Податкового законодавства.

1. Гарантії забезпечення виконання зобов’язань по сплаті податків та

зборів.

2. Податкова застава, її зміст та підстави виникнення.

3. Адміністративний арешт активів платника та його види.

1. Гарантії забезпечення виконання зобов’язань по сплаті податків та

зборів.

Виконання обов’язку зі сплати податків і зборів ґрунтується на кількох факторах, серед яких слід виділити:

а) Рівень правової культури та податкової дисципліни платника податків;

б) Потенційна можливість застосування державного примусу в разі порушення норм податкового законодавства.

Встановлення відповідальності за податкові правопорушення не може забезпечити певної і своєчасної сплати податків і зборів, а тому виникає необхідність у запровадженні спеціальних забезпечувальних заходів:

У податковому праві забезпечувальні заходи спрямовані на виконання конституційного обов’язку платників податків.

1) Механізм забезпечення виконання податкового обов’язку спрямований винятково на сплату податків і зборів.

2) У системі гарантій, що забезпечують надходження податків і зборів до бюджетів виняткове місце відведено уповноваженій стороні – державі як власнику надходжень, що забезпечує підстави належного й безумовного виконання певних дій зобов’язаною стороною – платником податків.

3) Забезпечення виконання обов’язку зі сплати можливо за рахунок коштів і майна платника податків.

4) Способи передбачають сплату податків і зборів як суми безпосередньо податкових платежів, так і компенсацію втрат бюджетів від несвоєчасної сплати, а також витрат на примусове виконання податкового обов’язку .

З урахуванням ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід виділити такі способи забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів :

- податкова застава;

- податкова порука;

- пеня;

- адміністративний арешт активів платника.

2. Податкова застава, її зміст та підстави виникнення.

Податкова застава – один з найефективніших способів забезпечення виконання обов’язку, адже при її застосуванні обмежується права платника податків щодо розпорядження власним майном, а це, у свою чергу, негативно впливає на здійсненні ним подальшої фінансово – господарської діяльності.

Право податкової застави виникає у разі:

- неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації – з першого робочого дня наступного за останнім днем строку, встановленого законом про певний податок;

- несплати у встановлені строки суми податкового зобов’язання, самостійно визначеної платником у податковій декларації – з дня наступного за останнім днем зазначеного строку;

- несплати у встановлені строки суми податкового зобов’язання, визначеної контролюючим органом – з дня наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

Механізм використання податкової застави як способу забезпечення податкового обов’язку органами податкової служби деталізований у порядку застосування податкової застави органами ДПС, затвердженому наказом ДПА України від 28 серпня 2001 р. № 338.

Податкова застава є тимчасовим примусовим заходом, спрямованим на забезпечення належного виконання податкового обов’язку зі сплати податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів.

Активи платника звільняються з податкової застави з дня:

- отримання податковим органом копії платіжного документа, завіреного обслуговуючим банком, що засвідчує факт перерахування до бюджету повної суми податкового зобов’язання;

- визнання податкового боргу недійсним;

- отримання податковим органом довідки про смерть фізичної особи;

- закінчення термінів позовної давності щодо такого податкового боргу;

- отримання податковим органом договору поруки на повну суму податкового боргу платника податків;

- прийняття рішення про арешт активів платника податків;

- отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень;

- прийняття податковим органом рішення про розстрочення, відстрочення суми податкових зобов’язань (крім податкового боргу) або досягнення податкового компромісу у разі, коли умови, визначені в рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс, передбачають зупинення права податкової застави;

- прийняття відповідного рішення судом.

3. Адміністративний арешт активів платника та його види.

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій , що підлягають письмовому узгодженню з ДПА, а саме :

- купівля чи продаж, інші види відчуження чи оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком , що використовується у його діяльності;

- використання вищенаведеного для здійснення прямих або «портфельних» інвестицій, цінних паперів;

- ліквідація об’єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком (форс –мажорних обставин) або відповідно до рішень державного управління.

Процедура застосування адмінарешту активів платника податків як способу забезпечення податкового обов’язку регулюється ст.9 ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Порядком застосування адмінарешту активів платника податків, затверджений наказом ДПА України від 25 вересня 2001 року № 386.

Адмінарешт активів є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

Арешт може бути накладений на будь – які активи юридичної особи, а щодо фізичної – на будь – які активи, крім тих, що не підлягають арешту відповідно до чинного законодавства.

Рішення про застосування арешту активів платника приймає керівник податкового органу (його заступник) за поданням відповідного підрозділу податкової міліції за наявності таких підстав:

а) платник порушує правила відчуження активів;

б) фізична особа, яка має податковий борг виїжджає закордон;

в) платника податків визнано неплатоспроможним за зобов’язаннями , крім окремих випадків;

г) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для цього або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень;

д) немає свідоцтва про державну реєстрацію, спеціальних дозволів (ліцензій) на її здійснення, торгових патентів, сертифікатів і т.д.;

е) особа не зареєстрована як платник податку в органах ДПС.

Арешт активів може здійснюватись у двох формах:

1- повним арештом

2- умовний арешт.

Арешт може бути накладено на активи терміном до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу. Цей термін може бути продовжено в адмінпорядку.

Арешт активів полягає в забороні платнику здійснювати будь-які дії щодо своїх активів, крім дій щодо їх охорони, зберігання й підтримання в належному функціональному і якісному стані.

Платник податків має право на відшкодування збитків і немайнової шкоди, заподіяних податковим органом у результаті неправомірного застосування арешту його активів, за рахунок коштів відповідного бюджету. Рішенння про таке відшкодування приймається арбітражним судом.

