Ви­д-во ЛДУ БЖД 18 страница

Отже, інформаційна безпека є одним з найважливіших понять у сучасній інформаційній науці та різних сферах людської діяльності. Сутність і комплексність цього поняття проявляється характером сучасного інформаційного суспільства. Аналіз різних підходів до визначення змісту поняття "інформаційна безпека" дає змогу звернути увагу на недоцільність суворого обрання тієї чи іншої позиції. Наведені вище погляди, а вірніше підходи до визначення поняття інформаційної безпеки дають змогу розглядати дану проблему більш комплексно і системно, додати знань про цю багатогранну область діяльності. Більше цього, за переконанням В.А. Ліпкана найбільш прийнятним є інтегральний підхід, згідно з яким інформаційна безпека визначатиметься за допомогою окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних технологій.

Такий підхід дає змогу зробити висновок про те, що інформаційна безпека не може розглядатися тільки як окремий стан особи, суспільства чи держави. Безперечно, що це є і властивістю, атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю і результатом діяльності людини, спрямованої на забезпечення певного рівня безпеки в інформаційній сфері. Інформаційна безпека має враховувати майбутнє, а отже, вона не є станом, а представляє собою процес, тобто має свою траєкторію поступального руху. Таким чином, інформаційну безпеку необхідно розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, властивість, а також управління джерелами загроз і рівнями їх небезпеки, згідно з якими забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення та мінімізації впливу негативних наслідків.

Також наголосимо на тому, що не варто підтримувати позицій тих дослідників, які прагнуть звести інформаційну безпеку тільки до методів і засобів захисту інформації. Інформаційна безпека за своєї сутністю є більш широким поняттям. Отже, інформаційна безпека – багатогранна область діяльності, в якій успіх може принести тільки системний аналіз проблеми, пов'язаної з її забезпеченням, та прийняття оптимальних рішень щодо їх усунення.

Дослідження сутності інформаційної безпеки має враховувати той факт, що вона є тільки внутрішнім змістом предмету, який знаходить своє вираження у стійкій єдності усіх багатоманітних і суперечливих формах інформаційного буття.

Базовою характеристикою інформаційної безпеки необхідно вважати імовірність появи джерел загроз і небезпек з підвищеним рівнем небезпеки, ризиком ліквідації джерел загроз і небезпек або зменшенням рівнів їх небезпек для особи, суспільства та держави. Критерієм ефективності забезпечення інформаційної безпеки є високий рівень безпеки при мінімумі відповідних затрат на їх забезпечення.

Отже, можна говорити про ієрархічну структуру поняття інформаційної безпеки. Основними її елементами є життєво важливі інтереси соціальної системи, які співрозмірно відносяться до зовнішніх чинників у вигляді інтересів наднаціональних або інших національно-державних структур в рамках міжнародного співтовариства. Зсередини національно-державного утворення його життєво важливі інтереси перебувають у взаємодії з інтересами елементів, які складають дане утворення. Як останні, то тут виступають соціальні групи, політична еліта, державні та приватні організації, партії, релігійні та етнічні утворення, рухи тощо. Сукупність внутрішніх і зовнішніх інформаційних джерел загроз і небезпек створюють передумови для порушення безпечного функціонування системи державного управління.

Значущість інформаційно-комунікаційних процесів у сучасному світі дає підстави розглядати забезпечення інформаційної безпеки як одне з глобальних і пріоритетних завдань політики національної безпеки.

Як вже зазначалося вище, національні інтереси в інформаційній сфері є похідними від національних цінностей. Отже, інтереси інформаційної безпеки витікають із таких цінностей, як права людини, свобода слова та особистості, економічне процвітання. Саме тому головним інтересом для України є її перебування як вільної незалежної нації при збереженні фундаментальних цінностей і інститутів безпеки.

