку, визначення сум, що підлягають внесенню до бюджетів і цільових фондів, є обов’язком платників, що деталізується по кожному податку і збору спеціальним податковим законодавчим актом. Однак це виключає участь податкового органу у визначенні сум податку та збору. Здійснюється це у разі прямого делегування йому подібних обов’язків або в ситуаціях, коли платник податку ухиляється від обчислення і сплати податку.

Контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку, якщо:

а) платник податків не подає у встановлений термін податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань , заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні чи методологічні помилки, які призвели до заниження чи завищення суми податкового зобов’язання;

г) згідно із законами з питань оподаткування, особою , відповідальною за нарахування окремого податку або збору є контролюючий орган.

Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку через неможливість встановити фактичне місцезнаходження підприємства або його підрозділів, фізичної особи або ухилення платника чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов’язань через відсутність обліку або первинних документів, сума податкових зобов’язань платника може бути визначена за непрямих методів. Це здійснюють виключно податкові органи.

Згідно ст.67 Конституції України – кожен зобов’язаний вчасно і в повному обсязі сплачувати податки.

Терміном сплати податку визначений період часу, що починається з моменту виникнення податкового обов’язку платника і завершується моментом закінчення терміну сплати податку.

Поділяються терміни сплати на :

1) Термінові податки – сплачуються протягом певного терміну з моменту виникнення податкового обов’язк (з власників транспортних засобів при придбанні чи ТО, акциз на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації).

2) Періодичні податки – сплачуються протягом певного календарного часу.

Вони поділяються на :

- декадні – 1 раз на 10 днів;

- щомісячні (ПДВ, доход);

- щоквартальні (прибуток, ПДВ);

- піврічні (на землю);

- щорічні (прибутковий).

Зміною терміну сплати податку (збору) визначається перенесення уповноваженим органом встановленого терміну сплати податку (збору) на пізніший.

Формами зміни терміну сплати податку і збору є :

а) відстрочення - перенесення граничного терміну сплати певної суми податку на пізніший термін. Не надається із ввізного мита , акцизних зборів, ПДВ при ввезенні товарів (робіт, послуг), внесків до Пенсійного фонду…..

б) розстрочення – являє собою розподіл суми податку на певні частини з установленням термінів їх сплати.

в) податковий кредит – регламентує суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Відстрочення має право вимагати будь – який платник, який має податкові зобов’язання, а орган уповноважений приймати ці рішення, зобов’язаний задовольнити вимогу , якщо підстави надані платником як обґрунтування є тотожними підставами іншим платникам.

Відстрочення є перенесення сплати основної суми податкових зобов’язань платника без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути меншим за ставку НБУ (120%). Відстрочення надається не більше як 12 календарних місяців з моменту виникнення зобов’язання .Підставою є надання платником достатніх доказів щодо дії непереборної сили, що веде до податкового боргу/або банкрутства, а також надання економічного обґрунтування, які свідчать про можливість погашення податкового зобов’язання.

Розстрочення являє собою розподіл суми на певні частини з установленням їх сплати. Розстрочення надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї % погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Податковий кредит регламентує суму, на яку платник має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду. Термін сплати зменшується на підставі договору, що укладається між платником податку і податковим органом в межах його компетенції.

Тема 1.3. Податкове право та податкове законодавство.

1. Поняття податкового права. Предмет та метод правового регулювання.

2. Співвідношення податкового права з іншими галузями права.

3 . Принципи податкового права.

4. Джерела податкового права. Проблеми кодифікації податкового

законодавства.

5. Основи міжнародного податкового права. Поняття та види податкових міжнародних договорів.

1.Поняття податкового права. Предмет та метод правового регулювання.

Податкове право являє собою складний інститут фінансового права, який регулює основи доходної частини бюджету.

Податкове право:

- виступає як інститут предметний – присвячений чітко визначеному предмету – різновиду відносин, що виникають з приводу встановлення, сплати і стягнення податків і зборів, їх зміни і скасування;

- регулює суспільні відносини щодо встановлення, справляння і стягнення податкових платежів, їх зміни і скасування;

- встановлює обов’язок юридичних і фізичних осіб сплачувати податки і збори, а також регламентує процедуру обчислення і сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового контролю і застосування заходів відповідальності за порушення податкового законодавства;

- є складним інститутом, що включає сукупність своєрідних фінансово –правових норм.

