Ви­д-во ЛДУ БЖД 15 страница

КНБ має уточнити не тільки зміст національної безпеки України, механізму, а також об'єктів і суб'єктів, а й обґрунтувати їх перерахування та вживання.

Центральним моментом є визначення структури цього документа. Стосовно цього ми не знайдемо багато різних поглядів. Одна з них, репрезентує модель структури Концепції національної безпеки, яку запропонував О.В. Копан. На його думку, КНБ має містити:

● етику національної безпеки України (філософсько-етична оцінка соціальних процесів у системі забезпечення національної безпеки України);

● сферу національної безпеки України (філософсько-соціологічні засади національної безпеки);

● напрями національної безпеки України (соціальні процеси безпеки);

● заходи національної безпеки України (заходи примусу у сфері безпеки);

● чинник національної безпеки;

● мета національної безпеки України (безпека – мета системи забезпечення національної безпеки);

● політику національної безпеки України.

Щодо структури документу, інтегруючи погляди дослідників у цій галузі, а також результати власного аналізу зарубіжних аналогів і літератури із національної безпекознавчої тематики доцільним вважається запропонувати наступну модель алгоритму будови КНБ:

● преамбула;

● розкриття геостратегічної позиції держави в світі;

● визначення національних цілей та інтересів;

● окреслення союзників і партнерів;

● визначення реальних і потенційних джерел загроз і небезпек національній безпеці України;

● визначення механізму (цілі, функції, принципи та методи) управління системою національної безпеки;

● окреслення політики національної безпеки та основних напрямів її забезпечення;

● визначення статусу держави та загальної стратегії забезпечення національної безпеки (оборонна, активна оборонна, наступальна тощо).

У преамбулі має міститися достовірність, актуальність і своєчасність вирішуваної у даний момент проблеми. Характеристика сучасних світових тенденцій епохи дає змогу виокремити ті з них, які впливають на розвиток України. Аналіз геореалій сьогодення допомагає усвідомити місце України на сучасному етапі розвитку, крізь розкриття її стану та бажань щодо власного розвитку. Окреслення шляху досягнення загальної національної мети дає змогу обрати адекватний механізм забезпечення національних інтересів. Прокладеним елементом також є проголошення Україною свого статусу або в якості лідера науки, або як гаранта загальноєвропейської безпеки, або як лідера Чорноморського регіону тощо. Дана декларація має вельми важливе значення для сформування зовнішньої та внутрішньої політики.

Також у КНБ мають бути розглянуті конкретні загрози національній безпеці, національній ідеї щодо консолідації інтересів різних етнічних меншин. Більше цього, у КНБ мають знайти адекватне місце визначення механізму системи забезпечення національної безпеки (мета, функції, принципи та методи), параметри і критерії ефективності управляючих впливів.

Концепція національної безпеки має віддзеркалювати систему поглядів на забезпечення особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і небезпек в усіх сферах життєдіяльності, магістральні напрями державної політики України. У найбільш загальному плані КНБ має визначити цілі, функції, принципи функціонування системи національної безпеки, окреслити методи забезпечення національної безпеки. Принципи, закладені у цю систему, є визначальними для функціонування усього організму нації через те, що основною метою створення СЗНБ є утворення організаційно-функціональної структури забезпечення національних інтересів. З огляду на це будь-які рішення, що приймаються у окреслених КНБ сферах життєдіяльності, мають узгоджуватися та бути прийнятими відповідно до неї. Те ж стосується та діяльності державних органів, установ, підприємств та організацій, а також кожного окремого представника українського народу.

Положення Концепції мають примат у всіх сферах життєдіяльності через те, що вони спрямовані на ефективне забезпечення пріоритетних інтересів нації.

Чільне місце у Концепції мають посідати не тільки питання щодо визначення пріоритетних національних інтересів, системи забезпечення національної безпеки, загроз та інше, а й з огляду на їх динамічність, питання щодо можливого механізму побудови ієрархії потреб та інтересів нації, і на цій основі організаційної перебудови системи забезпечення з відпрацюванням адекватного механізму управління. Окрім згаданого, необхідно передбачити механізм ідентифікації, діагностування та моніторингу загроз національній безпеці через те, що їх перерахування корелює із зазначеними пріоритетними національними інтересами. А з огляду на ту обставину, що пріоритети у забезпеченні тих чи інших національних інтересів з плином часу змінюються, тож можна зазначити і про джерела загроз, які також з плином часу зазнаватимуть істотних змін.

