Ви­д-во ЛДУ БЖД 5 страница

По-четверте, поняття, що входять до національного безпекознавства, становлять певну систему, де кожне поняття перебуває у взаємозв'язку з рештою. В ієрархічності структури понять, які відрізняються одне від одного за обсягом, мірою абстрактності та іншими рисами, відображений системний характер самого процесу забезпечення національної безпеки як явища суспільного життя, що перебуває в об'єктивній залежності від інших явищ.

Серцевину будь-якої теорії, наукового напряму становлять її категорійно-понятійний апарат. Отже, категорійно-понятійна система національного безпекознавства має відображати об'єктивну реальність в системі забезпечення національної безпеки. Через це доцільно окреслити її головні структурні елементи.

Центральним поняттям національного безпекознавства є "національна безпека". Стрижневими поняттями національного безпекознавства є поняття "безпека", "загроза" і "небезпека", "система національної безпеки", "система забезпечення національної безпеки", "моніторинг національної безпеки", "управління системою національної безпеки", "національні інтереси", "національна мета".

Спорідненими поняттями із синергетикою є поняття: "ентропія", "точка біфуркації", "флуктуація", "атрактивна система", "самоорганізація", "порядок", "хаос", "системна криза", "дисипативні структури". Даними поняттями позначаються процеси функціонування системи національної безпеки під час впливу на неї чинників різного рівня інтенсивності та характеру.

Чимало спільних понять і категорій є між управлінням та національним безпекознавством. Насамперед це поняття "управління системою", "стратегічне управління", "тактичне управління", "оперативне управління", "управлінська еліта", "технології управління", "управлінське рішення", "суб'єкт управління системою національної безпеки " тощо.

Так само спільними для кібернетики і національного безпекознавства є поняття "алгоритм управління", "позитивний та негативний зворотний зв'язок", "середовище функціонування" тощо.

З теорією держави та права національне безпекознавство поєднуються такі поняття, як "концепція національної безпеки", "доктрина безпеки", "нормативно-правове забезпечення безпеки", "компаративне національне безпекознавство".

Є і поняття, які вживають переважно в національному безпекознавстві. До них сміливо можна віднести поняття "система національної безпеки", "система забезпечення національної безпеки", "підсистема державного забезпечення національної безпеки", "підсистема недержавного забезпечення національної безпеки", "безпечність", "система дестабілізації".

Окрім цього, є неологізми, які часто трапляються у багатьох дослідженнях, і які відображають певні процеси та явища у системі забезпечення національної безпеки. До них належать такі поняття: "Теорія національного безпекознавства", "Національне безпекотворення", "національний безпекознавчий підхід", "національний безпекознавчий метод", "національний безпекотворчий процес", "національна безпекознавча парадигма", "безпекоренесанс", "синергетична парадигма національного безпекознавства", "національний безпекоцентризм", "гібридизація системи", "десмодеструкція" і "десмоконструкція", "енантіосистемізм", "інтротелеозація", "конгруентність системи", "кондесміум", "синергетичні транслокації", "системоцентризм", "транссистемні флуктуації", "безпекознавство", "компаративне безпекознавство", "компаративна правоохорона" та низка інших.

Системність є іманентною даному науковому напряму, відтак, навіть окремі поняття розглядаються у системі і тісному взаємозв'язку з іншими. Моделлю такого зв'язку виступають категорійні ряди. Фундаментальним для національного безпекознавства вважаємо такі з них:

1) національний ідеал – національна мета – національна ідея – національні потреби – національні цінності – національні інтереси – національна ідеологія;

2) моніторинг[9] – загроза – небезпека – управління – система національної безпеки (система дестабілізації національної безпеки) – національна безпека (національна небезпека);

3) хаос (порядок) – ентропія[10] – флуктуації[11] – атрактор[12] – біфуркація[13] – порядок (хаос).

Звичайно, розглядаючи термінологічне поле будь-якої науки, виникає потреба в угрупуванні за певними критеріями усієї сукупності термінів. Не є винятком і національне безпекознавство, в категорійно-понятійній системі якого також виокремлюють кілька рівнів. До першого рівня належать поняття та категорії стосовно концептуального ядра дисципліни – національної безпеки. До другого рівня належать поняття та категорії, які відображають процес становлення та функціонування системи національної безпеки. До третього рівня належать поняття та категорії, які передають стан суб'єкта, який вирішує національні безпекотворчі завдання.

