ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №27

1. З яких основних компонентів складається накопичувач на жорстких дисках?

диски;
■ головки читання/запису;
■ механізм привода головок;
■ двигун привода дисків;
■ друкована плата зі схемами управління;
■ кабелі і роз'єми;
■ елементи конфігурації (перемички та перемикачі).

2. Пpизначення таймеpа.

Та́ймер (англ. timer від англ. time — час) — один пристроїв або засіб, що відраховує інтервал(и) часу. Таймер можна також вважати одним з видів годинників. Таймер може бути використаний для контролю послідовності події чи процесу. У той час як секундомір відлічує від нуля для вимірювання витраченого часу, таймер відлічує з заданим інтервалом часу, як пісочний годинник. Таймери можуть бути механічні, електромеханічні, електронні (кварцеві), або програмне забезпеченням.

Здебільшого під таймерами маються на увазі пристрої, що відмірюють заданий інтервал часу з моменту запуску (вручну або електричним імпульсом) з секундоміром зворотного відліку, разом з тим, існують таймери, момент спрацювання яких задається установкою необхідного часу доби (так звані таймери реального часу), в цьому випадку таймер має у своєму складі годинник або пристрій збереження часу, найпростішим таймером такого роду є будильник.

3. Опишіть технологію доменної системи імен. Динамічні та статичні адреси.

Незважаючи на те, що програмне та апаратне забезпечення в рамках TCP/IP мереж для ідентифікації вузлів використовують IP-адреси, користувачі надають перевагу символьним іменам (доменні імена).

Першочергово в локальних мережах з невеликою кількістю комп’ютерів використовували «плоскі» імена, які складалися з послідовності символів без поділу їх на окремі частини, наприклад MYCOMP. Для встановлення відповідності між символьними іменами і числовими адресами використовувалися широкомовні запити. Проте для великих територіально розділених мереж, які працюють на основі протоколу TCP/IP такий спосіб виявився неефективним. Тому для встановлення відповідності між доменними іменами і IP-адресою використовується спеціальна система доменних імен (DNS, Domain Name System), яка базується на таблицях відповідності, які створюються адміністратором мережі.

В мережах TCP/IP використовується домена система імен, яка маж ієрархічну (у формі дерева) структуру. Дана структура імен нагадує ієрархію імен, яка використовується в багатьох файлових системах. Запис доменного імені починається з найменшої складової, потім після крапки слідує наступна за значущістю символьна частина імені і так дальше. Послідовність закінчується кореневим іменем, наприклад: www.topping.com.ua

Побудована таким чином система імен дозволяє розділяти адміністративну відповідальність підтримки унікальності імен в межах свого рівня ієрархії між різними людьми чи організаціями.

Сукупність імен, у яких декілька старших складових частин співпадають, утворюють домен імен.

Керування кореневим доменом здійснюється центральними органами Інтернету: IANA і Internic.

Домени верхнього рівня призначаються для кожної країни, а також для різних типів організацій. Імена цих доменів повинні відповідати міжнародному стандарту ISO 3166. Для позначення країн використовуються двохбуквені абревіатури, наприклад ua (Україна), us (США), it (Італія), fr (Франція).

Для різних типів організацій використовуються трьохбуквені абревіатури:

§ net – мережеві організації;

§ org – некомерційні організації;

§ com – комерційні організації;

§ edu – освітні організації;

§ gov – урядові організації.

Адміністрування кожного домена покладається на окрему організацію, яка делегує адміністрування піддоменів іншим організаціям.

Для тримання доменного імені необхідно зареєструватися у відповідній організації, якій організація InterNIC делегувала свої повноваження з розподілення домених імен.

На сьогодні реєстрація доменів в Україні здійснюється одним з діючих реєстраторів (imena.ua,hostmaker.com.ua і т.д).

В TCP/IP мережах відповідність між доменними іменами і IP-адресами може встановлюватися як локальними засобами, так і централізованими службами. Першочергово відповідність задавалася за допомогою створюваного вручну на хості файлу hosts.txt, яких складався з стрічок типу “доменне ім’я – IP-адреса”. Проте з активним зростанням Інтернету таке рішення виявилося немасштабованим.

Альтернативне рішення – централізована служба DNS, використовує розподілену базу відображень “доменне ім’я – IP-адреса”. Сервер домена зберігає тільки імена, які закінчуються на наступному, нижчому по дереву рівні. Це дозволяє розподіляти більш рівномірно навантаження по розширенню імен між всіма DNS-серверами. Кожен DNS-сервер крім таблиці відображення імен містить посилання на DNS-сервери власних піддоменів.

Існує дві схеми дозволів DNS-імен.
Нерекурсивна процедура:

1. DNS-клієнт звертається до кореневого DNS-сервера з вказівкою повного доменного імені;

2. DNS-сервер відповідає клієнту, вказуючи адресу наступного DNS-сервера, який виконує обслуговування домену верхнього рівня, заданого в наступній старшій частині імені;

3. DNS-клієнт виконує запит наступного DNS-сервера, який його надсилає до DNS-сервера потрібного піддомена і т.д., до тих пір, поки не буде знайдено DNS-сервер, який повністю відповідає запитуваному імені IP-адреси. Сервер дає кінцеву відповідь клієнту.

