Ви­д-во ЛДУ БЖД 11 страница

4) реалізація державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення та територій від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також попередження цих ситуацій;

5) забезпечення готовності своїх органів управління, сил і засобів до дій за призначенням;

6) пошук і рятування людей на уражених об'єктах і територіях, подання у можливих межах невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров'я стані, на місці події та під час евакуації до лікувальних закладів;

7) ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, джерел загроз і небезпек вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіаційного та бактеріального зараження, інших небезпечних проявів;

8) контроль за готовністю об'єктів і територій, що ними обслуговуються, до проведення робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій;

9) участь у розробленні та погодження планів реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах і територіях, що ними обслуговуються;

10) участь у проведенні експертизи проектних рішень щодо поліпшення захисту об'єктів і територій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій;

11) участь у роботі комісій з прийняття в експлуатацію об'єктів, які потребують аварійно-рятувального обслуговування;

12) участь у підготовці рішень з питань створення, розміщення, визначення обсягів матеріальних резервів для ліквідації надзвичайних ситуацій;

13) організація ремонту та технічного обслуговування аварійно-ряту­валь­них засобів, розроблення та виробництво їх окремих зразків;

14) пропаганда у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій та участь у підготовці працівників підприємств, установ та організацій і населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій.

2.4. Значення сил спеціального призначення у системі забезпечення національної безпеки України

Використання сил спеціального призначення набуло найбільшого розповсюдження США, тому звернемося до аналізу їхнього досвіду з цього питання.

Американські солдати, матроси і льотчики, які вміють долати культурні бар'єри і володіють спеціальними мовними навичками, щодня допомагають іноземним військовим, одночасно укріплюючи "авторитет Сполучених Штатів" і відстоюючи інтереси національної безпеки США.

Вони знають культурні особливості місцевого населення, володіють його мовою, зрілі, упевнені в собі, а за потреби – непомітні солдати, матроси і льотчики Командування США по спеціальних операціях і відповідних регіональних командувань, якими забезпечений кожен географічний театр військових дій (ТВД), Саме вони володіють унікальними якостями, котрі дають змогу їм робити істотний внесок у роботу американських послів і їх співробітників.

У середньому за тиждень приблизно 7 тис. осіб, що несуть службу у військах спеціального призначення, перекидаються в 60‑70 країн світу для виконання завдань, спрямованих на досягнення зовнішньополітичної мети США, посилення військових заходів на ТВД, налагодження міцних відносин з приймаючими країнами і здійснення важливої підготовки американських військовослужбовців. Тільки в 19980 р. сили з проведення спецоперацій перекидалися в 152 країни, надаючи там підтримку групам американських дипломатів і військових, і успішно завершили більше 280 операцій по сумісній загальновійськовій підготовці, виконали 123 завдання по боротьбі з наркотиками в 104 країнах і навчили військовослужбовців 17 країн проводити операції по розмінуванню.

Участь військ спеціального призначення в таких різноманітних контактах, ученнях, програмах підготовки військовослужбовцях і гуманітарних заходах допомагає встановлювати і підтримувати з приймаючими збройними силами країни важливі особисті та професійні відносини, що спираються на взаємну повагу і довіру. Раз по раз ці відносини можуть виявляються справді безцівними як для послів України, так і для воєначальників, що можуть здійснювати управління операціями на регіональних ТВД, особливо стосовно асиметричних загроз.

Не менш важливо й те, що присутність військ спеціального призначення дає змогу наочно продемонструвати приймаючій країні готовність допомагати їй, одночасно підтримуючи інститути, сприяючі місцевій і регіональній стабільності.

Унікальна особливість військ спеціального призначення полягає в тому, що їх зазвичай перекидають невеликими групами. Ця властивість виявляється часто дуже привабливою для американських дипломатів і військових за кордоном, командувачів ТВД, а у багатьох випадках і приймаючих країн. Нечисленні групи, чи то солдати, матроси або льотчики, не такі помітні, як звичайні війська. Ця обставина дає змогу їм виконувати свої завдання без шуму і так, щоб більшість місцевих жителів, коли це бажано, розуміли, чим саме вони займаються. Саме тому, найбільш оптимальним за умов відсутності офіційного режиму в Сомалі, відсутність там жодного дипломатичного представництва, вважалося нами проведення спеціальної операції.

