Ви­д-во ЛДУ БЖД 6 страница

33. Ліпкан В.А. Сучасний безпекоренесанс// Держава і право. – 2003. – № _20. – С. 216‑219.

34. Ліпкан ВА. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. – К. : Текст, 2003. – 600 с.

35. Ліпкан ВА, Никифорчук ДЛ., Руденко ММ. Боротьба з тероризмом. – К. : Знання, 2002. – 254 с.

36. Лопатин ВН. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство. – СПб.: Фонд "Универсум", 2000. – 428 с.

37. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьев, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К. : Концерн "Видавничий дім "Ін юре", 2003. – С. 41‑57, 404‑415, 441‑450, 1007‑1037.

38. Медведчук В.В. Сучасна українська національна ідея і актуальні питання державотворення: Дис…. док. юрид. наук: 12.00.01., 12.00.02/ Національна академія внутрішніх справ України. – К. : , 1997. – С. 165.

39. Мунтіян B.І. Економічна безпека України. – К. : , 1999. – 467 с.

40. Національна безпека України, 1994‑1996 рр.: Наук. доп. НЇСД/ Ред. кол.: О.Ф. Белов (голова), 1.Ф. Бінько, СЛ. Пирожков, M.JI. Рубанець, О.П. Янішевський. – К. : Національний ін-т стратегічних досліджень, 1997. – 198 с.

41. Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України: 36. матеріалів наук. – практ. конф. Київ, 16‑17 трав. 2001 р. – К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2001. – 480 с.

42. Нижник Н.Р., Ситник ГЛ., Білоус ВТ. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): навч. посіб. для вищих навч. закладів. – Ірпінь, 2000. – 304 с.

43. Оперативно-розыскная деятельность: Учебник/ под ред. К.К. Горя-инова, B.C. Овчинского, А.Ю. Шумилова. – М. : ИНФРА-М, 2001.

44. Парахонсъкий Б.О. Національні інтереси України (духовно-інтелектуальний аспект): Монографія. Сер. "Наукові доповіді", вип. 6. – К. : , 1993. – 43 с.

45. Почепцов Г.Г. Национальная безопасность стран переходного периода: Учеб. пособие для студ. спец. "Междунар. отношения" и "Междунар. информ."/ Киевский национальный ун-т им. Тараса Шевченко. Ин-т международных отношений. – К. : , 1996. – 136 с.

46. Пригожий И. От существующего к возникающему: Время и сложность в физических науках/ Пер. с англ./ под ред., с предисл. и после-слов. Ю.Л. Климонтовича. – 2-е изд., доп. – М. : Едиториал УРСС, 2002. – 288 с.

47. Сачков Ю.В. Научный метод: вопросы и развитие. – М. : Едиториал УРСС, 2003.

48. Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. – М. : Прогресс-Традиция, 2002. – 496 с.

49. Соціальні ризики та соціальна безпека в умовах природних і техногенних надзвичайних ситуацій та катастроф/ Відп. ред.: В.В. Дурдинець, Ю.І. Саєнко, Ю.О. Привалов. – К. : Стилос, 2001. – 497 с.

50. Сурмин Ю.П. Теория систем и системный анализ: Учеб. пособие. – К. : МАУП, 2003. – 368 с.

51. Тимошенко II., Лаптев СТ., Ліпкан В А., Онищенко Г. Закон України "Про недержавне забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні"// Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України.– К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. – С. 466‑477.

62. Утевский Б.С. Общее учение о должностных преступлениях. – М. : Юриздат Минюста СССР, 1948. – 440 с.

53. ЧернавскийД. С. Синергетика и информация. – М. : Наука, 2001.– 244 с.

54. Четкое М. Глобальное видение и новая наука. – М. : ИМЭИМО 1998.

55. Шевеченко В. Костенко Г. Концепція національної безпеки: методологічний аспект// Голос України. – 1996. – 11 січ.

56. Шлемко В.Т., Бінько/ .Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. – К. : Національний ін-т стратегічних досліджень, 1997.

57. Юридична енциклопедія: У 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К. : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1998.

Розділ 2. Особливості СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ УКРАЇНИ

Головне не в тому, щоб бути у безпеці, а в тому, щоб управляти нею.