Податкове право виділяє відносини щодо руху тільки коштів знизу вгору – від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Специфічний і метод правового регулювання , що має яскраво виражений імперативний характер.

Взаємодіє з усіма інститутами фінансового права – бюджетним правом, фінансовим контролем і іншими.

Інститут податкового права охоплює відповідну систему відносин, що й становить предмет податкового права.

Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів.

Характерною рисою податкових відносин є їх майновий характер – виконання податкового обов’язку означає передачу у власність або розпорядження держави певних коштів. Відносини щодо зборів і податків є владно – майновими. Податкові надходження є одним з основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі.

В основі методу податкового права покладено метод владних розпоряджень. Метод податкового права є фінансово – правовим і передбачає використання імперативних норм. Наприклад: застосування санкцій за податкові правопорушення виключає альтернативу – вони визначаються однозначно і безумовно. Характерною рисою методу податкового права є та обставина, що владні розпорядження стосуються певного кола платників, порядку, умов і розмірів платежів до бюджетів чи фондів. Коло держаних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам податкових відносин, складають податкові органи. Іншою рисою методу податкового права є широке застосування імперативних норм податкового права з метою формування бюджетів за рахунок доходів і майна платників податків.

2. Співвідношення податкового права з іншими галузями права.

Особливості, своєрідність і зміст податкового права найповніше розкриваються при співставленні й розмежуванні його від інших галузей права.

Податкові правовідносини, що передбачають обов’язковим суб’єктом державу, пов’язано з багатьма сторонами її функціонування.

Конституційне право, що має базове значення для всіх правових галузей та інститутів , відіграє таку ж роль і щодо податкового права. Відома Вам ст.67 КУ містить положення, відповідно до якого громадянин зобов’язаний платити встановлені податки і збори. Ця ж стаття виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, що забороняє необґрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом надання податковим нормам зворотності.

Взаємодія податкового права з адміністративним виявляється у встановленні відповідальності за порушення податкового законодавства. Охоронну функцію податкового права обумовлено тим, що адмінвідповідальність забезпечує виконання платниками податків їх обов’язків. Наприклад: відповідальність за порушення податкового законодавства містить разом з фінансовими й систему адмінсанкцій.

Тісно пов’язане податкове право з цивільним. Такі категорії цивільного права, як доход, майно, споживання, видатки використовуються у податковому. Цивільне регулює відносини, реалізація яких передбачає досягнення певних господарських результатів після чого вступає в дію податкове право, яке визначає розміри й порядок сплати податків, зборів і т.і.

Низка комплексних категорій притаманна податковому й трудовому праву. Наприклад, особливості оподаткування пенсії або ж специфічна дія механізму відрахувань у державний Пенсійний фонд.

Тісно пов’язане податкове право з карним правом. Кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування категорій податкового права і його норм.

Досить активно застосовуються нормативні акти міжнародного права, що регулюють податкову діяльність (договори про усунення подвійного оподаткування).

3. Принципи податкового права.

Структура інституту податкового права визначається багатьма деталями, однак вона підпорядкована низці загальних принципів, серед яких:

1) Наявність комплексу рівних приписів. До інститут податкового права входить комплекс одно порядкових нормативних положень, які регулюють однорідні відносини. Ця система норм, які визначають оподаткування юридичних та відносини щодо оподаткування фізичних осіб.

2) Різнобічний вплив податкових норм на врегульовані відносини, що забезпечують єдиний підхід , який і зв’язує їх у складний інститут.

3) Об’єднання всіх норм інституту податкового права за допомогою стійких закономірних зв’язків , відображених у загальних приписах.

Такими зв’язками виступають принципи податкового права, принципи оподаткування, що мають законодавче закріплення.

Для вищенаведених принципів, аналіз окремого податкового механізму здійснюється у такій послідовності:

Платник – об’єкт оподаткування – ставка податку – пільги при оподаткуванні.

Принципи податкового права охоплюють керівні положення права. Вихідні напрями, основні начала, що визначають суть всієї системи, галузі або інститу права.

Податковому праву як складовій частині правової системи властиві загальногалузеві принципи, що знаходять своє відображення у всіх галузях: верховенство закону, єдність, доцільність і реальність, законність, тощо. Що стосується спеціальних (галузевих) принципів, то одні з нихзнаходіть своє пряме закріплення в конкретних нормах податкового закону (принципи-норми), інші набувають свого вираження в системі норм, що регулюють сплату конкретного податку (принципи, які випливають із норм).

