Функції держави

Сутність держави розкривається та реалізується в її взаємо­дії із суспільством. Що і як держава робить для впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної життє­діяльності людей характеризується поняттям «функції держа­ви». Слово «функція» походить від лат. «functio» і означає: ви­конання, обов'язок, коло діяльності.

Основні функції держави

Нині держава виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції.

Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, формою якого є ця держава, у створенні умов для спокійного та гармонійного йо­го розвитку. Якщо держава не підтримує такого стану, дозволяє окремим політичним силам провокувати різного роду соціальні конфлікти, то вона не виконує своєї суспільної функції, не випра­вдовує свого існування. За таких умов про будь-яке державне управління не може бути й мови.

Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій тери­торії країни прав і свобод кожної людини і громадянина. Свобода людини реалізується в суспільстві, у спілкуванні та співпраці лю­дей. Окремі особи використовують те саме середовище для досяг­нення різних цілей, у тому числі і злочинних. За таких обставин тільки державна влада здатна бути гарантом захисту прав і свобод.

Виконання соціальної функції передбачає: створення державою умов для відтворення й розвитку людини (демографічна політика, освіта, виховання тощо); формування соціокультурного простору, сприятливого для самореалізації кожної людини; стимулювання творчого зростання людини; утілення в життя принципів соціальної справедливості тощо.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає в підтримуван­ні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства. Якщо людина реалізується у своєму народові (нації), то народ у цілому — у взаємодії з іншими народами. Зовнішня політика має враховувати геополітичні обстави­ни, які визначають долю народів, а також одвічні національні інте­реси. Держава повинна здійснювати міжнародну функцію в стратегі­чних параметрах, налагоджувати нормальні взаємини з іншими краї­нами вздовж своїх кордонів, зберігати й зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Сприятливе міжнародне становище створює умови для конструктивного розвитку будь-якої країни.

Економічна функція держави полягає у створенні переду­мов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспі­льства. Усі функції держави тісно взаємопов'язані. Але, на ду­мку економістів, економічна функція є найважливішою, тому що брак належного економічного потенціалу або низька ефек­тивність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Економічні функції 1 Держава як суб'єкт макроекономічного регулювання держави виконує багато функцій, їх можна поєднати за такими п'ятьма напрямками.

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяль­ності, визначає обов'язки підприємств перед державою і т. д. Спи­раючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбіт­ра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний за Парето розподіл ресурсів ком­пенсується державним втручанням в економіку. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспіль­ними товарами, реагує на можливість виникнення негативних екстерналій, бере участь у розв'язанні проблем неповноти ринків, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабіліза­ційну політику.

Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенден­цій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку таких явищ, як-от: зловживання монопольним становищем на ринку;

неправомірність деяких угод між підприємцями; дискримінація під­приємців органами влади й управління; недобросовісна конкуренція. Нормативно-правовими актами також регламентуються засоби дер­жавного контролю за дотриманням антимонопольного законодавст­ва, відповідальність за його порушення і т. д.

Іншим є ставлення держави до природних монополій. Природ­на монополія існує, коли ефект масштабу є настільки великим, що одна фірма здатна забезпечити весь ринок товарами, маючи нижчі витрати на одиницю продукції, ніж мали б конкуруючі фірми. За таких умов конкуренція стає нерентабельною. Якщо б ринок був поділений між багатьма виробниками, ефект масштабу не можна було б реалізувати, відтак витрати на одиницю продук­ції стали б занадто високими. Відповідно зростали б і ціни.

Можливим засобом забезпечення суспільне прийнятної пове­дінки природних монополій є альтернатива: державна влас­ність — державне регулювання.

Однією з найважливіших функцій держави є забезпечення чис­тими й змішаними суспільними товарами. Чітко розмежувати суспільні, змішані та приватні товари — складне завдання, розв'язання якого залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, економічних, демографічних, ідеологічних і т. п. Од­нак таке розмежування є необхідним з двох причин. По-перше, сфера чистих суспільних благ приблизно відповідає мінімально можливим межам суспільного сектору. По-друге, сфера змішаних суспільних благ є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткуван­ня. Саме податки і є джерелом фінансування виробництва суспі­льних товарів. Отже, відшкодування витрат на виробництво су­спільних товарів здійснюється за рахунок платників податків.

У сучасному світі держава як суб'єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних благ: державне управлін­ня (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, освіта, фундамен­тальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона нав­колишнього природного середовища і т. ін. Основним парадок­сом регулюючої діяльності держави в соціально-економічній сфері є те, що вона сама є яскравим прикладом чистого суспі­льного товару.

Держава реагує на можливість виникнення негативних екс­терналій різними способами. У деяких випадках вона намагаєть­ся регламентувати права і обов'язки суб'єктів ринку. На практиці це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої ак­тивності держави. Так, держава встановлює норми вмісту шкід­ливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо за­бруднення повітря, води тощо. Крім того, держава може викорис­товувати систему цін, якою передбачено стягнення штрафів з підприємств, які створюють негативні екстерналії, і винагороду тих підприємців, які створюють позитивні екстерналії. Держава не може залишатись індиферентною до негативних зовнішніх ефектів, але вибір оптимальної форми втручання також не може бути шаблонним — він визначається специфікою конкретної си­туації та практичною доцільністю.

Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми.

Звичною практикою для індустріальне розвинутих країн є участь держави у формуванні інформаційної інфраструктури ринку. Інформація здебільшого є суспільним товаром. Надання інформації будь-якій особі не зменшує її кількості для інших. Ефективність потребує безкоштовного поширення інформації або, точніше, плата за інформацію має покривати витрати на її надання. Якщо через інформаційну асиметрію споживач неспро­можний захистити свої інтереси за допомогою ринкових меха­нізмів як покупець, він може спробувати це зробити через меха­нізм управління суспільним сектором як виборець.

Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабіліза­ційної функції держави покладається та обставина, що рівень вироб­ництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути або недостатніми для досягнення повної зай­нятості, або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому — інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, у другому — стримуючу. Основними методами виконання державою стабіліза­ційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.

4. Перерозподіл доходів. Економіка оптимальна за Парето, констатує стан, що в ньому ресурси суспільства розподілено найбільш ефективно. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає найбільш ефективного розподілу доходів членів суспі­льства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномір­ність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшен­ня нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл че­рез різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів.

Трансферти — це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та соціальному страхуванню. Крім цього, держава може регулю­вати індивідуальні доходи через втручання в процес формування первинних доходів (установлення мінімальної заробітної плати, запровадження прогресивної форми оподаткування, індексація доходів з урахуванням інфляції, регулювання цін на товари та послуги першої необхідності і т. д.).

5. Забезпечення людей обов'язковими товарами. Товари (пра­вила поведінки), які держава зобов'язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов'язковими товарами. Важли­вим аргументом на користь державного втручання в економіку є відома істина, що людина здатна діяти всупереч власним ін­тересам (наприклад, люди курять, уживають надмірну кількість алкоголю, порушують правила дорожнього руху, споживають шкідливі для здоров'я продукти тощо). Погляди, згідно з якими державне втручання необхідне, оскільки державі найліпше відо­мо, що саме є корисним для людини, називаються патерналістськими. Прихильники патерналізму вважають, що «залишені на­призволяще» люди здатні шкодити не тільки собі, а й іншим членам суспільства.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структур­ної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямків соціально-економічної політики.