В. Ліпкан

Як вже зазначалося вище, система забезпечення національної безпеки є однією з центральних категорій національного безпекознавства. Разом з цим до центральних категорій цього наукового напряму ми також відносимо і "систему забезпечення національної безпеки". На дану обставину також звертають увагу й інші дослідники, зазначаючи, що категорія "система забезпечення національної безпеки" входить до базових понять загальної теорії національної безпеки. Одразу ж зауважимо, що відповідно до методології нашого дослідження, розглядаємо систему забезпечення національної безпеки у двох іпостасях: як об'єкт управління та як об'єкт наукового пізнання.

Загальна аморфність понятійного апарату чинить негативний вплив па формування національного безпекознавства. Передусім, це стосується ототожнення таких понять як "система забезпечення національної безпеки" та "система забезпечення національної безпеки" переважною більшістю дослідників теорії національної безпеки. Ураховуючи той факт, що дані питання становлять собою серцевину національного безпекознавства, а також те, що питанням теоретичного визначення поняття "система забезпечення національної безпеки" і його відмежування від інших суміжних понять у науковій літературі надано недостатньо уваги, відповідно до мети і завдань нашого дослідження є достатні підстави стверджувати про потребу окремого розгляду теоретичних і практичних питань управління національною безпекою, чільне місце серед яких посідатиме розгляд проблем функціонування системи національної безпеки України. Причому ми не обмежуємось розглядом тільки поняття, а демонструємо власні теоретичні погляди через окреслення системи органів управління національною безпекою.

Метою цього розділу є дослідження теоретичних напрямів управління національною безпекою. Головним завданням – визначення поняття "система забезпечення національної безпеки", для досягнення якої були поставлені такі завдання:

● дослідити зміст цього поняття, виявити характерні ознаки;

● проілюструвати його нетотожність із поняттям "система забезпечення національної безпеки";

● окреслити основний зміст та відповідність меті дослідження систему органів державного управління національною безпекою.

Національна безпека забезпечується проведенням єдиної державної політики в усіх сферах життєдіяльності, системою заходів економічного, політичного й організаційного характеру, адекватних загрозам і небезпекам національним інтересам особи, суспільства та держави.

Основним, але не єдиним, суб'єктом забезпечення національної безпеки є держава, яка здійснює функції у цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держана згідно з чинним законодавством забезпечує безпеку кожного громадянина як на території України, так і за її межами. Для створення та підтримання належного рівня захисту національних інтересів об'єктів національної безпеки України:

● розробляється система правових норм, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки;

● визначаються основні напрями діяльності органів державної влади й управління, а також суб'єктів недержавної форми власності, що надають послуги у сфері забезпечення безпеки, беруть участь у системі забезпечення національної безпеки у різних формах;

● формуються або перетворюються органи та сили системи забезпечення національної безпеки;

● виробляється стратегія взаємодії державної та недержавної підсистем у системі національної безпеки;

● розробляється та оптимізується механізм демократичного цивільного контролю за системою управління національною безпекою.

2.1. Система національної безпеки України

2.1.1. Поняття, зміст і призначення системи національної безпеки України

Ураховуючи той факт, що система національної безпеки (СЗНБ) є багатокомпонентною, звичайно виникає потреба в існуванні спеціальної підсистеми, мета функціонування якої полягала б у забезпеченні функціонування та розвитку самої СЗНБ, тобто у забезпеченні життєздатності системоутворювальних елементів СЗНБ, зокрема, національних інтересів особи, суспільства, держави. Такою системою і є система забезпечення національної безпеки.

Відсутність цієї системи унеможливить надійний захист основ, базису національної безпеки, і сприятиме фатальним флуктуаціям не тільки для самих елементів, а й для всієї системи загалом. Головне призначення цієї системи полягає у досягненні цілей національної безпеки, а отже основною функцією цієї системи є забезпечення збалансованого існування інтересів особи, суспільства та держави через моніторинг, діагностування, виявлення та ідентифікацію, запобігання та припинення, мінімізацію та нейтралізацію дії внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і небезпек. Реагування на загрози має бути адекватним не тільки характерові та їх масштабам, а й рівню бажаного і можливого стану забезпечення національної безпеки.

Система національної безпеки України створюється та розвивається відповідно до Конституції України та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері управління національною безпекою.