У Концепції мають бути визначені такі основоположні поняття, як: національна безпека, українська нація, об'єкти національної безпеки, джерел загроз і небезпек національній безпеці, система забезпечення національної безпеки, система забезпечення національної безпеки, національна мета, національна ідея, національні інтереси тощо.

Більшість дослідників національну безпеку асоціюють передусім із потребою забезпечення життєво важливих національних інтересів. У даному аспекті слушною є думка російського дослідника 17. Бєлова, який вважає, що поняття життєво важливих інтересів принципово неможливо юридично точно виразити, що спричиняє складність їх класифікації, оскільки вони подеколи не співпадають і завжди індивідуальні. Права і свободи, демократія і конституційний лад як життєво важливі інтереси відповідно особи, суспільства та держави становлять собою не життєво важливі інтереси, а загальнозначимі або кардинальні цінності, які забезпечують тільки взаємодію і бажання кожного жити відповідно до власних орієнтирів. Саме тому у Концепції необхідно оперувати етносними категоріями: звичаями, традиціями, віруваннями, саме вони слугують само-ідентифікації народів, їх інтеграції та стабільності.

Без науково обґрунтованого підходу до визначення сучасного геополітичного стану у світі, неможливо розробити дійову стратегію, тактику і технології національної безпеки України.

Не існує чітко визначеної національної ідеї, не сформовані чіткі національні інтереси, а також ті з них, які є пріоритетними саме на даному історичному етапі розвитку нашої держави. Через це відсутня стратегія унеможливлений протидії намаганням деяких держав, яка б визначала окрім зазначеного вище, способи та методи самозбереження та самовдосконалення української нації в умовах постійних антиетатичних загроз.

КНБ не повинна носити однобічний характер. У Концепції мають бути геореалії сьогодення. Знаходження на території Росії однієї третини розвіданих ресурсів планети, що не поповнюються, проживання там більше 2 процентів населення Землі створюють реальну загрозу для України бути втягненою у конфлікт між нею та іншими державами, для яких отримання цих ресурсів стане у нинішньому столітті проблемою виживання.

У КНБ також повинна знайти відлуння та проблема соціального та майнового розшарування суспільства, при цьому має не тільки констатуватися цей стан, а бути закладені основи для його виправлення та відновлення здатності держави самостійно вирішувати власні політичні, економічні та соціальні проблеми.

Окрім цього, необхідно звернути увагу і на той факт, що помаранчева революція стала наслідком зневіри народу до влади. Ренесанс авторитету до влади свідчитиме про одужання цілісного державного організму.

Загалом, причини цих та інших загроз, які мають знайти відображення у КНБ, сягають своїм корінням у царину несформованості інтегруючої національної ідеї. Без такої конструктивної ідеї побудова незалежної, самостійної держави значно ускладнюється. Одним з чинників утвердження національної ідеї є формування морально-політичного чиннику як стрижня консолідації суспільства.

КНБ має віддзеркалювати правдивий, а не бажаний стан речей, їх реальну, а не вигідну тим чи інтим політичним колам оцінку. При цьому як сама КНБ, так і всі процеси у системі забезпечення національної безпеки мають бути інформаційно забезпечені, тобто знаходити підкріплення на усіх стадіях формування та реалізації національних інтересів. ЗМІ мають забезпечити пропагандистську підтримку національних інтересів. Тільки в рамках такої КНБ може і має бути сформована інтегруюча різні прошарки українства українська національна ідея, метою якої є єднання українського суспільства, формування позитивного іміджу країни, стійкий розвиток та процвітання держави.

Головна мета розроблення та запровадження у життя КНБ полягає у забезпеченні послідовного наближення нації до такого гарантованого рівня безпеки, при якому можна забезпечити значне зниження впливу дестабілізаційних чинників, багатовекторний якісний розвиток системи та усіх її елементів. Практична доцільність розроблення та реалізації такої концепції визначається цілою низкою чинників, один з яких обумовлений необхідністю формування достатньої системи забезпечення національної безпеки.