Рекурсивна процедура:

1. DNS-клієнт запитує локальний DNS-сервер, який обслуговує піддомен, якому належить клієнт;

2. Дальше, якщо локальний DNS-сервер відповідь знає, то повертає її клієнту, в протилежному випадку виконує ітеративні запити до кореневого сервера до тих пір, поки не отримає відповідь.

Після отримання відповіді сервер передає її клієнту.
Таким чином, при рекурсивній процедурі клієнт фактично передоручає роботу власному серверу. Для прискорення пошуку IP-адрес DNS-сервери часто застосовують кешування (на час від годин до декількох днів) відповідей, які проходять через них.

4. Опишіть перехід в реальний режим роботи

Реальний режим роботи Мікропроцесора Intel 80286 призначений для забезпечення найбільшої сумісності з МП і8086. Адресація пам'яті у реальному режимі роботи здійснюється аналогічно до і8086, ніякого захисту програм та даних немає. Для адресації пам'яті МП використовує логічні та фізичні адреси. Логічна адреса є 32-бітною незалежно від режиму роботи МП. Вона містить 16-розрядний сегмент та 16-розрядне зміщення. Логічну адресу звичайно записують у формі: сегмент:зміщення. У реальному режимі мікропроцесор звертається до пам'яті, генеруючи 20‑розрядні (точніше, "майже 20-розрядні") фізичні адреси. Формування фізичної адреси здійснюється по правилу зображеному на рис. 8: сегментна частина зсувається на 4 розряди вліво та додається до зміщення. Отже адреси початку сегментів завжди починаються з числа, кратного 16, а кожен сегмент пам'яті має розмір 64 кбайти. Легко довести, що одній фізичній адресі відповідає 16 384 різних логічних адрес. Наприклад: фізичній адресі 00400h (0000 0000 0100 0000 0000b) відповідають логічні адреси 0040:0000 та 0000:040

ормування фізичної адреси у реальному режимі роботи

Хоча адресація пам'яті в реальному режимі роботи здійснюється по алгоритму використаному у процесорі і8086, але розробники МП лишили можливість адресувати дані за межами першого мегабайта. Адреса 0F0000:0FFFF відповідає максимально можливій фізичній адресі 0FFFFFh. Але, використовуючи 16-розрядні регістри процесора, є можливість задати і більші значення логічної адреси, наприклад, 0FFFFh:0010h. У даному МП при використанні указаної логічної адреси відбудеться звертання по фізичній адресі 100000h, котра знаходиться за межами першого мегабайта (у МП і8086 було б звертання по адресі 00000h). Тобто у реальному режимі з'являється ще один додатковий сегмент пам'яті, що лежить вище межі першого мегабайта. Цей сегмент називається областю верхньої пам'яті (High Memory Area). Йому відповідає діапазон логічних адрес від 0FFFFh:0010h до 0FFFFh:0FFFFh. Розмір області становить 64 кбайта без 16 байт.

Для досягнення повної сумісності з МП і8086 на системній платі є логічний елемент, що може примусово обнулити лінію A20, проте можливість отримання додаткової пам'яті звичайно переважує можливість звертання до початкових адрес МП і8086 дуже нестандартним чином і таким блокуванням не користуються. Існує також можливість завантаження у сховані регістри МП базової адреси, що знаходиться за межами першого мегабайта по відлагоджувальній команді LOADALL, котра завантажує абсолютно усі регістри МП даними з структури розміщеної по адресам 80:0h-80:66h.

У реальному режимі роботи будь-яка програма може встановити довільні значення в сегментні регістри і адресувати будь-яку ділянку пам'яті. Зокрема, будь-яка програма може навмисно чи через помилку зруйнувати області даних, що належать операційній системі.

У реальному режимі передавання керування виконується за допомогою команд JMP, CALL, INT, RET, IRET, а також при виникненні переривань. При внутрішньо сегментному передаванні керування у регістр IP заноситься нове значення, а регістр CS не модифікується. Міжсегментне передавання і одночасно змінює регістри CS і IP, а також у деяких випадках і регістр ознак F (переривання і команди RET, IRET).

Внутрішньо сегментне передавання керування виконується командами JMP, CALL, RET, а міжсегментна передача керування – командами JMP, CALL, INT, RET, IRET і у випадку виникнення переривань.

У реальному режимі будь-якій програмі дозволяється робити перехід на будь-яку адресу, або викликати будь-які підпрограми та переривання. Є можливість здійснити перехід на команди початкової ініціалізації системи або спробувати виконати дані. Єдина умова для успішного виклику підпрограми – знання адреси підпрограми (сегмента і зміщення) і формату переданих даних.