Основу системи національної безпеки України складають органи, сили та засоби системи забезпечення національної безпеки, які вживають систему теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних і інших заходів, спрямованих на забезпечення процесу управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України, ефективне функціонування самої системи національної безпеки України.

У Концепції (основи державної політики) національної безпеки України поняття про систему забезпечення національної безпеки визначалося, як "організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України". А у нинішньому Законі України "Про основи національної безпеки України" визначення цього поняття взагалі відсутнє. Тому проаналізуємо поняття, що містилося у Концепції.

Характеризуючи дане визначення, застосовуючи методологію системного підходу, навряд чи правильним буде вживати термін узгодженість. За цього випадку система позбавляється зворотних зв'язків, а це є істотним моментом, згідно з яким втрачається сам зміст системи управління. Тому більш вірно говорити про взаємодію суб'єктів, за якої система прямих та зворотних зв'язків працюватиме у повному обсязі. На цю ж обставину звертає увагу і ШР. Нижник влучно зазначаючи, що "узгодженість дій не є аналогом взаємодії, бо саме остання зумовлює наявність прямих і зворотних зв'язків".

Цікавою є думка Л. Белово, який під системою забезпечення національної безпеки розуміє сукупність нормативних актів, організаційно-технічних і інших заходів, а також сил та засобів, необхідних для їх виконання.

Створення будь-якої системи є актом свідомим, а отже можна говорити, що поява СЗНБ є наслідком вольового акту людини, результатом процесу цілепокладання. Відповідно до викладеного вище, СЗНБ має власні цілі, завдання, функції, принципи функціонування та розвитку, а також методи забезпечення поставлених завдань, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування цієї системи, що ми назвали – механізмом.

Система забезпечення національної безпеки передбачає наявність відповідних структур і певно регламентованого процесу прийняття і реалізації управлінських рішень у сфері управління національною безпекою.

Зазначимо, що на сьогодні важко говорити про існування дійсно системи національної безпеки України, що пов'язано з несформованістю і відсутністю регламентації функціонування недержавної підсистеми національної безпеки.

Функціонування будь-якої системи характеризується певними параметрами, вихід за межі яких свідчить про відхилення від норми. Теж стосується та СЗНБ, для оцінки ефективності діяльності якої має бути розроблена критеріальна шкала оцінювання. На нашу думку, основними критеріями ефективності функціонування системи національної безпеки є її здатність забезпечувати:

1) процес управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України;

2) ефективне функціонування самої системи національної безпеки України.

Однією з характеристик цієї системи є ефективність, тобто здатність системи за найменших витрат якісно забезпечити якнайбільше коло національних інтересів.

Відповідно до потреби забезпечення збалансованого існування інтересів особи, суспільства та держави можна виділити три адекватні напрями функціонування системи національної безпеки: забезпечення безпеки особи, забезпечення безпеки суспільства і забезпечення безпеки держави.

Ураховуючи той факт, то відповідно до ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю є життя людини, особлива увага має приділятися побудові надійного механізму захисту конституційних прав і свобод, законних інтересів громадян, дія якого забезпечуватиметься, передусім, законодавчим закріпленням за державними і недержавними структурами обов'язків і відповідальності за захист національних інтересів.

Отже, формування СЗНБ має відбуватись за усвідомлення потреби формування механізму балансу інтересів особи, суспільства та держави, що слугуватиме збереженню цілісності цієї системи. Водночас провідне значення у даному процесі мають відігравати державні інституції, функціональним призначенням яких і є максимальне використання державно-владних повноважень і ресурсів для досягнення мети функціонування СНВ.

Саме на державні інституції мають бути покладені завдання щодо забезпечення функціонування ядра національної безпеки, яке складається із його системоутворювальних компонентів, ключове місце серед яких посідають життєво важливі інтереси української нації. Окрім цього, виключно до компетенції державних органів мають бути включені такі пріоритетні напрями розвитку системи забезпечення національної безпеки, як захист конституційних прав і свобод громадян, конституційного ладу і територіальної цілісності держави, недоторканності її державних кордонів та деякі інші. Саме це зумовлює акцентування нами уваги на державному управлінні національною безпекою, а також формуванні органів державного управління національною безпекою.