Напевно, ця категорійно-понятійна система національного безпекознавства не може претендувати на універсальність. Окреслюючи її, необхідно керуватися логікою розвитку історичних процесів, систем безпеки на конкретних історичних етапах, а також концептуальних уявлень і вчень про безпеку.

Запропонований підхід щодо визначення теоретико-методологічного інструментарію національного безпекознавства дає змогу: по-перше, упорядкувати систему дій, які мають національну безпекотворчу інтенцію; по-друге, чітко окреслити специфіку національного безпекознавчого напряму як у загальних трансформаційних змінах цивілізації, так і в період міждисциплінаризації науки загалом.

1.5. Теорія національного безпекознавства в системі інших наук

Єдність і цілісність матеріального та духовного світу зумовлює єдність усіх наук. Особливо тісний зв'язок існує між гуманітарними науками, які вивчають суспільство, людину, стосунки між ними тощо. У центрі гуманітарних наук перебувають людина, її честь і гідність, права і свободи, безпека.

Важливим питанням є питання забезпечення безпеки особи, суспільства та держави. І ці питання не можуть об'єктивно досліджуватися у межах однієї науки, оскільки усі гуманітарні науки певною мірою стосувались цих питань, звідси тісний зв'язок теорії національного безпекознавства із філософією, теорією держави і права, конституційним, адміністративним і кримінальним правом, геополітикою, соціальним управлінням тощо. Воно інтегрує передові досягнення у цій сфері і посідає у системі гуманітарного знання місце, що визначається важливістю забезпечення безпеки особи, суспільства та держави як єдиного організму.

Появу нового наукового напряму традиційно пояснюють дією такої закономірності як диференціація та інтеграція. Поява національного безпекознавчого напряму зумовлена не тільки загальною тенденцією "міждисциплінаризації" наук, а й нагальною потребою в адекватному вивченні та пізнанні такого теорії, яким є національна безпека. При цьому створення нового напряму не самоціль, а результат інтеграції певних наукових напрямів та їх методологічного інструментарію навколо дослідження однієї проблеми – національної безпеки.

Певна річ, виникає потреба у визначенні місця теорії національного безпекознавства серед наукових напрямів і дисциплін, об'єктом яких є суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки, сфера національної безпеки, національна безпека як правове благо, інтерес в національній безпеці.

Розмежування та взаємозв'язок навчальної дисципліни "Теорія національного безпекознавства" з іншими навчальними дисциплінами виявляється так. Цей курс пов'язаний з усією системою юридичних дисциплін:

1) історико-теоретичними науками: теорія держави та права, історія держави та права, історія вчень про державу і право;

2) галузевими науками, передусім: конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, екологічне право;

3) прикладними науками;

4) міжнародним правом.

Цей зв'язок обумовлений тим, що, незважаючи на різні цілі науки національного безпекознавства та юридичних наук, ті й інші досліджують та регламентують відносини у системі забезпечення національної безпеки за допомогою механізму права, чим збагачують одне одного. Окрім цього, національне безпекознавство тісно пов'язано із філософією, політекономією, менеджментом, безпекою життєдіяльності тощо.

Водночас курс "Теорія національного безпекознавства" необхідно відрізняти від курсів адміністративного та конституційного права через те, що останні вивчають відносини з погляду впливу на них правових норм. Вони вивчають відносини, які існують у сфері управління. Теорія національного безпекознавства ж вивчає та досліджує відносини у системі забезпечення національної безпеки, насамперед відносини, що пов'язані із забезпеченням національної безпеки.

Взагалі ж даний перелік практично можна продовжувати досить довго, оскільки національна безпека пронизує майже усі сфери суспільного буття, пов'язана із забезпеченням безпеки окремого громадянина, суспільства та держави.

Навчальна дисципліна "Теорія національного безпекознавства" є висхідною для таких дисциплін як "Менеджмент національної безпеки", "Аудит національної безпеки", "Історія вчень про національну безпеку", "Фінансова безпека", "Економічна безпека", "Інформаційна безпека", "Науково-технологічна безпека", "Психологічна безпека", "Безпека підприємництва", "Суспільна безпека", "Особиста безпека", "Конкурентна розвідка", "Протидія недоброякісній конкуренції (контррозвідка)", "Організація служб безпеки", "Управління національною безпекою", "Управління загрозами і небезпеками", "Системна безпека" тощо. Вона забезпечує використання вироблених наукою національного безпекознавства положень, правил, прийомів, методів, засобів та форм забезпечення національної безпеки у різних сферах суспільного буття.

