Оцінка та шляхи забезпечення фінансової безпеки України

Основною метою фінансової безпеки держави є постійне підтримання такого стану фінансово-кредитної сфери, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування економіки сфери країни та її економічне зростання.

Сутність фінансової безпеки країни полягає у забезпеченні безперешкодної реалізації та захисту державних фінансових інтересів від впливу зовнішніх і внутрішніх загроз.

Фінансова безпека є складною багаторівневою системою, яку утворюють ряд підсистем, кожна з яких має власну структуру і характер розвитку. Система фінансової безпека держави включає бюджетну, валютну, грошово-кредитну, боргову безпеки, безпеку страхового ринку та безпеку фондового ринку [6]. З огляду на це, забезпечення безпечного рівня функціонування фінансово-кредитної сфери можливе лише за умови розробки і реалізації обґрунтованої стратегії розвитку усіх сегментів вітчизняного фінансового ринку, проведення дієвої грошово-кредитної, валютної, бюджетної, боргової та інвестиційної політики, здійснення конкретних заходів щодо уникнення небезпеки грошового обігу, валютного ринку, бюджетної системи, державних запозичень, поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Стратегія фінансової безпеки має бути орієнтована на розробку і послідовне здійснення заходів щодо закріплення і розвитку позитивних процесів і подолання негативних тенденцій у сфері фінансових відносин. При цьому мають бути визначені найближчі цілі цієї стратегії та механізм їх реалізації.

Механізм забезпечення фінансової безпеки держави є системою організаційних та інституційно-правових заходів впливу, спрямованих на своєчасне виявлення, попередження, нейтралізацію та ліквідацію загроз фінансовій безпеці держави. Він має реалізовуватися за умови: розробки відповідних наукової теорії, концепції, стратегії і тактики; проведення адекватної фінансової політики; визначення об’єктів, суб’єктів забезпечення безпеки (фінансових агентів); конкретизації інтересів; ідентифікації загроз; застосування засобів, способів і методів забезпечення безпеки; вибору відповідних фінансових методів, важелів та засобів; наявності правового, нормативного та інформаційного забезпечення.

Об’єктами фінансової безпеки виступають національні інтереси в сфері фінансових відносин, фінансові ресурси (доходи і грошові нагромадження домогосподарств, суб’єктів господарювання та держави в процесі розподілу та перерозподілу ВВП та НД) та фінансова система країни вцілому.

Згідно з концепцією, розробленою Барановським О.І. суб’єктами фінансової безпеки (фінансовими агентами) є учасники фінансових відносин, які в міру своїх законних повноважень та функцій беруть участь у фінансових відносинах в межах країни. До фінансових агентів відносяться:

1) державні установи, які виконують функції управління фінансовою системою та її окремими ланками, а також функції нагляду (Президент України; Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; Рахункова палата України; Національний банк України; Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України; Державна податкова адміністрація України; Державне казначейство України; Фонд державного майна України; Антимонопольний комітет України; Державна служба фінансового моніторингу України та ін.);

2) фінансові установи, які безпосередньо беруть участь у формуванні фінансових потоків та фінансової практики в межах країни;

3) приватні особи, які виступають контрагентами фінансових установ та держави в процесах формування фінансових потоків.

Забезпечення фінансової безпеки вимагає визначення та постійного моніторингу основних внутрішніх і зовнішніх негативних факторів (загроз), які впливають на забезпечення національних інтересів у фінансовій сфері. Їх змістовна конкретизація передбачає наявність методики оцінки рівня фінансової безпеки та аналізу тенденцій зміни цих загроз.

Аналіз ряду робіт присвячених оцінці фінансової безпеки держави показав, що вимір рівня фінансової безпеки держави здійснюють за допомогою таких методів як: спостереження основних макроекономічних показників і порівняння їх з пороговими значеннями, що приймаються як значення не нижче середньосвітових; оцінка темпів економічного зростання країни по основних макроекономічних показниках і динаміки їх зміни; методи експертної оцінки, які слугують для описання кількісних і якісних характеристик досліджуваних процесів; метод аналізу і обробки сценаріїв; методи оптимізації; теоретико-гральні методи; кориснісні методи; методи розпізнавання образів; методи теорії нечітких систем; методи багатомірного статистичного аналізу та ін.

Для оцінки рівня фінансової безпеки кожен дослідник обирає різноманітні оціночні фінансові індикатори-показники. Великий масив індикаторів фінансової безпеки, який дає змогу характеризувати її стан у статиці та динаміці, запропоновано М.М. Єрмошенком.