Модуль 2.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА.

Тема2.1. Оподаткування прибутків підприємств.

1. Правове регулювання оподаткування прибутку підприємств.

2. Прибуток, як об’єкт оподаткування, порядок його визначення.

3. Платники податку на прибуток. Порядок сплати філіями та структурними підрозділами.

4. Ставки податку на прибуток підприємств. Порядок нарахування та сплати податку.

5. Поняття безнадійної заборгованості та порядок її врегулювання.

1. Правове регулювання оподаткування прибутку підприємств.

Прибуткове оподаткування підприємств та організацій, законодавці неодноразово вдосконалювали. Зміни об’єкта оподаткування, ставок податку, податкових пільг викликали необхідність прийняття нових законодавчих актів.

Тільки за період з 1991 – 1998 рр. утримання податку з прибутку регулювалось нормами чотирьох законів.

1991 р. діяв закон СРСР « Про податок з підприємств і організацій ».

Класичний варіант прямого податку. Оподаткування прибутків юридичних осіб здійснюється в Україні на підставі ЗУ «Про оподаткування прибутків підприємств » від 28.12.1994р. №334/ 94 – ВР (В редакції закону № 283 /97 від 22.05.2007р.).

З 1.01.1992р.був введений в дію ЗУ «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». ставка податку складала 18 % доходу. Були понижені ставки, відповідно 15 і 9 %.

З 1.01.1995р. даний закон був замінений ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». Базова ставка складала 30%, агропромисловості – 15%, посередницькі операції – 45%, лотереї, ігровий бізнес – 60%.

З 1 липня 1997р. був введений в дію ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»», згідно з яким, суттєво змінились методичні основи оподаткування прибутку, які вимагають введення спеціального податкового обліку. Він носить назву «сальдового» - основою є валові надходження і витрати, які підприємство понесло не за реалізовану продукцію, а за певний період.

З 1.01.2003р.набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»» (№ 349 від 24.12.2002р.). Він вніс суттєві зміни в механізм справляння податку на прибуток. Закони 1990 – 1996 рр. виявились недостатньо розробленими і перевірені практикою (зокрема вважалось, що чим вищі штрафи, тим буде більше наповнений бюджет, тобто фіскальна функція була домінуючою).

22 травня 1997р. був прийнятий ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»», що діє і сьогодні.

2. Прибуток, як об’єкт оподаткування, порядок його визначення.

Об’єктом оподаткування , відповідно до ст.3 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» , є прибуток який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Див. схему:

Скоригований валовий дохід →одна із складових при

визначені об’єкта

оподаткування

мінус

Валові витрати виробництва і обігу ± убиток ( приріст ) балансової вартості запасів на складах, в незавершеному виробництві і залишках готової продукції

мінус

Амортизаційні відрахування

а) Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами;

б) Валові витрати виробництва та обігу - сума будь – яких витрат у грошовій, матеріальній, нематеріальній та інших формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбані (виготовлені для їх подальшого використання у власній господарській діяльності);

в) Амортизація – це поступове віднесення витрат з придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів і нематеріальних активів на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Податок , що підлягає сплаті до бюджету, визначається формулою:

∑ ПП = ОО * Спп - Пп ,

де ∑ПП – сума податку з прибутку, яка підлягає сплаті

ОО – об’єкт оподаткування

Спп – ставка податку з прибутку

Пп - плата за патент (якщо підприємство викупило патент для здійснення своєї діяльності ).

3. Платники податку на прибуток. Порядок сплати філіями та структурними підрозділами.

Платниками податку з прибутку є :

1) резиденти України – суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність , спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

2) нерезиденти України – фізичні та юридичні особи, створені у будь – якій організаційно – правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет, згідно з міжнародними договорами України або законом;

3) філії, відокремлені підрозділи платників податків із числа резидентів, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої , ніж платник податку, територіальної громади;

4) постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерелом їх походження з України або виконують представницькі функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Платник податку, що має філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами зазначеного закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

4. Ставки податку на прибуток підприємств. Порядок нарахування та сплати податку.

З 1.01.2004р. прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковуються за ставкою 25 % до об’єкта оподаткування.

- 15% від суми прибутку від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах.

- платник податку, який здійснює виплату виграшів у лотерею або інші види ігор чи розиграшів, зобов’язаний утримувати та вносити до бюджету 30% суми таких виграшів.

- страхова діяльність (крім страхування життя) оподатковується за ставкою 3% від суми валового доходу, і не підлягає оподаткуванню за базовою ставкою.

- 6% від суми доходів нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплат вартості фрахту транспортних засобів.

- 3% від суми валового доходу , отриманого від страхової діяльності (крім доходів від операцій, здійснених за договорами довгострокового страхування життя, які оподатковуються за ставкою 0%).

Облік отриманих одходів і здійснюваних видатків ведеться платником податків самостійно за допомогою податкового обліку винятково з метою оподаткування. Платник вправі обрати й використати один із двох методів: метод нарахувань (рахунків) або касовий метод ведення податкового обліку. Про це інформується податковий орган.

Метод нарахувань проводиться із часу придбання платником правана ці доходи або визнання за ним цих видатків, незалежно від часу фактичного одержання доходів або здійснення платежів.

Касовий метод припускає облік платником податків доходів і видатків, починаючи із часу вступу платника у права власника цих доходів або визнання за ним цих видатків.

Відповідно до п.п.16.4. ЗУ від 1 липня 1997р. податок за звітній період сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені закономдля квартального податкового періоду.

