КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
ПОЖЕЖНІ КРАН-КОМПЛЕКТИ
Пожежний кран-комплект (ПКК) встановлюється у шафі, навісній, вбудованій або підлоговій, і складається із вхідного запірного вентиля або крана, встановленого на трубопроводі протипожежного водопостачання та оснащеного з'єднувальною головкою, напірного рукава, пожежного ствола й утримувача напірного рукава. Утримувачі фарбуються в червоний колір, за винятком тих випадків, коли вимоги дозволяють використання інших кольорів. У маркуванні ПКК зазначаються: —назва виробника (постачальника) та (або) торговельна марка; —номер національного (європейського) стандарту; —рік виготовлення; —максимальний робочий тиск; —довжина та діаметр рукава; —еквівалентний діаметр ствола (зазначається на стволі). Пожежні кран-комплекти забезпечуються інструкціями з експлуатації, які розміщуються на ПКК або поряд із ним. Виробник (постачальник) зобов'язаний надати настанову з монтажу ПКК. Для перевірки відповідності ПКК інструкціям виробника провадиться облік точного плану встановлення кран-комплекта й технічних характеристик обладнання. Періодичні огляди ПКК провадить відповідальна за пожежну безпеку об'єкта особа в терміни, які залежать від умов навколишнього середовища та (або) пожежної небезпеки (пожежного ризику). Мета огляду — переконатися в тому, що кожний ПКК: —встановлений у належному місці; —забезпечений інструкцією з експлуатації; — не має видимих дефектів та ознак корозії або течі. Обстеження й технічне обслуговування ПКК провадить фахівець із належною кваліфікацією. ПКК перевіряють із розгорнутим рукавом, який перебуває під тиском, за такими пунктами: 1) обладнання не пошкоджене, до нього є вільний прохід, його складові та деталі не мають течі, а також ознак корозії; 2) поряд із ПКК є інструкція з експлуатації; 3) місце встановлення ПКК чітко позначене; 4) кронштейни для встановлення ПКК достатньо міцні, придатні до використання за призначенням і надійно закріплені у стіні; 5) потік води є постійним і достатнім (рекомендується визначати це з використанням індикатора потоку води та манометра тиску); 6) манометр тиску працює задовільно в межах робочого діапазону; 7) рукав на всій довжині не має тріщин, викривлень, ознак стирання або пошкодження. У разі виявлення дефектів рукав слід замінити або провести контрольні його випробування за максимального робочого тиску;
8) рукавні затискачі або кріплення належного типу; 9) рукавний барабан вільно обертається в будь якому напрямку;
10) стержні котушок вільно обертаються, самі котушки здатні обертатися на 180°; 11) запірний вентиль належного типу й працює; 12) автоматичний запірний та ізоляційний допоміжний вентилі (за їх наявності) працюють; 13) гнучкі трубопроводи не мають ознак стирання або пошкодження; 14) шафа не має ознак пошкодження, її дверцята легко відчиняються; 15) ствол належного типу й легкий у керуванні; 16) утримувач пожежного рукава перебуває у справному стані; 17) ПКК перебуває в готовності до негайного використання. Якщо ПКК потребує всебічного технічного обслуговування, на нього слід нанести маркування «НЕСПРАВНИЙ», про це належить повідомити користувача/власника. Кожні п'ять років усі рукави мають проходити випробування за максимальним робочим тиском згідно з ЕИ 6 71 -1 та (або) ЕИ 6 71 -2.