Зокрема, до них він відносить: показники реального й номінального валового внутрішнього продукту; індикатори бюджетного сектора; індикатори державного боргу; індикатори грошово-кредитного сектора; індикатори інфляції; індикатори інвестиційної сфери; індикатори валютного ринку; індикатори банківської системи; індикатори фондового ринку; індикатори страхового сектора.

Дещо відмінний підхід, який ґрунтується на стані забезпеченості держави та населення матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами запропоновано Г. Пастернак- Таранушенко. Для його визначення необхідно використовувати систему критичних обмежень (СКО), що складається із трьох синтезованих (узагальнених) показників-індикаторів, через значення яких можна здійснювати моніторинг (відстеження) стану (рівня) безпеки держави. Кожний із синтезованих показників має складатися з певної кількості простих показників, які збираються відповідними підрозділами Державного комітету статистики України, міністерств і відомств.

Більш системний підхід, на нашу думку, запропоновано О.І. Барановським, який виділив 8 структурних груп (підсистем) індикаторів фінансової безпеки, які, в наслідку, деталізував за допомогою значної кількості показників.

Але практичне застосування на законодавчому рівні отримав лише метод експертної оцінки, суть якого полягає у визначенні критеріїв та розрахунку інтегрального індексу економічної безпеки за Методикою розрахунку рівня економічної безпеки України. Ця Методика розроблена з метою визначення рівня економічної безпеки як головної складової національної безпеки держави і визначає перелік основних індикаторів стану економічної безпеки, їхні оптимальні, порогові та граничні значення, а також методи розрахунку інтегрального індексу економічної безпеки. В зв’язку з тим, що періодичність перегляду системи індикаторів та їх характеристичних значень у зв'язку зі змінами в національній і світовій економіці здійснюється не рідше ніж один раз на два роки, порівняння проведених Міністерством економіки розрахунків інтегрального індексу економічної безпеки майже не можливе. Це є основним недоліком розробленої методики і потребує розрахунку вищезазначеного індексу щороку за умови його перерахування відповідно до внесених змін за усі попередні періоди. Крім того, ряд індикаторів запропонованої методики можна проаналізувати лише у кінці звітного року, оскільки до квартальних змін вони є нечутливими.

За попередніми розрахунками Мінекономіки, інтегральний показник рівня економічної безпеки України у 2010 році зменшився на 1,6 в.п. відносно рівня 2009 року та на 5,3 в.п. відносно максимального докризового 2007 року і становив 59,6% оптимального значення. У зоні критичного стану знаходилися дві складові економічної безпеки (макроекономічна та науково-технічна) з десяти. Так, в результаті падіння у 2010 році показника науково-технологічної безпеки на 7,1 в.п. (порівняно із рівнем 2009 року) до 46% вона вперше з моменту проведення відповідних спостережень (з 1996 року) опинилася у зоні критичного стану. Там же, не дивлячись на позитивну зміну порівняно із 2009 роком залишається і макроекономічна складова економічної безпеки, значення якої за підсумком 2010 року наблизилось до верхньої межі зони критичного стану. Також, майже на межі критичного стану знаходиться і демографічна безпека, значення якої зменшилося на 0,2 в.п. та становило 51% оптимального значення.

Рівень фінансової безпеки України за результатами 2010 року зріс на 1 відсотковий пункт до 63,5%. Комплексна оцінка рівня фінансової безпеки країни потребує глибокого аналізу основних тенденцій зміни явищ в економіці України та світу, які найбільше впливають на її стан. Факторами, які у 2010 р. найбільше вплинули на рівень фінансової безпеки держави є такі:

1. В межах бюджетної та боргової безпек:

1.1. Значне відхилення фактичних доходів від запланованих, що спричинило невиконання видаткової частини. Так рівень виконання доходної частини бюджету в 2010 р. становить майже 97%, а витратної – понад 93%.

1.2. Високе значення відношення обсягу державного бюджету до ВВП. Зокрема, у 2010 р. через зведений бюджет України перерозподілялось 35% ВВП, що очевидно, є негативним моментом бюджетної політики цього року (таблиця 2) і перевищує встановлену норму на 5 в.п.

1.3. Значне зростання обсягу перерахованих трансфертів з державного до місцевих бюджетів. Порівняно з 2009 р. обсяг перерахованих трансфертів з державного до місцевих бюджетів у 2010 р. збільшився на 25,5 % на 78182,6 млн. грн. (з них 93% із загального фонду бюджету) (забезпечувалася виплата заробітної плати працівникам установ бюджетної сфери, що утримуються з місцевих бюджетів і ряд інших виплат).

