Диференціація життєвого рівня населення

* У IV кварталі 2000 р. — 270,1 грн, у 2003 р. — 342 грн, у 2005 р. — 423 грн.

Валютна безпека держави багато в чому визначається валютною стратегією. Розрізняють п'ять основних варіантів валютної стратегії:

1) фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні резервування і грошових зобов'язань перед іншими країнами;

2) валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом;

3) вільно плаваючий валютний курс;

4) постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має орієнтуватися вся внутрішня економіка;

5) регульоване плавання валют.

У процесі формування довгострокової валютної стратегії потрібно враховувати паритет купівельної спроможності, який є співвідношенням між двома валютами, що врівноважує їх купівельну спроможність щодо визначеної сукупності товарів і послуг.

На рівень валютної безпеки держави впливає режим курсоутворення, який має передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції та інтересів експортерів. Експортери — головне джерело іноземної валюти.

В Україні використовувався валютний коридор — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют. У 1999 р. встановили режим регульованого "плаваючого курсу".

Негативним у політиці курсоутворення в Україні було те, що темп зростання долара відставав від темпу інфляції, що сприяло погіршенню конкурентоспроможності експорту, стимулюванню імпорту, руйнації торговельного балансу.

Місцем курсоутворення з 19 березня 1999 р. вважається міжбанківський валютний ринок.

Для того, щоб протягом тривалого періоду стабілізувати курс, підвищити платоспроможність держави стосовно погашення й обслуговування зовнішніх боргів НБУ слід забезпечити нагромадження достатнього валютного резерву. Інформація щодо обсягів міжнародних резервів міститься у бюлетенях НБУ. Протягом 2000—2005 pp. спостерігало збільшення резервів НБУ (на кінець 2005 р. вони становили 19,4 млрд. дол. США).

Фінансова безпека держави залежить також від обсягу валютних надходжень. Індикатором стану валютного ринку є платіжний баланс.

Платіжний баланс — співвідношення між сумою платежів, здійснених певною країною за кордоном, і сумою надходжень до цієї країни з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс об'єднує торговельний баланс, баланс послуг і руху капіталів.

Забезпечення держави інвалютою, стабілізація національної валюти та підтримка платіжного балансу потребує певного регулювання і валютного контролю.

Валютне регулювання — регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій; це економічна потреба, зумовлена міжнародною економічною інтеграцією та співпрацею між країнами на світовому ринку. Валютне регулювання здійснює безпосередньо НБУ.

Валютний контроль — контроль за дотриманням валютного законодавства, за порушення якого передбачаються штрафи, санкції та позбавлення ліцензій.

Найпотужнішим елементом фінансового сектору України є банківська система, розвиток і функціонування якої має великий вплив на фінансову безпеку держави. Низка тенденцій у розвитку банківської системи свідчить про окремі проблеми у формуванні та динаміці власного капіталу окремих банків і системи загалом. Зміцнення банківської системи шляхом збільшення банківського капіталу є однією з основних передумов успішної інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС).

У банківській системі невирішені питання стосовно високої вартості кредитних ресурсів.

Вартість банківських кредитів — річні відсотки, що сплачує позичальник комерційному банкові за користування кредитами. Рівень ставок залежить від облікової ставки центрального банку та міститься у бюлетенях НБУ.

Залишається проблематичним повернути довіру населення України як до окремих банків, так і банківської системи в цілому. Питання капіталізації банків потрібно вирішувати системно і комплексно. Від обсягів структури та дотримання нормативів банківського капіталу залежить стабільність роботи банківського сектору та фінансова безпека держави.

До основних заходів щодо поліпшення діяльності банківського сектору належать:

— удосконалення законодавчої бази;

— упровадження довгострокового рефінансування, що дає змогу збільшити обсяги надання довгострокових кредитів;

— збільшення обсягу власних коштів;

— удосконалення методів та інструментів економічного аналізу й прогнозування діяльності як окремого банку, так і банківського сектору загалом;

— ведення банками кредитних історій своїх позичальників;

— моніторинг виконання програм розвитку банківської системи;

— підвищення кваліфікації фахівців;

— забезпечення захищеності інформації.