Поза сумнівом, справжню силу цим групам додають ретельно відібрані офіцери, високодосвідчені сержанти і рядовий склад, що скрупульозно підбирається для виконання майбутніх завдань. Чимало часу командири спецназу мають приділяти пильному вивченню кандидатур, щоб максимально точно оцінювати їх професійний рівень. Після цього проводиться ґрунтовна підготовка, в яку вкладаються великі ресурси задля становлення зрілої людини, що володіє собою, чию високу військову кваліфікацію доповнюють належні мовні навики, знання місцевих і культурних особливостей того регіону, в якому вона діятиме.

Згідно з американською концепцією використання сил спеціального призначення це є вкрай важливим підтримувати таку планку, оскільки сьогодні навіть елементарні завдання, що виковуються на базовому рівні, можуть мати ширші стратегічні наслідки. Тому необхідно, щоб спецназівці і надалі проявляли оперативну зрілість і кмітливість, розуміли сенс своїх дій і зв'язок з тією обстановкою, в якій вони проводять операції.

Посли США і їх співробітники, так само як і регіональні командувачі все більше і більше розуміють, наскільки істотну підтримку при вирішенні задач, що стоять перед ними в країні та регіоні, може забезпечити той унікальний потенціал, який мають в своєму розпорядженні війська спеціального призначення. Внаслідок попит на американських спецназівців стійко зростає у всьому світі. Цікавою є впевненість американців у власній силі.

Так, Пітер Шумейкєр зазначає, що якщо ми сьогодні де завгодно в світі знайдемо "теплу" точку, то мабуть, війська спеціального призначення вже знаходяться там, займаючись різноманітною і важливою діяльністю.

Здатність спецназівців здійснювати таку діяльність – прямий результат одержуваної ними підготовки

Головне завдання військ спеціального призначення США – внутрішня оборона зарубіжних країн, тобто допомога союзникам США в організації та підготовці їх збройних сил з метою зміцнення їх оборони і сприяння загальній регіональній стабільності. "Ініціатива по реагуванню на кризи в Африці" – програма Держдепартаменту по залученню африканських країн до реагування на регіональні кризи – є класичним прикладом того, як практично застосовуються у сфері внутрішньої оборони зарубіжних країн ті навички, якими володіють війська спеціального призначення. Підрозділи американського спецназу допомагають організовувати та навчати місцеві збройні сили в Сенегалі, Уганді, Малаві, Гані, Беніні, Кот д'Вуарі та Малі, що служить позитивним кроком до зміцнення регіональної стабільності.

В області заходів щодо боротьби з наркотиками війська спеціального призначення наразі працюють в унісон з групою американських фахівців у Колумбії, допомагаючи колумбійському уряду навчати підрозділи військового контингенту по боротьбі з наркотиками організаційним і польовим навичкам, необхідним для успішної боротьби з повсюдною в їх країні проблемою виробництва і розповсюдження наркотичних речовин. Аналогічним чином американський спецназ діє і в інших країнах Андського хребта – Венесуелі, Еквадорі, Перу і Болівії. Окрім цього, його сторожові кораблі постійно присутні в західній і східній частинах Карибського басейну. Всі ці дії військ спеціального призначення роблять безпосередній внесок в зусилля США по ослабленню деструктивної дії наркобізнесу на Сполучені Штати і дружні держави.

Протягом 1998 р. війська спеціального призначення США брали участь у виконанні завдань по розмінуванню в 17 країнах, зокрема в декількох африканських державах: Таїланді, Лаосі і Камбоджі, де навчали місцевих військових розпізнавати, позначати і безпечно знищувати тисячі мін, що залишилися.

У рамках американських заходів щодо навчання навичкам розмінування невеликі групи спецназівців прямували практично у всі куточки Землі, де у минулому відбувалися конфлікти. У таких місцях, як Африка, Таїланд, Лаос і Камбоджа, війська спеціального призначення навчають місцевих військовослужбовців розпізнавати, позначати і безпечно знищувати десятки тисяч мів, що залишилися. Вони також допомагають приймаючим країнам розробляти загальнонаціональні стратегії по розмінуванню і проводити кампанії з інформування громадськості. Подібна гуманітарна діяльність покликана допомогти урядам цих країн скоротити і зрештою ліквідовувати створювану мінами підступну і смертельну загрозу цивільному населенню.