Інформаційна безпека виступає як характеристика стабільного, стійкого стану системи, яка при впливі внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і рівнів їх небезпек зберігає істотно важливі характеристики для власного існування. Водночас інформаційну безпеку можна описувати за допомогою терміну "гомеостазис". До характеристик, за допомогою яких можна описати дану систему, належать:

● доступність – можливість за прийнятний проміжок часу отримати шукану інформаційну послугу будь-яким суб'єктом виконавчої влади;

● достовірність – несуперечливість отриманої інформації з різних джерел між собою, її захищеність від пошкодження та несанкціонованої зміни;

● цілісність – захищеність інформації від пошкодження, знищення та несанкціонованої зміни;

● конфіденційність – захист від несанкціонованого ознайомлення.

Сутність і зміст інформаційної безпеки проявляються по-особливому на кожному з рівнів державного управління, зокрема на:

● стратегічному – Кабінет Міністрів України;

● тактичному – центральні органи виконавчої влади;

● оперативному – місцеві органи виконавчої влади, провідне місце серед яких посідають місцеві державні адміністрації.

Таким чином можна говорити і про прояви інформаційної безпеки у самому процесі її забезпечення, тобто можна виділити такі рівні її безпеки:

● нормативно-правовий – закони, нормативно-правові акти тощо;

● адміністративний – дії загального характеру, які вживаються органами державного управління;

● процедурний – організаційні та технологічні заходи з забезпечення інформаційної безпеки;

● програмно-технічний – методи і засоби забезпечення інформаційної безпеки.

Для розкриття сутності та змісту інформаційної безпеки важливим є зв'язок останньої із загально прийнятою політикою держави. Складовою частиною політики держави як регулятора суспільних відносин відповідно до гуманістичних начал є обов'язок забезпечення інформаційної безпеки осіб, суспільства та держави.

Інформаційна безпека як одна з характеристик стійкого розвитку виступає як базова цінність держави. Водночас, ціннісні орієнтації, що ґрунтуються на уявленнях про інформаційну безпеку у різних суспільних груп і окремих осіб, здебільшого не співпадають. Саме у цьому знаходить своє безпосереднє вираження вплив держави, яка за допомогою системи методів і засобів виражає загальні цінності у сфері інформаційної безпеки.

4.1.2. Категорійно-понятійна система інформаційної безпеки

Інформаційна безпека:

1) складова національної безпеки, процес управління джерелами загроз та рівнем їх небезпеки державними і недержавними інституціями, окремими громадянами, згідно з яким забезпечується інформаційний суверенітет України;

2) вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;

3) активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;

4) неухильне дотримання конституційного права громадян на свободу слова та вільного доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері та переслідування журналістів за політичні позиції;

5) вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Інформаційні відносини – відносини, які виникають у всіх сферах життя та діяльності особи, суспільства та держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Інформаційний суверенітет – здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації поза межами держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, забезпечення національної безпеки держави.

Інформаційний простір (національний):

1) інформаційне середовище, в якому здійснюються інформаційні процеси та інформаційні відносини щодо створення, збирання, відображення, реєстрації, накопичення, збереження, захисту і поширення інформації, інформаційних продуктів та інформаційних ресурсів, на яке розповсюджується юрисдикція держави;

2) сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дають змогу на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію осіб, суспільства та держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір і забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.

Інформаційна інфраструктура: сукупність взаємопов'язаних між собою виробництв, накопичення, збереження та вдосконалення інформаційних продуктів та їх доставки, продукування інформаційних технологій, сервісного обслуговування інформаційних центрів і системи підготовки кадрів.

Інформаційна система – організаційно впорядкована сукупність інформаційних ресурсів та інформаційних технологій, методи і засоби яких забезпечують безпеку інформаційних процесів.

Інформаційні ресурси:

1) сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках цих тощо);

2) організована сукупність інформаційних продуктів певного призначення, необхідних для забезпечення інформаційних потреб осіб, суспільства, держави у певній сфері життя чи діяльності.