Звичайно, прерогатива державних органів щодо ЗНБ не має всеохопного характеру, через те, що згодом такий механізм може перетворити державу на монопольного суб'єкта цієї діяльності, а звідси – стати індикатором формування тоталітарної держави. Система державних органів, що забезпечують національну безпеку, має ґрунтуватися на принципі розподілу влад, проте, звичайно, особливе значення мають відігравати органи виконавчої влади.

Для нейтралізації дисбалансу у СЗНБ має бути сформована система стримувань і противаг, за допомогою якої можна буде гарантувати забезпечення прав особи і громадянина. Найбільш продуктивним у цьому напрямі вважається створення системи таких гарантій:

● розроблення на підставі Конституції нормативно-правових актів, які регулюватимуть компетенцію суб'єктів СЗНБ, передбачивши конкретні сфери дії, права, обов'язки, принципи взаємодії та інші питання, що забезпечуватимуть ефективне функціонування збалансованої СЗНБ;

● формування недержавної підсистеми національної безпеки;

● формування механізму забезпечення національних інтересів (інтереси особи, суспільства та держави) на локальному, національному, регіональному, міжнародному і глобальному рівнях як єдино пов'язаної системи;

● удосконалення наявних і розбудова нових інститутів безпеки;

● розроблення механізму взаємодії та нагляду за суб'єктами СЗНБ з метою недопущення порушення законності, активне впровадження демократичного цивільного контролю над суб'єктами забезпечення національної безпеки.

Звичайно, перелік гарантій можна розширяти, головне – створення надійного механізму функціонування системи національної безпеки, ефективність якого, насамперед, залежатиме від цілісності системи, яку утворюватимуть різні структурні елементи.

Багатовимірність теорії національної безпеки корелює з багатовекторністю дії системи забезпечення національної безпеки. У найбільш загальному плані запропоновано виділяти три основні напрями дії цієї системи: стратегічний, тактичний, оперативний відповідно до окреслених вище груп національних інтересів.

Важливим моментом має стати закладання в дану систему наступного керівного принципу: Україна має сформувати таку систему забезпечення національної безпеки, яка дасть змогу гарантовано забезпечити завдання шкоди будь-якій державі або коаліції держав за будь-яких умов, якщо будуть існувати реальні джерела загроз і небезпек національній безпеці держави.

Знаковим є те, що переважна більшість дослідників і авторів ототожнюють поняття "система забезпечення національної безпеки" і "система забезпечення національної безпеки". І це, на мою думку, відбувається через ту обставину, що чітко не є визначеними самі поняття. Дана хиба була закладена також і у Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, в якій взагалі не містилося визначення поняття "система забезпечення національної безпеки". Не усунув цей недолік і прийнятий 19 червня 2003 р. Закон України "Про основи національної безпеки України ". Водночас, необхідно чітко відмежовувати дані поняття. При цьому дане питання знаходиться в площині не тільки теоретичній. Підтвердженням тому є думка М.Л. Левицької, яка стверджує, що на сучасному етапі розвитку суспільства життєво важливим національним інтересом будь-якої держави є становлення та закріплення системи забезпечення міжнародної безпеки. Отже, визначення цього поняття має не тільки суто теоретичний, а й практичний інтерес, пов'язаний із потребою формування системи органів державного управління національною безпекою.

Як завжди виділимо декілька підходів до визначення поняття "система забезпечення національної безпеки"

1. Представники першого підходу визначають дане поняття крізь формулу адекватності загроз і засобів, які мають вживатися. Прикладом, на думку М.Б. Левицької, для своєчасного виявлення та об'єктивної оцінки загроз національним інтересам, вибору та вжиття адекватних засобів їх локалізації, зменшення чи нейтралізації створюється система забезпечення національної безпеки.

2. Представники другого підходу визначають дане поняття крізь формулу гарантій та механізмів. Так, Є. Кравець та М. Мельник вважають, що з точки зору системно-функціонального аналізу система національної безпеки України становить сукупність суспільних, державних і особистих гарантій, а також економічних, політичних, правових та інших механізмів, які гарантують належний рівень захищеності особи, суспільства та держави від загроз національним інтересам України.

