Ви­д-во ЛДУ БЖД 12 страница

14. З метою удосконалення нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки доцільно розглянути питання щодо прийняття та реалізації державної програми, яка б включала методологічно і концептуально оновлену Концепцію національної безпеки України, відповідні сферам життєдіяльності Доктрини національної безпеки, Закони України, програми та плани дій.

15. Питання управління системою національної безпеки України тісно пов'язані з якістю інформаційно-аналітичної діяльності у цій сфері. Організація такої роботи стає можливою за наявності єдиного центру, яким запропоновано визнати Раду національної безпеки і оборони України, доповнивши її структурним підрозділом по організації управління підсистемою недержавного національної безпеки України –нтр недержавного національної безпеки України.

16. Аналіз діяльності системи забезпечення національної безпеки уможливив зробити висновок про те, що головні заходи щодо забезпечення національної безпеки не ґрунтуються на спільній концептуально-методологічній основі. Досі відсутні механізми державного програмного регулювання, які б забезпечували використання синергетичного підходу до вирішення оперативних, тактичних і стратегічних завдань. Також необхідно наголосити на відсутності застосування системного підходу до нормативно-правового, наукового, інформаційно-аналітичного, організаційно-управлінського і експертного забезпечення національної безпеки, зокрема діяльності системи її забезпечення.

17. Здійснений нами аналіз цих проведеного нами анкетування, функцій і завдань основних суб'єктів системи забезпечення національної безпеки уможливлює говорити про потребу перегляду їх функцій при забезпеченні національної безпеки. Зокрема 72 % опитаних нами респондентів оцінили посередньо дії системи забезпечення національної безпеки. Це зумовлено тією обставиною, що багато з них дублюються, що створює паралелізм у роботі і може призводити до неефективності вжиття конкретних заходів з реалізації національних інтересів. Істотною через це стає значення Верховної Ради України, яка має створити законодавчі умови для ефективного функціонування підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки, що слугуватиме вагомим кроком на шляху побудови громадянського суспільства, формування надійного механізму захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Виявлені причини функціонування неадекватної сучасним загрозам і небезпекам системи національної безпеки України, зокрема її функціональної структури, надали можливість запропонувати певні напрями вирішення цієї проблеми:

● провести аналіз чинного законодавства на предмет функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки та усунути дублювання повноважень цих суб'єктів за умови збереження високого рівня національної безпеки у відповідній сфері життєдіяльності;

● привести у відповідність законодавство,- що регулює суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки, зокрема – повноваження сил забезпечення національної безпеки і Закону України "Про основи національної безпеки України";

● розробити моделі функціональних структур забезпечення національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності із визначенням конкретного суб'єкта управління;

● розробити модель функціональної структури системи забезпечення національної безпеки відповідно до джерел загроз і небезпек на сучасному етапі розвитку України, з урахуванням потреби забезпечення пріоритетних національних інтересів. Дана модель має змінюватися та відповідати сучасному стану національної безпеки.

18. Обґрунтовано висновок про кореляційний зв'язок систем забезпечення національної, регіональної, міжнародної та глобальної безпеки.

19. Важливим напрямом навчально-наукового забезпечення національної безпеки є:

● організація підготовки кваліфікованих спеціалістів у галузі національної безпеки – управлінців, консультантів, аналітиків;

● узагальнення та систематизація наукових знань у галузі теорії та практики забезпечення національної безпеки;

● розроблення цільових комплексних програм забезпечення національної безпеки.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Поняття та зміст системи національної безпеки України.

2. Мета завдання та функції системи національної безпеки України.

3. Принципи побудови та функціонування системи національної безпеки України.

4. Сили та засоби системи забезпечення національної безпеки України.

5. Структура системи національної безпеки України.

6. Поняття та зміст системи управління національною безпекою.

7. Компетенція основних структурних елементів системи управління національною безпекою.

8. Структура сил національної безпеки України.

Завдання для самопідготовки

1. Окресліть методи і засоби дослідження системи управління національною безпекою

2. Опишіть модель системи управління національною безпекою.

3. Розробіть механізм взаємоузгодження інтересів особи, суспільства та держави.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Питання Воєнної доктрини України: Указ Президента України № 702/2005 від 21 квітня 2005 р. //

3. Питання Міжвідомчої комісії з питань реформування правоохоронних органів: Указ Президента України № 834/2005 від 23 травня 2005 р. //

4. Про аварійно-рятувальні служби: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000. – № 4. – Ст. 25.