Інформаційні технології:

1) цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів комп'ютерної техніки, що забезпечують високу швидкість оброблення цих, швидкий пошук інформації, розосередження цих, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування;

2) цілеспрямовано організована сукупність інформаційних процесів для створення та використання інформаційних продуктів або надання інформаційних послуг;

3) технологічний процес, предметом перероблення й результатом отримання якого є інформація;

4) процес матеріалізації знань у продукцію та послуги за допомогою комп'ютерно-телекомунікаційних систем;

5) система методів і способів використання комп'ютерної техніки та систем зв'язку для створення, пошуку, одержання, відображення, реєстрації, накопичення, збереження, захисту і поширення інформаційних продуктів.

Інформаційне середовище: усталене поєднання окремих суб'єктів національного інформаційного простору України, інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, що взаємодіють в інформаційних процесах.

Інформаційний ринок: система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг

Інформаційний продукт (продукція):

1) документована інформація, яка підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів;

2) документована інформація, яку підготовлено відповідно до потреб користувачів і яка призначена чи застосовується для задоволення потреб користувачів;

3) створена виробником сукупність документованої інформації, відомостей, цих і знань, яка призначена для забезпечення інформаційних потреб користувача.

Інформаційне забезпечення: підтримка засобами систем баз цих і баз знань процесів виробництва, торгівлі, керування, навчання, наукових досліджень та будь-якої іншої діяльності у всіх сферах життя суспільства, які спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб особи, суспільства та держави.

Інформаційне поле:

1) сукупність енергетичних субстанцій окремих об'єктів, які є елементами інформаційного поля Землі та Всесвіту;

2) просторово-часові вібрації (інформаційно-розпорядницькі структури), що містять відомості про минуле, сьогодення та майбутнє Всесвіту.

Інформаційне суспільство:

1) суспільство, в якому більшість робітників займаються створенням, збиранням, відображенням, реєстрацією, накопиченням, збереженням і поширенням інформації, особливо її вищої форми – знань;

2) суспільство, в якому діяльність людей ґрунтується на використанні послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій і технологій зв'язку.

Інформатизація:

1) сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, які спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної комп'ютерної та комунікаційної техніки;

2) діяльність, спрямована на створення та широкомасштабне використання в усіх сферах життя суспільства інформаційних технологій.

Інформатика: наукова діяльність, що вивчає інформаційні структури та процеси збирання (набуття, придбання), відображення, реєстрації, накопичення, збереження та поширення (розповсюдження, реалізацію) інформації за допомогою ЕОМ.

Інформаціологія: новітня загальна фундаментальна наука про інформаційні природні процеси матеріалізації та дематеріалізації в мікро- й макроструктурах Всесвіту, що самоорганізуються.

Інформація:

1) документовані або публічно проголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі;

2) відомості про осіб, предмети, технології, засоби, ресурси, події та явища, що відбуваються в усіх сферах діяльності держави, життя суспільства, та навколишньому природному середовищі, незалежно від форми їх представленнями) будь-які знання про предмети, факти, поняття і т. ін. проблемної сфери, якими обмінюються користувачі системи оброблення цих.

Інформаційна війна: процес боротьби між суб'єктами із застосуванням інформаційної зброї.

Інформаційна зброя: засоби, які дають змогу вчинювати замислені дії із повідомленнями, що передаються, обробляються, створюються, знищуються та сприймаються.

Інформаційна загроза: вхідні дані, початково призначені для активізації в інформаційній системі алгоритмів, що відповідають за звичайний режим функціонування.

Сугестія: прихований інформаційний вплив на інформаційну систему, що самонавчається.

Сугестивний вплив: вплив з формування у інформаційної системи, що самонавчається, прихованих від неї самої цілей.

Зважаючи на той факт, що будова системи забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки є неможливою поза контекстом джерел загроз і рівнів їх небезпек, наступним елементом для розгляду і будуть загрози інформаційній безпеці, що в сукупності дасть змогу окреслити напрями функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки.