Принципи податкового права включають в себе:

1) Матеріальні, які визначають сутність категорій, норм, використовуваних податковим правом, ставлячи їх у певну ієрархічну систему.

2) Процесуальні – регулюють сфери компетенції суб’єктів податкових правовідносин, механізм установлення, зміни і скасування податкових платежів.

3) Розрахункові- регулюють функціонування конкретного податкового механізму, визначення основних його елементів і перерахування коштів відповідно до бюджетів.

4. Джерела податкового права. Проблеми кодифікації податкового

законодавства.

Джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Джерело податкового права має встановлювати правило поведінки суб’єкта, має бути виданим компетентним органом, мати чітку відповідальність матеріальної і процесуальної сторони функціонування податкового механізму.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами:

І. За владно – територіальною ознакою:

- загальнодержавні нормативні акти;

- республіканські (АРК);

- місцеві.

ІІ. За характером правових норм:

- нормативні – містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

- не нормативні – не містять правових норм загального характеру (інституції).

ІІІ. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

- звичай;

- прецедент;

- міжнародні договори (конвенції, угоди);

- правова доктрина;

- нормативний правовий акт – найважливіше, а й іноді єдине джерело податкового права.

Податкове законодавство, як форма реалізації податкового права, містить досить широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування. Основу податкового законодавства повинні становити тільки закони і найважливіші підзаконні акти.

Термін «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких дала ВРУ; постанови ВРУ; укази Президента України; декрети і постанови КМУ, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

«Загальні податкові закони» - законодавчі акти, які містять положення , що регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. В них не деталізується конкретні види податків.

«Спеціальні податкові закони» - законодавчі акти, що регулюють окремі групи чи види податків. До них належать закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення та сплати.

На новому етапі податкових реформувань – етапі розробки Податкового кодексу аксіомою є визначення мети податкових трансформацій. Податковий кодекс (ПК) повинен не просто об’єднати діючі закони та нормативні акти, але і ліквідувати проблеми, що накопичились. Без визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України.

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає.

Проблеми:

- наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;

- дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;

- великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдається.

Тому першочерговим слід вважати максимізацію функцій соціально добробуту шляхом створення таких умов фінансово – господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового зростання національного виробництва з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращення стану платіжного балансу.

5.Основи міжнародного податкового права. Поняття та види податкових міжнародних договорів.

Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права.

Податковий договір (угода) має подвійну природу, з одного боку , він регулюється міжнародним правом. З іншого – після його інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньо – державного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів:

1) Які мають більшу юридичну силу порівняно з Національними податковими законами (Україна, Росія ) ст.19 ЗУ «Про систему оподаткування » від 18.02.1997 року № 77 / 97- ВР.

2) Які мають рівну юридичну силу (США, Великобританія).

Міжнародні угоди, що регулюють податкові правовідносини, можна об’єднати в три групи:

1) Умовно податкові – угоди, в яких питання оподаткування регулюється поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.

2) Загально податкові – угоди, присвячені загальним основним проблемам оподаткування між договірними країнами (усунення подвійного оподаткування).

3) Обмежено-податкові– угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи об’єкта оподаткування.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації ) реалізується при розгляді 4-х груп проблем:

а – сфери застосування договору;

б – закріплення конкретних видів податків за державами;

в – усунення подвійного оподаткування і механізму, що його забезпечує;

г – поведінка договірних сторін.

Незважаючи на деякі особливості, що характеризують кожну з угод, вони відрізняються традиційною структурою. Насамперед, закріплюється категорія осіб, до яких застосовується конвенція, - це резиденти однієї або обох договірних держав. Обумовлюється перелік податків, на які поширюється конвенція. У статті «Загальні положення» обумовлюється що розуміється під договірними країнами; громадянином; особою; компанією; компетентним органом; міжнародним перевезенням тощо.

Тема 1.4. Податкові правовідносини та податково-правові норми.

1. Поняття та особливості податкових правовідносин.

2. Види податкових правовідносин.

3. Об’єкти та суб’єкти податкових правовідносин.

4. Податково-правові норми, їх структура та види.

1. Поняття та особливості податкових правовідносин.

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин урегульованих фінансово – правовою нормою. Державне розпорядження , що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов’язки суб’єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми.