За статистикою Міжнародного технічного комітету із запобігання й гасіння пожеж, у країнах, які входять до цієї міжнародної організації, близько 20% загорянь ліквідується первинними засобами пожежегасіння. В той же час, в Україні тільки 8,2% пожеж ліквідується за допомогою вогнегасників. Одна з причин недостатня забезпеченість первинними засобами пожежегасіння. Друга, не менш важлива причина: величезна кількість продавців не виконує вимог держави щодо протипожежних засобів і продають неякісну продукцію Адже нерідко буває, що вогнегасник не спрацьовує. Особливо часто таке трапляється при загорянні автомобіля. Напевно, кожен хоч раз бачив на дорозі обгорілі залишки автомобіля і розкидані довкола вогнегасники. Фахівці стверджують, що дуже часто ці вогнегасники несертифіковані. Згідно з правилами дорожнього руху, у салоні кожного автомобіля, окрім аптечки, повинен бути вогнегасник. Водії думають, що якщо аптечка ще, може, колись і знадобиться, то вогнегасник точно буде ні до чого. Тому здебільшого власники автомобілів купують вогнегасники "для інспекторів ДАІ", аби ті не чіплялися і не виписували штрафи за відсутність вогнегасника в салоні авто. Через те інколи здається, що водіїв узагалі не цікавить, який вогнегасник вони купують: сертифікований чи несертифікований, робочий чи неробочий, є на ньому дата виготовлення та інструкція чи немає. Тому, на жаль, лише при загорянні автомобіля виявляється, що вогнегасник неробочий. Проте тоді це вже не має жодного значення. Бо після бою, як відомо, руками не махають. Такі ж ситуації часто трапляються під час пожеж у громадських та адміністративно-побутових будинках, в яких на кожному поверсі повинно бути не менше двох переносних (порошкових, вуглекислотних) вогнегасників з масою заряду вогнегасної речовини п'ять кг і більше. На жаль, більшість людей лише в останню мить перед перевіркою фахівців Держпожнагляду відвідують найближчий торговельний заклад, аби придбати вогнегасник, бо знають, що це необхідно, відповідно до правил пожежної безпеки, але майже ніхто не замислюється чи дієздатний він. Повірте, що спроба ліквідувати загоряння несправним вогнегасником може коштувати дуже дорого. Тому краще купити вогнегасник за більшу ціну, але сертифікований, аніж дешевший, у якого вже закінчився термін придатності Яким же повинен бути сертифікований вогнегасник? На що звертати увагу при покупці вогнегасника? Які де правильно його зберігати та розташовувати? і де правильно його зберігати та розташовувати?
Перед придбанням вогнегасники повинні пройти первинний огляд. Під час його проведення встановлюється, що: - вогнегасники мають сертифікат відповідності; - на кожний вогнегасник є паспорт; - пломби на вогнегасниках не порушені; - вогнегасники не мають видимих зовнішніх пошкоджень; - стрілки індикаторів тиску закачаних вогнегасників перебувають у межах робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора) залежно від температури експлуатації; на маркуванні кожного вогнегасника і в його паспорті вказано виробника та пункт технічного обслуговування вогнегасників, які мають право проводити його технічне обслуговування, дату виготовлення (продажу) та дату проведення технічного обслуговування. Після проведення первинного огляду вогнегасникам присвоюються облікові (інвентарні) номери. На кожному вогнегаснику повинні бути: сертифікат якості; інструкція, в якій вказується, коли, де і як користуватися вогнегасником, і для гасіння якої категорії пожежі його можна застосовувати; дата виготовлення; дата технічного обслуговування; адреса заводу, який виготовив. Що ж стосується зберігання та розташування вогнегасників, то їх слід розміщувати у легкодоступних і помітних місцях, а також поблизу місць, де найбільш ймовірна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від дії сонячних променів, опалювальних і нагрівальних приладів, а також хімічно агресивних речовин (середовищ), які можуть негативно вплинути на їхню працездатність Спроба ліквідувати загоряння несправним вогнегасником може коштувати дуже дорого. Тому краще купити вогнегасник за більшу ціну, але сертифікований, аніж дешевший, у якого вже закінчився термін придатності Переносні вогнегасники навішують за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції не вище півтора метра від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх повного відчинення, або встановлюють у шафи пожежних кранів, на пожежні щити чи стенди, підставки чи спеціальні тумби. Вогнегасники повинні розміщуватися з урахуванням зручності їх