Суми податку на прибуток зараховуються до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням платника податку.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.

Щодо податку з прибутку використовують такі податкові періоди:

- Календарний квартал - Календарне півріччя

- Календарні ІІІ квартали - Календарний рік

За звітні квартал, півріччя та ІІІ квартали платники подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року – повну. Бюджетні організації сплачують податок на прибуток, отриманий від господарської діяльності, щоквартально за наростаючим підсумком звітного податкового року.

Неприбуткові організації сплачують податок на прибуток від неосновної діяльності на загальних підставах.

Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом.

5. Поняття безнадійної заборгованості та порядок її врегулювання.

Під терміном безнадійної заборгованості слід розуміти:

а) податковий борг платника податків, визнаного у встановленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені через недостатність активів банкрута;

б) податковий борг фізичної особи яка :

- визнана в судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути спрямоване стягнення відповідно до законодавства;

- понад 720 днів перебуває у розшуку;

в) податковий борг юридичних і фізичних осіб, який виник внаслідок обставин непереборної сили (форс – мажорних обставин);

г) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону. Якщо фізичну особу, яку визнано в судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, розшукано, або фізичну особу, що перебувала в розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню і стягненню в загальному порядку, без дотримання строків позовної давності. Обов’язок здійснювати щоквартальне списання безнадійного податкового боргу покладається на податкові органи.

Списання і розстрочення податкового боргу регулюється ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181 – ІІІ. Цей закон закріпив особливості погашення податкового боргу і сум податку в цілому (ст. 11- 13, 18 ), а також визначив поняття податкового боргу.

Тема 2.2. Непрямі податки.

1. Сутність непрямого оподаткування та його правове регулювання.

2. Податок на додану вартість, його характеристика.

3. Платники ПДВ, їх реєстрація в органах ДПС.

4. Операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ. Порядок обчислення та сплати ПДВ.

5. Ставки ПДВ. Порядок застосування «0» ставки.

6. Акцизний збір.

1. Сутність непрямого оподаткування та його правове регулювання.

Непрямі податки закладаються в ціні реалізованого товару або наданої послуги. Розмір непрямого податку не залежить від матеріального стану платника, тому державі зручно його справляти. Введення непрямих податків дозволяє носію податка перекладати податковий тягар на плечі споживачів товару, послуг, робіт, якими можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

На сучасному етапі ПДВ є однією з найважливіших складових податкової системи, так в 2002р. його питома вага в доходах державного бюджету України становила 30,6% - це найвищий показник серед податкових надходжень.

На сьогодні ставка ПДВ = 20%, а була 28%. На підставі ЗУ « Про податок на додану вартість » від 03.04.1997р., який вступив в дію з 1.10.1997р. Окрім 20% є ще 0 ставка.

При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Споживач товару (робіт, послуг) є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного та фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі та непрямі.

При прямому оподаткуванні – юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому – ні.

ПДВ було введено в Україні ЗУ «Про податок на добавлену вартість» 20.12.1991р. № 2007- ХІІ, пізніше декретом КМУ № 14-92. Зараз чинним є ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р., який вступив в дію з 1.10.1997р Базовим поняттям податку є поставка товарів (послуг).

2. Податок на додану вартість, його характеристика.

ПДВ є непрямий податок, який включають у ціну товару й становить частину приросту вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, й внесений до Державного бюджету. Механізм ПДВ закріплено ЗУ «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997р.

ПЕРЕВАГИ:

а) відсутність подвійного оподаткування;

б) рівність умов щодо сплати як виробниками так і продавцями;

в) ритмічне надходження коштів до бюджету;

г) регулює розмір заробітної плати і ціни;

д) стримує кризу перевиробництва і прискорює витіснення з ринку слабких підприємств;

е) включає механізми взаємної перевірки платниками податкових зобов’язань;

є) дає можливість стримувати невиправданий ріст цін.

НЕДОЛІКИ:

а) складний механізм нарахування і сплати;

б) можливість ухилення в умовах недосконалого бухгалтерського обліку;

в) регресивний вплив на малозабезпечені верстви населення;

г) потребує затрат на підготовку персоналу податкової служби.

Роль ПДВ проявляється через його фіскальну функцію, тобто мобілізацію колосальних фінансових ресурсів до бюджету України.

ПДВ – один з деяких податків, що повністю надходить до Держбюджету. Надходження здійснюється за допомогою чітких імперативних наказів.Майже всі деталі застосування ПДВ закріпленя законом України.

До впровадження ПДВ (ЗУ «Про податок на додану вартість» 20 грудня 1991р.) діяло два непрямі податки: податок з обігу і податок із продажів.

3. Платники ПДВ, їх реєстрація в органах ДПС.

Платник податку– особа, яка зобов’язана здійснити утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Головною особливістю платника ПДВ є розрив між реальним і формальним платником. Реальним є особа, яка купує товари (роботи, послуги), фактично покупець (споживач), тому що саме за рахунок його коштів здійснюється сплата цього податку.

Формальними є фактично збирач податків – особа, яка реалізує товари (роботи, послуги) та отримує кошти від їх покупця. Вона і перераховує кошти до бюджету.

Всю систему платників можна розділити на 2 групи: юридичні та фізичні особи:

1) Особа, обсяг оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь – якого періоду з останніх 12 календарних місяців перевищував 3600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (61200 грн.), зараз 300 тис. грн..

2) Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не зареєстровані як платник податку.

3) Особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб. Що здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством.