Податкові правовідносини мають свої ознаки:

1) По – перше, вони виникають на підставі фінансово – правової норми як форми її реалізації;

2) По – друге, мають владний характер , який за своїм змістом виражає інтереси держави.

Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Вони є публічними, тобто такими, що пов’язані та виникають з влади, а також є формою реалізації імперативної фінансово – правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (здійснюють підлеглі суб’єкти фінансового права).

Податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів. Юридичним змістом податкових правовідносин є права і обов’язки їх суб’єктів. Податковими правами й обов’язками обмежуються можливості і межі поведінки суб’єктів правовідносин , що випливають з конституційної норми, якою закріплено (ст.67) сплачувати податки. Обов’язковим елементом правовідносин є наявність юридичних фактів, з якими пов’язують виникнення податкових правовідносин (правоутворюючі), їх зміну (право змінні) та припинення (правоприпиняючі). Вони можуть бути (правомірні) власне подання декларації, неправомірні дії (ухилення від сплати) та події (смерть платника).

2. Види податкових правовідносин.

Податкові правовідносини відображають певні функції , тому їх можна поділити на :

1) Загально - регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб’єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);

2) Конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення конкретної поведінки суб’єктів);

3) Комплексні (що виникають на стику загально – регулятивних і конкретно – регулятивних);

4) Охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно – примусового характеру).

Перших два – утворюють основну масу правовідносин у суспільстві і регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб’єктивних юридичних прав і обов’язків .

Загально – регулятивні відносини виконують в основному функцію закріплення кола суб’єктів права і їхнього статусу.

Конкретно-регулятивні відносини закріплюють конкретну поведінку суб’єктів , зміст їхніх прав і обов’язків .

Комплексно –податкові правовідносини перебувають на стику перших двох. Вони вузько персоніфіковані (передбачають конкретного платника).

Наприклад, механізм формування і витрачання пенсійного фонду перебуває на стику податкових і трудових відносин (збір входить до переліку обов’язкових податків і зборів, об’єднаних податковою системою).

Охоронні – виникають за умови порушення прав і невиконання обов’язків, якщо учасники правовідносин мають потребу в правових способах захисту з боку держави. Вони забезпечують реалізацію міри державно – примусового впливу щодо осіб, які порушили юридичні обов’язки зі сплати податків.

3. Об’єкти та суб’єкти податкових правовідносин.

Зміст податкових правовідносин пов'язаний з аналізом категорій, що характеризують: об’єкт, суб’єкт, права й обов’язки суб’єктів правовідносин , підстави виникнення правовідносин.

Об’єктом регулювання в податкових правовідносинах виступають кошти платників, що надходять у доходи бюджетів. У вузькому значенні – це гроші, з приводу яких між суб’єктами податкових правовідносин формується правовий зв'язок. У фінансових правовідносинах виражається сукупність грошових відносин, що пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням коштів для розширення виробництва і задоволення потреб членів суспільства.

Суб’єктом податкових правовідносин може бути будь – яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків.

Податкова правоздатність – передбачена нормами податкового права здатність мати права і обов’язки щодо сплати податків.

Податкова дієздатність – передбачена нормами податкового права здатність своїми діями створювати і реалізувати права і обов’язки.

Для участі у правовідносинах суб’єкті наділені правоздатністю і дієздатністю.

Суб’єктів можна виділити в три групи учасників податкових правовідносин:

1) держава ( в особі влади, що встановлюють і регулюють оподаткування );

2) податкові органи;

3) платники податків.

Особливим суб’єктом є держава. Учасниками правовідносин є також державні органи: податкові адміністрації; митні органи; податкова міліція. Діяльність цих органів регулюють в основному закони. Своєріднім є і механізм контролю за їх діяльністю.

4. Податково-правові норми, їх структура та види.

Вихідними елементами,що формують податкове право, є податково – правові норми –правила ,способи поведінки, що складають зміст податкового права.

Для податково-правових норм характерні такі загальні риси, що визначають норму права:

а) загальний характер;

б) формальна визначеність;

в) охорона і встановлення компетентними органами.

Класифікація податкових норм:

1) За особливостями впливу на учасників відносин:

а) зобов’язуючі – обов’язок робити певні активні дії;

б) забороняючи – не робити заборонених дій, які порушують порядок, закріплений нормами.