1.4. Продовження політики боргового фінансування бюджетних видатків. Так, у небезпечній зоні залишається дефіцит Державного бюджету (5,9% ВВП проти 3,9% ВВП у 2009 році), фінансування якого спричинило подальше зростання сукупного обсягу державного боргу (до 39,5% від ВВП при пороговому значенні у 60% від ВВП). У вересні 2010 року (за оцінкою Рахункової палати України) державний борг України уперше перевищив 50 млрд. дол., що майже в 1,5 рази більше її золотовалютних резервів, таким чином рівень зовнішньої заборгованості на 1 особу становить понад 1000 дол. США державного боргу (8500 грн.), при гранично допустимому рівні - 200 дол. США. Очевидно, що такий показник свідчить про наявність економічної загрози для існування країни.

2. В межах грошово-кредитної безпеки:

2.1. Відносне забезпечення цінової стабільності. Так цього року спостерігалася тенденція до уповільнення річних темпів зростання ІСЦ, який за підсумками року становив 109,1 % порівняно зі 112,3 % у 2009 р.

2.2. Формування тенденції до зростання грошової маси. За рік приріст МЗ становив 22,7%. або 110,6 млрд. грн. (до 597,9 млрд. гри.), тоді як з а підсумками 2009 року скорочення становило 5.5%. Питома вага готівкових коштів у грошовій масі мала позитивну тенденцію до скорочення – з 32,2% на кінець 2009 р. до 30,6 – на кінець 2010 р.

2.3. Часткове відновлення довіри вкладників як до банківської системи (залишки коштів, залучених від резидентів, зросли на 24,4% з 2010 року проти їх відповідного скорочення на 6,9% у 2009 року), так і до національної грошової одиниці.

2.4. Повільні темпи відновлення активної кредитної діяльності банками під тиском проблемних кредитів (їх частка у загальному обсязі наданих кредитів зросла до 11,2% проти 9,4% у 2009 року) та жорсткого обмеження зовнішнього фінансування. У результаті, обсяги кредитних вкладень, в основному за рахунок пожвавлення кредитування сектору нефінансових корпорацій, зросли лише на 1,3% з початку 2010 року (у 2009 році скорочення на 1,5%). Банками надавалася перевага кредитуванню підприємств торгівлі (34,8%о від загального обсягу залишків за кредитами сектору нефінансових корпорацій), переробної промисловості (24,3%). Саме цими видами економічної діяльності у 2010 році було забезпечено 65,4% загального приросту заборгованості за кредитами, наданими нефінансовим корпораціям.

3. В межах валютної безпеки:

3.1. Збільшення у 2010 р. амплітуди коливань обмінного курсу гривні до долара США.

3.2. Значне збільшення обсягу валового зовнішнього боргу України, який на кінець 2010 р. сягнув 117,3 млрд. дол. (85,7% від ВВП), тобто збільшившись на 13,9 млрд. дол. (на 13,5%).

3.3. Загрозливо великі обсяги відтоку капіталу з України, які за даними Міністерства економіки, з часу проголошення її незалежності сягнули близько 30 млрд. дол. США, причому щорічний обсяг відпливу капіталу з країни становить близько 1,5 - 2 млрд. доларів.

3.4. Зниження рівня доларизації економіки, з 31,68% на початок року до 29,13% станом на 01.01.2011.

3.5. Низький рівень частки золота у золотовалютних резервах (менше 4%, тоді як, у США 80%)

4. В межах безпеки фондового ринку:

4.1.Зменшення обсягів емісії цінних паперів. У 2010 р. ДКЦПФР було зареєстровано лише 127 випусків корпоративних облігацій на суму 9,41 млрд. грн., що на 696,24 млн. грн. менше показника 2009 року (10,11 млрд. грн.). Обсяг випуску облігацій підприємств становив 6,26 млрд. грн., а облігацій банків – 3,15 млрд. грн. Також у січні-грудні 2010 року обсяг випуску акцій становив 41,46 млрд. грн. Такий показник виявився у два рази, або на 59,61 млрд. грн. менше за результат 2009 року (101,07 млрд. грн.).

4.2. Значне зростання обсягів біржової торгівлі. Так у 2010 р. обсяг виконаних біржових контрактів з цінними паперами на організаторах торгівлі дорівнював 131,2 млрд. грн., що у 3,6 раза (або на 95,19 млрд. грн.) більше показника 2009 року (36,01 млрд. грн.). При цьому на ринку продовжується домінування вторинної торгівлі.

5. В межах безпеки страхового ринку:

5.1. Низький рівень поширення страхових послуг. Так, в Україні застраховано не більше 15% існуючого страхового поля, при рівні виплат - 26,4%, в той час як в європейських державах - 70-95%, при рівні виплат по ризикових видах страхування 40 - 60%.

5.2. Значна капіталізація страхового ринку в порівнянні з іншими небанківськими фінансовими ринками України. Частка його активів у загальному обсязі активів небанківських фінансових установ склала 64,8% (45,2 з 69,9 млрд. грн.).