3. Також окремо можна виділити підхід, згідно з яким аналізоване поняття виражається через здатність. Приміром, О.С, Бодрук вважає, що система забезпечення національної безпеки – здатність держави захищати свої інтереси та реалізовувати свої цілі у сфері безпеки як всередині держави, так і за її межами.

4. Цікавим, і ми відстоюємо дану позицію, є підхід, згідно з яким поняття, що розглядається, має визначатися не тільки крізь призму гарантій, заходів і загроз, а й ураховувати напрям забезпечення власного розвитку. Дану позицію репрезентує Н. Косолапов, який зазначає, що практична, оцінювана в історичній перспективі життєздатність соціального організму повинна розглядатись і враховуватись як важливий чинник національної безпеки, і відповідно, система забезпечення національної безпеки повинна бути орієнтована не тільки на охорону самого суб'єкта і його поточної життєздатності, але й на розвиток останньої.

На наш погляд, у широкому значенні під системою забезпечення національної безпеки можна розуміти комплекс організаційно-управлінських, правових, спеціальних, соціально-психологічних, режимних, інженерно-технічних, учбово-методичних і інших заходів, спрямованих на якісну реалізацію національних інтересів і забезпечення ефективного функціонування самої системи.

Варто зазначити, то поняття про систему забезпечення національної безпеки є складним для визначення також і через ту обставину, що дослідники не дійшли згоди щодо назви самого процесу. Питання визначення поняття "забезпечення національної безпеки" порушувались нами у попередньому розділі, водночас вважаємо за доцільне проаналізувати ще один аспект цієї проблеми.

Зокрема, хотіли б акцентувати увагу на тій обставині, що деякі дослідники вживають словосполучення "діяльність із забезпечення національної безпеки". Прикладом, М.Б. Левицька визначає діяльність із забезпечення національної безпеки в якості "способу здійснення життєдіяльності суб'єкта (системи), яка полягає в своєчасному й адекватному реагуванні на різноманітні загрози життєво важливим національним інтересам шляхом внутрішньої саморегуляції та здійснення відповідного впливу на джерело загрози". Розглянемо дане визначення більш детально.

По-перше, у даному визначенні йдеться тільки про джерела загроз життєво важливим інтересам, водночас як поза увагою лишаються такі категорії національних інтересів, як: важливі національні інтереси та інші національні інтереси. Таким чином, за цього визначення система забезпечення національної безпеки призначена для забезпечення тільки життєво важливих інтересів, що не відповідає меті її створення, через те, що вона має просувати забезпечені недоторканістю національні інтереси в усьому їх розмаїтті.

По-друге, усе розмаїття безпекогенних чинників, дана дослідниця зводить тільки до джерел загроз і небезпек, оминаючи небезпеки. При цьому, і за текстом самої дисертації автор нечітко визначає власну позицію щодо класифікації безпекогенних чинників, що і знаходить свої відображення в усіх подальших визначеннях ключових понять. Отже, забезпечення національної безпеки не обмежується реагуванням лите на загрози, а включає, як мінімум і реагування на небезпеки.

Потрете, і це майже чи не найголовніше. У визначенні цього поняття автор робить логічний наголос на реагування на загрози. Це означає, що діяльність із забезпечення національної безпеки практично зводиться до захисту від джерел загроз і небезпек. На наше переконання, відповідно до власного бачення та пропонованого управлінського підходу до вирішення зазначеного питання, зміст діяльності з забезпечення національної безпеки полягає в здійсненні свідомого, цілеспрямованого впливу на об'єкт з метою його стійкого розвитку. Отже, за такого випадку забезпечення національної безпеки визначається нами, передусім як активний процес, який полягає в здійсненні управління. Дана позиція і була нами відображена при визначенні поняття "забезпечення національної безпеки".

Підсумовуючи аналіз визначення цього поняття, зазначимо, що воно не є повним і не відображає сутності процесу забезпечення національної безпеки. Таким чином, це є ще одним аргументом на користь того, що для означення процесів забезпечення національної безпеки більш коректним вважається вживати термін "забезпечення національної безпеки".

Отже, під системою забезпечення національної безпеки нами розуміється система теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних і інших заходів, спрямованих на забезпечення процесу управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України, ефективне функціонування самої системи національної безпеки України.

Безперечно, можна довго дискутувати з приводу того чи іншого терміну, можна пропонувати численні варіанти, водночас змістовними вони будуть тільки тоді, коли буде визначена мета створення та організації управління цією системою, що і буде зроблено нами нижче.