Останніми роками з'явилось чимало досліджень, у яких розглядаються різні аспекти забезпечення національної безпеки. Не можна не враховувати і спроб окремих дослідників об'єднати різнопредметні знання до однієї науки, назви яких мають багатий і подеколи суперечливий характер. Водночас позиція багатьох дослідників полягає у тому, що "Теорія національного безпекознавства" має належати до міждисциплінарних напрямів, ураховуючи широкий спектр знань про різні аспекти чи то організації служби безпеки, чи то моніторингу, ідентифікації та аутентифікації джерел загроз і небезпек, чи то кризис-менеджменту, чи то аудиту безпеки тощо, мають бути об'єднані не механічно, а па підставі певного алгоритму, тобто сукупності послідовних дій, виконання яких ґрунтується на засадничих положеннях методології дослідження національного безпекознавства.

Ще одне запитання, яке зазвичай може виникати: а до яких наукових напрямів належатиме національне безпекознавство: теоретичних чи практичних?

Звичайно, можна було б говорити про суто практичний та прикладний характер національного безпекознавства, оскільки на базі його рекомендацій формується модель нормативно-правового фундаменту забезпечення національної безпеки. Користуючись методологією формування конкретних документів щодо регулювання суспільних відносин у системі забезпечення національної безпеки формуються Концепція національної безпеки, доктрини національної безпеки, Закон України "Про національну безпеку України", програми-настанови та інші нормативно-правові акти; удосконалюються суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки тощо. Сучасний фахівець із національної безпеки має кваліфіковано застосовувати загальні теоретичні положення національного безпекознавства при забезпеченні національної безпеки в будь-якій сфері життєдіяльності, проводити експертизи системи забезпечення національної безпеки на стійкість до дії дестабілізаційних чинників різного рівня інтенсивності, компетентно обґрунтовувати власну позицію щодо оцінки рівня джерел загроз і небезпек, а також внесення необхідних змін у тактику управління національною безпекою і системою забезпечення національної безпеки під час їх активізації. Фахівець із національної безпеки має вміти аналізувати причини та умови виникнення та активізації джерел загроз і небезпек, оцінювати ймовірність настання негативних наслідків, мати моделі планів щодо реагування на дані негативні чинники.

Водночас національне безпекознавство, яке вивчає закономірності забезпечення національної безпеки, вносить свою певну лепту у розроблення наукових уявлень про особу, суспільство і державу, механізм балансу їх інтересів і забезпечення безпеки без нанесення шкоди іншим об'єктам. Теорія національного безпекознавства є теоріє-утворювальною системою знань, оскільки вона, окрім власного методологічного потенціалу, формує інші наукові напрями та прикладні теорії національної безпеки. Перефразовуючи відомий вислів, національне безпекознавство – та ж практика забезпечення національної безпеки, тільки більш далекої перспективи.

1.6. Структурні елементи теоретичних основ
системи національної безпеки

Згідно з запропонованим підходом щодо категорійних рядів, необхідно говорити і про певний алгоритм наукового розгляду конкретних сфер життєдіяльності. Відтак виникає проблема в акцентуванні уваги на проблемі структури самого наукового підходу до вивчення зазначених питань.

Етапи вивчення структурних елементів теоретичних основ системи національної безпеки повинні розглядатися у такому порядку.

На першому етапі розглядається поняття та зміст конкретного виду безпеки, його місце в системі забезпечення національної безпеки. При визначенні поняття конкретного виду безпеки потрібно виходити з того, що національна безпека є різновидом соціальної діяльності, яка полягає в управлінні системою національної безпеки, за якого державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України, а також забезпечується ефективне функціонування системи національної безпеки України.

Відтак, визначаючи, наприклад, поняття екологічної безпеки, необхідно зважати на характерні особливості, конкретні закони розвитку, нарешті риси самої екологічної безпеки. Визначення кожного поняття того чи іншого виду безпеки, має починатися з того, що це є складовою поняття національної безпеки.