У даному аспекті у КНБ доцільно зазначити, що важливим завданням України є здійснення стримування в інтересах запобігання агресії будь-якого масштабу, у тому числі із застосуванням ядерної зброї проти України та її союзників. У зв'язку з чим має бути задекларовано, що Україна повинна володіти ядерними силами, здатними гарантовано забезпечити нанесення завданої шкоди будь-якій державі-агресору або коаліції держав в будь-яких умовах.

Не можна не зазначити й про те, що управління системою національної безпеки, засноване на раніше вироблених парадигмах, може призвести до такої деградації системи, коли вона внаслідок дисфункції буде не здатна гарантувати забезпечення інтересів нації. Ось чому потреба створення ефективної системи забезпечення національної безпеки не є питанням популістським і кон'юнктурним. І, природно, виникає питання про потребу теоретико-методологічного обґрунтування функціонування та розвитку цієї системи, і чільне місце у даній концепції має бути відведено проблемам управління системою національної безпеки.

Підбиваючи підсумок наведеному, зауважимо: у КНБ мають бути закладені керівні принципи визначення тих чи інших національних інтересів пріоритетними. КНБ не повинна містити конкретні програми та рекомендації, що спрямовані на забезпечення конкретних національних інтересів. Головним призначенням Концепції має бути сформування концептуальної ідеї існування самостійної незалежної держави, а також виживання, стійкий розвиток та процвітання української нації. При цьому подальше існування держави і нації повинно розглядатися крізь симбіотичну єдність таких компонентів; самозбереження, самовідтворення, самовдосконалення, творче самотворення.

Методологія побудови КНБ обумовлена тією стратегією та механізмом, які держава вважає за потрібне застосовувати. Через це виникає потреба у певному впорядкуванні та класифікації КНБ.

3.4.3. Класифікація Концепцій національної безпеки

За співвідношенням ідеалів та історичної дійсності:

● реакційні – стратегія національної безпеки полягає у відновленні колишніх порядків, поверненні територій та інше. Ідеологічним підґрунтям є апелювання, а іноді й маніпулювання історичними фактами;

● консервативні – стратегія національної безпеки полягає у збереженні та укріпленні існуючої системи забезпечення національних інтересів;

● прогресивні – стратегія національної безпеки полягає у здійсненні змін, які на думку авторів Концепції, є позитивними для нації.

За строками і способами досягнення:

● радикальні – такі концепції, які передбачають швидку і всебічну перебудову держави, зміну її внутрішніх і зовнішніх орієнтирів, застосування у разі загрози національним інтересам широкого арсеналу засобів, включаючи ядерну зброю;

● помірні – такі концепції, мета яких полягає у поступовій зміні системи забезпечення національної безпеки;

● агресивні – передбачають насильницьке втручання у внутрішні справи інших країн, політика яких не відповідає національним інтересам країни-агресора;

● реформістські – обґрунтовують потреба зміни системи забезпечення національної безпеки за допомогою реформ, що проводяться державною владою.

Виходячи з положень пункту 17 статті 92 Конституції України, згідно з якими основи національної безпеки мають визначатися виключно законодавством України, запропоновано затвердити нову редакцію Концепції національної безпеки України. При цьому затвердити саме таким нормативно-правовим актом, яким є закон.

Концепція національної безпеки – основоположний документ, який має стати дороговказом на шляху процвітання та благополуччя самостійної, соборної та незалежної України у XXI столітті. Затвердження Стратегії НБУ у лютому 2007 р., на жаль, не стало етапним моментом у сфері забезпечення безпеки.

3.5. Основні підходи до формування доктрин національної безпеки

Функціонування системи національної безпеки уможливлюється тоді, коли існує надійний нормативно-правовий фундамент, який у концептуальному плані регламентує і спрямовує рух цієї системи. До таких основоположних концептуальних документів належать: концепція, доктрина і закони, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки.

Вище ми продемонстрували власний підхід до формування КНБ. Наступним документом в ієрархії є доктрини, яка представляє собою сукупність офіційних поглядів на мету, функції, принципи та методи управління недержавною системою національної безпеки України в конкретній сфері життєдіяльності.

У процесі моніторингу загроз національній безпеці мають встановлюватися джерела їх походження, можливість настання, характер протікання, можливі наслідки у разі настання та інше. Для розроблення цих питань і створюється певна система, вчення – доктрина.