5. Про боротьбу з тероризмом: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 25. – Ст. 180.

6. Про війська Цивільної оборони України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999. – Л6 19. – Ст. 172.

7. Про Військову службу правопорядку в Збройних Силах України: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. – № 32. – Ст. 225.

8. Про внутрішні війська Міністерства внутрішні справ України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. –№ 29. – Ст. 397.

9. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – № 35. – Ст. 236.

10. Про Державну прикордонну службу України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 27. – Ст. 208.

11. Про дипломатичну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. – № б. – Ст. 29.

12. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. – №11. – Ст. 51.

13. Про Збройні Сили України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 9. – Ст. 108.

14. Про Конституційний Суд України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). –1996. – № 49. – Ст. 272.

16. Про контррозвідувальну діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 12. – От. 89.

16. Про Міліцію: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – № 4. – Ст. 20.

17. Про національний банк України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999. – 29. – Ст. 238.

18. Про оборону України: Закон України: // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 9. – Ст. 106.

19. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 22. – Ст. 303.

20. Про основи національної безпеки України: Закон України // Офіційний Вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1433.

21. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – № 35. – Ст. 237.

22. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 березня 2005 р. "Про засади реформування системи центральних органів виконавчої влади": Указ Президента № 658/2005 від 15 квітня 2005 р. //

23. Про розвідувальні органи України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – Л& 19. – Ст. 94.

24. Про Службу безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 27. – Ст. 382.

25. Про Цивільну оборону України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 14. – От, 124.

26. Митний Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.

27. Положення про Міністерство внутрішніх справ // Голос України. – 1992. – 20 жовт. – С. 6.

Доктринальні джерела

1. Evcra S.V. Managing the Eastern crisis: preventing war in the former Soviet empire// Security Studies, 1992, № 3.

2. Huntington S.P. The Clash of Civilization and the Remaking of World Order. N.Y., 1996.

3. Renan E. "u'est se "u'ne nation. – 1882.

4. Renner К. Das Selbstbestimmungsrecht der Nationen. – Leipzig-Wien, 1908.

5. Авдусин ДА Современный антинорманиэм// Вопросы истории. – 1988, № 7.

6. Алешенков М.С., Родионов БЛ. Секьюритология: Монография. – М. : МГУЛ, 2000.

7. Баграмов Э. Евразийство – национальна идея России?// Обозреватель. – 2001, № 9.

8. Белая книга российских спецслужб. – М. : Духовное наследие, 1996.

9. Белов 77. Методология национальной и международной безопасности// Обозреватель. – 2000, № 7.

10. Бжезинський 3. Великая шахматная доска. Господство Америки и её геостратегические императивы. – М. : Международные отношения, 1999. – 256 с.

11. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. Кн. 1‑2. – М. : Экономика, 1989.

12. Валевсъкий ОЛ" Гончар М.М. Структура геополітичних інтересів України: Монографія. – К. : Нац. ін-т стратегічних досліджень, 1995.–94 с.

13. Гончаренко А, Джангужин Р., Лисицын Э. Гражданский контроль и система национальной безопасности// Зеркало недели. – 2002, № 35.

14. Грабовський С. Демократія між "прагматиками" і "романтиками"// Час. – 1997. – 5‑11 черв.

15. Данільян O.Г., Дзьобань ОН., Панов MI. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: навч. посіб. – X.: Фоліо, 2002. – 285 с.

16. Делягин М.Г. Украина в неудачном месте и в неудачное время// Обозреватель. – 2001. – 4.

17. Державне управління в Україні: організацій но-правові засади:. Навч. посіб./ За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 164 с.

18. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Моногр./ Відп.ред. Н.Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 448 с.

19. Державне управління: навч. посіб./ За ред. А.Ф. Мельника. – К. : Знання-Прес, 2003. – 343 с.

20. Державне управління: теорія і практика/ За заг.ред. доктора юридичних наук, проф. В.Б. Авер'янова – К.: Юрінком-1нтер,1998. – 432 с.

21. Драгоманов М. Историческое значение Римской империи и Тацит// Университет Изв. – 1869, № 9.

22. Загарян П. Стратегия развития России в восточносредиземномор-ской цивилизации// Обозреватель. – 2000, № 7.

23. История политических и правовых учений. Учебник/ под ред. О.Э. Лейста. – М. : ИКД "Зерцало-М", 2001.

