Особливості розвитку бартеру в Україні

Ба́ртер (міна) — прямий безгрошовий обмін товарами або послугами. Здійснюється за єдиним договором, в якому з метою еквівалентності обміну, для визначення розміру страхових сум, оцінки претензій, нарахування санкцій фіксується сума договору. Бáртерна оперáція — це товарообмінна експортно-імпортна операція на збалансованій по вартості (ціні) основі з передачею права власності на товар без платежу грішми (натуральний обмін). Зменшують витрати на податки та інші господарські операції.

Бартерні операції властиві переважно країнам з нестабільною економікою, в яких відчутний дефіцит як власної, так і іноземної валют. В Україні особливого поширення набув у 90-х роках XX ст.

Бартерна торгівля виникла понад 10 тис. років тому. Набувала поширення в період криз, проведення колоніальної політики. Право власності на товар передається без платежу грошима, тобто здійснюється обмін одного чи кількох товарів на еквівалентну кількість іншого товару.

Бартерні операції в Україні зумовлені насамперед інфляцією, нестачею валютних коштів. У 1992-94 їх частка значно зросла. На початку 1995 до 70 % їх здійснювалося на невигідних для України умовах.

Бартерна торгівля підриває стійкість грошової одиниці, зменшує обсяг податків до бюджету тощо, тому вона небажана. Бартерна торгівля за своїм змістом суперечлива, оскільки з одного боку, розширює торговий обмін, а з іншого — обмежує його товарообмінною угодою.

Недоліком бартеру є те що, при обміну, у країну перестають надходити валютні кошти.

57. Загальна характеристика планування на підприємстві

. Найважливішою функцією управління підприємствомє планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення

В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв'язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо).

Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення виходячи із реальних локальних умов.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.

Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництв", мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти відображення в планах діяльності підприємства.

Принципові основи планування Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування е система об'єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані об'єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання

58. Методи планування на підприємстві

Планування - це процес визначення цілей підприємства, які воно передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення поставлених цілей. Строк планування охоплює постановку організаційних цілей, розробку загальної стратегії досягнення таких цілей і розвиток загальної ієрархії планів інтегрування та координації діяльності. Отже, планування стосується цілей (того, що потрібно зробити), а також засобів (того, як це потрібно зробити). Мета планування - це кінцевий стан, якого підприємство прагне досягти в певний момент у майбутньому

Методи:

- Ресурсний - планування з орієнтацією на наявні ресурси;

- цільовий - планування, спрямоване на досягнення поставлених цілей

- Екстраполяційний - визначення напрямків розвитку підприємства на основі ретроспективних тенденцій;

- інтерполяційний - спочатку це окреслення цілей, а потім планування проміжних показників діяльності

- Дослідно-статистичний, що передбачає планування на основі розрахунків середніх величин показників діяльності підприємства

у минулому;

- факторний - це планування на основі аналізу впливу окремих чинників на динаміку показників діяльності підприємства;

- нормативний - це планування показників на основі прогресивних норм використання ресурсів

- Балансовий, що передбачає розробку таблиць-балансів, в яких зіставляють джерела надходження ресурсів і напрямки їх витрачання;

- матричний, що передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами підприємства і показниками діяльності

59. Принципи планування на підприємстві

Планування - це процес визначення цілей підприємства, які воно передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення поставлених цілей. Строк планування охоплює постановку організаційних цілей, розробку загальної стратегії досягнення таких цілей і розвиток загальної ієрархії планів інтегрування та координації діяльності. Отже, планування стосується цілей (того, що потрібно зробити), а також засобів (того, як це потрібно зробити). Мета планування - це кінцевий стан, якого підприємство прагне досягти в певний момент у майбутньому

Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей {цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко та зважено визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. В загальному випадку виокремлюють п'ять основних цілей (або їх групи) підприємства:

• господарсько-економічну, обумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної конкретної продукції;

• виробничо-технологічну, що відображає основне

• функціональне призначення підприємства — випуск певної продукції належної якості;

• науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і оновленні технічної бази виробництва;

• соціальну — якомога повніше забезпечення потреб працівників підприємства в матеріальній та духовній сферах;

екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

60. Загальна характеристика планів підприємства

При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для: різних підрозділів підприємства та загальний план; всіх видів діяльності або цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи; різних періодів часу — довго", середньо- та короткострокові. Кожний вид плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні показники.

В умовах ринку зростаюче значення має передпланова проробка можливих варіантів розвитку, дії в майбутньому зовнішніх та внутрішніх чинників, тобто Прогнозування. Як необхідний елемент системи планування, інструмент, що дозволяє визначити (з певною ймовірністю) майбутні якісні та кількісні умови діяльності підприємства, прогнозування поділяється на два напрямки:

• прогнозування зовнішнього середовища;

• прогнозування внутрішніх умов діяльності. Перший напрямок має пріоритетне значення і повинен включати в себе прогнози: народногосподарський, науково-технічний, ринкової кон'юнктури, і соціально-політичний. Прогнозування внутрішніх умов являє собою послідовну розробку економічного, науково-технічного, соціального та організаційного прогнозів.

В залежності від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне і поточне.

Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Із врахуванням горизонту планування перспективний план розробляється із різною отупінню деталізації. Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, в ньому представлені рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та по усіх напрямках діяльності, а також планів на більш короткі періоди квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, яке являє собою календарне ув'язування виробничого процесу між структурними підрозділами із врахуванням послідовності та метрів технологічного процесу.

61. Характеристика плану розвитку підприємства

Великі підприємства, як правило, здійснюють розробку всіх видів планів (стратегічний, довгострокових, середньострокових і поточних), здійснюють техніко-економічне та оперативно-виробниче планування, розробку бізнес-планів інвестиційних проектів. Підприємство менших розмірів спрощують процес планування, по-перше, йдуть від стратегічного і довгострокового планування (адже вони не мають для цього відповідними можливостями), по-друге, спрощують систему Доводимо до підрозділів техніко-економічних показників (тому що тут часто неможливо організувати облік багатьох елементів витрат, крім того, тут більше оглядатися внутрішнє середовище).

Планування розвитку підприємства - найважливіша умова його виживання в умовах ринкової економіки. Як би не змінювалася система відносин у суспільстві, планування розвитку підприємства проводилося, проводиться і буде проводиться, інша справа - будуть змінюватися форми документації, її зміст, методи обгрунтування рішень, порядок їх прийняття і т.д. Узагальнюючи досвід розробки бізнес-планів роботи підприємств, можна виділити наступні напрямки планування їх розвитку:

• створення та освоєння нової продукції, підвищення якості продукції, що випускається;

•впровадження нових технологій, механізація та автоматизація виробництва;

• вдосконалення управління та організації виробництва;

•вдосконалення організації праці;

• зниження матеріаломісткість і енергоємності продукції;

• соціальний розвиток колективу;

• охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

62. Методи планування витрат на одиницю роботи та одиницю продукції

У практиці планування витрат і собівартості продукції використовуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний.

Традиційним методом, що його широко застосовують у поточному плануванні, є кошторисний. У спеціальних таблицях плану складаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами (групами). Витрати розраховуються на основі технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Головним недоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків.

Цього недоліку немає у нормативного методу, за яким планування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах.

У перспективному плануванні поряд з наведеними вище застосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу певних техніко-еконо­мічних факторів.

Недоліком традиційних методів планування (кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний) є велика трудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану, особливо в перспективному плануванні. До того ж вони недостатньо враховують комплексний вплив кожного фактора на собівартість. Тому в практиці планування собівартості продукції рослинництва і тваринництва все ширше застосовують економіко-математич­ні методи на основі використання виробничих функцій.