4) Особа, що на митній території України надає послуги, пов’язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.

5) Особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету з об’єктів оподаткування на залізничному транспорті.

6) Особа, яка надає послуги зв’язку і здійснює консолідований облік доходів та витрат, пов’язаних з наданням таких послуг та отриманих іншим способом, які знаходяться у підпорядкуванні такої особи.

Наказом ДПА України від 1 березня 2000р. було затверджено Положення про реєстр платників ПДВ. В ньому зазначено, що юридичні особи можуть зареєструватись за місцем заходження , а фізичні – за місцем проживання.

Реєстр платників ПДВ – це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про осіб, які зобов’язані здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Реєстрація осіб платників ПДВ як в обов’язковому, так і в добровільному порядку здійснюється у відповідності зі ст.9 ЗУ «Про ПДВ». Порядок такої реєстрації деталізований Положенням про реєстрацію платників ПДВ (Наказ ДПА України №79).

4. Операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ. Порядок обчислення та сплати ПДВ.

1) продаж товарі (робіт, послуг), в т.ч. операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції застави позичальнику (кредиту) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

2) ввезення (пересилання товарів на митну територію України);

3) вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України.

З першого виду операцій з реалізації здійснюється основне надходження коштів.

1.1. До складу обороту його входять основні найбільш важливі елементи доданої вартості – амортизаційні відрахування, елементи прибутку і заробітної платні.

2.1.підставою для нарахування виступає сукупність митної вартості, акцизного збору і ввізного мита.

3.1. За двома методами здійснюється обчислення розмірів ПДВ: 1) метод додавання заробітної платні та прибутку; 2) метод за якого від повної вартості віднімають вартість сировини, матеріалів і послуг виробничого характеру.

Найпоширеніший в Україні є другий метод, що має назву « сальдовий » , або залишковий.

Найбільш загальними і принциповими є наступні способи визначення суми ПДВ:

1) ставка х ( зарплата + прибуток);

2) (ставка х зарплата) + (ставка х прибуток);

3) ставка х (виторг - витрати);

4) (ставка х виторг) – (ставка х витрати).

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуваннюз бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт,послуг) визначається з їх договірної (контрактної вартості з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів) за винятком ПДВ, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг).

Звільненні від оподаткування:

- поставки вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами за переліком продуктів, установлених КМУ;

- поставки періодичних видань (крім видань еротичного характеру), учнівських зошитів, підручників, навчальних посібників українського виробництва, словників;

- поставки послуг з виховання та освіти дітей дитячими музичними та художніми школами мистецтв, будинками культури, послуг з дошкільного виховання, середньої, професійної та вищої освіти закладами, які мають ліцензію, належно від їх організаційно – правового статусу та форми власності, а також послуги з розміщення учнів або студентів в інтернатах або гуртожитках;

- поставки товарів спеціального призначення для інвалідів; доставки пенсій, страхових виплат та грошової допомоги населенню;

- з 1 січня 2006 року поставки послуг з охорони здоров’я закладами , які мають ліцензію на надання таких послуг;

- поставки путівок на санаторно – курортне лікування осіб віком до 18 років;

- утримання дітей у дошкільних закладах, школах – інтернатах та їх харчування;

- харчування та облаштування на бідних осіб, які не мають житла, у спеціально відведених для цього місцях;

- надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів в межах населених пунктів);

- поставки культових послуг та предметів культового призначення релігійними організаціями;

- передача державі конфіскованого, безгосподарного майна, скарбів;

- не підлягають оподаткуванню поставки товарів (крім підакцизних) та послуг (крім грального та лотерейного бізнесу), які безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там місце постійної роботи, становить не менше 50% від загальної чисельності працівників і за умови , що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25% від суми загальних витрат на оплату праці та відноситься до складу валових витрат виробництва.

Ставка податку для всіх операцій, крім операцій, звільнених від оподаткування , та операцій, що оподатковуються 0 ставкою становить 20% (ст. 6 ЗУ ).

За нульовою ставкою оподаткування операції з продажу товарів, робіт, послуг, що експортуються за межі кордону України.

Податкова накладна:

Для правильного визначення, а також документального підтвердження операцій щодо ПДВ – виписується податкова накладна. В ній крім реквізитів покупця і продавця вказуються суми оборотів з продажу без ПДВ і обороти з продажу разом з ПДВ. Всі податкові накладні, які отримані платником реєструються в книзі обліку придбаних товарів та продукції. Згідно з даними книги визначається сума податкового кредиту за звітній період. Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету визначається як різниця між податковим зобов’язанням і податковим кредитом за даними Книг обліку. Понад 20 грн. потрібно , не чек , а накладна.

5. Ставки ПДВ. Порядок застосування «0» ставки.

ПДВ в Україні розраховується за двома ставками:

1) Базова ставка – 20% бази оподаткування. Податок додається до ціни товарів (робіт, послуг);

2) Нульова ставка, звільнення від сплати. Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з :

- продажу товарів , що були вивезені за межі митної території України;

- продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України;

- продажу товарів (робіт, послуг) підприємств роздрібної торгівлі , які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах);

- надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митної території України;

- продажу переробним підприємствам молока та мяса (живою вагою) сільськогосподарським товаровиробникам всіх форм власності і господарювання;

- щодо операцій ввезення і продажу газу безпосередньо споживачам, крім бюджетних організацій і населення;

- продажу товарів (робіт, послуг) за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів.

Платники податку на додану вартість, реалізовуючи товар, роботи чи послуги, зобов’язані надати податкову накладну, яка є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як виняток є товарний чек, інший платіжний або розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів.

