Проблеми зрілого дорослого віку

У зрілому дорослому віці перед людиною постає багато проблем, від вирішення яких залежить її розвиток. Основними з них є перехід до генеративності, захопленості собою, стагнація.

Генеративність (лат. generetivus — породжую) поля­гає в інтересі до наступного покоління, різноманітних ас­пектів його виховання. На цій стадії люди діють у проекреативній (породжують і задовольняють потреби наступного покоління), продуктивній (поєднують роботу із сімейним життям і вихованням нового покоління) і креативній (збільшують культурний потенціал) сферах. У жінок генеративність здебільшого виражається в просоціальних властивостях особистості (здатності допомагати іншим лю­дям, дбати про інтереси групи, суспільства), у заглибленні в процес виховання дітей, турботі про близьких людей, відповідних настановах у своїй роботі.

Захопленість собою виявляється в тому, що людина так перебудовує своє життя, внаслідок чого в його центрі опиняється її Я. Вона не турбується про інших, а дбає про своє здоров'я, має хобі, подорожує, відпочиває на курор­тах, відвідує розважальні заходи, ходить у гості.

Стагнація полягає у відсутності життєвих перспектив, недостатньому орієнтуванні людини в часі, втраті сенсу життя. Своїм настроєм, поведінкою вона виражає втому від життя, пасивне очікування смерті.

Найвідчутнішими в житті дорослої людини є такі проб­леми:

а) зниження життєвих сил, послаблення здоров'я, що змушує переключити енергію з фізичної на розумову ді­яльність. У свідомості людини визнання цінності фізич­них сил змінюється визнанням цінності мудрості;

б) фізіологічні зміни, що спонукає людину до врівнова­ження соціального й сексуального аспектів у стосунках. її спілкування з представником протилежної статі розгорта­ється на товариських засадах, а не на сексуальній близь­кості чи конкуренції;

в) емоційне збіднення життєвих буднів, що потребує від особистості неабиякої емоційної гнучкості. Причиною цього можуть бути руйнування сім'ї, віддаленість від дру­зів, охолодження до того, що захоплювало на попередніх етапах життя;

г) розумова ригідність (негнучкість), тобто схиль­ність надто вперто дотримуватися своїх життєвих пра­вил, з недовірою ставитись до нових ідей. Зумовлюють її попередній досвід, звички, усталений стиль розміркову­вань. Усе це актуалізує проблему розумової гнучкості особистості.

У зрілому дорослому віці людина опиняється перед не­минучістю вирішення таких завдань:

а) необхідність диференціації Я (Я-професіонал, Я-потенційний пенсіонер, Я-сім'янин, Я-керівник, Я-зріла осо­бистість та ін.), уникнення надмірної захопленості своїми соціальними ролями. Якщо люди утверджують себе тільки в межах своєї роботи чи сім'ї, то вихід на пенсію, зміна ро­боти чи покидання дітьми батьківського дому зумовлюють такий наплив негативних емоцій, з якими дорослий може не впоратися;

б) уникнення надмірного зосередження на хворобах, болях, якими супроводжується старість;

в) трансцендентація Я (вихід за межі Я до вічного, кос­мічного, божественного), яка приходить на зміну захопле­ності Я. Особливе значення вона має у старості, але і в ран­ньому дорослому віці багатьох людей навідують думки про старість і смерть. Важливо, щоб вони зустрічали старість без відчаю, долали страх від усвідомлення неминучості смерті зацікавленою участю в долі молодого покоління.

Ці проблеми набувають особливого значення наприкін­ці зрілого дорослого віку. Як свідчать дослідження, період від 50 до 60 років є сприятливим для корекцій стилю жит­тя, головних цілей та інтересів.

У зрілому дорослому віці людина переглядає свої цілі, задумується, наскільки реалізовані поставлені перед со­бою завдання, часто по-новому починає бачити свою робо­ту, усвідомлюючи, що професійний вибір уже зроблено. Окремі з них, розчарувавшись у своїй роботі, втративши її чи не досягнувши бажаного професійного статусу, відчува­ють гостре невдоволення собою і своїм життям. Інші, збаг­нувши, що надто багато часу було віддано професійним справам, зосереджуються на сім'ї, міжособистісних сто­сунках, духовному, моральному вдосконаленні.

Нерідко на цьому віковому етапі людину переслідують не тільки традиційні, а й специфічні проблеми (алкого­лізм, самотність, безпритульність, хронічні захворюван­ня, інвалідність тощо), для подолання яких необхідні до­даткові психологічні, емоційні сили, специфічні способи соціальної поведінки.