Наведені приклади свідчать, як завдяки діяльності військ спеціального призначення в мирний час одночасно виграють посол Сполучених Штатів і командувач ТВД, приймаюча країна і Командування США по спеціальних операціях. Очевидно, чому регіональні дії корисні військам спеціального призначення зараз і залишаться такими надалі.

Додаткова перевага регулярного планованого глобального перекидання військ спеціального призначення полягає в тому, що у багатьох випадках при виникненні криз ці війська вже знаходяться на місці або неподалік. Той хаос, що панує в перші хвилини подій, що розгортаються в кризовій ситуації, часто посилюється браком докладної інформації. Знаходячись в епіцентрі того, що відбувається, американські спецназівці нерідко поставляють послу США та командувачу ТВД додаткову оперативну інформацію, що надходить від людей, знайомих з місцевою культурою, що розмовляють мовою даної країни і здатних у вирішальний момент з'ясувати істину без потреби чекати, доки прибудуть додаткові сили. Хоча групи спецназу рідко здатні самостійно врегулювати кризу, вони можуть відіграти найважливішу значення в забезпеченні безпроблемного й ефективного введення сил по врегулюванню.

При стихійних лихах і катастрофах потенційні вигоди від діяльності, здійснюваної військами спеціального призначення в мирний час, величезні. У випадках, коли до Сполучених Штатів звертаються з проханням про екстрену гуманітарну допомогу, американський спецназ може прискорювати реакцію США в ситуаціях, коли час надзвичайно дорогий.

Загалом війська спеціального призначення забезпечують унікальний оперативний, дійовий, випробуваний і дуже доречний набір засобів, що зміцнюють регіональну стабільність і сприяють міжнародному взаєморозумінню.

Відтак, значення сил спеціального призначення у системі забезпечення національної безпеки України полягатиме у наступному:

● забезпечення реалізації національних інтересів як зсередини, так і ззовні країни;

● зміцнення авторитету України на міжнародній арені;

● забезпечення роботи дипломатичних представництв і їх персоналу за кордоном;

● боротьба з міжнародним тероризмом, наркоторгівлею, торгівлею людьми та нелегальною міграцією;

● надання допомоги у підготовці та перепідготовці аналогічних закордонних підрозділів щодо вирішення проблем у сфері управління безпекою;

● сприяння в організації внутрішньої оборони країн союзників України;

● сприяння загальній регіональній та міжнародній стабільності;

● сприяння взаємному розумінню держав у сфері безпеки;

● забезпечення дійового використання сил і засобів для творення української стратегії;

● послаблення ролі деструктивних тенденцій на зовнішню безпеку України.

Щодо самого факту створення сил спеціальних операцій, то наша думка знайшла своє підтвердження при проведенні науково-практичної конференції, на якій учасники одностайно підтримали ідею створення цих підрозділів 2.

Стосовно Президента України, який на сьогодні виступає одноосібним суб'єктом управління національною безпекою, наділеним правом приймати рішення щодо застосування сили у сфері зовнішньої політики, у тому числі й сил спеціального призначення, то він нині здійснює загальне управління національною безпекою.

Утім, наведеш вище факти дають підстави стверджувати, що у випадках, чітко передбачених законом, прийняття рішення про застосування силової компоненти для забезпечення національної безпеки має мати колегіальний характер і бути прийнято координаційним органом. Таким органом виступає Рада національної безпеки і оборони України.

Висновок

Детально проаналізувавши основні функції та завдання структурних елементів сил забезпечення національної безпеки: Служби безпеки України, Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, військ цивільної оборони, Державної митної служби України, Управління державної охорони України, органів податкової міліції, ми дійшли важливих висновків. Проведення структурно-функціо­наль­ного аналізу було корисним для виявлення сучасного стану функціонування органів державного управління національною безпекою, виявлення недоліків і розроблення механізму їх усунення.

Головним недоліком існуючої системи забезпечення національної безпеки є дублювання ними певних повноважень. Наприклад, Збройними силами та Державною прикордонною службою України щодо участі у захисті територіальної цілісності держави, Службою Безпеки та органами внутрішніх справ – щодо захисту прав, свобод та законних інтересів громадян від протиправних посягань та інших антигромадських дій тощо. Таким чином доцільним вбачається розподіл повноважень суб'єктів системи забезпечення національної безпеки, для того, щоб не було функціонального дублювання, виходячи із принципу "зон відповідальності", тобто боротьби зі злочинністю, захисту правопорядку, забезпечення екологічної безпеки, оборони держави, ліквідації наслідків катастроф та стихійних лих тощо.