Підставою є також: транспортний квиток, рахунок за послуги зв’язку, касові чеки (але не більше 200 грн. на день) без урахування ПДВ. У разі імпорту – документом є митна вантажна декларація, яка стверджує сплату ПДВ або погашений податковий вексель.

6. Акцизний збір.

Акцизний збір був введений в Україні в 1992р. Декретом КМУ від 26.12.1992р. № 18-92 із змінами Декрету №43-93 від 30.04.1993р. та закону № 1243 від 18.11.1999р. і разом з ПДВ замінив податок з обороту і реалізації.

Це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені ЗУ як підакцизні , який включається до ціни товарів (продукції) . Як і інші непрямі податки, акцизний збір в остаточному підсумку збирається зі споживачів продукції, хоча сплачують його виробники підакцизних товарів або їх імпортери .

Сьогодні в Україні підакцизними товарами є:

- алкогольні напої;

- тютюнові вироби;

- пиво солодове;

- спирт етиловий, коньячний, плодовий;

- транспортні засоби ;

- бензин, паливо, дистиляти.

Перелік таких товарів і ставки збору встановлені ВРУ і КМУ. Акциз виконує роль функції наповнення державного бюджету грошовими засобами, займаючи одне із важливих місць у системі держаних податкових доходів .

На сьогодні за рахунок акцизу формується близько п’ятої частини податкових доходів. Поряд з фіскальною функцією акциз, як і будь-який інший податок, має і регулююче значення . акциз дозволяє через цінові механізми непрямо впливати на обсяги виробництва та реалізації товарів на митній території України і ЗЕД.

Акцизний збір

Платники Об’єкт оподаткування Ставки

↓ ↓ ↓ ↓

У світовій практиці акцизного оподаткування для визначення сум податку застосовують 3 види ставок :

а) специфічна – податок встановлюється у твердих сумах з одиниці товару;

б) адвалерна – ставка податку встановлюється у відсотках до вартості підакцизного товару ;

Розрахунок

А– сума акцизного збору ; С- ставка; К – кількість товару .

Застосування ставок від 10% до 300% чітко вказує на інтереси держави у виробництві або ж імпортуванні тих чи інших товарів.

З 1996р. в Україні застосовуються специфічний засіб сплати податку, який має назву «бандерольного» - наклеювання акцизних марок.

Продаж марок проводять ДПА областях, РА, м. Києві та Севастополі.

Акцизний збір обчислюється :

5) За ставками у % до обороту з продажу ;

2) У твердих сумах з одиниці реалізованого товару(продукції);

3) Одночасно за ставками у % до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару ;

4) Комбіновано.

Ставки акцизного збору єдині на всій території України і встановлюються ВРУ.

Сума акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховується до Державного бюджету, а товарів вироблених в Україні до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у співвідношенні установлених ВРУ.

Об’єктом оподаткування є:

1) Обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів в т.ч. з давальницькою сировиною, шляхом їх продажу, обміну та інші товари;

2) Обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки;

3) Вартість товарів, які імпортуються на митну територію України.

Платники ( суб’єкти ) акцизного збору:

1) Суб’єкти підприємницької діяльності (СПД), а також їх філії, відділення – виробники підакцизних товарів на митній території України;

2) Нерезиденти , які виготовляють товари на митній території України безпосередньо або через представництва;

3) Фізичні особи, які ввозять (пересилають) підакцизні речі на митну територію України;

4) СПД, створені у формі підприємства з іноземною інвестицією, дочірні підприємства, філії, відділення.

Тема 2.3. Правове регулювання оподаткування фізичних осіб.

1.Податок з доходів фізичних осіб, його правове регулювання. Платники

та об’єкт оподаткування.

2.Поняття оподаткованого доходу та його види.

3.Податковий кредит та податкові соціальні пільги.

4.Порядок нарахування, утримання та сплати окремих видів доходів.

5.Декларування доходів громадян.

1.Податок з доходів фізичних осіб, його правове регулювання. Платники та об’єкт оподаткування.

Податок з доходів фізичних осіб – плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим законом.

Законодавче регулювання оподаткування фізичних осіб протягом 90-х р. ХХ ст. і дотепер було досить стабільним, якщо порівнювати його з іншими податками і зборами. 5 липня 1991р. було прийнято Закон УРСР « Про прибутковий податок з громадян УРСР, іноземних громадян та осіб без громадянства » № 1306- ХІІ. Дію було зупинено Декретом КМУ №13-92 від 26.12.1992р.

З 1.01.04р. набрав чинності ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» від 23.05.03р. № 889-ІV, який суттєво змінив зміст правовідносин щодо оподаткування доходів фізичних осіб.

У ст.2 ЗУ №889 визначено , що платниками податку є:

1) Резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

2) Нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України;

3) Не є платником податку, резидент який отримує доходи з джерелом їх походження з України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВРУ, щодо доходів одержуваних ним безпосередньо від здійснення дипломатичної чи прирівняної до неї іншої діяльності.

ЗУ № 889-ІV передбачає розмежування об’єктів оподаткування залежно від резидентського статусу платника податку.

Об’єкт оподаткування резидента є:

а) Загальний місячний оподаткований дохід;

б) Чистий річний оподаткований дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподаткованого доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

в) доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

г) іноземні доходи.