Структура самого визначення має корелювати із висхідним визначенням поняття національної безпеки. Наприклад, визначення поняття екологічної безпеки може мати такий вигляд: екологічна безпека – складова національної безпеки, різновид соціальної діяльності, яка полягає в управлінні системою національної безпеки, за якого державними та недержавними інституціями забезпечується екологічна рівновага і гарантується захист середовища проживання населення країни і біосфери загалом, атмосфери, гідросфери, літосфери і космосфери, видового складу тваринного і рослинного світу, а також природних ресурсів.

Визначення економічної безпеки, керуючись цим алгоритмом, можна подати у такому вигляді: економічна безпека – складова національної безпеки, різновид соціальної діяльності, яка полягає в управлінні системою національної безпеки, згідно з яким державними та недержавними інституціями забезпечується здатність держави до відтворення внутрішнього валового національною продукту та кількісній і якісній збалансованості зовнішньоекономічних відносин, конкурентоспроможність економіки і стійке функціонування кредитно-фінансової системи.

Такий підхід дає змогу уніфікувати підходи до визначення базових понять теорії національної безпеки, а саму теорію поступово створювати на основі логічного окреслення базових і фундаментальних понять, принципів, і норм. Це закладе основи взаємного порозуміння фахівців у різних галузях життєдіяльності, об'єднаних цілями і завданнями щодо забезпечення національної безпеки. Більше цього, сама теорія володітиме власною мовою, принципами її побудови і ефективного використання, що наразі додає вагомості її існуванню і слугує ще одним верифікаційним чинником її практичного значення.

У даному аспекті необхідно також говорити про формування ефективної методології цього наукового напряму – такої множини цілей, функцій і принципів, які у своїй органічній єдності утворюють нову якість і реалізуються за допомогою адекватних методів. При цьому усі структурні елементи мають бути об'єднані до єдиної системи і перебувати у кореляційному зв'язку.

На другому етапі аналізуються джерела загроз і небезпек національній безпеці у конкретній сфері як реальні та нормативні, тобто ті, які визначені у законі України "Про основи національної безпеки України", так потенційні та ненормативні, тобто ті, які не зазначені у даному законі, втім мають значення для розглядуваної проблематики.

Знову ж таки, при визначенні поняття загроз у тій чи іншій сфері життєдіяльності, необхідно керуватися методом національного безпекознавства. Національний безпекознавчий метод – багатоальтернативний спосіб вивчення та дослідження процесів у системі забезпечення національної безпеки, система прийомів і способів пізнання національних безпекознавчих процесів, методологія організації досліджень у галузі національної безпеки.

Використання цього методу дає змогу встановлювати корелятивні зв'язки між базовими поняттями загальної теорії національної безпеки та прикладними теоріями, в межах яких мають досліджуватись конкретні теоретичні та практичні проблеми забезпечення національної безпеки відповідно до конкретних сфер життєдіяльності. Це позбавить неточності й унеможливить застосування різних критеріїв для визначення базових понять у конкретній сфері.

Таким чином, базовим поняттям є джерела загроз і небезпек. Загроза – існування або можливість виникнення ситуації, за якої формуються передумови протидії забезпеченню безпеки, вона обмежується діями, які підкріплюють її, але не переростають у діяльність, безпосередньо спрямовану на її здійснення. Небезпека – діяльність, спрямована на реалізацію джерел загроз і небезпек, що здатна спричинити дестабілізацію системоутворювальних елементів, які самі по собі загрожують функціонуванню та розвитку об'єкта безпеки у момент їх спричинення або при звичайному перебігу закінчуються або можуть закінчитися його колапсом і крахом відповідної системи безпеки

Також необхідно зважати на той факт, що джерела загроз національній безпеці не обмежуються тільки тими, які прямо зазначені у Законі України "Про основи національної безпеки України". Таким чином, окрім перерахованих у даному законі загроз можливо і потрібно виділяти й інші, підкріплюючи це відповідною системою аргументів. Саме тому, розглядаючи джерела загроз національній безпеці в конкретних сферах життєдіяльності, необхідно акцентувати увагу на нормативних загрозах, тобто таких, що є визначеними у згаданому вище законі, і ненормативних загрозах, тобто таких, що не знайшли свого відображення у ньому.

