Хімічно небезпечні об’єкти

До хімічно небезпечних об'єктів (підприємств) належать:

1 Заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР.

2 Заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів.

3 Виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР.

4 Підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водо­напірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак.

5 Залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР.

6 Транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річ­кові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти.

7 Склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.

8 Склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Основними причинами виробничих аварій па хімічно небезпечних

об'єктах можуть бути:

- поломки деталей, вузлів, устаткування, місткостей, трубопроводів;

- несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

- неполадки у системі контролю і забезпечення безпеки виробництва;

- порушення герметичності зварних швів і з'єднувальних фланців;

- організаційні і людські помилки;

- пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного проце­су, що може привести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;

- акти обману, саботажу або диверсій виробничого персоналу або сторонніх осіб;

- зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.

Існує можливість виникнення значних аварій, якщо наявне витікання (викид) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може бути наслідком таких обставин:

- заповнення резервуарів для зберігання понад норму при помилках в роботі персоналу і вихід з ладу систем безпеки, що контролюють рівень;

- пошкодження вагона - цистерни з хімічно небезпечними речови­нами або місткостей для їх зберігання внаслідок виходу з ладу систем безпе­ки, що контролюють тиск;

- розрив шлангових з'єднань у системі розвантаження;

- полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання;

- витікання хімічно небезпечних речовин із насосів;

- витікання хімічно небезпечних речовин із труб, використання непри­датних матеріалів, екзотермічні реакції через вихід з ладу системи безпеки; - при виготовленні деталей обладнання, втрата енергії, відмова у роботі машин та інше.

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря.

Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тім числі - 9,8тис. тон хлору, 178,4тис. тон аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

I. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. чол.) - 76 об'єктів;

II. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає від 40 до 75 тис. чол.) - 60 одиниць;

III. ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає менше 40 тис. чол.) - 1134 одиниць;

IV. ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від кожного не виходять за межі об'єкта) - 540 одиниць.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів меш­кає близько 20 млн. чол. (38,5% від населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хіміч­ної небезпеки, з них до І ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного ура­ження перебуває понад 50% мешканців) віднесено 154 АТО, до ІІ ступеня хімічної небезпеки (від 30 до 50% мешканців) - 47 АТО; до ІІІ ступеня (від 10 до 30%) -108 АТО.

Велику частку потоку товарів становить продукція хімічної, гірничодобувної та переробної промисловостей, які в основному базуються па опе­руванні з великими кількостями різноманітних хімічних речовин. Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як вва­жав ще славнозвісний Парацельс (1493-1541рр.): "Всі речовини отруйні; немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна доза розрізняє отру­ту і ліки..."

Найбільший «внесок» в забруднення навколишнього середовища вносять теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На час­тку теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води і 46% повітря. Вони викидають сполуки сірки, вуглецю та азоту, споживають велику кількість води: для отримання однієї кВт-години електроенергії теплові електростанції витрачають близько 3л води (атомні - ще більше: 6-8л). Стічні води теплових електростанцій забруднені й мають високу температуру, що стає причиною не тільки хімічного, а й теплового забруднення.

Металургійні підприємства відрізняються високим споживанням ресурсів і великою кількістю відходів, серед яких пил, оксид вуглецю, сірчаний газ, коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні (в тому числі бензопирен). Металургійна промисловість споживає багато води, яка забруднюється в процесі виробництва.

Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна промисловість. Найбільш небезпечними є виробництво аміаку, кислот, анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного каучуку, каустичної соди, ртуті, карбіду кальцію, фтору.

Сильно забруднюють атмосферу автомобілі. Автомобільний транспорт (в світі налічується більше 600млн автомобілів) дає 70-90% забруднень у містах. Якщо врахувати, що в містах мешкає більше половини населення Землі, то стане зрозумілим вирішальне значення автотранспорту щодо безпосереднього впливу на людей.

У викидних газах автомобілів переважають оксид вуглецю, диоксид азоту, свинець, токсичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол та ін.). Взаємодія вуглеводнів та оксидів азоту при високій температурі призводить до утворення озону (О₃). Якщо в шарі атмосфери на висоті 25км достатньо високий вміст озону необхі­дний для захисту органічного життя від жорсткого ультрафіолетового випро­мінювання, то біля земної поверхні підвищений вміст озону викликає пригнічення рослинності, подразнення дихальних шляхів й ураження легень.

Значне забруднення дає целюлозно-паперова промисловість. За об'є­мом забруднених стоків вона посідає перше місце (більше 15%). У стічних водах підприємств цієї промисловості налічується більше 500 компонентів, причому ГДК визначені лише для 55. Найбільшу небез­пеку становлять сполуки сірки та хлору, розчинена органіка.

Досить значна кількість забруднювальних речовин потрапляє в природне середовище в процесі сільськогосподарської діяльності. Найбільших збитків завдає застосування пестицидів — щорічно в світі їх використовують 4млн т, але врешті-решт лише один їх відсоток досягає мети, тобто впливає безпосеред­ньо на шкідників сільськогосподарських культур. Решта впливає на інші орга­нізми, вимивається в ґрунти та водоймища, розвіюється вітром. Ефективність застосування пестицидів постійно знижується через звикання до них шкідників, тому, щоб досягнути попередніх результатів, необхідна все більша їх кількість. При розкладанні пестицидів в ґрунті, воді, рослинах часто утворюються більш стійкі і токсичні метаболіти. Щорічно в світі стається 0,5млн випадків отруєння пестицидами.

Значне забруднення ґрунтів, а як наслідок сільськогосподарських культур, по­в'язане з використанням мінеральних добрив. Щорічно в світі на поля вноситься 400-500млн т мінеральних добрив.

Великі забруднення дають тваринницькі комплекси: в навколишнє середовище потрапляють гній, залишки силосу і кормових добавок, в яких досить часто містяться сальмонели та яйця гельмінтів.