Історіографія

Основними джерелами знання про Урарту є клинописні тексти, знайдені на території Закавказзя й у сусідніх країнах.

Хоча дотепер відомо лише близько 350 урартських написів, усе таки вони дають істотний матеріал, особливо для політичної історії урартов. Найбільш великими й особливо важливими серед цих написів є хорхорський напис Аргишти I і великий напис Сардури II. Обидва написи є свого роду літописами. У хорхорському написі описуються політичні події, головним чином військові походи пануючи Аргишти, який завзято воював з Ассирією і з сусідніми народами. У великому написі Сардури II, який відкритий експедицією Російського археологічного товариства у Ван, у 265 рядках розповідається про ті війни, що цей урартський цар і завойовник вів протягом 8 років. Напис Сардури II представляє особливо великий історичний інтерес, тому що він відноситься до часів розквіту Урартської держави — до VIII в. до н.е., коли вона стала брати верх над своїм постійним суперником — Ассирією. В урартських написах говориться і про походи урартів у деякі області Закавказзя й в інші сусідні країни.

В інших, більш коротких написах описується будівництво великих споруджень державного значення — фортець, храмів, палаців і каналів. Деякі написи містять цікаві факти для вивчення релігії урартів. Так, наприклад, в одному написі, що зберігся в ніші скелі біля Вану (“Двері Мхера”) часів IX в. до н.е., міститься перелік урартських божеств і жертв, що приносилися їм. На жаль, інших написів, зокрема юридичних, побутових, господарських і літературних текстів, не збереглося, за винятком лише декількох недавно знайдених у Кармир-Блуре урартських написів на шоломі і бронзових посудинах, а також написів на декількох фрагментах глиняних табличок з Топрах-Кале і з Кармир-Блура, що містять окремі рахункові записи.

Ряд урартських написів зберігається в музеях СНД (у Тбілісі й у Єревані). Деякі з цих написів були знайдені на території колишнього Радянського Союзу.

Велике значення для вивчення політичної історії Урарту мають ассірійські написи. Вони дають деяке представлення про найдавнішу історію урартів з XIII до IX в. до н.е. Наприклад, написи Салманасара III проливають світло на історію виникнення Урартського царства. Особливу цінність для вивчення історії Урарту представляють написи ассірійського царя Саргона II, у яких описуються його урартські походи, зокрема великий похід 714 р. Складні взаємини, що існували між Ассирією й Урарту в VIII-VII ст. до н.е., знайшли своє відображення в цілому ряді ассірійських написів, зокрема в переписуванні ассірійських царів зі своїми чиновниками. Безсумнівно, велика кількість цінних даних, що стосується історії Урарту, могли б дати хетські написи. Однак ці написи ще дуже мало вивчені під цим кутом зору.

Пам'ятники матеріальної культури дають можливість вивчати рівень розвитку техніки, деякі сторони господарського життя, побут і мистецтво урартів. Хоча дійсні розкопки проводилися лише в центрі древньої держави, у Вану, а також у північній частині країни (розкопки Б. Б. Піотровського в Кармир-Блуре, біля Єревана), усе-таки виявлені і збережені пам'ятники матеріальної культури представляють великий історичний інтерес. Серед них слід зазначити знаряддя праці (сошники, сокири, вили, ножі, жорнова), зброя (мечі, наконечники стріл, щити, шоломи), кераміку, вироби художнього ремесла і мистецтва (скульптура, бронзові статуетки і посудини), нарешті, предмети релігійного культу. Пам'ятники матеріальної культури древніх урартів дають яскраве представлення про рівень розвитку техніки, зокрема металургійного виробництва. Різноманітні предмети побуту, знайдені під час розкопок на території Кавказу в цілому, дають можливість детально вивчити економіку, техніку і матеріальну культуру найдавніших народів Кавказу в третьому — першому тисячоріччях до н.е. і установити їхні зв’язки з племенами Урарту і сусідніх країн.

Деякий матеріал надає можливість вивчення звичаєвого права, побуту і фольклору народів сучасного Кавказу. Нартський епос, старо-вірменська епічна поема “Давид Сасунський”, різноманітні легенди, перекази, казки і пісні кавказьких народів зберегли багато пережитків далекої старовини, можливо, що походять з урартської епохи. Такі ж відгомони далекого минулого збереглися й у знаменитій історичній праці старо-вірменського письменника Мойсея Хоренського.