Відповідно до цього слушною вбачається пропозиція В.1. Шаку на про потребу зосередження функції з попередження, розкриття корун дійних діянь і проявів організованої злочинності в єдиній структурі, тобто під єдиним оперативним управлінням Міністерства внутрішніх справ мають бути спец підрозділи МВС та СБУ з боротьби з організованою злочинністю та корупцією, а також підрозділи податкової міліції. Відтак, у системі МВС має бути створена єдина служба для боротьби з організованою злочинністю.

Більше цього, аналіз чинного законодавства дозволив нам синтезувати наявну інформацію та утворити відповідну модель кореляції сил забезпечення національної безпеки та життєво важливих сфер життєдіяльності, ґрунтуючись на чинному законодавстві.

При побудові даної моделі були використані результати проведеного нами анкетування, аналізу масиву нормативно-правових актів, що регулюють діяльність конкретних суб'єктів сил забезпечення національної безпеки, а також Заков України "Про основи національної безпеки України". Це дозволило зробити ряд важливих висновків.

По-перше, необхідно виділити трьох основних суб'єктів сил ЗНБ, які на сьогодні забезпечують національні інтереси у найбільшій кількості сфер життєдіяльності: Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України та Збройні сили України. Саме ці суб'єкти виконують найбільший обсяг завдань у сфері управління національною безпекою.

По-друге, характерною особливістю є те, що по суті, СБУ та МВС на сьогодні виконують такий обсяг завдань, що дає змогу говорити про управління ними майже усією системою забезпечення національної безпеки. Так, МВС забезпечує безпеку у сфері державної безпеки, внутрішньополітичній, економічній, соціальній та гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, та інформаційній сферах, водночас як СБУ – у зовнішньополітичній, сфері державної безпеки, воєнній сфері та сфері державного кордону, внутрішньополітичній, економічній, науково-технологічній, інформаційній сферах. Відтак, дві структури фактично повністю здійснюють управління національною безпекою. Звичайно це накладає відбиток як на якість виконуваних ними завдань, так і створює передумови для дублювання певних функцій, а отже, знижує ефективність управління. Тому вважаємо актуальним переглянути функції з забезпечення національної безпеки зазначених органів.

По-третє. Зрозумілим є зосередження основної уваги на забезпеченні життєво важливих національних інтересів, таких як державний суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність державного кордону, недопущення втручання у внутрішні справи України. Дані інтереси забезпечують: Служба безпеки України, Збройні сили України, Державна прикордонна служба України, Війська цивільної оборони України, Управління державної охорони України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна митна служба України – усі складові сил забезпечення національної безпеки. Таким чином, можна зробити висновок про те, що найбільша кількість суб'єктів сил ЗНБ зосереджує свою увагу на забезпеченні національної безпеки в державній сфері – собі. Відтак, можна підсумувати, що гіпотетично сфера державної безпеки є найбільш захищеною, що держава, піклується передусім, про захист самої себе, а не окремої людини та української нації. Це не є можливим в умовах євроінтеграції України, визнання нею європейських цінностей, і, передусім, права конкретної особи на безпеку.

По-четверте, необхідно акцентувати увагу, що проголошення потреби захисту конституційних прав і свобод людини, побудови демократичної та правової, соціальної держави не відповідає функціональній структурі сил ЗНБ. Це зумовлено тим, що національну безпеку в соціальній та гуманітарній сферах забезпечує тільки МВС України. Це дає змогу дійти висновку про те, що соціальна та гуманітарна безпека сфера гіпотетично є найменш забезпеченою, відтак алгоритм державного управління в даній сфері потребує значного коригування.

Ми спеціально вживаємо термін "гіпотетично", оскільки кількість органів, що забезпечують національну безпеку в певній сфері, не обов'язково свідчить про якісний стан забезпечення національної безпеки. Прикладом, у тій же сфері державної безпеки велика кількість суб'єктів спричинює додаткові проблеми щодо розроблення механізму їх взаємодії, взаємоузгодження, а отже, загалом і управління ними. Подеколи дублювання тих чи інших функцій може призвести до неналежного забезпечення національної безпеки, що обумовлюється відсутністю впорядкованого впливу одного суб'єкта на інші в даній сфері, передусім це стосується забезпечення державного суверенітету. Відтак, нами запропоновано у сферах життєдіяльності, які забезпечують два або більше суб'єкти сил забезпечення національної безпеки, створювати функціональні структури, з визначенням суб'єкта управління ними, що відповідатиме правилам будови систем управління, розглянутих нами вище.