24. Іванченко Р. Україна від Кия до Кравчука: Короткий нарис історії української державності. – К. : Український письменник, 1992.

25. Історія українського війська. – Львів: Видання Івана Тиктора, 1936. – 574 с.

26. Історія філософії України: Хрестоматія. – К. : Либідь, 1993.

27. Канигін Ю., Ткачук 3. Українська мрія. – К. : Лексикон, 1996.

28. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика?: Пер. с англ./ под ред. В.Л. Иноземцева. – М. : Ладомир, 2002.

29. Кізіма В. Метастратегія політичного життя України (від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності)// Політологічні читання. –1994, № 2.

30. Кізіма В. Чи можемо ми стати історичною нацією?// Вітчизна. – 1996, № 5‑6.

31. Ковальський В., Маначинський О., Пронкін Є. Національні інтереси: загрози та їх нейтралізація// Віче.– № 7. – 1994.

32. Комаров А.О. "Российской национальной идее"// Обозреватель. – 2001, № 4. – С. 6.

33. Кондратьев ЯЮ., Ліпкан В А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 20 с.

34. Конституція України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996, № 30. – Ст. 141.

35. Концепція національної безпеки: між тоталітаризмом і демократією// Підтекст. – 1996, № 3 (7).

36. Копейчиков В., Колодій А., Українчук О. Про концепцію національної безпеки України// Право України. – 1993, № 5‑6.

37. Косеецов В.О., Бінько 1.Ф. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів: Монографія. – К. : Нац. ін-т стратегічних досліджень, 1996. – 61 с.

38. Косолапое Н. Национальная безопасность в меняющемся мире (К дискуссии о содержании понятия)// МЭ и МО. – 1992, № 1.

39. Костенко Г.Ф. Теоретичні основи стратегії національної безпеки: навч. посіб. – К. : ЗАТ Видавничий дім "ДЕМІД", 2002. – 144 с.

40. Котляр Ы.Ф. Давня історія України// Український історичний журнал. – 1996, № 2.

41. Кравець Є., Мельник М. Концепція національної безпеки України: Проект// Хрещатик. – 1993. – 23 листоп.

42. Кремень В.Т., Бінько І.Ф., Головащенко СІ. Політична безпека України: концептуальні засади та система забезпечення: Монографія. – К. : МАУП, 1998. – 92 с.

43. Криворог В. Яким бути Фонду підтримки національної безпеки?// Підтекст. – 1996, № 1 (5).

44. Левицька М.В. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01/ Нац. акад. внутр. справ України. – К. : , 2002. – 206 с.

45. Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України. – К. : Знання, 2000. – 184 с.

46. Ліпкан В А. Безпекознавство: навч. посіб. – К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2003. – 208 с.

47. Ліпкан В А. Сучасні джерела загроз національній безпеці України: доктрина пантуранізму// Вісник Львівського ін-ту внутрішніх справ України. – 2002, № 3.

48. Ліпкан ВА. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. – К. : Текст, 2003. – 600 с.

49. Ловмянський X. Русь и норманны. – М. : , 1985.

50. Лупаина ОЛ. Система обеспечения национальной безопасности// Национальная безопасность и геополитика. – 2001, № 2‑3.

51. Любкемейер Э. Безопасность в мире после Берлинской стены: немецкая точка зрения// Національна безпека країн перехідного періоду: навч. посіб. – К. : ІЗМН, 1996.

52. Мавродин В.В. Образование Древнерусского государства и формирование Древнерусской народности.

53. Макиндер X. Географическая ось истории// А.Г. Дугин. Основы геополитики. – М. : Арктогея-центр, 1999.

54. Максименко Ю.Є. Національна безпека в Україні: теоретико-пра-вові аспекта: Дипломна робота/ Нац. акад. внутр. справ України. – К. : , 2003. – 94 с.

55. Манилов ВЛ. Исследование проблем национальной безопасности: вопросы методологии// Военная мысль. – 1995, № 5.

56. Медведчук В.В. Сучасна українська національна ідея і актуальні питання державотворення: Дис…. д-ра юрид. наук: 12.00.01., 12.00.02/ Нац. акад. внутр. справ України. – К. : , 1997.

57. Мурашин Г., Кравец Е. О концепции национальной безопасности// Политика и время. – 1992, № 5.

58. Исакова Р., Миронов Г. Координация в управлении. – М. : ; Варна: Книгоизд-во г. Бакалов, 1986. – 163 с.