Уже на початку XIX в. мандрівники й археологи стали виявляти цікавість до вивчення археологічних пам'ятників Вірменії. У 1828—1829 р. Шульц обстежував Ванський район, описав деякі пам'ятники стародавності і скопіював ряд клинчастих написів. Перша спроба прочитати ванські написи була зроблена в 1848 р. Хінксом. Однак ця спроба не дала відчутних результатів. Більш серйозне значення мали роботи Сейса, що у 1882 р. дав перший переклад ванських написів. Приблизно в ці ж роки Рассам робив розкопки в Топрах-Кале, біля Вану, що не дали особливо значних результатів. У самому кінці XIX в. Леманн-Гаупт і Бельк зібрали у Вірменії велику кількість урартських написів. На підставі цих документів Леманн-Гаупт присвятив ряд робіт історії і культурі Урарту. У цих працях він відзначив високий розвиток металургії, значення мегалітичної архітектури і зв'язок урартів з картвельськими народами Закавказзя. Однак його характеристика соціально-економічних відносин і форми держави Урарту, що він називає теократичною, не витримує серйозної наукової критики. Зарубіжні історики у своїх загальних і спеціальних роботах звичайно приділяли мало уваги історії Урарту. Вважаючи, що урарти з'явилися з заходу в результаті великого переселення народів і що урартська культура знаходилася під впливом хетської й ассірійський, вони нерідко вказували на те, що “культурно відсталий і розбійницький” народ урартів лише “заважав” ассірійським царям в організації їхньої могутньої держави і тому піддавався з їх боку “репресіям”. Ці тенденційні погляди реакційних істориків антиісторичні, Урарти були споконвічним народом Закавказзя, що з часів глибокої стародавності створив свою самобутню культуру і згодом свою державу. Протягом ряду століть урарти вели завзяту боротьбу за свою незалежність, захищаючи свою країну від навали ассірійських завойовників.

Великий внесок у справу вивчення історії Урарту зробили російські і радянські вчені-археологи, лінгвісти й історики. Ще в другій половині XIX в. К. П. Патканов присвятив спеціальну роботу клинчастим урартським написам, знайденим на території Росії. А. С. Уварів і А. А. Іванівський зробили ряд розвідок, розкопок і обстежень в Закавказзі, що викликали жвавий інтерес до ще мало вивченої ванської культури. Найвпливовіший російський археолог свого часу М. В. Нікольський зробив на місці спеціальне обстеження археологічних і епіграфічних пам'ятників Закавказзя і видав у спеціальній праці переклади урартських написів, знайдених у Закавказзі. Ця праця М. В. Нікольського мала у свій час велике наукове значення, тому що він заклав основи російського урартознавства. Серед вірменських фахівців, що збирали і видавали клинчасті написи, слід зазначити Месропа Смбатянца. Починаючи з 1916 р. російські археологи зробили ряд великих археологічних робіт у Закавказзі. И. А. Орбелі розкопав в одній з ніш Ванської скелі найцінніший напис з текстом літопису Сардури II, а Н. Я. Марр зробив розкопки в Топрах-Кале. Згодом радянські археологи обстежували циклопічні фортечні спорудження Закавказзя. За останні роки особливий інтерес представляли розкопки древньої фортеці і міста Тейшебаіни на місці Кармир-Блура, що проводилися в 1939—1951 р. біля Єревана Б. Б. Піотровським. У 1947—1950 р. був обстежений і частково розкопаний пагорб Арин-берд біля Єревана, де в руїнах урартської фортеці були виявлені залишки настінного розпису і два клинчасті написи з іменами урартських царів Аргишти I і Сардури II (VIII в. до н.е.). Найбільшим досягненням радянських учених є встановлення тісного зв'язку між історією, культурою і мовою урартів і найдавніших народів Кавказу. Деяке світло на ці складні проблеми пролили розкопки, зроблені Б. А. Куфтіним на Кавказі, головним чином у Грузії, зокрема в Тріалеті, а також розкопки Самтаврського могильника (А. Калавдадзе).

Радянські вчені піддали різнобічному вивченню історію, культуру і мову урартів. Б. Б. Піотровський у своїх працях описав матеріальну культуру і політичну історію Урарту, зокрема взаємини Урарту з Ассирією, а також стосувався відповідних питань етногенезу. Г. А. Капанцян присвятив цілий ряд цінних праць вивченню історії і культури Урарту, зокрема проблемі взаємин Урарту і древньої Вірменії. Г. В. Церетелі належить ретельне видання урартських написів, що зберігаються в Державному Музеї Грузії (Тбілісі). Ряд цікавих матеріалів опублікував у своїх статтях Г. А. Мелікішвілі.

Вивченню урартської мови і перекладам урартських написів були присвячені численні роботи Н. Я. Марра і И. И. Мєщанінова.