Об’єктом оподаткування нерезидента є:

а) Загальний місячний оподаткований дохід з джерелом його походження з України;

б) Загальний річний оподаткований дохід з джерелом йог походження з України;

в) доходи з джерелом їх походження з України , які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Перелік окремих доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного доходу , встановлені п.4.2. та п.4.3 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб». Новацією ЗУ №889-ІV є поняття податкового кредиту: відповідно до ст..116 – податковим кредитом є сума (вартість) витрат, понесених платником податку – резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім виплат податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподаткування доходу, одержаного за наслідком такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом . Порядок його застосування визначено ст.5.

Розрахунок прибуткового податку:

-

Загальний оподаткований дохід – будь –який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з законом №889 нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Він складається:

1) З доходів , які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні (сплаті);

2) Доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподаткованого доходу;

3) Доходів, які оподатковуються за іншими правилами згідно ЗУ №889.

ВИДИ:

1) Загальний річний оподаткований дохід складається з суми загальних місячних оподаткованих доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року;

2) Загальний місячний оподаткований дохід дорівнює сумі оподаткованих доходів, виплачених (нарахованих) протягом такого, звітного податкового місяця.

До місячного включаються п.4.2.1. – 4.2. ЗУ № 889.

3. Податковий кредит та податкові соціальні пільги.

Ст.5 ЗУ № 889 передбачено право платника на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, підстави для нарахування якого із зазначенням конкретних сум повинні відображатися платником податку у річній податковій декларації.

Під податковим кредитом розуміють суму (вартість) витрат, понесених платником податку – резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) , у резидентів – фізичних або юридичних осіб - протягом звітного року (крім ПДВ та акцизу), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподаткованого доходу , одержаного за наслідками такого звітного року.

Наприклад:

- Частину суми % за іпотечним кредитом ( ст.10 ЗУ №889);

- Суму коштів або вартість майна переданих платником у вигляді пожертвувань (благодійних внесків) неприбутковим організаціям (у розмірі 2 -5 %) його загального оподаткованого доходу звітного року;

- Суми коштів сплачених платником на користь закладів освіти для компенсації вартості освіти, але не більше як зазначено в ЗУ №889.

Порядок нарахування податкового кредиту визначений в Інструкції ДПА. Наказ № 442 від 22.09.03.

Відповідно до чинного законодавства платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподаткованого доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді зарплати на суму податкової соціальної пільги у розмірах до мінімальної зарплати (у розрахунках на місяць).

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як зарплата (інші виплати, компенсації, відшкодування). Якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн.

4. Порядок нарахування, утримання та сплати окремих видів доходів.

Ставки податку відповідно до ст.7 ЗУ №889 є різними залежно від отримуваного доходу, але загальною є ставка 15% від об’єкта оподаткування. Вона може бути і 5% - нарахованого агентом як % на поточний або депозитний банківський рахунок 30% нарахованих як виграш чи приз.

Від продажу об’єкта рухомого майна – 15%, якщо це на протязі податкового року 1 раз, продаж – 1% (машини, мотоцикла, човна) при сплаті мита, або суми сплати нотаріусу за нотаріальне посвідчення.

Спадщина оподатковується:

- члени сім’ї, спадкоємці першого ступеня - % ставка від об’єкта спадщини;

- якщо не є членами сім’ї і родичами першого ступеня – 5%;

- нерезиденти – спадкодавця – 15,6.

Відповідно до ст.17 ЗУ №889 особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету з доходів зарплати є працедавці.

З інших доходів:

- з джерелом походження в Україні – податковий агент;

- для іноземних доходів, або джерело виплати знаходиться в осіб звільнених від обов’язків нарахування, утримання, сплати – платник податку, утримувач таких доходів;

- для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами – такий платник податку.

Обов’язок щодо нарахування, утримання, сплати податку до бюджету має податковий агент. Існують певні особливості щодо оподаткування іноземних доходів, визначені у ст.9 ЗУ №889.

Якщо джерело виплат будь – яких оподаткованих доходів є іноземним, то сума такого доходу включається до складу загального річного оподаткованого доходу платника податку - їх отримувача, який зобов’язаний подати річну декларацію. Але законодавством передбачено можливість зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ.

Є перелік, які не підлягають зменшенню суми річного податкового зобов’язання (приріст капіталу, не майно, поштові видатки, податки на продаж).

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету диференційований в залежності від статусу резиденства платника податку. Так, податок, утриманий з доходів резидентів, що мешкають на території м. Києва і Севастополя, підлягає зарахуванню до відповідних бюджетів у повному обсязі. До міст республіканського (в АРК) та обласного значення зараховується 25% від загального обсягу податку, що сплачується на цих територіях. Решта суми зараховується до державного бюджету. Податок, утриманий з доходів нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку.

5. Декларування доходів громадян.

Обов’язок щодо надання податкової звітності є невід’ємним елементом змісту податкового обов’язку платника податків. Формою податкової звітності є річна декларація про майновий стан і доходи – податкова декларація. Вона надається платником податку, який зобов’язаний надавати її відповідно до законодавства, або має право надати таку декларацію для отримання податкового кредиту.

Обов’язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов’язаних надавати звітність з цього податку і встановленому порядку.

Платники податку – резиденти, які від’їжджають за кордон на постійне місце проживання зобов’язані подати податковому органу декларацію не пізніше закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду.

Платники податку звільняються від обов’язку надання декларації у таких випадках:

а) незалежно від видів та сум отриманих доходів платниками податку. Які:

- є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави, станом на кінець звітного податкового року;

- перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язнені на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених ЗУ №889.

[л.3 с.160 ] - Декларація про доходи одержані з 01 по 31.12 …р. – 4 розділи.