59. Нижник HL, Ситник ГЛ., Білоус ВТ. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навч. лосіб. для вищих навч. закл./ За заг. ред. П.В. Мельника, Н.Р. Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с.

60. Новосельцев АЛ. Древнейшие государства на территории СССР: Некоторые итоги и задачи изучения// История СССР. – 1985, № 6.

61. Основы научного управления социально-экономическими процессами: Учеб./ [Алисов А.Н., Афанасьев B.C., Белоусов P.A. и др.; Под общ. ред. P.A. Белоусова, А.З. Селезнёва]; Акад. обществ, наук при ЦК КПСС-2-е изд., доп. и перераб. – М. : Мысль, 1989. – 495 с.

62. Основы теории оптимального управления/ / под ред. В.Ф. Крот о ва.– М.: Высш. школа, 1990. – 430 с.

63. Парахонський Б.О. Національні інтереси України (духовно-інтелектуальний аспект): Монографія. Сер. "Наукові доповіді*, вип. 6. – К. : , 1993. – 43 с.

64. Перепилиця Г.М. Без'ядерний статус і національна безпека України// Воєнна безпека.– К.: Національний ін-т стратегічних досліджень, 1998. – Вил. 6. – 108 с.

65. Пирожков С, Селіванов В. Національна безпека України: сучасне розуміння// Вісник АН України. – 1992, № 9.

66. Пляйс А. Россия в поисках национальной идеи и идеологии// Обозреватель. – 1999, № 11.

67. Подколзин Д., Шатров А. Пантуранизм – глобальный вызов России// Обозреватель. – 2001. – М- 11.

68. Почепцов Г.Г. Національна безпека країн перехідного періоду: навч. посіб. – К. : , 1996. – 378 с.

69. Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002, № 48. – От. 359.

70. Римаренко Ю. Націогенезис// Мала енциклопедія етнодержавоз-навства/ HAH України Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; редкол.г Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К. : Довіра; Генеза, 1996.

71. Римаренко JOJ., Шкляр Л.Є., Римаренко CJO. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького HAH України. – 2001.

72. Рудашевський ВД. Координация управления – резерв перестройки. – М. : Экономика, 1990. – 255 с.

73. Рудько Г J. Техногенно-екологічна безпека геологічного середовища (наукові та методичні основи). – Л. : Львів. Нац. ун-т ім. Івана Франка, 2001. – 360 с.

74. Румянцев 3. П. и др. Менеджмент организации: Учеб. пособие. – М. : ИНФРА-М, 1995. – С. 63.

75. Рыбаков ВА. Киевская Русь и русские княжества XII ХШ вв.

76. Связи с общественностью в политике и государственном управлении/ Под общ. ред. В.С. Комаровского. – М. : Мысль, 2001. – С 254.

77. Ситник ГЛ. Розвиток концептуальних підходів щодо забезпечення національної безпеки – ключова проблема державного управління// 36. наук. пр. УАДУ – К.: Вид-во УАДУ, вип. 2. – 2003. – С. 265‑278.

78. Токовенко В.В. Політичне керівництво і державне управління: проблеми взаємовідносин та оптимізації взаємодії: Моногр.– К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 256 с.

79. Фейербах Л. Избранные философские произведения: В 2 т. – М.: Госполитиздат, 1955.

80. Философский словарь/ под ред. И.Т. Фролова. – 4-е изд. – М. : Политиздат, 1981.

81. Франко 1. Дещо про себе самого: Твори. – К. : Наук, думка. 1978, т. 31.

82. Цветков В.В. Державне управління: основні чинники ефективності (політико-правовий акспект). – X.: Право, 1996. – 104 с.

83. Шас Кольский ИЛ. Антинорманизм и его судьбы// Проблемы отечественной и всеобщей истории. – 1983, вып. № 7.

84. Шевченко В., Костенко Г. Концепція національної безпеки: методологічний аспект// Голос України. – 1996. – 11 січ.

85. Шкідченко ВЛ. Деякі шляхи подальшого розвитку нормативно-правової бази забезпечення воєнної безпеки// Наука і оборона. – К. : Вид-во "Техніка", 2000, № 3.

86. Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К. : Укр. енцикл., 1998.

87. Яковец Ю.В. Циклы. Кризисы. Прогнозы. – М. : Наука, 1999. – 448 с.

88. Ярочкин ВЛ. Секьюритология – наука о безопасности жизнедеятельности. – М. : "Ось-89", 2000.