Не зовсім правильним вбачається підхід, згідно з яким національну безпеку у внутрішньополітичній та науково-технологічній сферах забезпечує тільки СБУ та МВС.

Безперечним також є вироблення інших підходів до забезпечення національної безпеки у соціальній та гуманітарній сферах. Передусім, це стосується внесення змін у відповідні законодавчі акти, із розширенням кола суб'єктів ЗНБ у даній сфері через внесення змін та доповнень у функції та завдання цих органів відповідно до загроз та основних напрямів державної політики з питань національної безпеки, які містяться у Законі України "Про основи національної безпеки України".

Таким чином, проаналізувавши дані проведеного нами анкетування співробітників МВС, СБУ, ЗС України, чинне законодавство України стосовно основних функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки, а також загроз та основних напрямів державної політики з питань національної безпеки, можна дійти висновку про те, що на сьогодні поки не можна говорити про функціонування адекватної загрозам і небезпекам організаційної структури системи органів управління національною безпекою. Це обумовлено декількома чинниками:

1) дублювання повноважень суб'єктів сил забезпечення національної безпеки;

2) невідповідність функцій та завдань суб'єктів сил забезпечення національної безпеки загрозам і небезпекам, а також завданням забезпечення національної безпеки;

3) несформованість чітких управляючих і контролюючих параметрів як в умовах нормального функціонування, так і в умовах збурення;

4) недостатня детермінації структурних елементів національної безпеки;

5) недієвий механізм функціонування прямих і зворотних зв'язків;

6) неадекватність зосередження уваги на забезпеченні національної безпеки у найбільш важливих сферах життєдіяльності геополітичним реаліям сьогодення.

Для вирішення цієї проблеми запропоновано:

1) провести моніторинг чинного законодавства на предмет функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки та усунути дублювання повноважень цих суб'єктів за умови збереження високого рівня національної безпеки у відповідній сфері життєдіяльності;

2) привести у відповідність законодавство, що регулює суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки, зокрема – повноваження сил забезпечення національної безпеки і Закону України "Про основи національної безпеки України";

3) сформувати чітку систему управляючих і контролюючих параметрів по кожній сфері життєдіяльності;

4) оптимізувати механізм детермінації структурних елементів національної безпеки;

5) налагодити механізм ефективного функціонування системи прямих і зворотних зв'язків;

6) розробити ієрархічну модель системи органів державного управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, що вживаються з забезпечення національної безпеки, змісту, характеру та масштабу джерел загроз і небезпек на сучасному етапі розвитку України, з урахуванням потреби забезпечення пріоритетних національних інтересів та збереження балансу інтересів особи, суспільства та держави. Дана модель має змінюватися та відповідати сучасному стану національної безпеки.

Висновки

1. Функціонування системи національної безпеки України зумовлено сутнісними характеристиками національних інтересів і цілей України, які визначаються її регіональним статусом, історичними традиціями державотворення та толерантності. Водночас низка особливостей, зокрема включення до системи забезпечення національної безпеки недержавної складової, зумовлені внутрішнім станом в країні, формуванням громадянського суспільства, прямуванням до європейських структур при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу.

2. Система забезпечення національної безпеки не має бути громіздкою, і розгалуженою за багатьма напрямами. Вона має бути чітко побудованою за принципом єдиноначальності та централізації управління. Це сприятиме прийняттю швидких і нестандартних рішень у системі забезпечення національної безпеки.

3. Характер і зміст діяльності щодо забезпечення національної безпеки перебуває у безпосередній залежності від тієї геополітичної обстановки, яка склалася. Саме тому необхідним є розроблення комплексу заходів щодо забезпечення стійкого і безпечного розвитку української нації у межах оновленої Концепції національної безпеки.

4. Система управління національною безпекою:

1) система, в якій реалізуються функції управління національною безпекою;

2) система управління, об'єктом якої є національна безпека.

5. Характерними рисами системи управління національною безпекою є:

● процес забезпечення національної безпеки, який має просторові і часові обмеження;

● складові, які сприймають вхідні дані, взаємодіють із навколишнім середовищем, здійснюють прямий і зворотній зв'язок і чинять вплив як один на одного, так і на усю систему;

● зв'язки між елементами та зовнішнім середовищем;

● наявність суб'єктів управління національною безпекою;

● існування комплексу методів управління національною безпекою;

● наявність засобів управління.