Актуальним в контексті розглядуваних проблем вбачається проаналізувати зміст та призначення системи національної безпеки України.

Забезпечення національної безпеки досягається у процесі свідомої цілеспрямованої діяльності суб'єкта управління, спрямованої на запобігання можливого порушення його нормального функціонування внаслідок дії джерел загроз і небезпек.

Метою забезпечення національної безпеки є створення підґрунтя для реалізації національних інтересів за умов дії джерел загроз і небезпек, а також проведення моніторингу стану національної безпеки для розроблення оптимальної моделі функціонування системи національної безпеки. На дану обставину також посилаються та інші дослідники.

Вживаючи термін "система", і ми свідомо акцентуємо увагу на цьому, нами робиться логічний наголос на утворенні нової якості, яку складають джерела загроз і небезпек, національні інтереси, цінності та потреби, державні та недержавні суб'єкти забезпечення національної безпеки. Саме тому структурна зв'язаність елементів системи забезпечення національної безпеки є істотною її якісною характеристикою і розрив зв'язків між цими елементами може призвести до зникнення самої системи, а отже актуалізується питання забезпечення структурної єдності цієї системи. Причому зауважимо, що у даному дослідженні будемо вважати тотожними поняття про систему управління національною безпекою і системи забезпечення національної безпеки, через те, що вони обидва включають як суб'єктів управління національною безпекою (органи управління, органи забезпечення, сили, засоби тощо), так і об'єкти (національні інтереси, цінності та потреби української нації, суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки тощо), прямі та зворотні зв'язки, вплив внутрішнього та зовнішнього середовища.

При взаємодії об'єктів і суб'єктів системи забезпечення національної безпеки істотним є те, що на державу в особі її органів виконавчої, законодавчої та судової влади покладається обов'язок щодо захисту національних інтересів, а громадському об'єднанню та окремій особі надаються права щодо захисту своїх інтересів. Таким чином, суб'єкти системи національної безпеки України тісно взаємодіють між собою, але кожний з них спеціалізується на вирішенні конкретних завдань відповідно до своєї предметної компетенції. Внаслідок такої взаємодії зазначені суб'єкти доповнюють один одного, внаслідок чого утворюють витончену організаційно-функціональну систему, яка виступає ядром забезпечення реалізації національних інтересів України.

Отже, об'єктами системи національної безпеки України є:

● національні інтереси, цінності та потреби української нації;

● їх носії (юридичні та фізичні особи) і відносини між ними (суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки);

● власне система національної безпеки України.

2.1.2. Мета, завдання та функції системи національної безпеки України

Визначальним елементом створення будь-якої системи є її мета. Отже, очевидним є розгляд цього компоненту і при створенні системи національної безпеки України.

Питанням визначення поняття мети приділено багато уваги, тому, щоб не переобтяжувати зайвими дискусіями, наведемо те визначення поняття, яким будемо користуватися в подальшому. Отже, мета – передбачений у свідомості результат, на досягнення якого спрямована діяльність суб'єкта.

У теоретичній сфері дослідження національної безпеки мабуть стало традицією, що одне поняття характеризується чисельними не тільки визначеннями, а й підходами щодо їх формулювання. Це ж саме стосується і такого поняття, як "мета функціонування системи національної безпеки".

Тому, ураховуючи запропоноване нами вище визначення поняття про систему забезпечення національної безпеки, а також самого процесу забезпечення національної безпеки можна визначити мету функціонування цієї системи: організація процесу управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України, а також ефективне функціонування самої системи національної безпеки України. У найбільш широкому плані мета СЗНБ – організація управління системою національної безпеки через ефективне функціонування самої системи забезпечення.

При цьому, під поняттям управління системою національної безпеки розуміється свідомий цілеспрямований вплив суб'єкта управління на множину потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства та держави, джерел загроз і небезпек, внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних, природних, техногенних і антропогенних чинників, що впливають на стан національної безпеки умов їх ґенези, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об'єднані цілями і завданнями щодо просування забезпечених недоторканністю національних потреб, інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України з метою підвищення ефективності її функціонування для вирішення завдань із забезпечення національної безпеки.