в) уповноважуючі –право на певні позитивні дії в межах розпоряджень, що містяться в нормі.вдносин, змістом їх прав і обов’язків

2) За змістом:

а) матеріальні – регулюють міру права і обов’язків учасників, види й обсяги матеріальних і грошових зобов’язань;

б) процесуальні – регулюють процедуру суб’єктів з реалізації матеріальних норм з приводу надходжень податків і зборів.

Структура податкової норми:

1) Гіпотеза – визначає умови дії податкової норми. Вона описує фактичні обставини, при настанні яких варто користуватись цією нормою, вказує на учасників відносин і головні умови.

2) Диспозиція – вказує якою має бути поведінка суб’єктів відносин, зміст їх прав і обов’язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі.

3) Санкція – передбачає заходи впливу, що можуть бути застосовані до осіб , що недодержуються розпоряджень податкових норм. Санкції розраховані на настання фактичних обставин, що являють собою правопорушення, і реалізують при цьому охоронну функцію права.

За порушення норм податкового права застосовується фінансова, адміністративна, кримінальна відповідальність.

Податкові санкції відрізняються від фінансових, а саме:

а) примусовий вплив на правопорушника через вплив на його кошти (іноді реалізація майна);

б) застосовується санкція як до юридичних , так і до фізичних осіб;

в) передбачено право відновлювальні і штрафні санкції;

г) податкові санкції (пеня, штраф) вживаються незалежно від характеру вини платника (наприклад, хворобу платника податку).

Тема 1.5. Правове регулювання податкової системи України.

Податкова політика.

1. Поняття та характеристика податкової системи, її структура.

2. Порядок встановлення та скасування податків в Україні.

3. Податкова політика та її принципи.

4. Правове регулювання офшорних механізмів в Україні.

1. Поняття та характеристика податкової системи, її структура.

Аналіз чинного законодавства у галузі оподаткування та обов’язкових платежів свідчить, що у цій сфері діють 284 закони, близько 2000 нормативно – правових актів КМУ, 811 нормативно – правових актів міністерств та відомств, зареєстрованих Міністерством юстиції України, понад 8600 регуляторних актів міністерств та відомств, незареєстрованих Міністерством юстиції України. Державною податковою адміністрацією України з метою регулювання справляння податків та обов’язкових платежів видано 5533 регуляторні акти, з них – лише 315 зареєстровано у Міністерстві юстиції України [Ластовецький А. Вдосконалення правового регулювання оподаткування як головного організаційно – правового засобу впливу на підприємницьку діяльність // Право України. – 2005.- №5.- с. 56-57]. Тобто, існуюче податкове законодавство характеризується несистемністю, розпорошеністю у підзаконних нормативно – правових актах, складністю та непрозорістю, суперечливістю та нестабільністю.

У зв’язку з цим питання реформування податкової системи України стали предметом активного обговорення в урядових і парламентських колах, починаючи ще з 1995р. Так, у грудні 1995 р. було прийнято Постанову ВРУ «Про основні положення податкової політики і податкову реформу в Україні». Тоді ж зроблено й перші значущі практичні кроки щодо вдосконалення податкової системи, пов’язані з переходом від оподаткування доходу до оподаткування прибутку підприємств, зі зниження ставки податку на додану вартість.

Актуалізація питань реформування податкової системи в цей період була зумовлена поглибленням економічної кризи, її затяжним характером, рекордним рівнем інфляції та високим рівнем дефіциту державного бюджету, а також причинами, що корінилися в особливостях податкової системи України.

Податкова система – це сукупність податків, зборів та інших платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому є :

- порядок встановлення і введення в дію податків;

- види податків;

- права та обов’язки платників податків;

- порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

- відповідальність учасників податкових правовідносин.

Податкова система – продукт податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують відповідні принципові положення, види податків, порядок нарахування і утримання кожного з них, обов’язки для всіх суб’єктів оподаткування.

Принципи побудови і функціонування (закладені в ст.3 ЗУ « Про систему оподаткування») :

1) принцип вигоди і адміністративної зручності;

2) принцип платоспроможності;

3) принцип визначальної бази – в основу покладено економічну доктрину держави – прогнозована величина видатків держави.

Система оподаткування - сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Принципи побудови системи оподаткування визначені у ст. 3 ЗУ «Про систему оподаткування». До них належать :

1) Стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності.

2) Обов’язковість (плата податків, зборів).

3) Рівнозначність і пропорційність.

4) Рівність (недопущення дискримінації).