6. Основними критеріями ефективності управління національною безпекою є здатність системи управління забезпечувати:

1) процес управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України;

2) ефективне функціонування самої системи управління національною безпекою України.

7. Структурно-функціональний аналіз суб'єктів забезпечення національної безпеки дозволив нам сформувати певну їх ієрархічну систему, критерієм побудови якої слугував рівень включеності та безпосереднє значення цього суб'єкта у системі забезпечення національної безпеки. Таким чином, дана ієрархія має такий вигляд:

1) Президент України;

2) Рада національної безпеки і оборони України;

3) Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Конституційний Суд України, суди загальною юрисдикції;

4) центральні органи виконавчої влади;

5) місцеві органи виконавчої влади, та органи місцевого самоврядування в межах делегованих Кабінетом Міністрів України повноважень;

6) недержавні організації.

8. Національна безпека забезпечуються не тільки силами, а й усіма наявними у країни засобами – політичними, інформаційними, економічними, правовими, воєнними, організаційними і ресурсними на основі послідовної реалізації політики національної безпеки. Засоби системи забезпечення національної безпеки, тісно переплетені із їх потенціними ресурсами. Основні ресурси забезпечення національної безпеки, пов'язані з інтелектуальним багатством, достатньо високим науково-технічним потенціалом, можливостями її природи і надр, а також цілою низкою інших чинників.

9. Було зроблено висновок про нагальну потреба формування підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки, яка виступатиме своєрідним гарантом дотримання прав і свобод людини, певним механізмом балансу сил, стримування та противаг. Дана система не є конкурентом, навпаки – становить солідний резерв підсистеми державного забезпечення національної безпеки. У функціонування дасть змогу гарантувати громадянинові за будь-яких політичних змін мати право на забезпечення власної безпеки. Врешті-решт, маючи право на безпеку, життя, громадянин, згідно з чинним законодавством, вправі сам обирати, хто його має захищати і якими засобами. Громадяни мають право на безпеку, і дана підсистема створює додаткові можливості для його реалізації.

10. Здійснений аналіз поняття про систему забезпечення національної безпеки, основ її формування та функціонування, змісту та призначення, мети, завдань, функцій, принципів побудови та функціонування, сил та засобів, а також гарантій ефективного функціонування цієї системи уможливив запропонувати таку модель структури цієї системи:

● підсистема державного забезпечення національної безпеки:

§ Президент України;

§ Рада національної безпеки і оборони України;

§ Кабінет міністрів України;

§ Верховна Рада України;

§ Національний банк України;

§ суди загальної юрисдикції;

§ Конституційний суд України;

§ прокуратура України;

§ центральні та місцеві органи виконавчої влади;

● підсистема недержавного забезпечення національної безпеки:

§ окремі громадяни;

§ органи місцевого самоврядування;

§ органи самоорганізації населення;

§ приватний нотаріат;

§ адвокатура;

§ приватні детективні та охоронні агентства;

§ об'єднання громадян;

§ професійні спілки, релігійні організації, політичні партії та організації.

За умови функціонування даної моделі системи забезпечення національної безпеки виникає потреба у налагодженні цільової та ресурсної координації соціально-економічних, політичних, інформаційних, воєнних, екологічних і інших заходів, спрямованих на практичну реалізацію синергетичного підходу до вирішення проблем управління організаційним і самоорганізаційними системами, забезпечення національної безпеки, координації дії усіх суб'єктів системи забезпечення національної безпеки.

11. Головним критерієм ефективності та надійності функціонування системи національної безпеки є стійкий розвиток української нації, її національних потреб і національних інтересів, збереження духовних цінностей за різних умов функціонування цієї системи, комплексного і системного використання сил та засобів.

12. Головними напрямами діяльності щодо забезпечення національної безпеки є моніторинг стану національної безпеки для вироблення управлінських рішень суб'єктом управління системою національної безпеки, забезпечення внутрішньої безпеки, організації оптимального функціонування усіх структурних елементів СЗНБ з метою не перевищення ними граничних параметрів і збереження гомеостазису системи.

13. У системі забезпечення національної безпеки мають бути задіяні усі засоби та сили. На підставі координації та взаємодії використовуються сили і засоби підсистем державної та недержавної підсистем забезпечення національної безпеки.