Розділ 3. Сучасне ПРАВО І НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

Безпека понад усе,

але право вище за безпеку.

В. Ліпкан

Складність положення в забезпеченні національної безпеки збільшується не тільки не достатньою ефективністю системи національної безпеки країни і разом з цим системи управління нею, а й відсутністю серйозної правової основи регулювання забезпечення національної безпеки, системного підходу до вирішення цієї проблеми з правової точки зору. Причина цього полягає у тому, що досі не визначені національні пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики, національні цілі та взагалі бажаний статус України, а звідси – є розпливчатими цілями та завдання реформування СЗНБ, кола учасників забезпечення національної безпеки, їх компетенції та принципів взаємодії. Проголошений курс на євроінтеграцію, вступ до НАТО залишається проектом, втім реальної правової бази в системі забезпечення національної безпеки для цього поки створено не достатньо.

Звичайно, певні кроки у даному напрямі робляться, і можна говорити про їх позитивний вплив. Як би хто не критикував існуючу сукупність органів, що забезпечують національну безпеку, сміливо можна твердити, що етап становлення незалежної держави, який супроводжувався масштабним тиском, подеколи ззовні та не досить відчутним, вже успішно пройдено. В Україні за 16 років незалежності не відбулося громадянської війни, вона стала постійним учасником регіональних систем безпеки, більше цього, має активне значення не тільки на пострадянському просторі, а й загалом в європейському регіоні. Так, можна говорити про деякі помилки, водночас існування незалежної України, а також і системи національної безпеки нашої держави вже стало неминучою реальністю і при необхідній корекції стратегії національної безпеки і тактики її забезпечення на суворо правовій основі процес реформування СЗНБ має вийти на вирішення головної мети: забезпечення стійкого розвитку держави в якості регіонального лідера, підвищення рівня добробуту народу України, збереження його самобутності, активна участь в реалізації політики безпеки як на континенті, так і світі.

З іншого боку, відсутність правового підходу до здійснення реформи системи національної безпеки, і, передусім, системи забезпечення національної безпеки, потягло за собою стихію у законотворчій діяльності, подеколи внутрішню правову суперечність між законами, а звідси і надто слабку ступінь правозастосування. У зв'язку з цим деякі складові національної безпеки виявилися недостатньо захищеними, передусім інформаційна і економічна, що завдає істотної шкоди державі і суспільству, дискредитує саму ідею сильної та незалежної держави і сподівання українського народу на заможність та процвітання.

Розрив між геополітичними реаліями і правовою базою чинить деморалізаційний вплив також і на працівників сил забезпечення національної безпеки, підриває їх довіру до тієї системи, яку вони мають захищати. Абсолютизація демократичного цивільного контролю над органами безпеки, проголошена на початку 2005 р., мала своїм наслідком зміну не тільки самої їх структури, а й подеколи світогляду самих працівників. У даному аспекті необхідно говорити про потребу демократичного цивільного контролю, водночас це не варто плутати з повною "цивілізацією" усіх сфер безпеки, тобто встановлення на керівні посади цивільних міністрів, які мають концептуальне уявлення про функції органів безпеки, втім не володіють ані методологією, ані знанням щодо організації механізму їх дії як єдиного цілого.

Загалом потрібно зазначити, що в Україні досить мляво відбувається процес формування національного безпекознавчого законодавства. Тим більше, що на сьогодні майже відсутні серйозні розробки стосовно зазначених питань, і дане питання потребує більш детального розгляду, аніж проведення аналізу чинного закону України "Про основи національної безпеки України" і Стратегії національної безпеки України.

У межах цього розділу розглянемо поняття та зміст нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки, методологію формування як самого правового поля системи забезпечення національної безпеки, так і окремих його концептуальних документів. Логічним завершенням слугуватиме модель нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки.

3.1. Поняття та зміст нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки

Одним з головних принципів, що має бути закладений у систему нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки, є принцип, відповідно до якого унеможливлювалася б будь-яка узурпація усіх функцій одним з уповноважених державних органів із забезпечення національної безпеки, домінування одного органа над іншим. Тільки таке законодавство представляє собою умову створення відповідного природі розумної людини громадянського суспільства – вільного демократичного правового суспільства, орієнтованого на конкретну людину, яке створює атмосферу поваги до правових традицій і законів, загальногуманістичним ідеалам, яке забезпечує свободу творчої та підприємницької діяльності, створює можливість досягнення добробуту і реалізації прав людини і громадянина, яке органічно відпрацьовує механізми обмеження та контролю за діяльністю держави.