На третьому етапі вивчаються проблеми функціонування (стан та перспективи) системи національної безпеки конкретній сфері життєдіяльності.

Система національної безпеки у широкому розумінні представляє множину потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства та держави, джерел загроз і небезпек, внутрішніх й зовнішніх, об'єктивних й суб'єктивних, природних, техногенних і антропогенних чинників, що впливають на стан національної безпеки, умови їх генезису, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об'єднані цілями і завданнями щодо просування забезпечених недоторканістю потреб нації, національних інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України. Таким чином, до системи забезпечення національної безпеки включені усі ті елементи, які взаємопов'язані між собою, і у своїй органічній сукупності та єдності утворюють нову якість – систему національної безпеки.

Система національної безпеки не є тотожною системі забезпечення національної безпеки, оскільки остання є допоміжною, функціональною системою і виконує значення тільки елемента забезпечення. Саме тому при розгляді проблем функціонування системи національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності аналізуються:

● парадигма національної безпеки у конкретній сфері НБ;

● об'єкти, суб'єкти і предмет національної безпеки у конкретній сфері НБ;

● національні інтереси в конкретній системі забезпечення національної безпеки, які мають корелювати із концепцією нації та національною ідеєю;

● загальна модель системи національної безпеки в конкретній сфері НБ;

● окреслюється місце та функції системи забезпечення національної безпеки в загальній системі національної безпеки.

На четвертому етапі акцентується увага на розгляді проблем функціонування системи забезпечення національної безпеки у конкретній сфері.

У широкому розумінні система забезпечення національної безпеки – система теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних і інших заходів, спрямованих на забезпечення процесу управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким державними і недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток національних інтересів України, джерел духовного і внутрішнього добробуту народу України, ефективне функціонування самої системи національної безпеки України.

Таким чином, при окресленні проблем функціонування цієї системи необхідно зосереджувати увагу на таких моментах:

● зміст, призначення та мета функціонування системи національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності;

● складові державної системи забезпечення та їх компетенція;

● складові недержавної системи забезпечення та їх компетенція;

● особлива увага приділяється аналізові органів спеціальної компетенції з забезпечення національної безпеки.

Необхідно розуміти, що система забезпечення національної безпеки утворюється та функціонує відповідно до цілей системи забезпечення національної безпеки. Відтак структурна будова системи забезпечення залежить як від цілей функціонування системи національної безпеки, так і від джерел загроз і небезпек.

На п'ятому етапі визначаються основні напрями державної політики національної безпеки у конкретній сфері з урахуванням окреслених на другому етапі загроз. При цьому ці напрями мають корелювати із джерелами загроз і рівнями їх небезпек національній безпеці.

Відтак, загальний алгоритм наукового аналізу має містити такі взаємопов'язані елементи: загрози (реальні та потенційні, нормативні та ненормативні) – органи (які здійснюють безпосередню локалізацію джерел загроз і небезпек або здійснюють їх моніторинг) – напрями (як нормативні, так і ненормативні).

Можна розглядати цей алгоритм і в дещо іншому вигляді:

система загроз – система заходів – система органів.

Втім головною залишається незмінність цих елементів, їх кореляція між собою. Відтак науковий підхід до аналізу будь-якої сфери життєдіяльності носитиме системний характер, що прямо відповідатиме системному характерові національної безпеки.

За умови неможливості здійснення або неефективного функціонування окреслених на четвертому етапі елементів системи забезпечення, або наявності таких напрямів діяльності, які не передбачені у чинному законодавстві, висуваються пропозиції щодо оптимізації як організаційної, так і функціональної структури системи забезпечення національної безпеки.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Окресліть потребу формування загальної теорії національної безпеки (теорії національного безпекознавства).

2. Сутність та зміст національного безпекознавства.

3. Зміст основних категорій національного безпекознавства.

4. Теорія національного безпекознавства в системі наук.

5. Структура наукового підходу до вивчення структурних елементів національної безпеки.

Завдання для самопідготовки

1. У чому полягає відмінність національного безпекознавства від теорії безпеки життєдіяльності.

2. До яких наук має належати національне безпекознавство: юридичних, військових, соціальних тощо.

3. Розкрийте зміст періодизації парадигм національної безпеки.

4. Евристичні можливості синергетики під час формування національного безпекознавства.