обслуговування, огляду, користування, а також досягнення найкращої видимості з різних точок. Підходи до місця розташування вогнегасників повинні бути завжди вільними. Автомобільні вогнегасники повинні знаходитися під або біля водійського крісла, а не в багажнику, де вони, зазвичай, зберігаються. Щомісяця вогнегасники потрібно оглядати, а щороку - перезаряджати. Для цього є спеціальні фірми, які власне цим і займаються. Звичайно, одними рейдовими перевірками не можна ліквідувати всі несанкціоновані місця продажу несертифікованих вогнегасників, проте є надія, що в майбутньому люди звертатимуть увагу на те, який вогнегасник вони купують. А купуватимуть не "для когось", аби лише не сплачувати штраф, а задля своєї ж безпеки. Бо всім відомо: береженого Бог береже. Вогнегасник — це технічний засіб, призначений для припинення горіння шляхом подачі у вогнище пожежі вогнегасної речовини, яка міститься в його корпусі. Вогнегасники поділяються на переносні та пересувні. Переносний вогнегасник — вогнегасник, за масою й конструктивним виконанням придатний для перенесення та застосування однією людиною. Маса спорядженого переносного вогнегасника не перевищує 20 кг. Пересувний вогнегасник — вогнегасник, змонтований на колесах чи візку, придатний для переміщення та застосування людиною. Маса спорядженого пересувного вогнегасника не перевищує 450 кг. Вогнегасники розміщують у легкодоступних і помітних місцях, а також там, де ймовірна поява вогнищ пожежі. При цьому слід забезпечити їх захист від дії сонячних променів, опалювальних і нагрівальних приладів, а також хімічно агресивних речовин (середовищ), які можуть негативно вплинути на їхню працездатність. Вогнегасники, розміщені всередині будинків і приміщень, біля входів або виходів із них, у коридорах тощо, не повинні створювати перешкод під час евакуації людей. Проходи до місць установлення вогнегасників не слід захаращувати. Що стосується внутрішніх пожежних кранів-комплектів, то це обладнання за належних умов є ефективним засобом пожежегасіння з джерелом постійного водопостачання. Вони особливо важливі на початковій стадії пожежі. Ручний пожежний кран-комплект — це протипожежний пристрій, що складається з котушки, трубопроводу, який забезпечує постачання води, ручного вхідного запірного вентиля, приєднаного до котушки, напівжорсткого рукава, перекривального ствола й, за потреби, спрямовуючого рукава. . Звичайно, підходи до місць установлення пожежних кранів-комплектів повинні бути вільні, а самі крани-комплекти мають перебувати у працездатному стані. На багатьох об'єктах як первинний засіб пожежегасіння використовують діжки з водою та ящики з піском. Кількість діжок у приміщеннях визначається з розрахунку встановлення однієї діжки на 250—300 м2 завищуваної площі. Діжки повинні мати ємність не менше 0,2 м3, при кожній має стояти пожежне відро ємністю не менше 0,008 м3. Ящики для піску бувають ємністю 0,5; 1,0 або 3,0 м3 та обов'язково укомплектовуються совковою лопатою. До стаціонарних належать установки водяного та пінного пожежегасіння, а також установки газового й порошкового пожежегасіння. До основних елементів таких установок належать спринклерні зрошувачі, водяні дренчерні зрошувачі, зрошувачі пінні дренчерні, генератори піни середньої кратності, що утворюють повітряно-механічну піну, розпилювачі вогнегасного порошку. Забороняється використовувати трубопроводи автоматичних установок пожежегасіння для підвішування або кріплення будь-якого устаткування, приєднувати виробниче устаткування та санітарні прилади до трубопроводів живлення таких установок тощо. Велике значення має пожежна сигналізація. До неї відносять пожежні ручні сповіщувачі, призначені для ручного подавання сигналу тривоги; автоматичну пожежну сигналізацію, до якої входять різноманітні сповіщувачі, які реагують на теплове випромінювання, дим, світло полум'я; диференційні комбіновані тощо, які через шлейфи сигналізації з відповідним обладнанням передають сигнали про пожежу або фактори, котрі її супроводжують, а також несправності на пожежні приймально-контрольні прилади. Повідомлення про пожежу можна також подавати з використанням різноманітних звукових сигналів (найпростіші предмети для створення звуків — шматок рейки, буфер, порожній газовий балон, дзвін тощо), за допомогою сирен, гучномовців, світлових приладів, телефонів та ін. На кожному підприємстві мусить бути система оповіщення про пожежу та розроблений порядок дій персоналу, ДПД, робітників, службовців у разі виявлення пожежі або ознак горіння.
|