5) Соціальна справедливість (неоподатковані і сплата великих податків від доходів).

6) Стабільність.

7) Економічна обґрунтованість.

8) Єдиний підхід.

9) Компетенція (ВРУ, місцеві органи).

10) Доступність – норми дохідливі і для платників.

Науковий підхід до побудови раціональної системи оподаткування передбачає: по – перше системність, по – друге, встановлення основобудівної бази цієї системи і по – третє, формування правової бази.

Визначальною базою побудови податкової системи є об’єм бюджетних видатків.

Податки – не самоціль, а засіб для виконання державою своїх функцій.

Податкова система – продукт податкового законодавства. Вона створюється в результаті прийняття ряду законодавчих актів, які затверджують відповідні принципові положення , види податків, порядок нарахування і справляння кожного з них , обов’язки для всіх суб’єктів оподаткування.

Побудову і функціонування оптимальних податкових систем необхідно розглядати під кутом зору відповідних принципів.

2. Порядок встановлення та скасування податків в Україні.

Встановлення, введення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється ВРУ, ВР АРК і сільськими , селищними , міськими радами відповідно до ЗУ «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251–12 із змінами та доповненнями, інших законів про оподаткування.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних законів, прийнятих відповідно до законів України.

Зміни і доповнення до ЗУ «Про систему оподаткування », інших законів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього закону, інших законів України про оподаткування не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Будь – які податки і збори (обов’язкові платежі) які запроваджуються законами України , мають бути включені до цього закону. Всі інші Закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеними у цьому законі.

Податки і збори (платежі) які не передбачені законом 12-51 – ХІІ, крім визначених ЗУ «Про джерела фінансування дорожнього господарства України », сплаті не підлягають.

3. Податкова політика та її принципи.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок , тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва , територій , груп населення може:

а) сприяти зростанню чи спаданню господарської активності;

б) створенню сприятливої кон’юктури на ринку;

в) умов для розвитку пріоритетних галузей економіки;

г) реалізації збалансованої соціальної політики.

Використовуючи ті чи інші податкові пільги держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорцій у розвитку продуктивних сил.

Податкова політика направлена на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Довгострокові: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення.

Короткострокові :поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні відносно до внутрішнього валового продукту , стимулювання інвестиційної діяльності.

Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження (тиску) на платника.

Принципи:

1)Можливість податкової політики збільшити джерела доходів;

2)Здатність її визначити прийнятну податкову базу;

3)Направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату;

4)Нейтральність податкової політики відносно стимулів.

4. Правове регулювання офшорних механізмів в Україні.

Більшість малих країн та країн з нерозвинутою економікою стимулює податкові поступлення шляхом дозволу претендентам створювати компанії на вигідних умовах. Таких держав з пільговим оподаткуванням і відсутністю валютного контролю налічується біля 50. Переваги їх наступні:

- низька собівартість створення компанії,

- простота оформлення,

- можливість відкриття рахунків в будь – яких банках і в будь – якій валюті,

- немає зобов’язання з подання бухгалтерської звітності в податкові та державні органи.

Недоліками є недовіра влади і приватних фірм до офшорних компаній і труднощі в отриманні кредитів такими компаніями.

Визначене законодавче забезпечення системи офшорних зон дістала 2000р. Президент України розпорядженням № 19/2000р. від 21 лютого 2000р. доручив КМУ визначити й опублікувати перелік офшорних зон і надалі забезпечувати його щорічне опублікування.

Поняття ж офшорних зон немає. Тому законодавець пішов дещо спрощеним шляхом - закріпити вичерпний перелік офшорних зон, а не роз’яснювати у чому їхня сутність.

Закон України від 23 лютого 1996р. «Про деякі питання валютного регулювання й оподаткування суб’єктів експерементальної економічної зони «Сиваш» регулює створення зони для залучення іноземних і національних інвестицій на основі Указу Президента України від 17 листопада 1995р. «Про заходи для проведення експерименту в північно – кримській експериментальній економічній зоні «Сиваш» ».

У цілому всі вільні економічні зони поділяються на дві категорії:

1) транспортно – транзитні - зони розташовані по периметру кордону України, що забезпечують залучення товарів на територію України і потік транзитних товарів через територію України.

2) промислові – зони розташовані на території України, закріплені законодавством, у них здійснюють інвестування і встановлено пільговий режим оподаткування.

Тема 1.6. Податкові органи в Україні. Організація