Доктрина (лат. doctrina) – вчення, наукова або філософська теорія, система, керівний теоретичний або політичний принцип. Доктрина має слугувати основою для:

● формування державної політики в конкретній системі забезпечення національної безпеки України;

● підготовки пропозицій з удосконалення правового, методичного, науково-технічного і організаційного національної безпеки України в конкретній сфері життєдіяльності;

● розроблення цільових програм національної безпеки України в конкретній сфері.

Доктрина національної безпеки має багатошаровий зміст, тому виникає потреба у виокремленні певних компонентів, які мають визначати архітектоніку цього документу.

Ураховуючи думку О.Е. Лейста щодо структури політико-правових доктрин, розглянемо компоненти, які має включати в себе доктрина національної безпеки.

1. Логіко-теоретична основа доктрини національної безпеки пов'язана з іншими формами суспільної свідомості, світоглядом епохи. Так, за часів існування СРСР поняття "національна безпека" не існувало взагалі, через те, що механізм державної безпеки поглинав усі інші і повністю домінував над ними. Державна безпека того часу уособлювала і особисту безпеку, і безпеку нації, і безпеку суспільства, і безпеку окремих етнічних меншин.

2. Виражені у вигляді понятійно-категорійного апарату змістовні вирішення питань про забезпечення національної безпеки, закономірності розвитку систем забезпечення національної безпеки, їх форми і соціальне призначення, принципи побудови, про співвідношення права та управління системою національної безпеки (СНБ), баланс забезпечення безпеки особи, суспільства та держави.

Змістом доктрини національної безпеки є її понятійно-категорійний апарат, теоретичне вирішення проблем забезпечення національної безпеки, широка і завершена система поглядів, що ґрунтується на категоріях, які мають базовий характер саме у цій доктрині. Зміст доктрин має ґрунтуватися на системі логічних доказів і знаходити свій вираз у поняттях, що відображають дійсність з забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності.

До традиційного кола питань, вирішення яких утворює зміст національного безпекознавства, належать питання про виникнення та розвиток системи забезпечення національної безпеки, її зв'язку із суспільством, особою, державою, методах забезпечення національної безпеки, механізми управління системою національної безпеки у різних умовах, включаючи дестабілізацію, коли система характеризуються критичними параметрами, порушенням гомеостазису тощо.

3. Програмні положення – оцінки існуючої підсистеми забезпечення національної безпеки (інформаційна, воєнна, політична), її цілі та завдання, принципи функціонування та сталого розвитку, методи забезпечення.

Програмні положення є притаманними будь-якій доктрині. Не є виключенням і доктрина національної безпеки. Вони надають їй соціально значущий характер, накладають відбиток на зміст її теоретичної частини і нерідко визначають вибір методологічної основи самої доктрини. У програмних положеннях найбільш чітко знаходить свій вираз ідеологічний характер доктрини;

через них національного безпекознавства тісно пов'язано із практикою забезпечення національної безпеки. Програмна частина безпосередньо виражає інтереси нації у конкретній сфері життєдіяльності, її прагнення до найбільш ефективного їх забезпечення, вона включає оцінки національної безпеки як системи і вимоги, що до неї ставляться та містяться у суспільній свідомості.

Програмні положення доктрини національної безпеки мають виражати ідеали української нації, на досягнення яких має бути спрямований її поступ. Ідеали є не завжди досяжними, через що їх достатня правдоподібність може згуртувати український соціум на шляху побудови сильної, соборної, економічно розвиненої України. Ураховуючи дану обставину, необхідно більш помірковано і виважено ставитися до самих доктрин, до яких висувається не критерій істинності, а здатність виражати інтереси української нації як органічного синтезу титульного етносу та етнічних меншин. Істотний вплив на практику здійснюють ті доктрини та ідеї, які Ґрунтуються на узагальненні, теоретичному осмисленні досвіду функціонування різних систем забезпечення національної безпеки розвинених країн.

Програма є прокладеним початком доктрини, яка пов'язує в єдине ціле її елементи, надає доктрині монолітності, оскільки оформлення поглядів, міркувань, суджень та оцінок на національну безпеку в цілісну систему відбувається на ґрунті ідеалів, які об'єднують членів суспільства у групи, що прагнуть вчинити вплив на право, державу і політику.