4.2. Характеристика джерел загроз і небезпек інформаційній безпеці системи державного управління

Загрози інформаційній безпеці, з одного боку, є організаційним компонентом системи управління національною безпекою, а з іншого – слугують індикатором ефективності її функціонування. Адже реалізація джерел загроз і небезпек і переростання їх у небезпеки свідчить про неефективність функціонування цієї системи, і навпаки. На сьогодні розглядати будь-які загрози в інформаційній сфері необхідно з урахуванням того контексту, в якому вони виникають і знаходять свій вияв. Найбільш небезпечною на даному етапі розвитку українського суспільства є інформаційні війни.

4.2.1. Поняття про інформаційні війни

Намагання повною мірою усвідомити усі грані поняття про інформаційні війни нагадують здебільшого намагання сліпих, які прагнуть зрозуміти природу слона: той, хто дотикає ногу, кличе її деревом; хто дотикає хвоста – називає його канатом. Відверто скажемо, що питання формування понятійного апарату у сфері інформаційних відносин ще остаточно не вирішені. І, передусім, це пов'язано із несформованістю загальної теорії національної безпеки та її понятійного апарату.

Передусім хотіли б наголосити на тій обставині, що чисельність трактувань цього поняття має більш глибинні корівня, ніж це може здатися на перший погляд. Йдеться про несформованість загальної теорії національної безпеки і, як наслідок, базового висхідного алгоритму будови понятійного апарату. Ми тільки акцентуємо увагу на тій обставині, що формування понятійного апарату інформаційної безпеки є неможливим без формування цього апарату в рамках загальної теорії національної безпеки національного безпекознавства, основу якого ми розглядали у першому розділі.

Більше цього, його формування має бути обумовлено і корелювати із останнім. Не можна, наприклад, визначати інформаційну безпеку, використовуючи формулу: захищеність від…" водночас як поняття національної безпеки (тобто родового поняття) визначається через формулу: управління джерелами загроз та рівнем їх небезпеки. Певна річ, що понятійний апарат відповідних теорій, які слугують інструментом пізнання тих чи інших явищ у конкретних сферах життєдіяльності, не може розвиватися синхронно. Втім фундаментальні принципи його формування мають бути дотримані. За інших умов говорити про формування загальної теорії національної безпеки, а в її межах приватних теорій національної безпеки, зокрема теорії інформаційної безпеки і, як наслідок, науково обґрунтованої цілісної концепції забезпечення національної безпеки стає неможливим.

На сьогодні саме інформаційні війни становлять собою найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи органів державного управління. Це й обумовлює детальний розгляд питань щодо визначення поняття та і встановлення сутнісних ознак інформаційної війни.

Вперше термін "інформаційна війна" з'явився наприкінці 80-х років ХХ століття. Вів став результатом плідної праці теоретиків збройних сил США і став уживаним після вдало проведеної роботи по знищенню СРСР. Активного застосування даний термін набув під час проведення воєнної компанії США в Іраку у 1991 р., де вперше були не тільки застосовані інформаційні технології, а було відкрито наголошено на цьому, що спричинило ще більший резонанс.

Передусім, коли йдеться про будь-яку війну, включаючи інформаційну, то необхідно говорити про певний стан взаємовідносин між противниками. Здебільшого це не є присутнім, тому застосування цього терміну, на думку В.А. Ліпкана, має псевдонауковий характер. Інформаційна війна виникає з нових підходів до застосування інформації, визначення її ролі та місця. Можна виділити два трактування поняття про інформаційні війни: гуманітарну і технічну.

Наприклад, Л. Павлютенкова зазначає, що у гуманітарному сенсі інформаційна війна представляє собою активні методи трансформації інформаційного простору, що знаходить свій вираз у системі нав'язування моделей світу, які покликані забезпечити бажані типи поведінки, атаках на структури породження інформації – процеси міркувань. Водночас технічне трактування цього поняття полягає у тому, що за допомогою спеціальних програм руйнується обладнання, програмне забезпечення тощо.

Отже аналіз цього бачення певних процесів у інформаційній сфері дає змогу з високою долею вірогідності говорити про підміну понять, оскільки війна за своїм значенням означає етап, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску з дотриманням дії законів та звичаїв ведення війни (jas in bello). Втім наведений приклад бачення поняття про інформаційні війни дає усі підстави стверджувати, що описані вище ознаки не складають цього поняття.