5.3. Зменшення частки страхових премій по відношенню до ВВП. Так, за 2010 рік частка страхових премій по відношенню до ВВП становила 2,1%, що на 0,1 п.п. менше в порівнянні з 2009 роком і на 0,4 п.п. менше в порівнянні з показником 2006-2008 рр.

5.4. Зниження рівня виплат за укладеними договорами страхування у 2010 році на 6,6% (до 26,4%.) в порівнянні з 2009

5.5. Зниження частки страхування життя в загальному обсязі зібраних страхових премій до 3,9%.

Таким чином, основні напрямки забезпечення фінансової безпеки України формуються на базі вимог до її фінансової системи та на сучасному етапі потребують конкретних заходів, серед яких першочерговими є наступні:

- проведення бюджетних реформ на базі наукового обґрунтування та координації дій (розробки узгоджених концепції, стратегії та тактики бюджетування), підвищення якості прогнозів макроекономічних показників, що використовуються в бюджетному плануванні;

- комплексний підхід до реформування бюджетного процесу на державному, місцевому рівнях та рівні міжбюджетних відносин;

- підвищення результативності бюджетних витрат за рахунок застосування програмно-цільових засад діяльності, орієнтація бюджетної системи на досягнення конкретних результатів (за відповідними програмами розвитку);

- зменшення зовнішнього боргу України, шляхом прямого зменшення чистих зовнішніх залучень уряду та погашення довгострокових залучень реального сектору економіки;

- удосконалення системи бюджетної статистики та діагностики у системному аналізі з індикаторами грошово-кредитної, боргової та валютної безпеки;

- розробка поетапної стратегії скорочення бюджетного дефіциту за рахунок нарощення власного доходного потенціалу, підвищення рівня управління державним боргом шляхом реалізації сучасної стратегії залучення позичкового капіталу, інвентаризації та класифікації всіх боргів, трансформації структури боргу, недопущення практики прийняття виключних рішень, не підпорядкованих єдиній борговій політиці, ліквідація прихованого дефіциту;

- забезпечення потреб економічного зростання країни, шляхом лібералізації характеру грошово-кредитної політики, а не її спрямовання переважно на мінімізацію інфляції (що веде до скорочення попиту, зростання безробіття);

- врегулювання (помірне зниження) рівень монетизації економіки;

- подолання дефіциту платіжних засобів;

- зменшення частки готівки у загальному обсязі грошової маси (що автоматично погіршить умови функціонування тіньової економіки);

- подальше збалансування грошового і товарного ринків, тобто зниження рівня інфляційної динаміки до 107%;

- припинення відтоку капіталу за кордон за допомогою створення сприятливих умов для репатріації вивезеного капіталу;

- зменшення рівня доларизації економіки країни засобами проведення політики цілеспрямованої підтримки національної грошової одиниці, шляхом стимулювання здійснення операцій із її використанням;

- оптимізація структури золотовалютних резервів, шляхом нарощення в них частки золота;

- розробка концептуальних засад валютної політики, що передбачатиме: виділення короткострокових (до 1 фінансового року) та довгострокових (на 4-5 років) цілей валютної політики;

- підвищення капіталізації та ліквідності організованого ринку цінних паперів;

- створення універсальної національної біржі, яка буде діяти на принципах регульованих ринків ЄС і здатна інтегруватися у світовий фінансовий простір;

- забезпечення поетапного створення єдиного центрального депозитарію України з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-фінансової інфраструктури;

- удосконалення інституційної структури ринків капіталу з метою диверсифікації ресурсної бази та залучення збережень населення.

- підвищення прозорості операцій на фондовому ринку та інформації емітента щодо свого фінансового стану та результатів діяльності згідно з вимогами Міжнародної організації комісій з цінних паперів та Директивами Європейського Союзу;

- узгодження вітчизняного законодавства з міжнародними стандартами і сучасними вимогами розвитку фінансових відносин; підвищення вимог до корпоративного управління;

- чітке визначення прав і обов'язків емітентів та інвесторів;

- розробка ефективної системи державного регулювання ринків капіталу з метою контролю за дотриманням вимог законодавства, запобігання шахрайству;

- сприяння концентрації страхового ринку та удосконалення порядку ліцензування діяльності страховиків, вимог до джерел формування статутного капіталу та фінансового становища засновників;

- створення фонду гарантування страхових виплат за договорами страхування;

- введення міжнародних норми корпоративного управління для страховиків та розробка державної цільової програми науково-дослідних робіт у сфері страхування та підготовки фахівців для страхового ринку;

- удосконалення системи оподаткування страховиків та операцій перестрахування у перестраховиків-нерезидентів.