Однією з причин розвитку різноманітних доктрин національної безпеки є гострота проблем забезпечення національної безпеки, які не можуть бути вирішені існуючими документами, підвищений інтерес до цих проблем громадськості, а іноді – відсутність згоди та суперечність поглядів на національні інтереси усередині однієї держави.

Ураховуючи той факт, що доктрина формується на методологічній основі Концепції національної безпеки, вона має більш прикладний і конкретний характер, через що деталізує окреслені в Концепції положення щодо окремо взятої сфери національних інтересів. Можна виділити такі основні доктрини, які мають існувати в органічному поєднанні із Концепцією:

● доктрина економічної безпеки;

● доктрина інформаційної безпеки;

● доктрина політичної безпеки (має враховувати питання внутрішньої та зовнішньої безпеки);

● доктрина воєнної безпеки;

● доктрина прикордонної безпеки;

● розвідувальна доктрина;

● контррозвідувальна доктрина;

● доктрина екологічної безпеки;

● доктрина соціальної та гуманітарної безпеки;

● доктрина науково-технологічної безпеки;

● доктрина недержавного забезпечення національної безпеки.

Структура Доктрини має корелювати цілям її створення. Відтак, у ній мають знайти своє відображення:

1) поняття конкретної складової національної безпеки (інформаційна безпека, екологічна безпека тощо);

2) поняття про систему безпеки конкретної складової національної безпеки (система інформаційної безпеки, системи екологічної безпеки тощо);

3) мста, задачі, функції, принципи і напрями розвитку системи забезпечення національної безпеки у конкретній сфері (інформаційній, екологічній тощо);

4) обґрунтування функції та структури, основних характеристик, властивостей та функціональних можливостей системи безпеки у конкретній сфері при забезпеченні єдності форми і змісту доктрини.

Доктрина структурно має складатися з преамбули, основної частини й епілогу. Водночас основна частина має складатися з декількох блоків.

У першому блоці доцільно викласти наступні фундаментальні, базові положення:

● окреслити правовідносини (екологічні, інформаційні, технологічні, воєнні тощо) у конкретній системі забезпечення національної безпеки;

● визначити зміст національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності;

● визначити національні інтереси у конкретній сфері життєдіяльності;

● відповідно до окреслених національних інтересів визначити конкретні загрози безпеці у цій сфері та джерела їх походження;

● надати характеристику сучасного стану безпеки у конкретній сфері життєдіяльності та визначити основні завдання з її забезпечення.

У другому блоці необхідно проаналізувати методи забезпечення безпеки у конкретній сфері життєдіяльності:

● загальні методи забезпечення безпеки;

● особливості забезпечення безпеки у різних сферах суспільного життя;

● міжнародне співробітництво у сфері забезпечення безпеки. Третій блок присвячується окресленню державної політики

● забезпечення безпеки у конкретній сфері, відповідно він міститиме наступні елементи:

● основні положення державної політики забезпечення безпеки;

● першочергові заходи з реалізації державної політики забезпечення безпеки.

У четвертому блоці доцільно окреслити систему забезпечення національної безпеки, передбачивши розкриття таких напрямів:

● зміст системи забезпечення національної безпеки;

● мета, задачі, функції та принципи забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності;

● функціональне призначення СЗНБ саме в аналізованій сфері життєдіяльності;

● організаційна структура системи забезпечення національної безпеки в цій сфері життєдіяльності.

Доктрина національної безпеки – фундаментальний документ, який має містити керівні принципи, цільові настанови та напрями розвитку системи забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності, окреслювати механізм функціонування системи безпеки у цій сфері.

До основних принципів розроблення доктрини національної безпеки належать:

● реалізації (практичної значимості);

● єдності форми і змісту;

● цілеспрямованості;

● модельованості процесів забезпечення ІБ держави;

● паралельності.

Жодна доктрина національної безпеки не може претендувати на наукове передбачення довготермінових результатів перетворення системи національної безпеки країни на її підставі. Відтак виникає завдання щодо окреслення основоположних начал формування доктрини національної безпеки. У даному питанні, застосовуючи системний підхід, доцільно виокремлювати дві групи принципів: загальні принципи формування правового фундаменту забезпечення національної безпеки і принципи формування окремих правових актів цієї системи. Відтак, зважаючи на ту обставину, що перша група принципів вже викладена нами вище при розгляді питання про методології формування правового поля системи забезпечення національної безпеки, зосередимо увагу на другій групі принципів – принципах формування доктрин національної безпеки.