Безперечним є той факт, що формування інформаційного суспільства стає не просто фактом, а все більше починає впливати на формування державної політики інформаційної безпеки. Досягнення тих чи інших цілей виявилося можливим із затісуванням тільки інформаційних технологій, які б чинили вилив на суспільну свідомість. Одним із проявів застосування цього методу с сильний часовий пресинг на суб'єктів управління національною безпекою, який не залишає їм часу на прийняття виваженого, такого, що відповідає українським національним інтересам, рішення. Водночас, досягнення певних геополітичних і інших важливих цілей уможливлюється за допомогою не воєнних методів.

Сумний досвід не приділений необхідної уваги даним питанням спричинив розпад СРСР, могутньої держави, яка до 1991 р. була єдиним реальним конкурентом США у володарюванні світом. Саме це дає змогу стверджувати про потребу розроблення концепції інформаційного стримування. Події із касетним скандалом у 2001 р., витівки офіцера безпеки українського посольства в Німеччині В. Кравченка у лютому 2004 р. та ряд інших прикладів дають усі можливості стверджувати, що в У країні поки відсутня розроблена на концептуальному рівні концепція забезпечення інформаційної безпеки. Більше цього, аналіз сучасної геополітичної обстановки дає нам усі підстави зробити висновок про те, що проти України здійснюються широкомасштабні інформаційні акції, спрямовані на дискредитацію, дезорганізацію, підрив іміджу та дестабілізацію нашої держави. І, передусім, цей вилив чиниться на систему управління національною безпекою.

Не можна не оминути і того питання, що так звана четверта влада – ЗМІ мала не останнє значення в закріпленні у свідомості пересічного громадянина терміну "інформаційна війна". При цьому під останнім ЗМІ здебільшого розуміють зливання компромату через засоби масової інформації, здебільшого електронні. Ідеальним засобом для цього є Інтернет, який дає змогу розповсюджувати будь-яку інформацію без будь-яких обмежень. При цьому характерним є те, що по Україні процент використання Інтернету не перевищує 10, водночас як у Європі він дорівнює близько 75 %. Таким чином сталася парадоксальна ситуація, коли імідж України руйнується ззовні, при цьому зсередини більшість населення навіть і гадки не має про це.

Що стосується іншого розуміння поняття про інформаційні війни, себто, технічного, то тут обов'язковою умовою є те, що ведення інформаційної війни є результатом узгодженої діяльності з використання інформації як зброї ведення бойових дій у будь-якій сфері життєдіяльності. При цьому інформаційна війна включає наступні дії:

● здійснення впливу на інфраструктуру систем життєзабезпечення – телекомунікації, транспортні мережі, електростанції тощо;

● промисловий шпіонаж – порушення прав інтелектуальної власності, розкрадання патентованої інформації, викривлення або знищення важливих даних, проведення конкурентної розвідки;

● хакінг – злам і використання особистих даних, ідентифікаційних номерів, інформації з обмеженим доступом тощо.

Безперечно, якщо ми говоримо про інформаційну війну, то вочевидь зрозумілим є факт, що даний термін є найбільш спорідненим із воєнними. Тому, коли йдеться про інформаційну війну, то необхідно говорити про існування рішучої та небезпечної діяльності, пов'язаної із реальними бойовими діями. Більше цього, за цього випадку виникає потреба у виокремленні декількох підвидів інформаційних війн: кібернетична війна, електронна війна, психотропна війна, психотропна війна, штабна війна, психологічна, енерго-інформаційна війна.

Таке розуміння інформаційної війни дає змогу погодитись із визначенням поняття про інформаційні війни, яке мається у збройних силах США. Отже, інформаційна війна – дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи противника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації та інформаційних систем. Одним з прикладів є існування спеціальної програми запису усіх телефонних дзвінків, що виходять за кордон США на спеціальну апаратуру. За допомогою такої програми усі телефонні дзвінки, що виходять за межі країни записуються, а потім пропускаються через спеціальний пристрій, який за допомогою пошукових систем за ключовими словами здійснює виявлення та ідентифікацію важливої інформації.