Список рекомендованої літератури

Доктринальні джерела

1. Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. – М. : , 1994.

2. Беляков КМ. Управление и право в период информатизации: Монография. – К. : Изд-во "КВШ", 2001. – 308 с.

3. Білорус ОТ., Лук'янснко Д.Г., Гончаренко М.О., Зленко В А., Зернсць ка ОЛ. Глобалізація і безпека розвитку/ О.Г. Білорус (наук. ред.). – К. : HAH України;

Ін-т світової економіки і міжнародних відносин;

Київський національний економічний ун-т 2001. – 734 с.

4. Бодрук О.С. Структура воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти. – К. : Національний ін-т проблем міжнародної безпеки, 2001. – 299 с.

5. Василенко АЛ. Политические процессы на рубеже культур. – М. : УРСС, 1998.

6. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем (Синергетика и теория социальной самоорганизации). Серия мир культуры истории и философии. – СПб: Лань, 1999. – 480 с.

7. Возжеников A.B. Национальная безопасность: теория, политика, стратегия. – М. : НПО "МОДУЛЬ", 2000. – 234 с.

8. Гаврили СБ. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений// Право и политика. – 2000. – NL> 11.

9. Голубев В.О. Гавловський ВД., Цимбалюк B.C. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використаная комп'ютерних технологій// За заг. ред. д.ю.н. Калюжного P.A. – Запоріжжя: Просвіта, 2001. – 252 с.

10. Гончаренко А., Джангужин Р., Лисицын Э. Гражданский контроль и система национальной безопасности// Зеркало недели. – 2002. – 14 сент. – С. 12.

11. Данільян OS., Дзьобань Oil., Панов Md. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: навч. посіб. – X.: Фоліо, 2002. – 285 с.

12. Емельянов ВЛ. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке// Право і безпека. – 2002, № 4.

13. Емельянов ВЛ. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Изд-во "Юридический центр Пресс", 2002. – 291 с.

14. Зозуля І.В. Безпека і сучасність: юридичні аспекти// Право і безпека. – 2002, № 4.

15. История политических и правовых учений. Учебник/ под ред. О.Э. Лейста. – М. : ИКД "Зерцало-М", 2001.

16. Калюжний Р.А., Цимбалюк B.C. Інформатизація державного управління та національна безпека України// Розбудова держави. – 1993. – N° 8.

17. Картунов О., Маруховська О. Етвополітичне мислення (догматичне)// Мала енциклопедія етиодержавознавства/ HAH України Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького;

редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К. : Довіра;

Генеза, 1996. – С. 493, 494, 499.

18. Косевцов В.О., Бінько І.Ф. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів. – К. : Національний ін-т стратегічних досліджень, 1996, вип. 1. – 54 с.

19. Костенко Г.Ф. Теоретичні основи стратегії національної безпеки. навч. посібник. – К. : ;

ЗАТ Видавничий дім "ДЕМЩ", 2002. – 144 с.

20. Лсвішька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01/ Національна академія внутрішніх справ України. – К. : , 2002. – 206 с.

21. Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України. – К. : Знання, 2000. – 184 с.

22. Ліпкан ВА. Безпекознавстяо;

Навч. посіб. – К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2003. – 208 с.

23. Ліпкан ВА Информационный фаст-фуд – приятного аппетита// Бизнес и безопасность. – 2002, № 5.

24. Ліпкан В А. Націобезпекознавча парадигма// Право України. – 2003, № 2.

25. Ліпкан ВА. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації// Держава і право. – 2002, № 16. – С. 142‑148.

26. Ліпкан В А. Неопарадигма національної безпеки// Право України. – 2002, № 11. – С. 19‑21.

27. Ліпкан В А. Об'єкт, предмет і структура націобезпекознавства// Право і безпека. – 2002, № 4.

28. Ліпкан В.А. Організація недержавної системи національної безпеки: Дипломна робота. – К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2003. – 110 с.

29. Ліпкан В.А. По той бік добра і зла// Міліція України. – 2002. – Л6 10.

30. Ліпкан В.А. Предмет націобезпекознавства// Держава і право. – 2003, № 19.

31. Ліпкан В А. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002, № .2.

32. Ліпкан В А. Служба внутрішньої безпеки США// Міліція України. – 2002, № 1.