Принципи формування доктрин національної безпеки

1. Ієрархічність. Доктрина формується на виконання положень Концепції національної безпеки, відтак вона є елементом ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки.

2. Спадковість. Доктрина розвиває Концепцію національної безпеки стосовно конкретної сфери життєдіяльності (екологічної, інформаційної, технологічної тощо).

3. Несуперечність. Доктрина не може суперечити Конституції України та Концепції національної безпеки України.

4. Централізація. Доктрина є системоутворювальним нормативно-правовим актом, на підставі якого формується нормативно-правове поле забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності, розкривається зміст національних інтересів саме у цій сфері.

5. Історичність та змінність. Доктрина є нормативним актом, що регулює суспільні відносини у конкретній сфері життєдіяльності. Оскільки сам зміст суспільних відносин передбачає їх динаміку, очевидною є зміна з плином часу і національних інтересів. Відтак потребуватиме змін і Доктрина національної безпеки. Водночас дані зміни мають відбуватися з урахуванням минулих надбань.

6. Комплексність розробки. Стратегічним призначенням Доктрини національної безпеки у конкретній сфері є забезпечення національної безпеки загалом. Відтак формування доктрин національної безпеки має відбуватися з урахуванням усього комплексу проблем по всіх сферах життєдіяльності, що виникають при забезпеченні національної безпеки загалом.

7. Кореляції. Доктрини національної безпеки у своїй сукупності складають другий рівень ієрархічної моделі правових актів, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки. Отже, такі доктрини мають не тільки комплексно відображати проблеми забезпечення національної безпеки у конкретній сфері, а й мати пряме співвідношення одна з одною (Доктрина воєнної безпеки має враховувати положення Доктрини екологічної безпеки, Доктрина політичної безпеки – Доктрини соціальної та гуманітарної тощо). Оскільки ефективне функціонування, прикладом, системи інформаційної безпеки, і неефективне функціонування системи екологічної безпеки призводить загалом до загального нефективного функціонування загальної системи забезпечення національної безпеки, виникає потреба в узгодженому сформуванню усього доктрина явного рівня забезпечення національної безпеки. При цьому формування доктрин має відбуватись із застосуванням принципу кореляції, тобто такого виду взаємодії, згідно з яким зміна однієї доктрини обов'язково тягне зміни в інших. Даний принцип уможливить реалізацію принципу системності забезпечення національної безпеки.

8. Системність розробки. Оскільки Доктрина є системоутворювальним нормативним документом у конкретній системі забезпечення національної безпеки, вона має охоплювати усі концептуальні напрями реалізації національних інтересів у конкретній сфері життєдіяльності. Конкретна сфера життєдіяльності має розглядатися як системи. Відтак, у Доктрині мають відображатися всі системні характеристики конкретної сфери життєдіяльності. З іншого боку, Доктрина має розглядатися як складовий елементи системи правових актів, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки, відтак вона має враховувати положення інших Доктрин національної безпеки.

9. Концептуальність. Доктрина слугує концептуальним документом у конкретній сфері життєдіяльності. Реалізація першочергових заходів з забезпечення національної безпеки у конкретній сфері, перерахованих у Доктрині, передбачає видання законів і розроблення відповідних державних програм.

10. Конкретизація деяких положень Доктрини стосовно окремих сфер діяльності суспільства та держави може здійснюватися у відповідних документах, які затверджує Президент України.

Генеральна лінія усіх доктрин – найефективніше забезпечення національних інтересів через підтримання симбіотичного балансу інтересів особи, суспільства та держави.

3.6. Основні положення Закону України "Про основи національної безпеки України"

19 червня 2003 р. було прийнято Закон України "Про основи національної безпеки України". В преамбулі цього закону зазначено, що цей Закон відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Структурно закон містить 12 статей. У статті 1 дається визначення таких термінів:

● національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам;

● національні інтереси – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні та духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдино їх) джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства та держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;

● загрози національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;