Передусім, необхідно визначити саме поняття "нормативно-правове забезпечення національної безпеки" та аргументувати доцільність його вживання.

Поняття "нормативно-правове забезпечення національної безпеки" включає його нормативне регулювання та виконання права як засобу управління стосовно сфери національної безпеки. Воно розуміє під цим також сприяння пошуку шляхів удосконалення існуючих і створюваних нових правових норм, необхідних для виконання принципово нових завдань в системі забезпечення національної безпеки.

Нормативно-правове забезпечення національної безпеки – процес створення та підтримки в необхідних межах конструктивних організацій но-функціональних характеристик системи забезпечення національної безпеки за допомогою впорядкованого впливу нормативно-правових засобів.

У більшості випадків автори:

● подеколи ототожнюють правове забезпечення із законодавчим, або нормативно-правовим;

● подеколи йдеться про нормативно-правове регулювання, а не забезпечення.

З приводу цього зазначимо: право не зводиться до норм. Окрім норм, воно містить в собі природне право і суб'єктивні права. Призначення норм за цього випадку полягає у тому, щоб соціально-правові претензії в системі забезпечення національної безпеки трансформувати у суб'єктивні права – юридичну форму можливих духовних і матеріальних благ. Таким чином, право охоплює сферу не тільки належного (нормативні та індивідуальні приписи і рішення), а й сущого (реальне використання юридичних можливостей, реальне використання обов'язків). Найбільш чіткою для розмежування та напевно вірного розуміння цих понять (заков і право) є формула: "Право створюється суспільством, а закон – державою".

Саме тому, ураховуючи зазначене, якщо вживати термін "правове забезпечення національної безпеки", то необхідно говорити не тільки про нормативну сторону цього процесу, а й розглядати питання впливу, взаємозв'язку та трансформації природного та суб'єктивного права. Ще одна ремарка стосується тієї обставини, що вживання терміну "законодавче забезпечення національної безпеки" є також не зовсім точним, через те, що суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки є настільки різноманітними і багатоплановими, що застосування тільки законів як регуляторів цього роду відносин, істотно звужує можливість держави щодо виконання своїх функцій. Саме тому нами акцентується увага і на Концепції національної безпеки, Доктринах, законах, кодексах, положеннях, стратегіях, програмах і планах. Таким чином, арсенал юридичних засобів не звужуються нами тільки до законів. Відтак застосування терміну "нормативно-правове забезпечення національної безпеки" найбільш повно і точно відображає сутність та зміст розглядуваного нами питання – врегулювання суспільних відносин у системі забезпечення національної безпеки за допомогою юридичного інструментарію.

Основу нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки складають формування та підтримка його нормативно-правової бази як юридичного засобу досягнення реальної упорядкованості системи забезпечення національної безпеки.

Нормативна база представляє собою організаційно-функціональний образ системи забезпечення національної безпеки, виражений юридичною мовою і який відповідає її цільовому призначенню. При цьому правові норми забезпечують моделювання як самої системи забезпечення національної безпеки, так і її підсистем, нормування та формалізацію їх функціональних, організаційних і інформаційних структур, а також самі виконують інформаційну функцію.

Вихідною, управляючою, правовою інформацією для функціонування системи національної безпеки є Конституція України, а також закони та підзаконні нормативні акти, що визначають функції та завдання державних і недержавних суб'єктів сил забезпечення національної безпеки як загалом, так і по конкретних напрямах їх діяльності, підсистемах і рівнях управління.

Сили системи забезпечення національної безпеки не тільки застосовують норми права, а й, відповідно до своєї компетенції, видають відомчі нормативні акти на основі та на виконання чинних законів, указів та розпоряджень президента, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Нормотворча діяльність суб'єктів сил забезпечення національної безпеки є конкретною формою управління відповідною системою. Вона полягає не тільки в заповненні прогалин правового забезпечення, що виникають внаслідок недостатньої реалізації правотворчої здатності. Така діяльність базується, передусім, на свідомому прагненні правомочного органу врегулювати певні відносини в системі забезпечення національної безпеки, які цього потребують.

Система нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки представляє собою сукупність законів і під законних нормативних актів, які створюють нормативно-правове поле для функціонування системи національної безпеки і виконання нею свого призначення.