Водночас існування розвиненої системи інформаційної безпеки закладе фундамент для стійкого функціонування системи державного управління. На думку деяких дослідників, стрімкий розвиток інформаційних технологій спричинить у майбутньому появу нових за змістом видів війн, які відбуватимуться без жодного пострілу. Особливо наголосимо на тому, що сучасні інформаційні війни спрямовані здебільшого на економічну інфраструктуру.

Цілі інформаційної війни є дещо іншими, аніж війни у звичному розумінні: не фізичне знищення противника і ліквідація його збройних сил, а широкомасштабне порушення роботи фінансових, транспортних і комунікаційних мереж і систем, руйнування економічної інфраструктури і підкорення населення країни, що зазнала атаки, волі країни-переможця.

Є й інші думки з цього приводу. За даними російського дослідника АА. Кокошина вперше термін "інформаційна війна" було введено у 1985 р. у Китаї. В основі теоретичних підходів китайських спеціалістів у області інформаційного протиборства лежать погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь Цзи. Він першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. В трактаті "Мистецтво війни" Сунь Цзи писав: "у будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави загалом… Одержати сотні перемог у бою – не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою – ось це вінець мистецтва".

На початку 90-х років термін "інформаційна війна" з'явився у США та активно увійшов в загальносвітову практику. На сьогодні даний термін використовується в двох площинах:

● у широкому розумінні – для визначення протиборства в інформаційній сфері в засобах масової інформації для досягнення різних політичних цілей;

● у вузькому розумінні – для визначення воєнного протиборства, у військовій інформаційній сфері для досягнення односторонніх переваг в отриманні, збиранні, обробленні та використанні інформації на полі бою (в операції, битві).

У вітчизняній практиці в широкому розумінні частіше за все використовують термін "інформаційна протиборство"; у вузькому розумінні – "інформаційні воєнні дії".

В.А. Ліпкан дотримується позиції, згідно з якою інформаційне протиборство – форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів для впливу на інформаційне поле супротивника та захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей.

Ураховуючи таке визначення можна зазначити, що інформаційне протиборство містить в собі три незмінні складові: 1) вплив; 2) аналіз; 3) протиборство.

Причому, основним елементом, від якого залежить ефективність компанії, є аналіз, мета якого полягає в оцінці, стратегічному прогнозуванні та плануванні в аспектах внутрішньополітичного та зовнішньополітичного положення. Що ж стосується "інформаційної війни", то як всеохопна, цілісна стратегія, вона обумовлена всезростаючою значущістю та цінністю інформації у питаннях командування, управління та політики. Також можна послуговуватись визначенням "інформаційної війни" як "комунікативної технології із впливу на масову свідомість з короткочасними та довгочасними цілями".

На заході інформаційну війну визначають як "нефізичну атаку на інформацію, інформаційні процеси та інформаційну інфраструктуру", причому "ціллю інформаційної війни є вплив на систему знань та уявлень зовнішнього супротивника". Під знанням тут розуміється об'єктивна інформація, загальна для усіх, а під уявленнями – інформація, яка має суб'єктивний характер.

Основним інструментом ведення інформаційної війни є інформаційна зброя. До "інформаційної зброї" ми будемо відносити, по-перше, засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, не зважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів. По-друге, це безперечно інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи таким чином на суспільну думку, на життя суспільства, держави або групи держав загалом.

Таким чином, інформаційна зброя – пристрої та засоби, які призначені для нанесення протидіючій стороні максимальної шкоди в ході інформаційної боротьби (шляхом небезпечних інформаційних впливів).

Об'єктами впливу можуть бути: інформаційно-технічні системи, інформаційно-аналітичні системи, інформаційно-технічні системи, які включають людину, інформаційно-аналітичні системи, які включають людину, інформаційні ресурси, системи формування суспільної свідомості та думки, яка базується на засобах масової інформації та пропаганди, а також психіки людини.