Поняття, об’єкт, джерела і предмет інформаційної безпеки.

Слід підкреслити, що необхідною умовою побудови і ефективного функціонування незалежної та суверенної держави є всебічне забезпечення її національної безпеки у всіх сферах діяльності держави як в межах своїх національних кордонів, так і світовому середовищі. Регулювання зазначеної діяльності визначається внутрішнім законодавством країни та ратифікованими дво- і багатосторонніми міжнародними угодами, які, за конституцією України, стають частинною національного законодавства.

Невід’ємною складовою національної безпеки держави завжди була інформаційна безпека. Її питома вага зростає прискореними темпами. Це насамперед обумовлено стрімким розвитком технологій засобів зв’язку та інформаційних технологій, що обслуговують численні портали Інтернету. Завдяки цьому розширюється сфера внутрішньої інформаційної діяльності, міжнародного інформаційного співробітництва. Проте одночасно з’являються нові виклики національній безпеці, нейтралізація яких і потребує створення насамперед правового поля, у межах якого здійснювалося б інформаційне співробітництво, а також розробки та вжиття відповідних заходів політичного, економічного, технологічного характеру.

Під інформаційною безпекою розуміють складову частину національної безпеки, що характеризує стан захищеності національних інтересів в інформаційній сфері від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Суть інформаційної безпеки полягає у захисті інформаційного простору України від небажаного інформаційного впливу, захисті національних інформаційних ресурсів, забезпеченні безпечного функціонування інформаційних та телекомунікаційних систем, а також у захисті інформації, що циркулює в них.

До об’єктів інформаційної безпеки відносяться: свідомість, психіку людей або різноманітні інформаційні системи, які складають інформаційну інфраструктуру держави. До соціальних об’єктів інформаційної безпеки відносяться: особистість, колектив, суспільство та держава – її конституційний лад.

До суб’єктів інформаційної безпеки відносяться:

- держава, що здійснює свої функції через відповідні органи державної влади шляхом створення системи забезпечення інформаційної безпеки;

- громадяни, суспільні або інші організації і об’єднання, що володіють повноваженнями із забезпечення інформаційної безпеки відповідно до законодавства.

Основні цілі забезпечення інформаційної безпеки визначаються пріоритетами національної безпеки, що відповідають інтересам суспільного розвитку. Такими цілями є:

- забезпечення інформаційного суверенітету України в умовах глобалізації інформаційних відносин і прагнення інших країн до інформаційного домінування;

- формування інформаційного середовища, орієнтованого на духовний та інтелектуальний розвиток особи і суспільства в цілому;

- підтримка необхідної достатності інформаційних ресурсів України, які забезпечують розвиток особи та стійке функціонування суспільства і держави;

- забезпечення захисту інформації фізичних, юридичних осіб та держави від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз, у тому числі боротьба з комп'ютерними злочинами;

- забезпечення законності і реалізація прав суб'єктів інформаційних відносин у галузі створення і використання національних інформаційних ресурсів, інформаційних технологій та інформаційної інфраструктури.

Які основні системоутворюючі складові інформаційної безпеки можна виділити:

- захист інформаційного простору;

- захист інформаційних ресурсів;

- захист інформації з обмеженим доступом.

Інформаційну безпеку можливо класифікувати за її видами, відповідно до загроз, а саме:

- забезпечення безпеки діяльності, пов’язаної із забезпеченням свободи слова та доступу громадян до інформації;

- протидія поширенню засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

- протидія намагання маніпулювання суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації;

- протидія комп’ютерній злочинності та комп’ютерному тероризму;

- забезпечення безпеки інформаційно-телекомунікаційних систем загального призначення;

- захист національних інформаційних ресурсів, у тому числі тих, доступ до яких здійснюється з використанням мережі Інтернет;

- забезпечення безпеки інформаційно-телекомунікаційних систем органів державної влади та місцевого самоврядування, інформаційно-телекомунікаційних систем, які функціонують в інтересах управління державою, забезпечують потреби оборони та безпеки держави, кредитно-банківських та інших сфер економіки держави, систем управління життєзабезпеченням;

- захист інформації, що становить державну та іншу, передбачену законом таємницю, конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства та держави.

Державна політика у сфері інформаційної безпеки спрямована на накопичення та захист національних інформаційних ресурсів, розробку та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій, побудову захищеної національної інформаційної інфраструктури, формування і розвиток інформаційних стосунків тощо. Вона повинна реалізовуватись шляхом створення і забезпечення ефективного функціонування в Україні цілісної системи інформаційної безпеки, а також вдосконалення існуючої і розробки нової нормативно-правової бази, яка регулює відносини в сфері інформаційної безпеки, встановлює вимоги і правила провадження діяльності у цій сфері.