Декларація про сукупний річний дохід подається громадянами, які протягом звітного року одержували доходи не за місцем основної роботи, також громадяни, які не мали основного місця роботи протягом звітного року і одержували в цей час будь – які доходив грошовій або натуральній формі (включаючи види доходів. Звільнених від оподаткування прибутковим податком). Форма декларації про сукупний річний дохід розроблена згідно Інструкції Головної ДПІ від 09.06.1999р. №64 [л.3 с.157], аналіз розділів.

Сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податків, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у банку, або надсилається поштовим переказом на адресу. Визначену у декларації, протягом 60 календарних днів (від дня отримання такої декларації).

Декларація є єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її надання (бланки безкоштовно видаються податковими органами).

Повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів здійснюється органом Державного казначейства з рахунку на який зараховується цей податок.

Тема 2.4. Митні платежі.

1.Митні платежі в системі оподаткування, їх види. Мито, що стягується

при переміщенні товарів через митну територію України.

2.Поняття митної вартості та методи її визначення. Порядок нарахування

та сплати мита.

3. Державне мито, його правове регулювання. Платники та об’єкт

оподаткування.

1. Митні платежі в системі оподаткування, їх види. Мито, що стягується при переміщенні товарів через митну територію України.

Правове регулювання даного питання закріплено в :

1) Митний кодекс України від 11 липня 2002р. №92-ІV;

2) ЗУ «Про митний тариф» від 5 квітня 2001р. №2371-ІІІ;

3) Декрет КМУ «Про державне мито» від 21 січня 1993р. № 7- 93;

4) ЗУ «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992р. № 2097-ХІІ.

Державне мито за своєю суттю є не винятково податковим платежем, а скоріше судовим чи цивільним, більш детально воно регулюється не тільки податковим законодавством, а й цивільним, процесуальним, господарським.

Мито – непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону, тобто при імпорті, експорті, транзиті товарів. Даний податок я к і акцизний збір, включається в ціну товарів, сплачується за рахунок покупця, його ставки диференційовані за групами товарів, перелік яких значно ширший ніж підакцизних товарів.

Митні збори і платежі – це своєрідна плата за виконання митницею своїх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів України.

Мита, які застосовують в Україні, класифікуються за ознаками:

1) За способом нарахування:

а) адвалерне, що нараховується у % до митної вартості товарів, які обкладаються митом;

б) специфічне – нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом;

в) комбіноване – поєднує обидва види мита.

2) За напрямом переміщення товарів:

- експортне (вивізне);

- імпортне (ввізне);

- транзитне;

3) За призначенням:

а) антидемпінгове – при ввезенні в Україну товарів, за ціною, яка суттєво нижча їхньої конкурентної ціни, та при вивезенні – яка нижча від ціни інших експортуючи;

б) компенсаційне – при ввезенні чи вивезенні – під час виробництва використовувалась субсидія;

в) спеціальне – як захисний засіб, ввозяться в великих кількостях та на умовах, що загрожує збитком вітчизняним;

г) сезонне – на термін до 4-х місяців з моменту встановлення.

4) За порядком встановлення:

а) автономне – встановлюється Україною самостійно, незалежно від міжнародних договорів;

б) конвенційне – на основі дво – та багатосторонніх переговорів та угод.

Четверте на основі розслідування та за ініціативою Митно – тарифного комітету.

2. Поняття митної вартості та методи її визначення. Порядок нарахування та сплати мита.

Мито сплачується в національній валюті країни за встановленими ставками, виходячи з митної вартості.

Митна вартість - це ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. До митної вартості включається ціна товару, зазначена в рахунку – фактурі, а також таці фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку – фактури:

а) на транспортування, навантаження, розвантаження та страхування до пункту перетину кордону;

б) комісійні та брокерські;

в) плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів і яка повинна бути оплачена як умова і ввезення (вивезення).

Порядок оплати і ставки мита визначаються єдиним митним тарифом України. Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться в Україну або вивозяться за межі митної території. Ставки його є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності або територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України і її міжнародними договорами. Його затверджує ВРУ за поданням КМУ.

ЄМТ України передбачає три види ставок, які відрізняються розмірами:

1) Преференційні ставки;

2) Пільгові ставки;

3) Повні ( загальні ) ставки.

Нарахування та сплата мита – здійснюється митним органом України відповідно до ставок єдиного митного тарифу, що є чинним на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній по курсу НБУ до Державного бюджету України.

Мито сплачується митним органом України, а щодо товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємством зв’язку .

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару й транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:

1) метод оцінки за ціною угоди із увезеними товарами;

2) метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами;

3) метод оцінки за ціною угодиз однорідними товарами;

4) метод оцінки на основі вирахування вартості;

5) метод оцінки на основі додавання вартості.

6) резервний метод.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно із прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до Держбюджету, а митні органи здійснюють контроль за правильністю ообчислення й збору.

Механізм внесення мита припускає певні гарантії:

- застава товарів;

- гарантії фінансово-кредитних установ;

- гарантії третіх осіб;

- внесення належних сум на депозит.

Значна кількість товарів та предметів звільняється від сплати мита.

Законодавство допускає:

1) зниження ставок мита;

2) безмитне вивезення (ввезення) або пільгове обкладання митом товарів;

3) встановлення преференцій щодо ставок;

4) пропуск через митний кордон без сплати мита;

5) повне (часткове) повернення власнику товарів мита;

6) повернення власнику предметів, суми надміру стягнутого мита.

Мито розраховують не самі платники, а органи митної служби. Нараховані суми мита обов’язково записуються у вантажній митній декларації і підлягають сплаті з поточного рахунку (коли перетин не дозволяється без сплати) або шляхом виписки векселів (якщо імпорт- експорт дозволяється з відстрочкою платежу). Мито вноситься до державного бюджету. Контроль за сплатою мита здійснюють органи митної ат податкової служби. Податкові органи вправі перевірити діяльність митної служби щодо нарахування мита і митних платежів, а також порядок сплати мита конкретним платником безпосередньо до Державного бюджету.

При непогашенні векселя на платника накладається штраф 100% від суми мита, а вексель погашається або платником, або банком, який акцентував вексель, тобто перетин митного кордону без сплати мита неможливий, тому відповідальності за несплату не існує.

3. Державне мито, його правове регулювання. Платники та об’єкт

оподаткування.

Державне мито – це обов’язковий збір, що стягується у вигляді плати з юридичних та фізичних осіб за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Воно є просте і пропорційне. Просте – справляється за твердими ставками. Пропорційне – у % до відповідної суми позову або вартості відчужуваного майна.

Особливості застосування механізму державного мита в України регулюються Декретом КМУ від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито», а деталізує його застосування Інструкція про порядок обчислення і стягування державного мита, затверджена наказом ДПА України від 22.04.93 №15.

Платниками державного мита на території України є фізичні і юридичні особи за здійснення в їх інтересах дій та видачу документів уповноваженими на те органами.

Об’єктом оподаткування виступають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).

Державне мито сплачують за місцем розгляду й оформлення документів і зараховують до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляють із позовних заяв, які подають до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за ново виявленими обставинами і інші, які зараховуються до Державного бюджету України.

Фізичні особи й іноземні юридичні особи, що постійно проживають або перебувають за межами України, сплачують мито у вільно конвертованій валюті, виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Тема 2.5. Майнове оподаткування.

1. Сутність та види майнового оподаткування.

2. Податок з власників транспортних засобів, його правове регулювання . Платники, об’єкт оподаткування.

3. Порядок обчислення і сплати податку з власників транспортних засобів.

4. Земельний податок. Об’єкти та суб’єкти оподаткування земельним податком.

5. Ставки земельного податку. Застосування коефіцієнтів при оподаткуванні.

6. Нарахування та сплата земельного податку.

1. Сутність та види майнового оподаткування.

З усіх податків, що справляються у світі, найпоширенішим є майновий податок. Найпоширеніша база майнових податків – це земля й будинки, в деяких країнах місцева влада включає рухоме майно, таке як транспортні засоби, товарно – матеріальні запаси компанії, обладнання й устаткування. Податок справляється пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна в разі його продажу. Середня частка майнових податків у місцевих податкових надходженнях складає біля 50% у федеративних країнах, і 30% в унітарних . США, Канада, Нідерланди – 70%, Великобританія -100%.

Відповідно до ЗУ «Про систему оподаткування» в редакції від 18.02.1997р. в Україні повинні утримуватися такі майнові податки, як податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів та інших машин і механізмів.

Введення в дію податку на нерухомість передбачається ЗУ «Про податок на нерухоме майно (нерухомість)». Законопроект схвалено ВРУ 26.02.1997р. , однак на даний час цей податок ще не впроваджено.

Основними проблемами щодо його впровадження є:

- різкий перехід від командно – адміністративної до ринкової економіки;

- соціальна незахищеність старшого покоління, особливо пенсіонерів;

- невизначеність щодо стратегії оподаткування в державі.

2.Податок з власників транспортних засобів, його правове регулювання. Платники, об’єкт оподаткування.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в Україні справляється відповідно до ЗУ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11 грудня 1991р. №1963-12 в редакції ЗУ від 18.02.97 р. зі змінами та доповненнями.

Цей податок є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (транспортного податку) є юридичні особи (резиденти та нерезиденти), а також фізичні (громадяни України, іноземці, та особи без громадянства), які мають зареєстровані на Україні транспортні засоби.

До платників податку належать також власники моторних човнів, мотосаней тощо.

Сплачується: фізичними особами перед реєстрацією, перереєстрацією, а також перед технічним оглядом щорічно або 1 раз на 2 роки. Представлення квитанції про сплату в ДПІ.

3. Порядок обчислення і сплати податку з власників транспортних засобів.

Ставки податку з власників диференційовані за видами транспортних засобів (об’єктами оподаткування) та об’ємом двигуна. Ставки встановлені на рік зі 100 см³ об’єму циліндрів двигуна, за 1 кВт потужності двигуна (для автомобілів з електродвигуном); або за 100 см. довжини (для яхт, суден, човнів, катерів). Законом не передбачено прогресивне оподаткування, так як об’єкт обкладання незмінний і до нього застосовуються тверді ставки .

Структурно логічна схема розрахунку:

Цей податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів. Сплата податку провадиться за період до наступного технічного огляду.

Суми, що надходять за рахунок цього податку розподіляються у співвідношенні:

85% - фінансування доріг загального користування;

15% - місцевий бюджет на утримання доріг на вулицях територіальної громади.

Підприємства сплачують податок щоквартально рівними частинами, а громадяни 1-2 роки – 1 раз.

Організацією контролю за правильністю стягнення податку відповідно до ЗУ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» покладена на ДПО й органи, які здійснюють реєстрацію, перереєстрацію й техогляд транспортних засобів.

4. Земельний податок. Об’єкти та суб’єкти оподаткування земельним податком.

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння , користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни , юридичні особи, орг